Ухвала суду № 65222315, 06.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 327/2/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/534/17 Головуючий в 1-й інстанції Завіновська А.П. Єдиний унікальний № 327/2/17 Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1Категорія ст. 115 ч. 1 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді Фоміна В.А.,

суддів Гріпаса Ю.О., Булейко О.Л.,

при секретарі Попрузі Ю.П.,

за участю:

прокурора Кльопова А.І.,

захисника адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42016080370000109, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Розівського районного суду Запорізької області від 05 січня 2017 рокувідносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 421 КК України,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 05 січня 2017 рокуповернуто клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42016080370000109, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 421 КК України, прокурору, як таке, що не відповідає вимогам ст.ст. 291, 292 КПК України.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, 03.01.2017 року до суду надійшли матеріали за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 та були призначені до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Під час підготовчого судового засідання суд встановивши, що клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру не відповідає вимогам КПК України зазначив наступне.

Виходячи з вимог, викладених в частині 2 статті 292 КПК України, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоровя.

Статтею 505 КПК України передбачені обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема згідно до пункту 4 частини першої цієї статті поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього.

Разом з тим, з наведеного клопотання не вбачається, що такі дані зясовувались під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3

Крім того, виходячи з даних Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю адвоката ОСОБА_4, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», було зупинено строком на три місяці, на підставі рішення КДКА Запорізької області № 50-13/2016 від 16.08.2016 року та поновлено 16.11.2016 року.

Таким чином, проведення досудового провадження за участю адвоката ОСОБА_4, починаючи з 28.08.2016 року по 16.11.2016 року, тобто за відсутності у останнього повноважень, є таким що порушувало право на захист підозрюваного ОСОБА_3, а тому фактично досудове розслідування кримінального провадження здійснено у відсутність захисника.

Крім того, долучений до клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, реєстр матеріалів досудового розслідування, не відповідає вимогам п. 1 ч. 2 ст. 109 КПК України, оскільки всупереч ч. 3 ст. 283 КПК України, не містить даних про внесення прокурором до ЄРДР відомостей про закінчення досудового розслідування.

За таких обставин, суд першої інстанції повернув клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору.

В апеляційній скарзі прокурор вважає, що в своєму рішенні суд першої інстанції безпідставно вказав, що під час досудового розслідування кримінального провадження, органом досудового розслідування, не встановлено дані щодо поведінки ОСОБА_3 до вчинення ним кримінального правопорушення та після нього. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в клопотанні зазначено, що ОСОБА_3 03.08.2015 року був призваний Солонянським РВК Запорізької області та проходив військову службу у військовій частині польова пошта В4174, тобто ОСОБА_3 пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби у Збройних силах України, що свідчить про задовільний стан його здоровя у період часу з моменту зарахування на військову службу до моменту вчинення кримінального правопорушення. Твердження суду першої інстанції про фактичне здійснення досудового розслідування кримінального провадження за відсутності захисника в ОСОБА_3 є хибним, оскільки слідчі дії були здійснені, або за участю захисника за призначенням для проведення окремої процесуальної дії, або вже з повноважним адвокатом ОСОБА_4 Суд першої інстанції, зазначивши в ухвалі про порушення права на захист ОСОБА_3, не вказав, які саме вимоги до клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру не були дотримані прокурором та слідчим.

Також, місцевий суд в ухвалі вказав на відсутність в реєстрі матеріалів досудового розслідування, в порушення вимог ст. 109 КПК України, кримінального провадження такої процесуальної дії, як внесення до ЄРДР відомостей про закінчення досудового розслідування. Проте, КПК України не передбачає, що внесення будь-яких відомостей до ЄРДР є процесуальною дією.

У звязку з викладеним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 42016080370000109 на новий розгляд у Розівський районний суд Запорізької області в іншому складі суду.

Крім того, від прокурора надійшло клопотання про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства охорони здоровя України строком на 60 днів.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та доводи скарги; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; захисника, який просив ухвалу районного суду залишити без змін; перевіривши матеріали провадження та вислухавши доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні задоволенню не підлягає, а клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Враховуючи стан здоровя ОСОБА_3 та його психічне захворювання, підготовче судове засідання відповідно до положень ч. 2 ст. 506 КПК України було проведене у відсутність останнього. З цих підстав відбувався і апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_3

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з приписів закону, встановлених ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд зобовязаний перевірити матеріали кримінального провадження, зясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, у тому числі і відповідно до пункту 3 частини 3 цього закону про повернення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо воно не відповідає вимогам закону.

Виходячи з вимог, викладених в частині 2 статті 292 КПК України, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоровя.

Статтею 505 КПК України передбачені обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема згідно до пункту 4 частини першої цієї статті поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього.

Судом правильно встановлено, що з наведеного клопотання не вбачається, що такі дані, які відповідно до закону підлягають обовязковому встановленню, зясовувались під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3

Відповідно до частини 1 статті 52 КПК України участь захисника є обовязковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. А виходячи з пункту 5 частини 2 цієї статті обовязкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності.

Статтею 507 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру участь захисника є обовязковою.

Судом, в оскаржуваній ухвалі правильно звернуто увагу на повноваження захисника ОСОБА_4 у даному провадженні та зазначено, що останньому, виходячи з даних Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», було зупинено строком на три місяці, на підставі рішення КДКА Запорізької області № 50-13/2016 від 16.08.2016 року та поновлено 16.11.2016 року і тому, починаючи з 28.08.2016 року по 16.11.2016 року, тобто за відсутності у останнього повноважень, його участь у провадженні суд визнав таким, що порушувало право на захист ОСОБА_3, а тому фактично досудове розслідування кримінального провадження здійснено у відсутність захисника.

Правильно звернуто увагу судом і на невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування приписам закону, оскільки статтею 109 КПК України передбачено вимоги до реєстру матеріалів досудового розслідування, який є невідємною частиною клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. Так згідно п. 1 ч. 2 наведеної норми закону реєстр повинен містити номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення.

Між тим, долучений до клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, реєстр матеріалів досудового розслідування, цим вимогам не відповідає, оскільки всупереч ч. 3 ст. 283 КПК України, не містить даних про внесення прокурором до ЄРДР відомостей про закінчення досудового розслідування.

Виходячи з наведеного, районний суд дійшов правильного висновку, що зазначені обставини перешкоджають призначенню клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_3 до судового розгляду, а тому вважає необхідним повернути це клопотання прокурору, як таке що не відповідає вимогам ст. ст. 291, 292 КПК України.

Посилання в апеляційній скарзі прокурора на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, не заслуговують на увагу, є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки судом ретельно досліджено всі обставини кримінального провадження та на підставі всебічного та обєктивного зясування цих обставин прийнято рішення про необхідність повернення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_3 прокурору.

Крім недоліків встановлених судом першої інстанції, колегія суддів під час апеляційного розгляду встановила й інші недоліки зазначеного клопотання, а саме: структура клопотання не містить прохальної частини; у ньому відсутнє посилання на реквізити судово-психіатричної експертизи (дата, номер та висновок); у формулюванні обвинувачення за інкримінованими злочинами безпідставно зазначений прямий умисел, як субєтивна сторона злочину; у формулюванні обвинувачення за ч. 2 ст. 421 КК не розкрито порушення перелічених статей статуту.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що встановлена, як районним судом так і колегією суддів апеляційної інстанції, невідповідність клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_3 вимогам закону, позбавляє суд розглянути кримінальне провадження по суті та прийняти законне і обґрунтоване рішення у відповідності до закону, а тому ухвала суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора відповідно задоволенню не підлягає по вказаним у ній доводам.

Що ж стосується клопотання прокурора про продовження строків запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, колегія суддів знаходить його таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, а частиною 3 передбачено обовязковість суду розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобовязаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Частина 3 статті 199 КПК України передбачає, що подане клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або зявилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до положень ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною 5 ст. 176 КПК України.

В своєму клопотанні про продовження строків запобіжного заходу у вигляді поміщення ОСОБА_3 до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку прокурор, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України послався на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які виправдовують необхідність утримання ОСОБА_3 у такому психіатричному закладі, з чим погоджується і колегія суддів.

Дослідивши матеріали клопотання, колегія суддів у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_3, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відповідно до положень ст.ст. 5, 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Матеріали кримінального провадження, на які послався прокурор у клопотанні, дають підстави вважати підозру ОСОБА_3, у вчиненні кримінальних правопорушень обґрунтованою. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ: у справі "Феррарі-Браво проти Італії" №9627/81 від 14 березня 1984 року, в якому суд зазначив, що "питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведеність факту вчинення та характер інкримінованих правопорушень ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою".

Таким чином, з огляду на суспільно-небезпечне діяння, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_3 і щодо якого порушено питання про застосування примусових заходів медичного характеру, характер психічного захворювання, небезпечність його поведінки для оточуючих, колегія суддів вважає за доцільне продовжити ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства охорони здоровя України строком на 60 днів, тобто до 04.05.2017 року включно.

Керуючись ст. ст. 331, 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення.

Ухвалу Розівського районного суду Запорізької області від 05 січня 2017 року, якою повернуто клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42016080370000109, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 421 КК України, прокурору, як таке, що не відповідає вимогам ст.ст. 291, 292 КПК України залишити без змін.

Продовжити відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства охорони здоровя України строком на 60 днів, тобто до 04.05.2017 року включно.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

В.А. ОСОБА_5 ОСОБА_6 Булейко