Рішення № 65218180, 02.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 612/513/16-ц Головуючий суддя І інстанції Лобановська С. М.

Провадження № 22-ц/790/1667/17 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

ОСОБА_1,

за участю секретаря Брулевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_3 в особі свого представника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому, з урахуваннм уточнень, просила стягнути з ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу за договором позики 5 000 грн., в межах вартості спадкового майна, та з ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 156 164,00 грн. в межах вартості спадкового майна, а також понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1 611,64 грн. та правову допомогу в сумі 3 000 гривень.

В обґрунтування позову зазначила, що між позивачем та ОСОБА_6 13 квітня 2008 року було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надала ОСОБА_6 6 000 доларів США. Зазначену суму грошей ОСОБА_6 зобовязувалася повернути 13 квітня 2015 року. Однак, свої зобовязання ОСОБА_6 не виконала, що змусило позивача звернутись до суду, та 17 грудня 2015 року Близнюківським районним судом Харківської області винесено заочне рішення, згідно якого із ОСОБА_6 стягнуто всю суму заборгованості.

Однак, у березні 2015 року виконання рішення зупинено у звязку зі смертю ОСОБА_6 Після чого, ОСОБА_3 в порядку ст. 1281 ЦК України звернулася до відповідачів - спадкоємців померлої з вимогами про погашення суми заборгованості шляхом одноразового платежу. Вимоги відповідачами отримані, але заборгованість до цього часу не погашена.

Також, 24 травня 2016 року претензію до спадкового майна ОСОБА_6 було направлено в Близнюківську державну нотаріальну контору Харківської області та отримано відповідь, що претензія доведена до спадкоємців.

Оскільки, до цього часу заборгованість позивачу не повернута, ОСОБА_3 змушена звернутися до суду з вказаним позовом та просить стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу за договором позики 6000 доларів США з урахуванням індексу інфляції, проценти за договором позики, три проценти річних від простроченої суми за прострочення виконання грошового зобовязання за офіційним курсом Національного банку України та витрати на оплату судового збору і правову допомогу, що складає у сумі 297 781 грн.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 представник ОСОБА_3 ставить питання про скасування вказаного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд прийшов до хибного висновку щодо неналежності поданих позивачем доказів, а саме розписки та акту прийому передачі грошових коштів. Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, що, в свою чергу, призвело до невірного застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суду першої інстанції виходив із того, що розписка про отримання грошей не відповідає положенням ст.. 1046, 1047 ЦК України, оскільки не містить ідентифікуючі відомості про позикодавця та позичальника, зокрема, номер ідентифікаційного коду, паспортні дані, адресу місця проживання. Також, не підтверджений факт передання грошей.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна за таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Згідно ст. 16 ЦК України, особа, на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши спосіб захисту, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобовязаний довести правову та фактичну підставу позову.

Підстави припинення зобовязання передбачені ст. ст. 599 - 601, 604 609 ЦК України, зокрема, за ст. 559 ЦК, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобовязання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобовязання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обовязку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25. 04. 2012 року в справі № 6 24 цс 12 про стягнення боргу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 13 квітня 2008 року ОСОБА_6 позичила у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 6 000 доларів США та зобовязалась їх повернути до 13 квітня 2015 року, про що складено відповідну розписку. Відповідно до акту прийому-передачі грошових коштів від 13 квітня 2008 року ОСОБА_3 було передано грошові кошти в сумі 6 000 доларів США як позику. (а.с.15).

17 грудня 2015 року Близнюківським районним судом Харківської області було ухвалено заочне рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, згідно якого позов задоволено та присуджено стягнути з відповідачки борг у розмірі 267 817, 28 грн. (а.с. 17)

06.10.2015 року ОСОБА_6 померла.

Згідно постанови старшого державного виконавця № 50232572 від 11 березня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 267 817,28 грн. закінчено, в звязку зі смертю ОСОБА_6, про що свідчить актовий запис № 11 від 07 жовтня 2015 року. (а.с.19).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 61400979 від 14 червня 2016 року та свідоцтва про право на спадщину № 671 виданого Близнюківською державною нотаріальною конторою в Харківській області 17 травня 2016 року - ОСОБА_5, згідно заповіту, посвідченого Близнюківською державною нотаріальною конторою Харківської області 09 червня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 772, є спадкоємцем земельної ділянки, площею 7,5515 га, кадастровий номер 6320686000:02:001:0104, яка на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно належала ОСОБА_6. Вартість земельної ділянки, що є предметом спадкування, на момент смерті спадкодавця становить 130137,00 грн. (а.с. 22, 108).

Згідно листа державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель», коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів) станом на 01 січня 2016 року становить 1,2.

Отже, вартість успадкованої ОСОБА_5 земельної ділянки станом на день подачі позовної заяви до суду становить 156164,40 грн. (130137,00 грн. х 1,2)

Також, до спадкового майна входить житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 127, с. Семенівка Близнюківського району Харківської області.

Відповідно до витягу з погосподарського обліку по зазначеному домоволодінню, наданого Семенівською сільською радою Близнюківського району Харківської області, головою домогосподарства є син померлої ОСОБА_4.

ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, оскільки зареєстрований у спірному будинку №127, що знаходиться по вул. Центральній, с. Семенівка, Близнюківського району, Харківської області.

Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні був досліджений оригінал паспорту ОСОБА_4, в якому міститься відмітка про те, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_6, померлої 06.10.2015 року, відповідач був зареєстрований у спадковому житловому будинку.

ОСОБА_4 не заперечував той факт, що вартість спірного житлового будику становить 5000 грн. та те, що він не зареєстрував за собою право власності на вище зазначене домоволодіння.

У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року роз»яснено, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.. 1296 ЦК України є правом, а не обов»язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови увідкритті провадження у справі. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов»язку, передбаченого ст.. 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами ст. 625 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідно до розписки від 13.04.2008 року складає 6000 доларів США, що становить 148860 грн. (за курсом 24,81 грн. за 1 долар США). Відповідно, 3% річних становить 2153,26 грн., а всього сума заборгованості складає 151013,26 грн.

У частині вимог ОСОБА_3 щодо стягнення індексу інфляції позов задоволенню не підлягає з тих підстав, що борг надавався у доларах США, а не в гривнях.

ОСОБА_3 на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості за договором позики надала оригінал розписки та акту прийому передачі, на підставі яких позивачка передала гроші ОСОБА_6

Між тим, відповідачами не доведено певними засобами доказування, що вони повернули гроші позивачу за умовами договору позики, оскільки ними не надано борговий документ або розписку на підтвердження виконання ними такого обовязку, як того вимагає ст. 545 ЦК України. (Постанова Верховного Суду України від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13, та у постанові від 11. 07. 2015 року № 6- 1967цс15).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю договір займу або розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно зі ст. ст. 58, 59 ЦПК України, докази повинні бути належними та допустимими. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, відповідачами не спростовані вимоги позивача про стягнення грошової суми за розпискою.

06 жовтня 2015 року ОСОБА_6 померла.

Після її смерті у строки, передбачені ст. 1270 ЦК України, фактично прийняв спадщину син померлої, ОСОБА_4, та ОСОБА_5, що підтверджується довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 61400979 від 14.06.2016 року.

Також, 24 травня 2016 року претензію до спадкового майна ОСОБА_6 було направлено в Близнюківську державну нотаріальну контору Харківської області.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1269 України).

Згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Обставини, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору між кредитором і спадкоємцем про стягнення заборгованості за кредитним договором у випадку смерті боржника є: прийняття спадщини, наявність та розмір спадкового майна, невиконання чи неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, пред'явлення позову в межах строку, визначеного законодавством.

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.

Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про стягнення суми заборгованості.

Отже, відповідачі як спадкоємці померлого позичальника, прийнявши спадщину, у силу ст. ст. 1281, 1282 ЦК України зобов'язані у межах вартості спадщини задовольнити вимоги кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, до складу спадкового майна увійшли житловий будинок №127 з надвірними будівлями, що знаходиться по вул. Центральній, с. Семенівка, Близнюківського району, Харківської області, вартість якого складає 5000 грн., та земельна ділянка, площею 7,5515 га, вартість якої становить 156164,40 грн.. Всього сума вказаного майна складає 161164,40 грн.

Кожен із спадкоємців зобовязаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщини.

Доказів про наявність іншого спадкового майна матеріали справи не містять.

Зважаючи на те, що загальна сума боргу складає 151013,26 грн., з ОСОБА_4 на користь позивача слід стягнути 5000 грн., а з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 146013,26 грн. (у межах вартості спадкового майна).

Щодо вимог заявника про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., то у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої строни понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до судових витрат, пов»язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Натомість, позивачем не надано до суду квитанцій на підтвердження сплати послуг адвоката та не наведено відповідного розрахунку такої правової допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати слід розподілити наступним чином:стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір відповідно 48,80 грн. та 1461 грн.; стягнути з ОСОБА_4 судовий збір на користь Держави у розмірі 502,40 грн.

Зважаючи на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 1 ст. 309, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість по борговій розписці у розмірі 5000 грн. у межах вартості спадкового майна.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість по борговій розписці у розмірі 146013,26 грн. у межах вартості спадкового майна.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір відповідно 48,80 грн. та 1461 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір на користь Держави у розмірі 502,40 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.М. Шаповал

Судді: І.С. Кіпенко

ОСОБА_1