Рішення № 65222414, 06.03.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 301/1645/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 березня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Кондора Р.Ю.,

при секретарі - Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду від 25 серпня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_3, що діє від свого імені та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ВіЕс Банк», треті особи без самостійних вимог - приватний нотаріус ОСОБА_8, орган опіки та піклування Іршавської РДА про визнання недійсним договору іпотеки,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ПАТ «ВіЕсБанк» (далі - Банк) звернулося до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 21.04.2008 між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № KF 48621, згідно якого останній отримав кредит у сумі 90 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим терміном погашення 20.04.2023.

Для забезпечення виконання зобов'язання позичальника 25.04.2008 між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно якого вони передали банку в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 254,00 кв.м., житловою площею 121,50 кв.м., та земельну ділянку площею 0,2481 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташовані за адресою АДРЕСА_1

Оскільки боржником його зобов'язання виконувались неналежним чином, Банком було визначено його заборгованість станом на 10.08.2015 в сумі 61948,19 доларів США (за курсом НБУ 21,089882 на цю дату - 1306480,02 грн.), з яких 51634,72 доларів США (1088970,15 грн.) - за кредитом, 4456,57 доларів США (93988,54 грн.) - за відсотками, 5856,90 доларів США (123521,33 грн.) - пеня. Позивач просив: 1) у рахунок погашення заборгованості позичальника за цим кредитним договором в сумі 61948,19 доларів США, що за курсом НБУ 21,089882 станом на 10.08.2015 дорівнює 1306480,02 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,2481 га, що розташовані за адресою Закарпатська область, Іршавський район, с. Кушниця, вул. Лужок, буд. 11, шляхом укладання договору купівлі-продажу від свого імені будь-якій особі покупцю за ціною, визначеною експертом оцінювачем на день продажу, забезпечивши позивачу повноваження продавця необхідні для здійснення цього продажу; 2) виселити відповідачів з житлового будинку.

ОСОБА_1 подала зустрічний позов про визнання недійсним договору іпотеки від 25.04.2008, посилаючись на те, що при цього договору в будинку проживала неповнолітня дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а майно передано в іпотеку без дозволу Органу опіки та піклування.

Рішенням Іршавського районного суду від 25 серпня 2016 року позов Банку задоволено частково. В погашення заборгованості для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF 48621 від 21.04.2008 в розмірі 61948,19 доларів США, що дорівнює 1306480,02 грн. по курсу НБУ станом на 10.08.2015 1дол. США = 21,089882 грн., звернуто стягнення на житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 254,00 кв.м., житловою площею 121,50 кв.м., що на плані значиться літерою «А, літня кухня - літера «Б», коптилка-літера «В», майстерня літера «Г», літня кухня-літера «Д», сарай - літера «Е», огорожа цифри «1-4», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2005 року та земельну ділянку загальною площею 0,2481 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 12.06.2002, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з прилюдних торгів, за початковою вартістю не нижчою 565 600,00 грн. визначеною на підставі договору іпотеки (п.7). В решті позовних вимог відмовлено.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «ВіЕс Банк» про визнання недійсним договору іпотеки - відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в користь Банку по 1827 грн. судового збору.

Банк таке судове рішення не оскаржив.

На це рішення ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в частині задоволених вимог за первісним позовом та відмови в задоволенні зустрічного позову. Зокрема, зазначають, що договір іпотеки укладено без належного дозволу органу опіки та піклування на передачу майна в іпотеку; в рішенні суду не зазначено всіх складових боргу та неправильно визначено початкову ціну предмета іпотеки; позивач не довів наявність у нього генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, апелянти просять рішення суду в частині задоволених вимог за первісним позовом та відмови в задоволенні зустрічного позову - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Крім того зазначив, що є підстави для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки внаслідок проведеного ремонту та встановлення гіпсокартону площа будинку, переданого в іпотеку, становить 247,7 кв.м., що підтверджується копією Технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1

Представник Банку в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без участі представника Банку.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (т. 2 а.с.233-241). Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу у відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1- ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду у повній мірі не відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступниками якого послідовно були Публічні акціонерні товариства «Фольксбанк» і «ВіЕс Банк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № KF 48621 від 21.04.2008, згідно якого останній отримав кредит у сумі 90000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим терміном погашення 20.04.2023 (т. 1 а.с. 10-12).

Для забезпечення виконання зобов'язання позичальника 25.04.2008 між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно якого вони передали банку в іпотеку нерухоме майно що розташоване за адресою АДРЕСА_1: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 254,00 кв.м., житловою площею 121,50 кв.м., який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 07 липня 2005 року, та земельну ділянку площею 0,2481 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 12 червня 2002 року (т. 1 а.с. 16-18).

Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 10.08.2015 Банк нарахував йому заборгованість у розмірі 61948,19 доларів США, з яких: 51634,72 доларів США - за кредитом, 4456,57 доларів США - за відсотками, 5856,90 доларів США - пеня, що за курсом НБУ на цю дату 21,089882 становило 1 306 480,02 грн.).

25.02.2015 року позивачем на адресу відповідачів були направлені вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, з попередженням про вжиття заходів щодо дострокового повернення суми кредиту, що залишилась, сплати нарахованих процентів та пені, шляхом реалізації права звернення на стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с.24).

Відповідно до п. 4 договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням в повному обсязі.

Стосовно вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно вказати наступне.

Звертаючись до суду з позовом, Банк обрав конкретний спосіб захисту та просив звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

У суді першої інстанції представник відповідача на обґрунтування своїх заперечень проти позову Банку зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту не може бути задоволений в судовому порядку (т. 2 а.с. 74).

Суд першої інстанції зазначив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу його з прилюдних торгів, що не відповідає способу реалізації такого майна, зазначеному у позовній заяві.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі).

Як вбачається з Іпотечного договору від 25.04.2008, звернення стягнення на предмет іпотеки за цим договором здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання, згідно умов цього договору та вимог Закону України «Про іпотеку» (п. 15). Реалізація предмета іпотеки після звернення на нього стягнення може здійснюватись наступними способами, зокрема: а) на підставі рішення суду шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів; б) на підставі рішення суду шляхом продажу предмету іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу; в) на підставі виконавчого напису нотаріуса шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів; г) на підставі даного договору шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; д) на підставі даного договору, шляхом продажу предмету іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу, згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (п. 23).

Таким чином, Законом України «Про іпотеку» та Іпотечним договором від 25.04.2008 передбачено право іпотекодержателя на продаж предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу на підставі рішення суду, а тому доводи апелянтів щодо обрання Банком невірного способу захисту не можуть бути взяті до уваги.

Зважаючи на викладене, рішення суду в частині визначення способу реалізації предмета іпотеки слід змінити.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

При ухваленні рішення місцевий суд усіх складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не зазначив.

Позивачем визначено заборгованість позичальника за кредитним договором № KF 48621 станом на 10.08.2015 в сумі 61948,19 доларів США, що еквівалентно 1306480,02 гривень, та складається з наступного: 51634,72 доларів США (1088970,15 гривень) - заборгованість за кредитом; 4456,57доларів США (93988,54 гривень) - заборгованість по відсотках.

Банком складено відповідний розрахунок (т. 2 а.с.184-188) і він відповідачем не спростований.

В той же час, Банком проведено нарахування пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором з 12.01.2015 по 15.06.2015 та визначено її розмір 5856,90 доларів США (123521,33 гривень) (т.2 а.с.188-190).

Відповідно до п.п.6.2 та 6.3 Кредитного договору № KF 48621 за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Як зазначено Верховним Судом України у Постанові від 01.04.2015 (справа № 3-29гс15), оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Тому судова колегія вважає, що складову заборгованості за даним Кредитним договором № KF 48621 - пеню - слід у зазначити у національній валюті - гривні, визначивши її розмір за курсом НБУ станом на 10.08.2015 в сумі 123521,33 гривень.

Також ч. 1 ст. 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що у рішенні суду зазначаються початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд першої інстанції зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в загальній сумі 565600 гривень, хоча в іпотеку було передано два об'єкта - земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В той же час, у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі N 6-1907цс16 зазначено, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Зважаючи на те, що Іпотечним договором від 25.04.2008 сторони оцінили предмет іпотеки у 565600,00 грн. (541233,00 грн. - житловий будинок, та 24367,00 грн. - земельна ділянка 278000 грн. (п. 7), судова колегія вважає, що ціна предмету іпотеки має бути не нижчою за вказану. В той же час, відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, тому початкова ціна предмету іпотеки повинна бути на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Щодо посилання апелянта на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон №1304-VII), судова колегія зазначає наступне.

Так, згідно ч.1 Закону №1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Хоча кредит є споживчим та наданий в іноземній валюті, будинок є єдиним майном та місцем проживання майнового поручителя, проте площа житлового будинку, переданого в іпотеку, становить 254 кв. м., що було зазначено Іпотечному договорі та підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно, яка сформована 06.03.2017 та надана ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 244-246). Тому доводи щодо зменшення площі будинку до 247,7 кв.м., внаслідок проведеного ремонту та встановлення гіпсокартону не можуть бути взяті до уваги.

Таким чином на дані правовідносини не поширюються приписи Закону №1304-VII.

Так само судова колегія не бере до уваги доводи апелянтів щодо правомірності надання кредиту у валюті, оскільки у позивача наявна Генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій (т. 2 а.с. 247-249).

Стосовно вирішених місцевим судом позовних вимог Банку про виселення відповідачів - колегія суддів не робить висновків у зв'язку з тим, що таку частину рішення не оскаржено.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки від 25.04.2008, необхідно вказати таке.

На обґрунтування свого позову ОСОБА_1 посилалася на те, що спірний правочин, усупереч ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», укладено нею без дозволу Органу опіки та піклування, яким на час його вчинення був виконком Кушницької сільської ради, при цьому в іпотеку передано майно, яким мала право користуватися малолітня ОСОБА_4 07.08.200 р.н.

Проте з матеріалів справи вбачається, що на укладення договору іпотеки, предметом якого є житловий будинок у АДРЕСА_1, право користування яким має малолітня ОСОБА_4, надавався дозвіл виконкомом Кушницької сільської ради Іршавського району - рішення від 14 квітня 2008 року № 59 - у якому, зокрема, зазначено, що у випадку невиконання умов договору малолітня забезпечена житлом за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 128, 145, т.2 а.с. 32). У зв'язку з цим доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими, а зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Отже, із висновком місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки - слід погодитися.

Зважаючи на викладене, відповідно до ст. 309 п.п. 3, 4 ЦПК України рішення суду першої інстанції у частині задоволення первісної позовної вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки слід змінити, виклавши перший абзац резолютивної частини рішення в новій редакції - зазначивши спосіб реалізації предмета іпотеки, визначений Банком у позовній заяві, всі складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також зазначити початкову ціну предмета іпотеки окремо за житловий будинок та земельну ділянку.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, 308, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309, 313, п.1 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Іршавського районного суду від 25 серпня 2016 року - змінити, виклавши абзац перший резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Позов ПАТ «ВіЕс Банк» задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF 48621 від 21.04.2008 року в розмірі 56091,29 США (п'ятдесят шість тисяч дев'яносто один дол. США 29 центів), що дорівнює 1182958,69 грн. (один мільйон сто вісімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім грн. 69 коп.) по курсу НБУ станом на 10.08.2015 року 1дол. США = 21,089882 грн., з яких: 51634,72 доларів США, що еквівалентно 1088970,15 гривень - заборгованість за кредитом; 4456,57доларів США, що еквівалентно 93988,54 гривень - заборгованість по відсотках; та 123521,33 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань - звернути стягнення на житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 254,00 кв.м., житловою площею 121,50 кв.м., що на плані значиться літерою «А, літня кухня - літера «Б», коптилка-літера «В», майстерня літера «Г», літня кухня-літера «Д», сарай - літера «Е», огорожа цифри «1-4», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 07 липня 2005 року та земельну ділянку загальною площею 0,2481 га., кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 12 червня 2002 року шляхом продажу вказаного предмету Публічним акціонерним товариством «ВіЕС Банк» від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, але не менше 565 600 гривень: 541233,00 гривень - житловий будинок, та 24367,00 гривень - земельна ділянка, що було визначено Іпотечним договором від 25.04.2008.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча:

Судді: