Рішення № 65203820, 01.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 451/402/15 Головуючий у 1 інстанції: Крет А.І.

Провадження № 22-ц/783/523/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія:2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.,

секретар: Симець В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в житловому будинку та визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в житловому будинку та визнання заповіту недійсним відмовлено.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю. Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ч. 1 ст. 214 ЦПК України та ч. 1 ст. 215 ЦПК України. Зазначає, що чинним законодавством не встановлено, що можливість визнання права власності за спадкоємцем на спадкове майно ставиться в залежність від існування в правовій природі постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Крім цього, заповіт є одностороннім правочином, який може бути визнаний недійсним виключно на підставі рішення суду за наявності для того підстав, тому судом оскаржуваним рішенням спірний заповіт було визнано фактично правомірним поставивши задоволення такої вимоги в залежність від постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В судове засідання особи, що беруть участь у справі (їх представники) не зявилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що особи, які беруть участь у справі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості у іншому судовому засіданні у Самбірському міськрайонному суді колегія суддів вважала не обґрунтованим та таким, що до задоволення не підлягало, оскільки представником жодних доказів участі у іншому судовому засіданні представлено не було; крім цього навіть у випадку участі у іншому судовому засіданні представником не обґрунтовано пріоритетності такого по відношенню до даного; також, зважаючи на повідомлення його довірителя заздалегідь про судове засідання у майже місячний термін, а саме 7.02.2017 року (повідомлення про вручення судової повістки про виклик до суду а.с. 149) ним не наведено жодних обґрунтованих доводів, що вказували б на неможливість здійснення організаційних заходів для участі у обох судових засіданнях. Окрім наведеного сама відповідач жодним чином не повідомила суд про причини її неявки в судове засідання, а тим більше про поважність таких.

Аналогічно колегія суддів вважала необґрунтованим клопотання представника позивача ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи зважаючи на те, що хоча представником позивача і представлено докази про його участь у інших судових засіданнях як причину неявки та підставу для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає, що вказаним представником жодним чином не обґрунтовано пріоритетності названих ним справ по відношенню до даної та призначення їх у період, що передував повідомленню представника про дане судове засідання; крім цього, аналогічно як і у випадку клопотання представника відповідача представником позивача зважаючи на особисто його повідомлення заздалегідь про судове засідання у майже місячний термін, а саме 7.02.2017 року ( повідомлення про вручення судової повістки про виклик до суду а.с. 153) ним не наведено жодних обґрунтованих доводів, що вказували б на неможливість здійснення організаційних заходів для участі в усіх судових засіданнях, про які він вказує. Окрім цього, колегія зважає і на те, що враховуючи значний термін протягом якого позивачу та її представнику було відомо про судове засідання позивач могла вирішувати питання про участь у судовому засіданні іншого представника на захист її інтересів. Що стосується доводів клопотання про можливість призначення даної справи у межах двомісячного терміну з дня призначення справи до розгляду на інший день, то такі доводи, зважаючи на надмірне навантаження в апеляційному суді, що має місце, колегія суддів вважала за неможливе у строки наведені представником позивача. Посилання представника позивача на можливе порушення п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а конкретно принципу рівності сторін з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини, (справа «Федоров і Федорова проти України») у випадку розгляду справи без його участі як представника позивача, колегія суддів вважала теж необґрунтованим, оскільки по-перше клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи аналогічно було відхилено як необґрунтоване, а позивач як було вказане жодним чином причин своєї неявки не повідомила, що свідчить про її неявку у судове засідання без поважних причин та фактично нереалізацію свого права на участь у розгляді справи. Що стосується доводів клопотання про забезпечення права особи на ефективний засіб правового захисту з посиланням знову ж на практику Європейського суду з прав людини (справа Маруценко проти України»), то як вказано вище з врахуванням значного періоду у який позивач була повідомлена про розгляд справи вона взмозі була забезпечити явку як наявного у неї представника, який вживши заходів щодо організації своєї участі у судових засіданнях міг зявитися у дане судове засідання або забезпечити явку іншого представника, який з врахуванням терміну призначення справи до розгляду міг ознайомитись з матеріалами справи та захищати її інтереси в судовому засіданні. При цьому колегія суддів врахувала і те, що правова позиція стосовно спору викладена позивачем як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі.

Враховуючи неявку всіх осіб, що беруть участь у справі їх представників та вимоги ч.2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що 13 жовтня 2008 року помер батько позивачки ОСОБА_6. Після його смерті залишилося спадкове майно.Зі слів позивача слідує, що станом на 15 квітня 1991 року у домогосподарстві на вулиці Шевченка, 6, в с.Стоянів, Радехівського району, яке мало статус колгоспного двору, проживали ОСОБА_7 1938 р. н., ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько позивачки), ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач по справі). Позивач після смерті ОСОБА_6, що помер 13 жовтня 2008 року протягом шестимісячного строку звернулася із заявою до державного нотаріуса Радехівського нотаріального округу. Із заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва від 11.04.2009 року, із якою звернулася позивач до державного нотаріуса Радехівського нотаріального округу та, яка міститься в матеріалах спадкової справи №164/2009, вбачається, що позивач у графі спадкове майно, яке вона приймає не зазначила спірного будинку, що знаходиться в с.Стоянів на вул.Шевченка, 6, Радехівського району. Із ксерокопії погосподарської книги вбачається, що ОСОБА_6 вибув із господарства, що знаходиться в с.Стоянів на вул.Шевченка, 6, під номер 963. Точна дата вибуття та куди саме вибув не вказано. Із довідки виданої виконкомом Стоянівської сільської ради №129 від 19.09.2016 року вбачається, що ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, вибув під №963. Із копії будинкової книги для прописки громадян, які проживають у ІНФОРМАЦІЯ_3, яка міститься в матеріалах спадкової справи №164/2009, вбачається, що ОСОБА_6 зареєстрований в даному будинку з 25.04.1989 року (аркуш 19-21 спадкової справи №164/2009 домайна померлого ОСОБА_6). Із копії заповіту від 4 лютого 2014 року, посвідченого секретарем виконкому Стоянівської сільської ради ОСОБА_10 та зареєстрованому в реєстрі за №06 вбачається, що ОСОБА_11 все своє майно заповіла дочці (відповідачці по справі) ОСОБА_3. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що держаний нотаріус Радехівського нотаріального округу позивачу видати свідоцтво про право на частку у житловому будинку на вул.Шевченка, 6 в с.Стоянів, Радехівського району, Львівської області не може, оскільки батько позивачки за життя не оформив правовстановлюючих документів. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач зверталася до нотаріуса із заявою саме про прийняття у спадщину частки спірного господарства, що знаходиться в с.Стоянів на вул.Шевченка, 6, Радехівського району.Крім того, позивач не надала суду постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії повязаної із її зверненням до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на будинок №6 на вул. Шевченка в с.Стоянів Радехівського району Львівської області, після смерті ОСОБА_6. В даному випадку позивач таїїпредставникне довели, а в судовому засіданніне було здобуто жодних переконливих доказів на обґрунтування обставин, які б стали підставою для визнання за позивачем права власності на 1/3 частки житлового будинку на вул.Шевченка, 6 в с.Стоянів Радехівського району Львівської області, а також для визнання заповіту від 4 лютого 2014 року посвідченого секретарем виконкому Стоянівської сільської ради та зареєстрованого в реєстрі за № 06 недійсним. З урахуванням зазначеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність жодних правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; частина обставини, які суд вважав встановленими не доведені.

Як вбачається із матеріалів даної справи, а також із матеріалів спадкових справ після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що заведені Радехівською державною нотаріальною конторою, частково встановлено судом першої інстанції, житловий будинок, №6 на вул.. Шевченка в с.Стоянів Радехівського району Львівської області, про визнання права власності на 1/3 частину якого подано позов, 1967 року забудови, який складається із трьох житлових кімнат, кухні, коридору, кладової та тамбура, загальною площею 95,7 кв.м., житловою 51,4 кв.м., належав до колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_7 та окремо, додатково був зареєстрований за вказаним колгоспним двором на підставі свідоцтва про право власності від 26.04.1989 року. Станом на 30.04.2015 року самочинного будівництва не виявлено (довідки Червоноградського МБТІ №1808 та №1809 від 30.04.2015 року (спадкова справа після смерті ОСОБА_7М.).

Станом на 15.04.1991 року (набрання чинності Законом України «Про власність»), право власності на майно вказаного колгоспного двору мали та набули частки у вказаному дворі троє осіб, а саме ОСОБА_7, голова двору та двоє її дітей, батько позивача ОСОБА_6 та його сестра (відповідач по справі) ОСОБА_9 Чоловік ОСОБА_7 та батько згаданих двох дітей, - ОСОБА_12 помер 30.08.1989 року, а тому права на частку у вказаному дворі станом на 15.04.1991 року не набув (погосподарські книги господарства а.с. 11-12, 97-103).

Перебування дітей ОСОБА_7, - ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на навчанні у період з 1988 по 1989 рік та з 1989 року по 1991 рік відповідно на вказане набуття ними права на частку у колгоспному дворі не впливає (ст. 126 ЦК України 1963 року в редакції на час спірних правовідносин та п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

Аналогічно не впливає на вказаний розподіл часток у колгоспному дворі і вибуття батька позивача ОСОБА_6 у двір під № 963, оскільки вказаний запис має місце у погосподарській книзі за 1991-1995 роки та, як вбачається із згаданих матеріалів справи та рішення Апеляційного суду Львівської області від 31.03.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_13 за участю третіх осіб про визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, що є обєктом права спільної сумісної власності, що набрало законної сили, батько позивача у іншому дворі частки у майні не набув, оскільки такого майна у вказаному дворі не існувало. Такий номер двору було відкрито після отримання ОСОБА_6 у 1990 році рішень компетентних органів (виконкому Стоянівської сільської ради народних депутатів від 11.09.1990 року №85 «Про будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_6», загальних зборів колгоспу «Жовтень» №2 від 10.06.1990 року про виділення земельної ділянки) про виділення йому земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку і господарсько-побутових приміщень, який до 15.04.1991 року (час припинення існування колгоспних дворів) збудований не був. Даних про існування такого будинку і по даний час, немає. Згаданий спір стосується будівельних матеріалів, що складають будівлю літньої кухні. Запис про реєстрацію батька позивача від 25.04.1989 року у будинку без номера на вул. Шевченка в с.Стоянів Радехівського району не слід вважати таким, що свідчить про набуття ним частки у іншому господарському дворі після вибуття із даного, оскільки такий суперечить записам погосподарських книг господарства ОСОБА_7, у яких, як вказано вище про вибуття ОСОБА_6 до 1991 року не йшлося, а крім цього жодних доказів про існування житлового будинку у господарстві, у яке вибув батько позивача як вказувалось немає і по даний час.

Зважаючи на те, що батько позивача права на частку у колгоспному дворі ОСОБА_7 до 15.04.1991 року не втратив, слід вважати що такий її набув за життя, оскільки законодавство, про яке частково йшлося вище на той час вчинення додаткових дій для набуття частки у колгоспному дворі не вимагало.

Зважаючи на наведене, набувши право на 1/3 частику у колгоспному дворі, батько позивача ОСОБА_6 набув і 1/3 частину будинку, який належав вказаному двору, а саме спірного в с.Стоянів на вул.Шевченка, 6, Радехівського району.

Після смерті ОСОБА_6 його спадкоємцями, які прийняли спадщину після його смерті у 2008 році були його донька (позивач по справі ОСОБА_6 (ОСОБА_2С.) та його мати ОСОБА_7 (спадкова справа після смерті ОСОБА_6М.). Вони спадщину після його смерті прийняли в цілому та від будь-якої частини не відмовлялись. Той факт, що ними у заявах про прийняття спадщини та видачу свідоцтв про право на спадщину конкретно не йшлося про вказане спірне майно не свідчить, що вони від спадщини у цій частині відмовились або її не прийняли, оскільки у заявах вказується про прийняття ними всієї спадщини.

Зважаючи на вказане позивач після смерті батька набула разом із ОСОБА_7 право по 1/6 частині на майно, колгоспного двору в тому числі і спірного будинку.

Зважаючи на вказане позовну вимогу частині визнання права власності на 1/6 частину спірного будинку слід було б вважати обґрунтованою, оскільки при існуванні спору стосовно спадкового майна не має значення звернення позивача до нотаріуса про видання свідоцтва про право на спадину на вказане майно (про що вказував суд першої інстанції), оскільки нотаріус при існуванні спору позбавлений можливості видати таке.

Однак у задоволенні позову у цій частині слід відмовити з врахуванням такого.

Як вбачається з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, тощо а.с. 155-157, спірний житловий будинок з 28.11.2003 року більше не зареєстрований за колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_7, а навпаки, на підставі згаданого свідоцтва про право власності від 26.04.1989 року, зареєстрований особисто за громадянкою ОСОБА_7, більше того перебуває в іпотеці з 19.01.2005 року (Іпотекодержатель Державний ощадний банк України).

Зважаючи на вказане суд позбавлений права при існуванні чинної реєстрації про право власності за ОСОБА_7, а також без залучення до участі у справі іпотекодержателя; при фактично чинних, діючих, не скасованих: праві власності на вказане майно ОСОБА_7 та іпотеці Державного ощадного банку України вирішувати питання про визнання права власності на вказане майно в порядку спадкування за позивачем. Вимог про скасування вказаних права власності, іпотеки позивачем заявлено не було.

Що стосується вимоги про визнання заповіту вчиненого ОСОБА_7 недійсним (а.с. 82), то згідно такого вказана особа заповіла все належне їй майно своїй доньці та у такому окремо не йдеться про спірний будинок чи його частину, тобто такий слід вважати не стосується спірної частки, на яку претендує позивач та відповідно ОСОБА_7 не могла заповісти майно, що їй не належало, а належало її синові, а тому такий прав та інтересів позивача не стосується, таким не вирішено питання про передачу майна, що належало їй, та підстав для визнання його недійсним немає.

Зважаючи на наведене доводи апеляційної карги слід визнати частково обґрунтованими та саму скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити з інших правових підстав ніж було наведено судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольни частково.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в житловому будинку та визнання заповіту недійсним відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_14