Ухвала суду № 65193103, 23.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/2802/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/16/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Ладиченко С.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Горбачовій В.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа Національний Банк України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись в лютому 2016 року до суду з зазначеним вище позовом, обґрунтовувала свої вимоги тим, що 02.02.2007 року в м. Одесі між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 2007/686-Ф03.7/11 за яким було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в сумі 53 260 доларів США. 21.01.2015 року позивачем та її представником був направлений запит до відповідача про надання інформації наступного змісту: 1). повідомити чи передавались права кредитора по даному кредитному договору третім особам , якщо передавались то направити правові підстави такої передачі.

2). надати таку інформацію - суму погашеного кредиту; - суму нарахованих відсотків (комісії); - суму сплачених відсотків ( комісії); - суму нарахованих ( із розрахунком) і сплачених штрафних санкцій; - сальдо розрахунків на дату надання інформації.

3). надати Положення ( інструкцію) про кредитування, що діяла на дату підписання спірного право чину ( 2 лютого 207 року)

4). підтвердити повноваження особи яка підписала кредитний договір від імені банку;

5). повідомити чи направлялась заявка про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 53260 доларів США від позичальника через банк на купівлю української гривні. Якщо направлялась заявка про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США. То просили вказати по якому курсу був проведений продаж валюти на гривню, яка була знята комісія і скільки коштів зараховано в гривні після продажу вказаної суми валюти;

6). повідомити про номер валютного рахунку на який банк зарахував 53260 доларів США кредитних коштів.

7). надати копії меморіальних ордерів та/або платіжних доручень та /або заявки на видачу готівки на сплату 53260 доларів США від 02 лютого 2007 року - споживчі цілі.

Але банк таку інформацію не надав всупереч положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року було виправлено описку у рішенні суду, а саме зазначено в тексті постановленого рішення в якості третьої особи - Національний банк України.

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду у судове засідання не з'явився, поважність причин своєї неявки суду не повідомив. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом при розгляді справи було встановлено, що 02.02.2007 року в м. Одесі між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 2007/686-Ф03.7/110 за яким позивач отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характера 53260 доларів США зі сплатою 12,25 % річних на фінансування інвестування житла - квартири будівельний АДРЕСА_1

Звертаючись до суду з позовом позивач вказувала, що договір кредиту №2006/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року (щодо фінансування інвестування житлової квартири), який був укладений між сторонами відноситься до категорії споживчого кредиту.

25.01.2016 року до ПАТ «Укрсоцбанк» було направлено запит на інформацію, що був підписаний представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5

29.01.2016 року на вищевказаний запит було направлено відповідь, в якій роз'яснено, що запитувана інформація є банківською таємницею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова банку у наданні представнику інформації, що містить банківську таємницю, є правомірною.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Звертаючись з апеляційною скаргою, представник позивача зазначав, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог не прийняв до уваги того факту, що в Україні (ст. 8 Конституції України) діє принцип верховенства права, який має бути притаманне усій системі судів, як державних так і недержавних, які вирішують будь-які спори, що виникають з цивільних правовідносин.

Разом з тим з аналізу оскаржуваного рішення виходить, що суд фактично не розглянув другу частину позовних вимог: зобов'язати відповідача надати інформацію позивачу. А також, суд в своєму рішенні встановлює ті факти, які дають всі підстави задовольнити позовні вимоги позивача: між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір. Цей факт жодною із сторін не заперечується. Згідно умов договору позичальник надав право банку збирати, обробляти і зберігати його персональні дані, а також інформацію, що містить банківську таємницю.

Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження виходячи із наступного.

Стаття 1 Закону України «Про звернення громадян» визначає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Стаття 7 Закону України «Про інформацію» установлює такі гарантії у сфері інформації:

право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації;

ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом;

суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію;

забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду;

право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.

Відповідно до абз. 2 ч.2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи убачається, звертаючись до банку із запитом на отримання інформації, ОСОБА_5 долучив довіреність від ОСОБА_4 посвідчену 25.01.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою О.В., реєстровий № 47.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Відповідно до ч. 6 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.

На виконання зазначеної норми постановою №267 від 14 липня 2006 року Національним банком України затверджені Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, п.3.1 яких установлює, що письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально. Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи - клієнта банку має бути підписаний керівником або вповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи. Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта. На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.

Пунктом 11.1 кредитного договору передбачено, що інформація, що складає банківську таємницю, розкривається кредитором виключно у випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам , у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Системний аналіз зазначених правових актів дає підстави для висновку, що на розкриття інформації, що містить банківську таємницю, необхідним є письмовий дозвіл клієнта банку, в якому визначається обсяг такої інформації.

Відтак, оскільки клієнт банку ОСОБА_4 письмовим запитом (дозволом) на розкриття інформації, що містить банківську таємницю, у визначений постановою №267 від 14.07.2006 року спосіб не зверталася, надана представником довіреність також не містить відомостей про дозвіл клієнта банку на розкриття такої інформації із визначенням її обсягу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання апеляційної скарги на вимоги ст. 1076 ЦК України колегія суддів вважає безпідставними, оскільки надання банком інформації щодо банківського рахунку клієнта його представнику можливо в разі дотримання вимог постанови №267 від 14.07.2006 року, а саме надання клієнтом банк письмового запиту (дозволу) за особистим підписом на розкриття такої інформації та визначення її обсягу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: