Постанова № 65226305, 10.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6556/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Єфіменка К.С., суддів Левчук О.А., Самойлюк Г.П., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Чі до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу Державної міграційної служби України №193 від 21.07.2016 року в частині, згідно з якої скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Одеській області від 22.07.2002 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1 Чі, визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії ОД №2003/02 від 22.07.2002 року, серії ОД №0839 від 15.05.2007 року та серії ОД №4784 від 11.08.2008 року, які були видані ОСОБА_1 Чі, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 Чі, ІНФОРМАЦІЯ_1, обмін посвідки на постійне проживання серії ОД №4784 від 11.08.2008 року у зв`язку із досягненням ОСОБА_1 Чі 45-річного віку,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 Чі до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу Державної міграційної служби України №193 від 21.07.2016 року в частині, згідно з якої скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Одеській області від 22.07.2002 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1 Чі, визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії ОД №2003/02 від 22.07.2002 року, серії ОД №0839 від 15.05.2007 року та серії ОД №4784 від 11.08.2008 року, які були видані ОСОБА_1 Чі, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 Чі, ІНФОРМАЦІЯ_1, обмін посвідки на постійне проживання серії ОД №4784 від 11.08.2008 року у зв`язку із досягненням ОСОБА_1 Чі 45-річного віку.

В судовому засіданні 10.02.2017 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.113), в якому також підтримав позовні вимоги, зазначивши, що оскаржений висновок є протиправний, оскільки позивач з 1988 року проживає в Україні, прибув до колишнього СРСР з ОСОБА_2 відповідно до положень угоди між Урядами СРСР та СРВ від 02.04.1981 року, а тому правомірно отримав посвідку на постійне проживання в Україні, а оскаржений висновок не відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про імміграцію». Представник відповідачів ДМС України та ГУ ДМС України в Одеській області заперечив проти задоволення позовних вимог пославшись на те, що позивачу анульована посвідка законно, оскільки він не надав жодного документу, якій б підтверджував факт його прибуття до України (колишнього СРСР) відповідно до в вищенаведеної угоди.

Оскільки представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд на підстав положень ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 27.02.2017 року, за наявними в справі запереченнями та письмовими доказами.

В звязку із перебуванням судді Левчук О.А. у стані тимчасової непрацездатності, а судді Самойлюк Г.П. у відпустці, судом розглянута справа у перший її робочий день 10.03.2017 року.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановлює наступні факти та обставини:

Відповідачі згідно ст.6 Закону України «Про імміграцію» є спеціально уповноваженого органу центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом та згідно положень ст.ст.5,9,12,24 Закону України «Про громадянство України» вони здійснюють повноваження щодо реєстрації факту набуття громадянства України, видачі паспорту громадянина України та документування цього факту, надання висновків про наявність чи відсутність у особи громадянства України, а тому їхні рішення дії чи бездіяльність з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України та п.1 ч.2 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені в адміністративному суді та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Так, у 1988 році позивач прибув до нашої країни згідно з угодою між урядами Соціалістичної республіки ОСОБА_2 та СРСР , від 02.04.1981 року та з того часу (тобто, більшу половину свого життя) постійно проживає в Україні, де в нього народилося двоє дітей: повнолітній син ОСОБА_1 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, народився в місті Одесі, є громадянином України відповідно до паспорту громадянина України серії КМ №776526, виданого Малиновським РВ у м. Одесі ГУМВС України в Одеській області 17.12.2012 року, та неповнолітня донька ОСОБА_1 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, народилась в місті Одесі, та яка за територіальною ознакою є громадянкою України, проте наразі громадянство не підтверджене.

В: зв'язку із досягненням, громадянином ОСОБА_2 ОСОБА_1 Чі 45-річного віку він звернувся до Малиновського районного відділу у м. Одесі - ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням щодо обміну посвідки на постійне проживання відповідно до вимог чинного законодавства.

Натомість 21.10.2016 року він отримав з ГУ ДМС України в Одеській області лист-відповідь за вих. №5/3-254809 від 05.08.20016 року, з якого Позивачу стало відомо, що 21.07.2016 року наказом ДМС України №193 його посвідка на постійне проживання визнана недійсною та Позивачу необхідно у якомога найкоротший термін звернутися до відділу імміграційної роботи ҐУ ДМС України в Одеській області та здати посвідку на постійне проживання. Відтак, Позивачу було відмовлено в обміні посвідки на постійне проживання.

Приймаючи оскаржений наказ ДМС України виходив з наступних обставин та підстав:

19.02.2002 року до ВГПІС УМВС України в Одеській області, з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні , звернувся громадянин СРВ ОСОБА_1 Чі, ІНФОРМАЦІЯ_4 як особа, яка .прибула в Україну до до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 та. Урядом СРСР про направлення та прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємство і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулись протягом шести місяців з дЦя набрання чинності цим Законом (тобто до 07.02.2002 року) із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

В матеріалах справи наявні: копія паспорту з перекладом на українську мову, засвідчену нотаріально; копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_1 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 серії 1-ЖД №343272 видане 29.05.2001 року міським відділом РАГС Одеського обласного управління юстиції; довідка про відсутність судимості на території СРВ, довідка №52 видана 25.03.2003 року управлінням у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації від про те ,що позивач прибув в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення та прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємство і в організації СРСР від 02.04.1981 року та перебуває на обліку управлінням у справах національностей та міграції ООДА від 26.07.2000 року квитанція архівна довідка Південного оперативного командування видана 25.02.2003 року № 124-п про те, що ОСОБА_1 Чі навчався у військовому училищі з 20.08.1987р. по 27.01.1991 року.

Відповідно до висновку по справі, рішення про громадянина СРВ ОСОБА_1 Чі на постійне проживання в Україні було прийняте ВГПІС УМВС України в Одеській області 22.07.2002 року відповідно до п. 4 розділ V (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію» та документовано посвідкою на постійне проживання серії ОД № 2003/02, терміном дії «безстроково».

11.08.2008 року громадянин СРВ ОСОБА_1 Чі був документований ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області посвідкою на постійне проживання серії ОД № 4784, терміном дії - «безстроково».

Відповідно до наданих позивачем документів рішення приймалось відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року, а саме такими, що мають дозвіл на імміграцію, вважаються іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну ;до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення та прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємство і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулись протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 09.02.2002 року) із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Тобто з відповідною заявою необхідно було звернутися до 07.02.2002 року, оскільки з 08.02.2002 року, після шестимісячного терміну, абзац четвертий 4-го пункту V-го розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» № 2491- III від 07.06.2001 року втратив чинність.

Суд не погоджується з підставами прийняття оскаржуваного рішення ДМС України з огляду на наступне:

Стаття 26 Конституції України гарантує громадянам України та інших держав, особам без громадянства рівні права та згідно ст.33 Конституції України вони мають право вільно перебувати та пересуватись територією України з підстав та у порядку, передбачених законом.

Абзац 4 п.4 Перехідних положень Закону України «Про імміграцію» вказує, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці, які прибули, в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 тa Урядом СРСР про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишились проживати та звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» чітко визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: - з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; - іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; - дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; - це є необхідним для охорони здоров'я, захисту (прав і законних інтересів громадян України; - іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб, без громадянства; - в інших випадках, передбачених Законами України.

Вочевидь такої підстави як "пропуск шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні" зазначена стаття Закону України "Про імміграцію" не передбачає.

У зв'язку із вищевикладеним слід зазначити, що рішення, які оскаржуються, прийняті із суто формальних підстав, без урахування того, що вони порушують не тільки, права та інтереси Позивача, але і його дітей - громадян України.

Абзац 4 п.4 Перехідних положень Закону України «Про імміграцію» регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не містить підстав та випадків визнання неправомірними рішень по документуванню посвідок на постійне проживання в Україні.

Механізм оформлення, виготовлення та видачі посвідки на постійне Проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійнепроживання або прибули в Україну на тимчасове проживання, визначає «Порядок оформлення, виготовлення та видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року №251.

Пунктом 17 Порядку передбачено, що рішення про відмову у видачі Посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається у разі: -1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони Громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів Громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Згідно з приписами ст.ст.1,6 Закону України, «Про імміграцію» обов'язок перевірки наданих особою-заявником документів та пояснень покладено на посадову особу органу виконавчої влади.

Отже, факт видачі посвідки на постійно проживання в Україні Позивачу в 2003, пізніше в 2007 та 2008 роках свідчить про те, що уповноваженими на те органами було тричі проведено ретельну перевірку та підстав для відмови Позивачу у дозволі на імміграцію, визначених вказаними вище нормами, виявлено не було.

Протягом усього часу проживання на території України Позивач не порушував чинного законодавства України, в тому числі, про правовий статус іноземців, до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягувався.

Також при вирішенні питання про. визнання недійсною посвідки, на постійне проживання в Україні, має бути досягнутий розумний баланс між публічними Інтересами та інтересами конкретних осіб Позивача та його дітей громадян України. Адже, згідно з приписами ст.. 13 Закону України «Про імміграцію», у разі визнання посвідки на постійне проживання недійсною Позивач повинен в місячний термін покинути Україну, залишивши тут свого повнолітнього сина та неповнолітню доньку.

Данийстан речей є неприпустимим, оскільки порушує право на

невтручання в сімейне життя, право на постійне та безперервне спілкування та виховання своїх неповнолітніх дітей, порушує права неповнолітньої дитини, суперечить приписам законодавства України щодо охорони прав дитини, нормам міжнародних договорів щодо охорони прав дитини та рішенням Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості свавільного і необгрунтованого втручання в сімейне життя в демократичному суспільстві. Зазначене втручання у сімейне життя не може бути. визнаним необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Так, міжнародними Договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина не має розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли Компетентні (органи у згідно з судовим рішенням, визначають, відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (Конвенція про права дитини, затверджена ООН - від 20.11.1989 року, Конвенція (Конвенцію ратифіковано поста Новою ВР № 789-ХЦ від 27.02.1991 року (ст. 9); дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) №ETSN-192-, 15.05.2003 року, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано, із заявою Законом України №166-V від 20.09.2006р року.

Статтями 11,12,14 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків, Батько і мати мають рівні права та обов 'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобовязані виховувати дитину, піклуватися про її здоровя, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку Її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в Дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах Дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Отже, нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батька/матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.

Оскільки судом встановлена не законність наказу ДМС України в частині скасування (анулювання) посвідки на постійне проживання позивача в Україні, суд повинен на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, повинен ухвалити рішення про задоволення позовних вимог шляхом скасування оскаржуваного акту субєкта владних повноважень та зобовязання ГУ ДМС України в Одеській області поновити права особи, яка звернулась за судовим захистом.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати наказ Державної міграційної служби України №193 від 21.07.2016 року в частині в частині, згідно з якої скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Одеській області від 22.07.2002 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1 Чі, визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії ОД №2003/02 від 22.07.2002 року, серії ОД №0839 від 15.05.2007 року та серії ОД №4784 від 11.08.2008 року, які були видані ОСОБА_1 Чі, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 Чі, ІНФОРМАЦІЯ_1, обмін посвідки на постійне проживання серії ОД №4784 від 11.08.2008 року у зв`язку із досягненням ОСОБА_1 Чі 45-річного віку.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.

Головуючий суддя Єфіменко К.С.

Судді Левчук О.А.

ОСОБА_5