Постанова № 65225857, 01.03.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року о 16 год. 00 хв.Справа № 808/2360/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Семененко М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_2, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_3, ОСОБА_4

про скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_2 (далі відповідач 1, Приватний нотаріус), Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (далі відповідач 2, Департамент), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

-скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м.Києва ОСОБА_2, як державного реєстратора, №13135905 від 30.01.2016 про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1;

-зобовязати Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради вилучити реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійсненого на підставі рішення Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м.Києва ОСОБА_2, як державного реєстратора, №13135905 від 30.01.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки №4396 від 24.07.2007 права власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі спірна квартира), яка належала на праві сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, прийнято відповідачем 1 протиправно, оскільки на момент такої реєстрації діяв мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Крім того, посилається на те, що договір іпотеки, на підставі якого звернено стягнення на спірну квартиру, укладений для забезпечення виконання грошових зобовязань громадянина ОСОБА_5 та жодним чином не стосується кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк».

В судове засідання представник позивача не зявився, про час, місце та дату судового розгляду повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач 1 в судове засідання не зявився, просив розглядати справу без його участі. В письмових запереченнях від 19.09.2016 проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що позивач безпідставно посилається на дію мораторію, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки відповідачем 1 не здійснювалось примусове стягнення предмету іпотеки. Зазначає, що примусове стягнення на житлове приміщення здійснюється виключно на підставі закону за рішенням суду, а в даному випадку реєстрація права власності за ТОВ «Кей-Колект» була здійснена відповідно до договірних відносин на підставі наявного в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Також, відповідач 1 вказує на те, що хоча пункт 1.2 договору іпотеки і містить технічну помилку стосовно зазначення особи боржника, проте жодним чином не перешкоджає ідентифікувати ОСОБА_1 як боржника. Вказує, що ТОВ «Кей-Колект» надано всі передбаченні чинним законодавством України документи, у звязку з чим підстави для відмови в проведенні реєстраційної дії були відсутні. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 в судове засідання не прибув, про час, місце та дату судового розгляду повідомлений належним чином, подав заяву, в якій проти задоволення позовних вимог про зобовязання відповідача 2 вчинити певні дії заперечив та з посиланням на ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначив, що у разі скасування запису про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор вносить запис про скасування державної реєстрації прав, окремого рішення суду для виконання цієї дії не потрібно. Просив розглянути справи без участі представника.

Представник ТОВ «Кей-Колект» в поданих до суду письмових поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що на підставі договору факторингу від 12.12.2011 №1 та договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки до ТОВ «Кей-Колект» перейшли права кредитора за кредитним договором №11181666000 від 24.07.2007 та права іпотекодержателя на спірну квартиру. Оскільки позивачем не виконувались вимоги кредитного договору, забезпеченого іпотекою, ТОВ «Кей-Колект» повідомило позивача та співвласників іпотечного майна про намір звернення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки. Після чого ТОВ «Кей-Колект» звернулося до Приватного нотаріуса з заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та надало повний пакет передбачених чинним законодавством документів, що зумовило прийняття відповідачем 1 правомірного рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект». Вважає, що дія мораторію, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки не відбулось примусового відчуження нерухомого майна ОСОБА_1, а лише здійснено реєстрацію права власності на підставі договору. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Подав заяву про розгляд справи без його участі.

Треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в судове засідання не зявились, про дату, час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 24 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та позичальником громадянином України ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11181666000, відповідно до п.1.1 якого Банк зобовязується надати позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в іноземній валюті у швейцарських франках, в сумі 89600,00 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 375983,01 грн. за курсом НБУ на день укладання договору, а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі (а.с.22-24, т.1).

Крім того, 24 липня 2007 року між іпотекодавцями ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які виступили майновими поручителями за зобовязаннями по договору про надання споживчого кредиту №1108007000 від 21.11.2006 укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та гр. ОСОБА_1, та іпотекодержателем АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки (житлове приміщення) №11181666000/3 за яким іпотекодавцями передано в іпотеку житлове приміщення - нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18-19, т.1). Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7

12 грудня 2011 між клієнтом ПАТ «УкрСиббанк» та фактором ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого клієнт зобовязується передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с.57-59, т.1).

З додатку №1 до договору факторингу №1 від 12.12.2011 встановлено, що до договору факторингу увійшов кредитний договір №11181666000 від 24.07.2007, боржник ОСОБА_1 (а.с.60, т.1).

Крім того, 20.12.2011 між цедентом ПАТ «УкрСиббанк» та цесіонарієм ТОВ «Кей-Колект» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого, у звязку з укладенням між цедентом та цесіонарієм договору факторингу №1 від 12.12.2011, цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до договору (а.с.61-62, т.1).

З додатку №1 до договору відступлення прав вимоги встановлено, що до договору відступлення прав вимоги увійшов кредитний договір №11181666000 від 24.07.2007, боржник ОСОБА_1 (а.с.63, т.1).

30 січня 2016 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до відповідача 1 з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.46, т.1).

05 лютого 2016 відповідачем 1 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28100397, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», а також внесено відповідний запис за номером 13135905 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.44, т.1).

Позивач, вважаючи протиправною реєстрацію відповідачем 1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд враховує, що у рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача, як суб'єкта наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що у відповідача 1 були відсутні підстави для прийняття спірного рішення, а також позивач посилається запровадженні мораторію щодо примусового відчуження, у тому числі, спірного майна. Тобто, у даній справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача 1, який у межах спірних правовідносин діяв як суб'єкт владних повноважень.

Суд зазначає, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначаються правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна (далі Закон №1952).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1952 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч.1 ст.3 Закону №1952 державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1952 державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний субєкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Наведене вище також узгоджується з положеннями статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідності до якої, нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №1952 державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

При цьому, згідно з вимогами ч.2 ст.9 Закону №1952 нотаріус як спеціальний субєкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Таким чином, нотаріуси, як спеціальні суб'єкти, уповноважені приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також про відмову в такій державній реєстрації, у випадках, передбачених Законом №1952.

Суд зазначає, що статтею 34 Закону України «Про нотаріат» визначено перелік дій, які можуть вчинятись нотаріусами, серед яких посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності тощо), накладення заборон щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації, вчинення виконавчих написів, тощо.

Також, у статті 34 Закону України «Про нотаріат» визначено, що на нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 3 Закону №1952 державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно з ч.9 ст.15 Закону №1952 державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що нотаріус, як спеціальний субєкт, здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно як державний реєстратор у випадках вчинення відповідних нотаріальних дій, в результаті яких виникають підстави для здійснення державної реєстрації прав.

Як встановлено з матеріалів справи договір іпотеки №11181666000/3 від 24.07.2007 посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 20.12.2011 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_8

Натомість рішення від 05.02.2016 про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» прийнято приватним нотаріусом Київського нотаріального округу м.Києва ОСОБА_2, якою не вчинялося жодної з перелічених у статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріальної дії щодо об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, тобто іншим нотаріусом.

Відповідно до п.5-5 ч.1 ст.24 Закону № 1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що відповідач 1 не міг здійснювати державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна, яке належить позивачу, оскільки мав підстави для відмови у державній реєстрації прав.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Закону №1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Отже, обовязковою передумовою для внесення запису до Державного реєстру прав є перевірка державним реєстратором/нотаріусом документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачу 1 для проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Кей-Колект», серед іншого, надавався договір про надання споживчого кредиту №11181666000 від 24.07.2007 та договір іпотеки №11181666000/3 від 24.07.2007.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

При дослідження копії договору іпотеки №11181666000/3 від 24.07.2007 судом встановлено, що у вступній частині вказаного договору зазначено, що іпотекодавці виступають майновими поручителями за зобовязаннями по договору про надання споживчого кредиту №1108007000 від 21.11.2006.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено та особами, які беруть участь у справі не заперечується, що споживчий кредит отримано позивачем на підставі договору від 24.07.2007 №11181666000.

Також, у п.1.2 договору іпотеки №11181666000/3 від 24.07.2007 зазначено, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобовязань ОСОБА_5 за кредитним договором №11181666000 від 24.07.2007 та №11181692000 від 24.07.2007.

Отже, наданий Приватному нотаріусу договір іпотеки №11181666000/3 від 24.07.2007 містив суперечливі відомості щодо особи боржника та підстав виникнення зобовязання, що на думку суду унеможливлювало прийняття зазначеного документа, яка належного.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі-Порядок №1127), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Суд зазначає, що ухвалою суду від 10.11.2016 від відповідача 1 було витребувано докази по справі, а саме всі документи на підставі яких прийнято рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект».

25 листопада 2016 року на адресу суду від відповідача 1 надійшли документи на виконання ухвали суду від 10.11.2016, на підставі яких було проведено спірну реєстраційну дію.

З наданих суду документів встановлено, що приватному нотаріусу разом з заявою про проведення реєстраційної дії ТОВ «Кей-Колект» подавалися повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, які направлялись на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, проте, докази направлення ТОВ «Кей-Колект» письмової вимоги про усунення порушень надані Приватним нотаріусом матеріали не містять.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем 1 при проведенні оскаржуваної реєстраційної дії, крім іншого, не дотримано вимог статті 15 Закону №1952 в частині перевірки документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, що перешкоджало проведенню реєстраційної дії.

На підставі вищенаведеного у сукупності, суд вважає, що реєстраційна дія щодо реєстрації права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» вчинена відповідачем 1 з порушенням вимог Закону №1952 та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.02.2016 №28100397, прийняте приватним нотаріусом Київського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_2.

Стосовно посилань представників сторін на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 15 Закону №1952 визначено порядок державної реєстрації прав та їх обтяжень, який складається з:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Отже, суд зазначає, що первинним етапом проведення державної реєстрації є саме прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, а у разі невідповідності поданих документів вимогам чинного законодавства державний реєстратор не має права переходити до іншої стадії державної реєстрації.

При цьому, на переконанням суду, питання про наявність/відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» може вирішуватись лише на стадії прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не припиняє відносин за іпотечними договорами, а лише встановлює тимчасову заборону (мораторій) на відчуження предмету іпотеки, що в свою чергу призупиняє спірні правовідносини в частині стягнення нерухомого житлового майна за договором іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В даному ж випадку, як зазначалось судом вище, відповідачем 1 не дотримано вимог Закону №1952 в частині наявності у Приватного нотаріуса повноважень на здійснення реєстраційних дій та перевірки документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, на відповідність вимогам чинного законодавства.

У звязку з чим, встановлення наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є передчасним та не впливає на висновок суду щодо протиправності проведеної Приватним нотаріусом реєстраційної дії.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.42-43, т.1) державна реєстрація права власності № 13135905 на підставі рішення Приватного нотаріуса від 05.02.2016 № 28100397 квартири АДРЕСА_3 проведена 30.01.2016, тобто до прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Враховуючи такі обставини, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом скасування рішення Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_2, як державного реєстратора, №28100397 від 05.02.2016 про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1.

Стосовно позовних вимог про зобовязання відповідача 2 вилучити реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_4 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1952 у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, суд дійшов висновку, що у звязку з прийняттям судом рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав від 05.02.2016 №28100397, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, при цьому ухвалення судом додаткового рішення про зобовязання виключити з Державного реєстру відповідного запису не потребується.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога про зобовязання відповідача 2 вилучити реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_4 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є передчасною та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_2, як державного реєстратора, №28100397 від 05.02.2016 про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати в розмірі 551,20 грн. (пятсот пятдесят одна гривня 20 коп.) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_2.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.О. Семененко