Постанова № 65192971, 06.03.2017, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2017справа № 905/79/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: не зявився; ОСОБА_4, за довіреністю; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення Господарського суду Донецької області від28.11.2016 (підписано 27.01.2017)у справі№ 905/79/16 (головуючий суддя Шилова О.М., судді: Ніколаєва Л.В., Сажнева М.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ доКомунального комерційного підприємства Маріуопльської міської ради "Маріупольтепломережа", м. Маріуполь Донецької області простягнення 96 143 369,29 грн. основного боргу, 23 136 495,84 грн. пені, 18 075 104,61грн. інфляційних втрат, 1 261 427,38грн. 3% річнихВ С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (Позивач) із позовом до Комунального комерційного підприємства Маріуопльської міської ради "Маріупольтепломережа", м. Маріуполь Донецької області (Відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 96 143 369,29 грн., пені в сумі 23 136 495,84 грн., інфляційних втрат в сумі 18 075 104,61 грн. та 3% річних в сумі 1 261 427,38 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.11.2016 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 6 862 669,26 грн. основного боргу, 3 165,80 грн. 3% річних та 59 815,98 грн. судового збору. Припинено провадження в частині стягнення 86 984 360,05 грн. основного боргу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 23 136 495,84 грн. пені, 1 261 427,38 грн. 3% річних та 18 075 104,61 грн. інфляційних та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що нарахування інфляційних, 3% річних та пені здійснено позивачем на суму несвоєчасної оплати відповідачем коштів за спожитий газ в частині, що не врегульована спільними протокольними рішеннями та договором про організацію взаєморозрахунків, а сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Представник відповідача в судовому засіданні вважав рішення суду законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 06.03.2017 представник позивача не зявився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, в судовому засіданні 27.02.2017 вимоги апеляційної скарги підтримав.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 18.12.2014 було укладено договір купівлі-продажу природного газу №1243/15-ТЕ-6 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач зобовязався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору.

Відповідно до п.6.1. Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивачем на виконання умов Договору протягом січня серпня 2015 року поставлено природний газ в загальному обсязі 65056529 куб.м на загальну суму 106 508 319,32 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.05.2015, 30.06.2015, 31.07.2015, 31.08.2015 (т.1, а.с.20-27) та не заперечується сторонами.

Оскільки відповідач в повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений газ, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 96 143 369,29 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, до звернення позивача із позовом до суду відповідачем у період 25.09.2015 16.12.2015 частково було оплачено суму основної заборгованості в розмірі 2 296 338,98 грн., на підтвердження чого відповідачем надано картку рахунку № 631 (контрагент НАК "Нафтогаз України", договір №1243/15-ТЕ) за період 01.01.2015 26.02.2016 (т.1, а.с.108-132), копія Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету №2698 від 14.12.2015 на суму 11 391 029,74грн. (з яких 2 276 678,22 грн. перераховано згідно з договором №1243/15-ТЕ-6) і зведений реєстр актів звіряння до нього, банківську виписку, меморіальні ордери і платіжне доручення №13 від 16.12.2015 (а.с.135-158, 190-192, т. 1).

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем частково було оплачено суму основної заборгованості в загальному розмірі 86 984 360,05 грн., на підтвердження чого останнім надано копії: Договору №667/375-в від 24.12.2015 про організацію взаєморозрахунків на суму 48 461 447,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015р. №375 (т.1, а.с.70-71) та платіжного доручення №2 від 29.12.2015 на суму 48 461 447,00 грн. (т.1, а.с.159); меморіальних ордерів на загальну суму 40 684,43 грн. (т.1, а.с.161-164); Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 63 від 19.01.2016 на суму 19 195 293,67 грн., №424 від 12.02.2016 на суму 19 286 934,95 грн. зі зведеними реєстрами актів звіряння (т.1, а.с.190-195; т.2, а.с.12-14) та платіжних доручень №1 від 25.01.2016 на суму 19 195 293,67 грн., №2 від 29.03.2016 на суму 19 286 934,95 грн. (т.1, а.с.160; т.2, а.с.15).

Тобто на момент прийняття рішення судом першої інстанції 28.11.2016 сума заборгованості відповідача за спірним Договором становила 6 862 669,26 грн., що сторонами не оспорюється.

Отже висновок суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 86 984 360,05 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 6 862 669,26 грн. за поставлений природний газ в період з липня по серпень 2015 року є вірним.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено, що зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору й вимог зазначених Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У звязку з невиконанням відповідачем свого зобовязання по оплаті поставленого природного газу позивачем нараховано 1 261 427,38грн. 3% річних за період 15.02.2015 25.09.2015.

Крім того позивачем було заявлено до стягнення інфляційні в розмірі 18 075 104,61грн. за період з лютого по вересень 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України божник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 Договору сторони встановили, що у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 Договору він зобовязується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач вимагає стягнути пеню в сумі 23 136 495,84 грн. за період 15.02.2015 25.09.2015 на підставі п. 7.2. Договору та ст. 231 Господарського кодексу України.

Перевіривши висновок суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних в сумі 3 165,80 грн., судова колегія вважає його вірним.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 18 075 104,61 грн. за період лютий червень 2015 року, решти 3%, а також пені в розмірі 23 136 495,84грн. за період 15.02.2015 25.09.2015 за наступних підстав.

Згідно п.п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", до завершення антитерористичної операції встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/ виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Згідно п. 2.1. Статуту відповідача, метою діяльності ККП "Маріупольтепломережа" є надання послуг з теплопостачання (централізованого опалення), централізованого гарячого водопостачання.

Згідно з п. 1.2. Договору, газ, що продається за Договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Таким чином, відповідач споживав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Відповідно до Наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6/а від 07.10.2014 "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" територія Донецької області (включаючи м. Маріуполь місцезнаходження підприємства відповідача) віднесена до районів проведення антитерористичної операції. Отже, у спірний період відповідач надавав житлово-комунальні послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Отже, оскільки газ, що поставлявся позивачем відповідачеві є енергетичним ресурсом за тлумаченням визначення, приведеного в п. 1.5. ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а, як встановлено місцевим судом за наявними у справі документами, відповідач надає житлово-комунальні послуги в районі проведення АТО (є виробником цих послуг у розумінні ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") саме завдяки використанню природного газу, висновок про відсутність підстав до нарахування і стягнення пені за період 15.02.2015 25.09.2015 є правомірним.

Укладаючи договір про організацію взаєморозрахунків та спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків, в даному випадку за газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу, а отже, для застосування санкцій, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу та наслідків за порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків та спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, які діяли у спірні періоди.

Аналогійна правова позиція з висновками щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права викладена у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі №924/1265/13, від 16.09.2015 у справі №917/2520/14, від 10.02.2016 у справі №902/1652/13.

Вбачається, що позивачем заявлено інфляційні, 3% річних та пеню на всі суми заборгованості, в тому числі й на ті, які згідно до вищенаведених вимог не є простроченими в силу зміни порядку і строків проведення розрахунків, проте на решту частини заборгованості, що була сплачена відповідачем власними коштами, позивач має право нарахувати 3% річних та інфляційні, якщо така оплата була здійснена відповідачем з простроченням.

До позовної заяви наданий розрахунок 3% річних, інфляційних та пені за період з 15.02.2015 по 25.09.2015, який включає у себе суму реструктуризованої заборгованості щодо якої було змінено порядок і строки оплати.

Ані протягом розгляду справи у суді першої інстанції, ані до апеляційної скарги позивачем не доданий розрахунок інфляційних, 3% річних та пені, виходячи саме з суми заборгованості щодо якої не було вчинено дій по зміні порядку та строку оплати та які не підпадають під обмеження, що встановлені законом.

Оскільки заборгованість була розстрочена не за конкретний період її виникнення, а лише у вигляді конкретних сум, то відокремити суму заборгованості, що була сплачена відповідачем власними коштами, від загальної спірної суми заборгованості без урахування даних бухгалтерського обліку сторін з відображенням часткових оплат відповідача та періодів, за які позивачем здійснювалось їх зарахування суд позбавлений можливості. Такі докази з відповідними розрахунком мають бути заявленими та наданими самим позивачем.

Отже судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено розмір та період виникнення простроченої заборгованості, за прострочення якої він має право вимагати від відповідача сплату інфляційних, 3% річних та пені за період січня липня 2015 року, а також нарахованих на суму боргу, що залишається несплаченою на момент винесення рішення.

Отже, судова колегія перевіривши розрахунок розміру позовних вимог, вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення вимог в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 6 862 669,26 грн. та 3% річних в розмірі 3 165,80 грн.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 28.11.2016 року у справі № 905/79/16 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 28.11.2016 року у справі № 905/79/16 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

ГоловуючийО.В. Стойка

Судді:Н.В. Ломовцева

ОСОБА_2