Рішення № 65214987, 07.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4940/16-ц

Провадження № 22-ц/779/498/2017

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції П'ятковський В. І.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Мелінишин Г.П.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів та застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 24 січня 2017 року колегія суддів,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів та застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що 24.06.2016 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу №004646, предметом якого є наземний самохідний транспортний засіб - трактор, який відповідач зобов'язався передати йому у користування за плату на певний строк. Договір укладений з порушенням його прав як споживача, передбачених ст.ст. 15, 18, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», що полягало у неповідомленні останнім необхідної інформації щодо нотаріальної форми договору та вплинуло на можливість його свідомого та компетентного вибору. На виконання договору ним було сплачено на користь відповідача 70000 грн. та 500 грн. банківської комісії за послуги перерахування коштів, які підлягають поверненню.

Просив стягнути з відповідача на його користь 70500 грн. сплачені за нікчемним правочином - договором фінансового лізингу.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 24 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 сплачені за нікчемним правочином - договором фінансового лізингу № 004646 від 24 червня 2016 року грошові кошти в сумі 70500 гривень.

Не погодившись з даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи.

Апелянт зазначив, що договір фінансового лізингу вчинений у письмовій формі відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», підписаний ОСОБА_2 добровільно на кожному аркуші зазначеного договору, в якому передбачені усі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину, передбачені ст.215 ЦК України.

Договір фінансового лізингу нотаріальному посвідченню не підлягає, оскільки відповідно до ч.2 ст.806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Апелянт вважає невірним посилання суду на норми ст.799 ЦК, яка не регулює відносини фінансового лізингу, так як дана стаття регулює відносини, що виникають із найму транспортного засобу, але, незважаючи на схожість відносин найму транспортного засобу та відносин фінансового лізингу законодавством вони розділені, як такі, що мають окреме регулювання, крім того, діє спеціальний закон Закон України «Про фінансовий лізинг».

Оскільки спірні правовідносини регулюються як загальними так і спеціальними нормами, то останні мають пріоритет у застосуванні, а тому слід застосувати ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», якою передбачено укладення договору фінансового лізингу в письмовій формі.

Нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу не передбачено ні загальними ні спеціальними нормами.

Апелянт зазначає, що ч.2 ст.628 ЦК застосовується лише при укладенні сторонами договорів, укладення яких не передбачено окремою нормою матеріального права, а сторони формують зміст договору з врахуванням елементів різних договорів, укладення яких передбачено різними нормами права.

Судом не враховано того, що відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Апелянт вважає безпідставним застосуванням судом правової позиції ВСУ, висловленої під час розгляду справи № 6-2766 цс15 від 16.12.2015 року, оскільки відповідно до ч.1 абз.2 ст. 360-7 ЦПК суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Щодо ж до вимоги про стягнення з відповідача суми банківської комісії за переказ платежів в розмірі 500 грн, то апелянт вважає її безпідставною, так як дану суму відповідач не отримував, а вона була сплачена позивачем внаслідок правовідносин, що виникли між ним та банком, а тому дана сума комісії не підлягає стягненню з відповідача.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон».

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» у судове засідання не з»явився, про день, місце та час судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Вважаючи, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, тому колегія суддів розглянула справу за відсутності представника апелянта.

Вислухавши представника позивача, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її частково обґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 24 червня 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 004646 з додатками, згідно п.1.1 якого відповідач лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с.4-13).

Предметом договору згідно п. 3.1 є трактор - МТЗ Білорусь 1025.2 cab. Відповідно до додатку № 1 до договору, вартість предмета лізингу становить 700000 гривень, авансовий платіж - 350000 грн., щомісячний платіж - 29166,67 грн., комісія за організацію (10%) - 70000 грн., комісія за передачу (3%) - 21000 гривень, що підтверджується Додатком № 1 до договору фінансового лізингу № 004646 від 24 червня 2016 року (а. с. 11)..

Згідно п.5.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацію), яка визначена у додатку № 1; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, визначений у додатку № 1; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої визначений у додатку № 1.

Згідно п.8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів, який включає: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.

На виконання умов договору лізингу позивач здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 70000 гривень, що підтверджується копією квитанції № 0.0.573725542.1 від 24 червня 2016 року (а.с.14).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 203 та 215 ЦК України, встановивши, що укладений договір є нікчемним правочином через недотримання його нотаріального посвідчення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в цілому щодо нікчемності правочину, так як суд вірно визначив, що правові відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями ЦК України про правочини, загальними положеннями ЦК України про договір, про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про фінансовий лізинг», а також Законом України «Про захист прав споживачів», однак суд допустив помилку при застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При тому у частині другій ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічно у частині другій статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за

встановлену плату (лізингові платежі).

В силу положень частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ці положення не суперечать також ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

То ж, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України .

Згідно статті 779 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 2766 цс15, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов»язковою для застосування усіма судами України.

Судом правильно встановлено, що оспорюваний договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було, що суперечить у сукупності положенням ст.ст. 806 та 779 ЦК України, тому він є нікчемним.

Доводи апелянта про те, що фактично був укладений договір непрямого лізингу, тому він не міг бути нотаріально посвідчений як договір оренди транспортного засобу, оскільки транспортного засобу як такого у лізингодавця на момент укладення цього договору ще не було, а він був придбаний пізніше на виконання умов цього договору, не заслуговують на увагу, так як спірні правовідносини в цілому виникають з договору лізингу і в комплексі охоплюються лише цим договором, тому саме цей договір (договір фінансового лізингу) підлягав нотаріальному посвідченню, так як за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу. І жодних перешкод щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу у сторін не виникало.

Також не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що підлягають застосуванню лише положення ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо письмової форми договору, як спеціального закону, а не положення ЦК України, норми якого є загальними у порівнянні з нормами Закону України «Про фінансовий лізинг», оскільки ч. 2 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» (норма спеціального закону) відсилає до норм Цивільного кодексу України про найм (оренду), які, враховуючи специфіку предмету договору фінансового лізингу (транспортний засіб), підлягають застосуванню у даному випадку.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності до нікчемного правочину.

Тому суд першої інстанції , ухвалюючи рішення, дійшов вірного висновку про те, що оспорюваний договір не підлягає визнанню недійсним, а є нікчемним. У даному випадку можуть бути застосовані лише наслідки недійсності правочину.

При застосуванні реституції як способу захисту цивільного права внаслідок укладення нікчемного правочину суд допустив помилку, стягнувши з відповідача на користь позивача комісію за банківські послуги.

Відповідно положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з його недійсністю.

Наведена стаття формує загальне правило, відповідно до якого недійсний правочин не спричиняє юридичних наслідків для сторін, чи то будь-яких інших осіб, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто, застосування двосторонньої реституції. Двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину .

Оскільки на виконання даного правочину позивач передав відповідачу 70000 гривень, предмет лізингу позивачу не передавався, то з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачені кошти відповідачу на виконання цього договору.

Так, позивач сплатив відповідачу 70000 гривень, що підтверджується банківською квитанцією (а.с.18) та не оспорюється сторонами у судовому засіданні, тому ця сума повинна бути стягнена з відповідача на користь позивача.

Грошові кошти у розмірі 500 гривень 00 коп., сплачені у вигляді банківської комісії, стягненню з відповідача не підлягають, оскільки ця сума безпосередньо відповідачу на виконання цього договору не передавалася, тому не підлягає поверненню при застосуванні реституції до нікчемного правочину.

Отже, за таких обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині задоволення позову у повному обсязі, позов підлягає задоволенню частково, на користь позивача слід стягнути сплачені за нікчемним правочином 70 000 гривень, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 24 січня 2017 року змінити.

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», код ЄДРПОУ 38865527, на користь ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, сплачені за нікчемним правочином - договором фінансового лізингу № 004646 від 24 червня 2016 року грошові кошти в сумі 70000 (сімдесят тисяч гривень) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

Г.П. Мелінишин