Рішення № 65204801, 07.03.2017, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/511/17

Справа №754/8653/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

07 березня 2017 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Петріщевої І.В., при секретарі судового засідання Табачуку Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з зазначеною позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнених вимог, просить зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 усунути будь-які перешкоди у користуванні та розпорядженні ним квартирою АДРЕСА_1 та звільнити вказане житлове приміщення без надання відповідачам іншого житлового приміщення, зазначивши в обґрунтування позовних вимог, що він є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №60926345 від 08.06.2016 року, зазначену квартиру придбав у ОСОБА_7 за Договором купівлі-продажу від 08.06.2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б., а ОСОБА_7 набув право власності на дану квартиру 13.05.2016 року шляхом задоволення вимоги за іпотечним договором від 24.10.2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б., який було укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, як іпотекодавцями у забезпечення виконання ними зобов'язань по поверненню позичених коштів, на момент набуття ОСОБА_7 права власності на квартиру відповідачі добровільно звільнили приміщення, разом з належним їм майном, однак в 2016 році, за відсутності власника квартири, відповідачі самовільно проникли до квартири, зайняли її та проживають там, у зв'язку з цим він не має можливості розпоряджатися вказаною квартирою.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, звернувшись до суду з заявою про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, поважні причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності або відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, просив винести рішення з урахуванням житлових інтересів дитини.

Зважаючи на вищенаведене, суд відповідно до ст. 224 ЦПК України, враховуючи згоду позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, вивчивши пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №60926345 від 08.06.2016 року. яку він придбав у ОСОБА_7 за Договором купівлі-продажу від 08.06.2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б. (а.с. 8-10).

ОСОБА_7 набув право власності на дану квартиру 13.05.2016 року шляхом задоволення вимоги за іпотечним договором від 24.10.2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б., який було укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, як іпотекодавцями у забезпечення виконання ними зобов'язань по поверненню позичених коштів, що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 12-23).

ОСОБА_7 був власником особового рахунку квартири за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою Комунального концерну "Центр комунального сервісу" Деснянського району м. Києва №03/05-1736 від 01.06.2016 року (а.с. 11).

ОСОБА_1 є власником особового рахунку квартири за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою Комунального концерну "Центр комунального сервісу" Деснянського району м. Києва №03/05-3373 від 07.10.2016 року, що також підтверджується Договором №366 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а.с. 48-54).

18.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві про те, що в червні 2016 році, за відсутності власника квартири, група невідомих осіб під керівництвом відповідачів, самовільно проникли до квартири, зайняли її та проживають там, що підтверджується Висновком по матеріалам ЄО № 83446 від 16.11.2016 року, затвердженим начальником Деснянського УП ГУНП у м. Києві (а.с. 57-61).

Суд при цьому врахує, що іншими письмовими доказами вчинення перешкод у користуванні житловою площею з боку відповідачів є вищезазначені висновки по матеріалам, Акт від 28.10.2016 року, згідно яких факт наявності перешкод у користуванні житловою площею, спосіб вчинення перешкод відповідачами у користуванні перевірялися.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог щодо вчинення перешкод у користуванні житловою площею квартири за адресою: АДРЕСА_2 відповідачами.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви, виходячи з такого.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Так, Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Відповідно до ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 ЖК УРСР житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-XІІ у поєднанні з нормами ст.ст. 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає.

Згідно ч. 1 ст. 405 Цивільного Кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена із займаного житлового приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Частина 1 статті 116 ЖК України визначає, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення:

а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення.

б) використання його не за призначенням.

в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил суспільного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу власника або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Виселення без надання житлового приміщення провадиться, якщо наймач, члени його сім'ї або інші спільно проживаючі з ним особи систематично порушують або псують житлове приміщення.

Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій). Передбачається, що руйнація або псування здійснювалися із вини наймача.

Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім'ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають.

Пленум Верховного суду України в п.17 постанови №2 від 12 квітня 1985р. "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснив, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.

Таким чином законодавством встановлений чіткий порядок для виселення інших осіб, які проживають разом з власниками житла.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Приймаючи до уваги те, що реєстрація відповідачів в спірній квартирі перешкоджає позивачу, як власнику квартири, в повній мірі розпоряджатися своїм майном, користуватися квартирою, суд вважає за потрібне усунути йому перешкоди у користуванні своєю власністю шляхом виселення відповідачів з квартири за адресою: АДРЕСА_2, без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, відповідачами суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

Статтею 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 213 - 215, 218, 224 - 226 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 9, 64, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 13, 310, 311, 317, 319, 321, 405 ЦК України,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_3, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Петріщева І.В.