Ухвала суду № 65224636, 06.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.,

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року заявник звернувся зі скаргою, в якій просив суд визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В., вчинені ним під час винесення постанови від 12 серпня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

На обґрунтування скарги зазначив, що 08 серпня 2016 року представник стягувача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до канцелярії Міністерства юстиції України заяву про прийняття до виконавчого провадження виконавчого документа, разом із оригіналом виконавчого листа №752/14139/15-ц від 21 липня 2016 року. На підтвердження наданих повноважень ОСОБА_3 посадовій особі Міністерства юстиції України, що здійснювала прийом заяви про прийняття до виконавчого провадження виконавчого документа, було пред'явлено оригінал довіреності від 22 січня 2015 року (серія ВТХ №071308), посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4, зареєстрованої в реєстрі за № 127, ксерокопію якої було долучено в додатку до згаданої заяви.

Однак, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України МурихінаС.В. від 12 серпня 2016 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження із посиланням на п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» та обґрунтуванням такого висновку, що надана заявником довіреність не завірена належним чином. (а.с.2-5)

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В., вчинені ним під час винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12 серпня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (ВП № 51936569) з підстав, не передбачених статтею 26 Закону № 606-XIV, за заявою представника стягувача - ОСОБА_3 від 08 серпня 2016 року, поданої на підставі виконавчого листа № 752/14139/15-ц, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 21 липня 2016 року. (а.с.33-36)

В апеляційній представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Купчишина О.О. посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила ухвалу суду скасувати та відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 На обґрунтування скарги зазначила, що надана ОСОБА_3 світлокопія довіреності серія ВТХ №071308 від 22 січня 2015 року не є документом, що посвідчує повноваження (згідно ст. 42 ЦПК України), а відсутність оригіналу або засвідченої копії довіреності позбавляє можливості державному виконавцю встановити наявність повноважень у представника на пред'явлення виконавчого документа до виконання. Крім того зазначила, що відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не міг бути відповідачем у даній справі, оскільки не є окремою юридичною особою, а є лише структурним підрозділом. (а.с.38-40)

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. (а.с. 70-73)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 липня 2016 року Голосіївським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист №752/14139/15-ц про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 24 квітня 2012 року в розмірі 165 761,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення еквівалентно 4 456 553,94 грн., 5% прострочення від суми основного зобов'язання по договору за кожен календарний місяць у розмірі 348 098,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення еквівалентно 9 358 760,58 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654,00 грн., що разом складає належну до стягнення суму у розмірі 13 818 968,50 грн. Строкпред'явленнявиконавчоголистадовиконаннядо21 червня 2017 року.(а.с.9-10)

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В.від 12 серпня 2016 року, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом із посиланням на те, що довіреність надана представником стягувача не завірена належним чином, а саме: довіреність посвідчена нотаріально, а разом з матеріалами надано незавірену світлокопію довіреності. (а.с.15-17)

Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції Закону № 606-ХІV, який був чинний на час постановлення оскаржуваної постанови), сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.

Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції Закону № 606-ХІV, який був чинний на час постановлення оскаржуваної постанови),державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

За змістом роз'яснень, які містяться в пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», а також в пункті 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-ХІV, який був чинний на час постановлення оскаржуваної постанови), державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Положення вищезазначеної статті Закону містять вичерпний перелік підстав для відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження.

Ненадання представником стягувача належним чином засвідченої копії довіреності разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, відповідно до ст. 26 Закону «Про виконавче провадження» не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Представником стягувача ОСОБА_3, через канцелярію Міністерства юстиції України, 08 серпня 2016 року було подано заяву про прийняття до виконавчого провадження виконавчого документа з додатками на 4 аркушах, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поданої до Міністерства юстиції України документації (а.с.14), тому колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції, що уповноваженою особою Міністерства юстиції України оглядався та був повернутий заявнику оригінал довіреності від 22 січня 2015 року (серія ВТХ № 071308), на підтвердження повноважень ОСОБА_3 подавати в інтересах ОСОБА_1 заяву про прийняття до виконавчого провадження виконавчого документа.

З цих підстав, колегія суддів відхилила посилання апелянта на положення пункту 2.11 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за N 489/20802 та чинної на час постановлення оскаржуваної постанови), як підставу відмови у відкритті виконавчого провадження.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги та визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України МурихінаС.В., вчинені ним під час винесення постанови від 12 серпня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст.ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 312, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відхилити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

О.Ф.Мазурик

Л.Д.Махлай

Справа № 22-ц/796/2894/2017

Унікальний номер 752/13470/16-ц

Головуючий у першій інстанції - Ладиченко С.В.

Доповідач Левенець Б.Б.