Рішення № 65214396, 01.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/49/17 Справа № 175/3381/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Макюсти Ж.І., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року по справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі ПАТ «КБ «Надра») звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 вересня 2007 рокуміж ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2було укладено кредитний договір №8/2007/840-К/1371-Н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 95000 доларів США зі сплатою відсотків 12,49% річних з кінцевим терміном повернення 20 червня 2033 року.

Того ж дня між Банком та ОСОБА_3 було укладений договір поруки, згідно якого ОСОБА_3 поручилась перед банком за виконання ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором.

Проте взятих на себе зобовязань ОСОБА_2 не виконує, у зв'язку з чим, станом на 12 червня 2015 року відповідач заборгованість за кредитним договором у розмірі 98781,13 доларів США, яка складається із: заборгованості за сумою кредиту -89697,54 доларів США, заборгованості за процентами 7679,11 доларів США та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 29532 грн. 70 коп. у звязку з чим просив стягнути з відповідачів вказану суму заборгованості в солідарному порядку та судові витрати по справі.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року позов задоволено та ухвалено: тягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» 1886114 грн. 57 коп. заборгованості за кредитом, 161472 грн. 45 коп. відсотків, 29532 грн. 70 коп. пені, а всього стягнути 2077119 грн. 72 коп., та суму судового збору в розмірі 3654 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення цим вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, а також відповідачі порушили зобовязання за кредитним договором, а тому з них підлягає стягненню вся сума заборгованості.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, 24 вересня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступник якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №8/2007/840-К/1371-Н, згідно якого останній отримав кредит в сумі 95000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,49 % річних та з кінцевим строком повернення до 20 червня 2033 року (а.с. 9).

В подальшому 24 вересня 2007 року між цим Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №1371-Н, згідно якого ОСОБА_3 поручилася за виконання ОСОБА_2 всіх зобовязань за вказаним кредитним договором (а.с. 11).

У звязку із неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору виникла заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а ч.2 ст.1050 ЦК України передбачено, що кредитор має право вимагати дострокового повернення всієї суми позики та сплати відсотків, у випадку, якщо позичальник прострочив повернення чергової частини позики, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України та ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду із вказаними позовними вимогами позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_2 після укладення кредитного договору ухилився від його виконання чим порушив свої зобовязання перед Банком, у звязку з чим просили стягнути з нього суму заборгованості за кредитом.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року по справі №175/2713/16 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання кредитного договору недійсним, суд визнав недійсним кредитний договір №8/2007/840-К/1371-Н від 24 вересня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра» та це рішення набрало законної сили 22 листопада 2016 року (а.с. 248).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що Банком не доведено як факт укладення кредитного договору між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра» так і отримання грошових коштів за цим договором саме на тих умовах, які вказані в кредитному договорі.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У звязку з чим вказані вище обставини не підлягають доказуванню.

За таких обставин підстави для стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 відстуні, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач також просив стягнути заборгованість за вказаним кредитним договором і з поручителя ОСОБА_3

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, а відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підтвердження позовних вимог разом із позовною заявою надав і копію договору поруки №1371-Н від 24 вересня 2007 року, який укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3, згідно якого остання поручилася за виконання ОСОБА_2 всіх зобовязань за вказаним кредитним договором.

Так, переглядаючи рішення суду першої інстанції по цій справі ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2016 року було, за клопотання відповідача ОСОБА_3, витребувано від ПАТ «КБ «Надра» оригіналу вказаного договору поруки та на виконання цієї ухвали представник ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_4 надав апеляційному суду лист з оригіналом договору поруки №1371-Н від 24 вересня 2007 року (а.с. 145-147, 165,166), а ухвалою апеляційного суду від 06 вересня 2016 року за клопотання ОСОБА_3 було призначено судову почеркознавчу експертизу та справу, разом із зразками вільного підпису ОСОБА_3 та оригіналом договору поруки, було направлено до Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України для проведення цієї експертизи.

Проте у листопаді 2016 року справу було повернуто з експертної установи без проведення експертизи та надано клопотання про неможливість проведення експертизи за вих №13/1.1-447 від 11 листопада 2016 року, з якого зокрема вбачається, що наданий банком на вимогу суду оригінал договору поруки є не оригіналом а його технічним зображенням, у звязку з чим ухвалою апеляційного суду від 18 січня 2017 року було витребувано від ПАТ КБ «Надра» за таких обставин оригінал договору поруки (а.с. 200-202, 238).

Вказану ухвалу Банк отримав 27 січня 2017 року (а.с. 241), проте у вказаний в ухвалі строк та в судове засідання представник Банку так і не надав оригіналу цього договору, що призвело до неможливості проведення експертизи.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторонаповинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 57 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

А частиною 1 статті 58 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, відповідно до ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Так, апеляційний суд звертає увагу, що в даному випадку встановлення факту підписання договору поруки саме ОСОБА_3 є можливим лише через експертне дослідження оригіналу договору поруки на предмет автентичності підпису поручителя та в інший спосіб довести даний факт неможливо, оскільки відповідач ОСОБА_3 заперечувала факт підписання цього, а Банк відповідно не надав на вимогу суду оригіналу цього договору, та взагалі останній ухилився як від участі в судовому засіданні так і в наданні доказів, які з нього вимагав суд, а також сам позивач цих обставин не спростував.

А згідно ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, проте в порушення вказаних вимог закону позивач інших доказів на підтвердження своїх позовних вимог суду так і не надав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» є недоведеними, а тому ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Зогляду на викладене колегія суддів вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задовольнити.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Ж.І. Максюта

ОСОБА_6