Постанова № 65192978, 15.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2017 р. Справа№ 910/19558/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участі представників:

від позивача: Симбірцев Є.В. - представник;

Маленко О.М. - представник

від відповідача: Пиріг О.В. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.11.2016 року

у справі № 910/19558/16 (суддя: Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київхліб»

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»

про визнання зобов'язань припиненими та скасування записів про державну реєстрацію прав

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 року у справі № 910/19558/16 позовні вимоги ПАТ «Київхліб» задоволено в повному обсязі.

Визнано припиненими зобов'язання за генеральним кредитним договором №7-47/1-10 від 25.03.2010 р., кредитним договором №7-47/1-10/1 від 25.03.2010 р. та кредитним договором №7-47/1-10/3 від 24.11.2010 р., які укладені між Публічним акціонерним товариством «Київхліб» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик».

Визнано заставу за договором застави основних засобів №7-47/1-10/1/з від 25.03.2010 р., який укладено між Публічним акціонерним товариством «Київхліб» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик», припиненою.

Скасовано записи про іпотеку та обтяження нежилих будівель, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Потьє Ежена, будинок 4 (чотири), загальною площею 6 706,4 кв.м, реєстраційний номер нерухомості 88244880000, а саме: запис про державну реєстрацію обтяжень (номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1385237), внесений 29.03.2010 р. до Державного реєстру іпотек за номером 9673774, на підставі іпотечного договору №07-47/1-10/1 від 29.03.2010 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ласкаржевською І.З. за реєстровим №543; запис про державну реєстрацію обтяжень (номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1385268), внесений 29.03.2010 р. до Державного реєстру іпотек за номером 9673832, на підставі іпотечного договору №07-47/1-10/1 від 29.03.2010 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ласкаржевською І.З. за реєстровим №543.

Скасовано записи про іпотеку та обтяження нежилих будівель, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Потьє Ежена, будинок 4 (чотири), літера К, загальною площею 148,70 кв.м, реєстраційний номер нерухомості 88267380000, а саме: запис про державну реєстрацію обтяжень (номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1385637), внесений 29.03.2010 р. до Державного реєстру іпотек за номером 9673774, на підставі договору про внесення змін (серія та номер: 846), виданий 03.10.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ласкаржевською І.З., та договору про внесення змін до іпотечного договору (серія та номер: 1274), посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ласкаржевською І.З.

Припинено обтяження рухомого майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, внесеного на підставі договору застави основних засобів №7-47/1-10/1/з від 25.03.2010 р.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на користь Публічного акціонерного товариства «Київхліб» судовий збір у розмірі 11 024,00 грн.

Не погоджуючись рішенням першої інстанції, ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 року у справі № 910/19558/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Київхліб» відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.01.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 розгляд справи відкладено на 15.02.2017.

14.02.2016 від представника позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач просив відмовити у задоволенні скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

У свою чергу, відповідач 15.02.2017 надав письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати.

Оглянувши копію постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі № 826/8710/16, долучену відповідачем до пояснень від 15.02.2017, колегія суддів зазначає наступне.

При розгляді апеляційної скарги у даній справі апеляційний суд не враховує, не досліджує та не оцінює постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі № 826/8710/16 у якості доказу у справі відповідно до ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України у зв'язку з тим, що ч.ч. 1, 3 ст. 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що нормами означеної статті та будь-якими іншими положеннями ГПК України не передбачено здійснення перегляду в апеляційному провадженні на підставі нових доказів, які не існували на момент прийняття судом першої інстанції відповідного процесуального документу та на прийняття якого такі документи (докази) не могли вплинути ніяким чином, оскільки вони не існували взагалі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечень та письмових пояснень, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

25.03.2010 між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Хрещатик» (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик») (кредитор) та Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб» «Дослідний хлібзавод» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київхліб») (позичальник) був укладений генеральний кредитний договір №7-47/1-10 (надалі - «Генеральний договір»), за змістом п. 1.1 якого (в редакції договору про внесення змін №11 від 30.11.2015 р.) кредитор встановлює позичальнику ліміт користування кредитом у розмірі 17 500 000,00 грн., в межах якого кредитор надає кредитні кошти позичальнику шляхом відкриття кредитних ліній за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в порядку і на умовах, передбачених цією угодою. При цьому, договори є невід'ємною частиною цієї угоди.

Пунктом 2.1 Генерального договору сторони погодили, що в межах ліміту позичальник має право отримувати кредитні кошти на умовах цієї угоди та після укладення відповідного договору або договорів. Кожне надання суми кредиту в межах ліміту супроводжується письмовим клопотанням позичальника про її надання. Сторони домовились, що в рамках цієї угоди будуть відкриватись не відновлювальні кредитні лінії в національній валюті України із укладенням договорів, які є невід'ємною частиною цієї угоди.

Договором про внесення змін №11 від 30.11.2015 р. до Генерального договору сторони погодили, що кінцевий термін користування (погашення) кредитними коштами, наданими в межах угоди та договорів, встановлюється до 30.11.2017 р.

В рамках Генерального договору між сторонами були укладені кредитний договір №7-47/1-10/1 від 25.03.2010 р. та №7-47/1-10/3 від 24.11.2010 р. (надалі - «Кредитні договори»), за змістом яких кредитор відкрив позичальнику на умовах Генерального договору невідновлювальні кредитні лінії зі сплатою відсотків за користування кредитом.

За змістом п. 1.1 Кредитного договору №7-47/1-10/1 від 25.03.2010 р. в редакції додаткового договору №9 від 29.10.2013 р., кредитор відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з відкличним лімітом користування в сумі 14 718 000,00 грн. та залишком заборгованості в сумі 14 718 000,00 грн. строком на 1553 дня з 25.03.2010 р. до 25.06.2014 р. терміном повернення кредитних коштів згідно з графіком, зазначеним у п. 2.2, зі сплатою відсотків за користування кредитом із розрахунку 23% річних.

Пунктом 1.1 Кредитного договору №7-47/1-10/3 від 24.11.2010 р. в редакції додаткового договору №10 від 29.10.2013 р. сторони визначили, що кредитор відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з відкличним лімітом користування в сумі 7 988 000,00 грн. та залишком заборгованості в сумі 7 988 000,00 грн. строком на 1309 дні з 24.11.2010 р. до 25.06.2014 р. терміном повернення кредитних коштів згідно з графіком, зазначеним у п. 2.2, зі сплатою відсотків за користування кредитом із розрахунку 23% річних.

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за Генеральним договором та Кредитними договорами, між сторонами були укладені:

- іпотечний договір №07-47/1-10/1 від 29.03.2010 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ласкаржевською І.З. за реєстровим №543, за умовами якого позивач передав в іпотеку Банку належний на праві власності Товариству нежилий будинок - продовольчий магазин загальною площею 148,70 кв., який розташований в місті Києві по вул. Потьє Ежена, 4-К, а також належний на праві власності Товариству майновий комплекс - дослідний хлібзавод загальною площею 6 706,4 кв.м, який розташований в місті Києві по вул. Потьє Ежена, 4. На підставі вказаного договору в державний реєстр іпотек були внесені відповідні записи про обтяження нежилих приміщень №1385237, №1385268 та №1385637;

- договір застави основних засобів №7-47/1-10/1/з від 25.03.2010 р., за змістом якого Товариство передає в заставу Банку основні засоби, що належать заставодавцю та обліковуються у його балансі, які перераховані в додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Ежена Потьє, 4.

Згідно довідки Банку №43-65/111 від 17.02.2016 р. станом на 17.02.2016 р. строкова кредитна заборгованість Товариства за кредитним договором №7-47/1-10/1 від 25.03.2010 р. становить 14 100 000,00 грн. (основний борг), а за кредитним договором №7-47/1-10/3 від 24.11.2010 р. - 3 050 000,00 грн. (основний борг); заборгованість по відсотках відсутня.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання зобов'язань за Генеральним договором та Кредитними договорами припиненими.

Зокрема, позивач вказує, що у період з 29.02.2016 р. по 15.08.2016 р. ним було здійснено повне погашення суми заборгованості за Кредитними договорами, а також сплачені відсотки за користування кредитом у цей період.

Кредитні договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на 17.02.2016 р. строкова кредитна заборгованість Товариства за кредитним договором №7-47/1-10/1 від 25.03.2010 р. становить 14 100 000,00 грн. (основний борг), а за кредитним договором №7-47/1-10/3 від 24.11.2010 р. - 3 050 000,00 грн. (основний борг); заборгованість по відсотках відсутня.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до статей 598, 599 Цивільного кодексу України є припинення зобов'язання.

Таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що у період з 29.02.2016 р. по 15.08.2016 р. позивачем були сплачені на користь відповідача грошові кошти в якості погашення ним суми основної заборгованості за Кредитними договорами, а також відсотки за користування кредитом згідно відсоткових ставок, передбачених п. 1.1 Кредитних договорів.

Тобто, станом на момент звернення до суду та розгляду даної справи по суті, грошові зобов'язання Товариства перед Банком зі сплати суми кредиту та відсотків за користування є виконаними.

Дослідивши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що твердження відповідача про те, що частина зобов'язань Товариства була виконана за рахунок грошових коштів, які надійшли до нього на підставі нікчемних договорів, не спростовують висновки суду про повне виконання грошових зобов'язань Товариства перед Банком, оскільки правомірність набуття права власності на такі грошові кошти не входить в предмет доказування у даній справі.

При цьому, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені докази (банківські виписки, платіжні доручення), які підтверджують факт повного перерахування позивачем грошових коштів на рахунки, визначені пунктами 2.1 та 2.2 Кредитних договорів.

В той же час, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту існування судових спорів стосовно наявності у Товариства заборгованості перед Банком за Генеральним договором та Кредитними договорами.

Відповідно до ч. ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Грошові кошти, сплачені позивачем на рахунки для погашення позики та оплати відсотків, були прийняті Банком у повному обсязі, жодних заперечень стосовно обсягу та/або порядку такої сплати відповідачем не висловлено. При цьому, частину грошових коштів позивачем було перераховано вже після введення в Банку тимчасової адміністрації, а також після початку процедури ліквідації та відкликання банківської ліцензії.

Статтею 531 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що у зв'язку з повним поверненням суми кредиту та сплати відсотків за його користування, позивачем було повністю виконані зобов'язання, взяті на себе за Генеральним договором та Кредитними договорами, а тому на підставі ст. 599 Цивільного кодексу України вказані зобов'язання є припиненими.

Крім того, за положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 Цивільного кодексу України та частини першої статті 575 іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов'язання, зокрема, у зв'язку з його повним виконанням.

При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про заставу» визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» передбачено, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Статтею 28 даного Закону передбачено, що застава припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Аналогічні висновки містяться у ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, згідно якої право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

З огляду на встановлення судом факту припинення зобов'язання Товариства зі сплати грошових коштів на користь Банку на підставі Генерального договору та Кредитних договорів, правовідносини іпотеки та застави основних засобів є також припиненими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 р. у справі № 6-2127цс15.

Частиною 2 статті 593 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Статтями 316, 317, 321 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ, майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про виникнення, зміну та припинення обтяжень регламентується Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830 (далі - Порядок) та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 № 73/5.

Пунктом 25 Порядку визначено, що реєстратор вносить до Реєстру відомості про припинення обтяження в день надходження заяви чи рішення уповноваженого органу.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Згідно з ст. 11 вказаного Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється також у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 17.10.2013 за №868 у п. 71 передбачено, що державна реєстрація припинення обтяження нерухомого майна іпотекою проводиться нотаріусом одночасно із зняттям ним заборони, накладеної під час посвідчення договору іпотеки.

До моменту звернення до суду із даним позовом, позивач звертався до відповідача з листом №17-05/702 від 18.08.2016 р., в якому просив вчинити дії, передбачені чинним законодавством України, спрямовані на зняття заборони відчуження та здійснення державної реєстрації припинення іпотеки.

Станом на момент вирішення спору по суті, обтяження за договором застави основних засобів №7-47/1-10/1/з від 25.03.2010 р., а також іпотечним договором №07-47/1-10/1 від 29.03.2010 р. не припинено та не вилучено з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що свідчить про наявність порушеного права позивача, яке підлягає захисту.

Отже, враховуючи викладене та відсутність правових підстав для обтяження предмета застави та іпотеки, позовні вимоги про скасування записів про іпотеку та обтяження нерухомого майна, а також про припинення обтяжень рухомого майна є законними, обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 року по справі № 910/19558/16 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/19558/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко