Рішення № 65192891, 27.02.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2017 Справа № 920/877/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром», м. Суми;

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми;

про стягнення 5 753 грн. 74 коп.

СУДДЯ КОВАЛЕНКО О.В.

Представники:

Від позивача: Паламаренко Т.І., довіреність №15-29 від 04.01.2017;

Від відповідача: Єфіменко О.А., довіреність №149 від 15.12.2016;

При секретарі судового засідання: Нестеренко О.В.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 753 грн. 74 коп., з яких: 4 740 грн. 58 коп. основного боргу, 791 грн. 39 коп. пені, 156 грн. 10 коп. інфляційних збитків, 65 грн. 67 коп. - 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди державного майна №16 від 24.04.2000 р., а також суд судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в письмовому відзиві №10-03-04365 від 04.11.2016 та в судовому засіданні зазначив, що не заперечує факт існування заборгованості, проте пояснив, що вона виникла не з його вини, оскільки умовами договору передбачено обов'язок укласти додаткову угоду про відшкодування втрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, проте угода до цього часу не укладена, тому позивач позбавлений можливості здійснити оплату через органи державної казначейської служби. Таким чином, вважає позовні вимоги в частині стягнення з нього пені необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши подані докази, суд встановив:

24 квітня 2000 року між Сумським відкритим товариством «Сумихімпром» (в подальшому - ПАТ «Сумихімром» і Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області укладено договір оренди державного майна №16 (далі за текстом - «Договір»), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне володіння і користування нежитлове приміщення загальною корисною площею 566,4 кв.м., яке знаходиться на балансі позивача за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30/1 з метою розміщення офісу.

В подальшому до Договору сторонами було укладено 19 Додаткових угод.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03.12.2015 у справі №920/1053/15, залишене в силі згідно постанови Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2016, Договір було розірвано.

Так, пунктом 3.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 18 до Договору передбачено, що відповідач здійснює відшкодування витрат позивача за надання комунальних послуг з обслуговування орендованого майна: за водопостачання та водовідведення, а також за електропостачання (по показниках лічильників) згідно наданих рахунків. Кошти перераховуються відповідачем щомісячно на поточний рахунок позивача. Орієнтовна сума зазначених витрат на ІІ квартал 2015 складає 2 950 грн. 00 коп.: за водопостачання та водовідведення - 700 грн. 00 коп. та за електропостачання 2 250 грн. 00 коп. Сума витрат може бути зменшена або збільшена в залежності від фактичного споживання. Обсяг фактичного споживання встановлюється згідно з показниками засобів обліку.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що протягом періоду з 18.07.2015 по 22.03.2016 відповідач в порушення умов Договору не здійснював відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, у зв'язку з чим його заборгованість за водопостачання, водовідведення та електропостачання становить 4 740 грн. 58 коп.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи містяться докази надсилання відповідачу рахунків на оплату за водопостачання та водовідведення, електропостачання /а.с. 25-45/, як це передбачено умовами Договору, проте вони залишились неоплаченими, що не заперечується самим відповідачем.

У зв'язку з цим позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію №15-1151 від 16.03.2016 р. з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 4 740 грн. 58 коп.

Відповідачем дана претензія отримана 21.03.2016, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с.47/.

Повторна претензія від 29.06.2016 №15-3007 була надіслана відповідачу з описом вкладення та згідно фіскального чеку від 29.06.2016., проте обидві вимоги залишені відповідачем без задоволення.

Таким чином, відповідач не подав суду доказів сплати боргу в сумі 4 740 грн. 58 коп. або обґрунтованих заперечень вимогам позивача, тому позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 791 грн. 39 коп. пені, нарахованої у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання по відшкодуванню витрат з утримання орендованого майна, на виконання вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що відповідач є органом державної влади, фінансується з державного бюджету та є розпорядником бюджетних коштів. Реєстрація та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів здійснюється Казначейством відповідно до вимог ст. 48 Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309.

В той же час, відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на п. 5.8. Договору, яким встановлено, що відповідач зобов'язаний укласти додаткову угоду до Договору про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна (експлуатаційні витрати, оплата за користування електроенергією, водою і каналізацією, теплоенергією).

На виконання цього пункту Договору відповідач неодноразово звертався до позивача з пропозиціями укласти таку Додаткову угоду: листами від 24.11.2015 №11-02-04810, від 10.12.2015 №11-02-05084, листом від 96.04.2016 №11-02-01385 позивачу направлено для підписання проект договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на оплату комунальних послуг, проте позивачем не вчинено жодних дій щодо підписання відповідної додаткової угоди до Договору.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно ч. 2 ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідачем було вжито всі можливі заходи щодо належного виконання обов'язку по сплаті витрат позивача на утримання орендованого майна, а отже в його діях відсутній склад правопорушення, наявність якого є обов'язковою підставою для стягнення з відповідача пені.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що сторони не передбачили в Договорі нарахування пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а отже вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 791 грн. 39 коп. пені є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Пунктом 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Відповідно до п. 2 ст. 625 чинного Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що Договором не встановлено іншого розміру процентів, а судом встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов'язання, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 156 грн. 10 коп. інфляційних збитків та 65 грн. 67 коп. - 3% річних.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області (40024, м. Суми, вул. Харківська, 30/1, код 21124686) на користь Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (40003, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код 05766356) 4 740 грн. 58 коп. основного боргу, 156 грн. 10 коп. інфляційних витрат, 65 грн. 67 коп. - 3% річних, 1 188 грн. 53 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 07.03.2017 року

Суддя О.В. Коваленко