Рішення № 65220329, 06.03.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/8692/16-ц

Провадження № 2/639/520/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гаврилюк С.М.,

при секретарі судового засідання - Макушенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя,

встановив:

Позивач через свого представника ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності від 24.09.2016, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 10.08.1986 між ним та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Від цього шлюбу у подружжя народився син, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

19.05.2003 рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно договору купівлі-продажу квартири від 21.01.2000 дружиною позивача, ОСОБА_5, було придбано квартиру АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що вищевказана квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та йому в рівних частинах по 1/2.

В листопаді ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріусі П'ятої ХДНК Одрінської О.В. щодо видачі йому свідоцтва про право власності па спільне майно подружжя у квартирі АДРЕСА_1.

17.11.2016 позивач отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої йому відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спільне майно подружжя в зазначеній квартирі та запропоновано звернутися до суду.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Після її смерті відкрилася спадщина, спадкоємцями якої є її син, ОСОБА_2, та її мати, ОСОБА_3.

Позивач вказує, що 21.01.2000, тобто на день укладання Договору купівлі-продажу спірної частини квартири, він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та зазначає, що відповідно приписів закону, 1/2 частина квартири належить йому та 1/2 частина квартири належить померлій ОСОБА_5

Як зазначає позивач, він бажає отримати те майно, яке належить йому за законом, у зв'язку з чим ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з вказаною позовною заявою.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав.

Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, про причини неявки в порушення ч. 2 ст. 77 ЦПК України суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надавала.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Згідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 травня 2003 року по справі № 2-3419/03, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, зареєстрований 10.08.1986 в Дзержинському ЗАГС м. Харкова, актовий запис № 2387 (а.с. 10).

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, повторно виданого 08.06.2004, підтверджується, що батьками ОСОБА_7 є батько - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_5 (а.с. 7).

Зі свідоцтва про зміну імені, виданого 05.04.2016 Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, вбачається, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, змінив прізвище на «ОСОБА_1» (а.с. 79).

21.01.2000 ОСОБА_5 придбано квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 21.01.2000, посвідченим державним нотаріусом Першої ХДНК та зареєстровано в реєстрі за № 5-123 (а.с. 9). Вказана квартира, відповідно до реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам від 11.07.2001, належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с. 11).

Як вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого 21.12.2010 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15).

Після смерті ОСОБА_5 позивач через свого представника ОСОБА_4 звернувся із заявою до П'ятої ХДНК щодо отримання свідоцтва про право власності на спільне майно подружжя у вищевказаній квартирі, проте державним нотаріусом П'ятої ХДНК винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки на час смерті власника квартири, ОСОБА_5, позивач вже не був її чоловіком та роз'яснено положення процесуального законодавства щодо можливості звернення до суду в порядку позовного провадження (а.с. 14).

Як вбачається зі звіту про оцінку майна № 55/11, об'єктом якої є однокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для вирішення справ у судових установах від 30.11.2016, ринкова вартість зазначеного майна станом на 30.11.2016 з округленням складає 212730 грн без урахування ПДВ (а.с. 24-35).

Таким чином, судом встановлено, що спірне майно набувалось у власність під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року і Кодексу про шлюб і сім'ю України 1969 року.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Аналогічне правило закріплено в ч. 1 ст. 22 КпШС України, де вказано про те, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Правила розподілу спільного майна подружжя визначені в ст. 70 СК України, яка визначає загальне правило рівності часток подружжя в спільному майні та передбачає можливість відступлення від загального правила рівності часток при наявності обставин, що мають істотне значення.

Аналогічні положення містить і ст. 28 КпШС України.

У статті 71 Закону України «Про нотаріат» вказано, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Згідно ст. 368 ЦК України, спільна сумісна власність є власністю двох або більше осіб на одне і те ж майно без визначення часток кожного з них у праві власності.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за № 20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Згідно ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Таким чином, оскільки при встановленні права спільної сумісної власності на квартиру будь-якої домовленості між власниками квартири не існувало, то частки кожного із співвласників вважаються рівними.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема визнання права.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 41 Конституції України гарантує право володіти і користуватися своєю власністю, а також вказує на те, що право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно Наказу Міністерства юстиції України № 914/5 від 26.05.2009 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів", рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та наявність правових підстав щодо задоволення позовної заяви та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на праві спільної сумісної власності, як майно, нажите подружжям за час шлюбу.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1064 грн, що документально підтверджується квитанціями, долученими до матеріалів цивільної справи (а.с. 2, 3), підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 174, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР,ст.ст. 60, 70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 316, 319, 368, 370, 379 ЦК України, Постановою Пленуму Верхового Суду України № 20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 532 (п'ятсот тридцять дві) грн з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.М.Гаврилюк