Ухвала суду № 65197281, 07.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/1201/16-ц Головуючий у І інстанції Кириченко В. І.Провадження № 22-ц/780/1556/17 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 49 07.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

07 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участі секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 10 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по аліментах,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про стягнення заборгованості по аліментах. Заявлені вимоги мотивувала тим, що перебувала із відповідачем у шлюбі, який розірвано рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 08 липня 2013 року. Під час шлюбу народжена дитина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає з нею та перебуває на повному її утриманні. Згідно виконавчого листа від 15 травня 2016 року, виданого судом на підставі рішення суду про стягнення аліментів, ОСОБА_3 зобовязаний сплачувати аліменти на її користь на утримання дитини в розмірі ? частини всіх видів доходів. В зв'язку із невиконанням рішення в добровільному порядку, вона звернулася до виконавчої служби, однак рішення залишається невиконаним і згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментах заборгованість відповідача становить 13946,20 грн. Просила стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість по аліментах на утримання дитини в розмірі 13946,20 грн.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 10 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 10 січня 2017 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 10 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що суд першої інстанції порушив право позивача на судовий захист та доступ до правосуддя. Відсутність правової норми, яка регулює спірні правовідносини, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутність правового регулювання відносин є упущенням держави, а не позивача. Що стосується відсутності норм закону щодо стягнення заборгованості за аліментами, то такий висновок суду є помилковим, оскільки такі правовідносини регулюються ст. 194 СК України, яка передбачає право на стягнення заборгованості по аліментах, при цьому, вказана норма закону не містить обмежень щодо стягнення заборгованості, яка виникла на підставі рішення суду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суд першої інстанції виходив із наявності рішення Кагарлицького районного суду Київської області про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, яким із відповідача вже стягнуті аліменти на користь позивача, і яке виконується в примусовому порядку.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі із 28 листопада 2003 року та є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1.

Згідно довідки виконавчого комітету Кагарлицької міської ради від 29 серпня 2016 року № 5713, ОСОБА_4 перебуває на утриманні ОСОБА_2

15 травня 2014 року Кагарлицьким районним судом Київської області видано виконавчий лист № 368/389/14-ц, згідно якого стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини, а саме ОСОБА_2, аліменти в розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, визначеного законодавством для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно довідки-розрахунку Білоцерківського районного відділу ДВС від 26 серпня 2016 року № 741, заборгованість ОСОБА_3 по аліментам станом на 25 травня 2016 року становить 13946,20 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 вказувала, що рішенням суду із відповідача стягнуто аліменти на її користь на утримання неповнолітньої дитини, але в зв'язку із невиконанням судового рішення у відповідача виникла заборгованість, яку необхідно стягнути на підставі ч. 4 ст. 194, ч. 4 ст. 195 СК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 194, ч. 4 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

Разом із тим, стягнення заборгованості зі сплати аліментів за рішенням суду, що набрало законної сили, здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», законом не передбачено ухвалення нового рішення для виконання попереднього.

Отже, чинним законодавством не передбачена можливість стягнення заборгованості за аліментами, яка утворилась при виконанні судового рішення про їх стягнення шляхом подання позову про її стягнення в судовому порядку у іншій справі.

Відмовляючи в позові в частині стягнення заборгованості за аліментами, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що вказана заборгованість виникла після ухвалення рішення Кагарлицького районного суду Київської області про стягнення аліментів, яке набрало законної сили, і така має бути стягнута у порядку виконавчого провадження.

Такі висновки суду відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.

Доводи ОСОБА_2 про можливість застосування аналогії права і відсутність обмежень у ст. 194 СК України щодо стягнення заборгованості, яка виникла на підставі рішення суду, не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються колегією суддів.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом обмежено право позивача на звернення до суду за захистом права на отримання заборгованості за аліментами, є необґрунтованими, оскільки право позивача на отримання такої заборгованості може бути захищено в інший спосіб.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому СК України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику: у разі якщо виконавчий документ уперше надійшов для виконання; за заявою сторін виконавчого провадження; у разі надсилання постанови до адміністрації підприємства, установи, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця для проведення відрахування із заробітної плати (доходів), пенсії та стипендії боржника; у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з надходженням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; за власною ініціативою; в інших передбачених законом випадках.

За наявності заборгованості із сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів.

Таким чином, після ухвалення рішення про стягнення аліментів питання стягнення заборгованості по аліментам переходить у площину виконавчого провадження та регламентується відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 10 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.