Рішення № 65217543, 06.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/534/17 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 645/3178/16-ц ОСОБА_1

Категорія: договірні Доповідач - Швецова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2017 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді : Швецової Л.А.,

Суддів: Бровченка І.О., Карімової Л.В.,

За участі секретаря: Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційними скаргами ПАТ «Актабанк», представника ОСОБА_2 ОСОБА_3

на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2016 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» про визнання недійсним пункту кредитного договор, -

ВСТАНОВИЛА:

30 червня 2016 року ПАТ «АКТАБАНК» звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 0862355301/Т/973835 на споживчі потреби від 13 листопада 2013 року в розмірі 80 444 (вісімдесят тисяч чотириста сорок чотири) гривні 89 копійок, яка складається: прострочена заборгованість: по тілу кредита - 20 831, 17 грн.; по відсоткам - 10,58 грн.; по комісії - 27 599, 55 грн.; штраф - 7 000, 00 грн.; строкова заборгованість: по тілу кредита - 25 003, 13 грн.; по відсоткам - 0,46 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Актабанк» посилався на те, що 13 листопада 2013 року між ПАТ « АКТАБАНК» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № 0862355301/Т/973835 на споживчі потреби, згідно з умовами п. 2.1. якого Позивач надав Відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 50000,00 (пятдесят тисяч) гривен, в обмін на зобовязання Позичальника по поверненню Кредиту, сплати процентів, комісій, в обумовлені цим договором строки. Відповідно до п. 2.1.1. процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі 0,01% річних та включається в суму щомісячного платежу. Відповідно до п. 2.1.2. Позичальник сплачує Банку щомісячну комісію за супроводження розмірі 1200,00 гривен, що розраховується як 2,40 відсотків від суми кредиту, вказаного в п 2.1 цього Договору та включається в суму щомісячного платежу. Відповідно до п. 2.1.2.1 в день підписання Кредитного договору Позичальник сплачує позивачу комісію за надання кредитних коштів в розмірі 1 000, 00 гривен, що розраховується як 2,00 відсотка від суми кредиту, вказаної в п.2.1. цього договору. Згідно п. 2.1.3. погашення Кредиту, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата комісії за супроводження кредиту, здійснюється Позичальником щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, 15 числа кожного місяця рівними частинами, в сумі 2 033, 55 грн. та з кінцевою датою погашення всієї заборгованості за Кредитом 12 листопада 2018 року (включно), на умовах визначених цим Договором, згідно Додатку № 1, що є невідємною частиною цього Договору. Позивач виконав свої зобовязання за Кредитним договором у повному обсязі та видав Відповідачу кредитні кошти в сумі 50 000,00 грн. Також позивач зазначив, що згідно п. 4.3.3. Кредитного договору Відповідач зобовязаний суворо дотримуватись умов Договору. Відповідно до п. 4.3.4. Кредитного договору Відповідач зобовязаний погасити Банку в повному обсязі Кредит в строк, встановлений п. 2.1.3. Договору. Згідно п. 4.3.5. Кредитного договору Відповідач зобовязаний сплачувати Позивачу проценти та комісії в строки, встановлені п. 2.1.3. Кредитного договору. Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору у разі прострочення Позичальником строків погашення щомісячного платежу/частини щомісячного платежу Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 100, 00 гривен за кожний прострочений щомісячний платіж або його частину. Але, в порушення взятих на себе зобовязань, відповідач не виконував належним чином своїх зобовязань, в звязку з чим, станом на 14.06.2016р. виникла заборгованість у сумі 80444, 89 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою та просила визнати недійсним п. 5.1 кредитного договору.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначала, що законодавчо встановлено, що у разі прострочення грошового зобовязання, боржник зобовязаний сплатити кредитору саме пеню, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день просрочки. Нарахування штрафу відбувається за невиконання інших, не грошових, зобовязань боржника перед кредитором, як відсоток від суми невиконаного зобовязання. З огляду на викладене, та враховуючи зміст ст.. ст.. 215, 549 ЦК України, п. 5.1 кредитного договору № 08623553001/Т/973835 від 13.11.13 між ОСОБА_2 та ПАТ «АКТАБАНК» є недійсним. Крім того, відповідач вважала, що пункт 5.1 Кредитного договору порушує вимоги ч. 1, 2, 4 ст. 18 закону «Про захист прав споживачів», і тому є недійсним. При цьому, відповідач посилалась на правову позицію, що висловлена Верховним Судом України у справі N 6- 339цс 16, щодо визначення поняття "несправедливі умови договору". Відповідач зазначила, що відповідно до п.5.1 вказаного договору, у разі прострочення Позичальником строків погашення щомісячного платежу/частини щомісячного платежу Банк має право вимагати від Клієнта штрафу у розмірі 350 гривень за кожний прострочений щомісячний платіж або його частину на строк більше 5 календарних днів при сумі простроченого платежу більше 15 гривень. В той час, як відповідно до п. 5.6 зазначеного кредитного договору, у разі порушення строку перерахування кредитних коштів, передбаченого п. 3.1 цього договору, з вини Банку, Банк сплачує позичальнику пеню в розмірі 0,005 процентів від несвоєчасно перерахованої суми кредитних коштів за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобовязань за цим договором. Таким чином, за одне і теж порушення договору, а саме несвоєчасне виконання грошового зобовязання, позичальник та банк мають різні умови нарахування такої відповідальності. Отже, умови нарахування відповідальності на позичальника за несвоєчасне виконання грошових зобовязань (п.5.1 договору): є несправедливими, оскільки на споживача покладена більша відповідальність ніж на банк.

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 26 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Актабанк» задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «АКТАБАНК» суму простроченої заборгованості за кредитним Договором № 0862355301/Т/973835) у розмірі 55441 (пятдесят пять тисяч чотириста сорок одна) грн. 30 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «АКТАБАНК» суму сплачених судових витрат у розмірі 949 грн. 69 коп.

В іншій частині позовних вимог банку відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова та новим рішенням відмовити ПАТ Актабанк» в задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії у розмірі 27599,55 грн. та штрафу в розмірі 7000 грн. та задовольнити зустрічну позовну заяву.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, в порушення п. 4.2.3 та 4.3.9 Кредитного договору Банк не направляв письмового повідомлення відповідачу про дострокове повернення кредиту. При цьому представник відповідача посилався на правову позицію Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі за № 6-845 цс 15. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивач вимагає сплату комісії у розмірі 27599,55 грн., обґрунтовуючи свої вимоги положеннями 2.1.2 кредитного договору, яке є нікчемним і не є підставою виникнення у Відповідача цивільно-правових обовязків по сплаті зазначеної комісії, оскільки порушують Закон України «Про захист прав споживачів». Крім того, відповідно до п 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 p. N 168 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача гоїло) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Представник відповідача зазначав, що відповідно до п. 2.1.2 кредитного договору, позичальник сплачує банку щомісячну комісію за супроводження кредиту в розмірі 1200,00 гривень, що розраховується як 2,4 відсотків від суми кредиту, вказаного п. 2.1 цього договору та включається в суму щомісячного платежу. Також, відповідно до п. 2.1.2.1 кредитного договору, в день підписання кредитного договору Позичальник сплачує банку комісію за гадання кредитних коштів в розмірі 1000,00 гривень, що розраховується як 2 відсотка від суми кредиту, вказаної у п. 2. і цього договору. Комісія за супроводження кредиту та комісія за надання кредитних коштів є дією на користь банку, а відтак не можуть вважатися послугами в розумінні ст. 1 ЗУ "Про захист прав споживачів", у зв'язку з чим встановлення банком сплати комісій за вказані операції суперечить ч. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів".

В апеляційній скарзі ПАТ «Актабанк» просить змінити рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 26 жовтня 2016 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь банку суму строкової заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту 25003,13 грн., по відсоткам 0.46 грн. в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування скарги представник банку посилався на те, що судом першої інстанції не враховано, що кожна особа має вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, в тому числі судовий захист, не враховано рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі №1-2/2002 щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст..124 Конституції України.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності дост. 303 ЦПК Українив межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення скасувати, виходячи з наступного.

Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Актабанк» суд першої інстанції виходив з того, що недотримання банком встановленого умовами кредитного договору порядку предявлення вимог, не дає підстав вважати, що у кредитора виникло право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів і пені. В задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено з тих підстав, що договір містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення.

Проте повністю погодитись з такими висновками судова колегія апеляційного суду не може.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Стаття ст.611 ЦК України передбачає правові наслідки у разі порушення зобовязань, встановлені договором або законом, а ст.625 ЦК України - відповідальність за порушення грошового зобовязання, згідно якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно ст. 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, як це передбачено нормами статті 525 ЦК України

Порушенням зобов'язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що тягне за собою правові наслідки передбачені ст. 611 ЦК України. За змістом цієї правової норми у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується сторонами 13 листопада 2013 року між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0862355301/Т/973835 на споживчі потреби, згідно з умовами п. 2.1. якого Позивач надав Відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 50 000, 00 (пятдесят тисяч) гривен.

Згідно умов кредитного договору процентна ставка за кредитом встановлена у розмірі 0,01% річних та включається в суму щомісячного платежу, позичальник сплачує банку щомісячну комісію за супроводження кредиту у розмірі 1 200,00 грн., що розраховується як 2,40 відсотків від суми кредиту, вказаного в п 2.1 цього Договору та включається в суму щомісячного платежу.

Відповідно до п. 2.1.2.1 умов кредитного договору в день підписання кредитного договору позичальник сплачує комісію за надання кредитних коштів в розмірі 1 000, 00 гривень, що розраховується як 2,00 відсотків від суми кредиту, вказаної в п.2.1. цього договору.

Згідно п. 2.1.3. погашення Кредиту, сплата нарахованих процентів за користування Кредитом, сплата комісії за супроводження кредиту здійснюється Позичальником щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання Кредит, 15 (пятнадцятого) числа кожного місяця рівними частинами, в сумі 2033, 55 грн. та з кінцевою датою погашення всієї заборгованості за Договором 12 листопада 2018 року (включно), на умовах визначених цим Договором, згідно Додатку № 1, що є невідємною частиною Договору.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «АКТАБАНК» у повному обсязі виконав умови договору.

ОСОБА_2 відповідач належним чином не виконувала свої зобовязання. Відповідно до наданих банком розрахунків, останній платіж відповідачем було здійснено 06 травня 2014 року.

Статтею ст. 1050 ЦК України встановлені правові наслідки порушення договору позичальником. Згідно з частиною 2 вказаної статті, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (тобто, залишку боргу в цілому), та сплати процентів.

Якщо позичальником порушуються будь-які умови кредитного договору, банк має право розцінювати його дії як невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Це може спричинити настання правових наслідків, передбачених договором або чинним законодавством, в тому числі івимогу щодо дострокового повернення всієї суми кредиту.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині дострокового повернення кредиту та сплати процентів і пені, суд першої інстанції посилався на те, що умовами кредитного договору визначений чіткий порядок, при дотриманні якого у банку виникає право вимагати дострокового повернення кредиту, сплату процентів, комісій, а також можливої пені та\або штрафу. Оскільки банком не було направлено письмової вимоги про дострокове повернення заборгованості.

При цьому, судом першої інстанції не враховано те, що направлення письмової вимоги про достроковеповерненнявсієї суми кредиту позичальнику не є обовязковим. У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002року у справі № 1-2/2002 зазначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням субєктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тобто, звернення позикодавця з позовом до суду про дострокове повернення кредиту у звязку з порушенням позичальником зобовязаньєправом кредитора, направленим на захист в суді його порушеного права.

Саме тому,право банку на дострокове поверненнявсієї суми кредиту є необмеженим, та може бути застосоване ним за умов будь-якого прострочення виконання зобовязання позичальником.

Тому судова колегія вважає, що в цій частині позовні вимоги банку підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 просить задовольнити її зустрічну позовну заяву, то судова колегія приходить до наступного.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачена одна із підстав недійсності правочину, а саме, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір № 0862355301/Т/973835 від 13.11.2013 року, укладений ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_2 містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами при укладанні договору.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та судова колегія погоджується з ними.

Виходячи з викладеного, керуючись ст..ст. 303, 304, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Актабанк» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2016 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Актабанк» достроково суму тіла кредиту 25003,13 грн. В частині стягнення відсотків в розмірі 0,46 грн. відмовити.

В іншій частині, щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Актабанк» простроченої заборгованості та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий: Л.А.Швецова

Судді: І.О.Бровченко

ОСОБА_5