Рішення № 65192600, 06.03.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.2017 Справа № 904/1530/16

За позовом Луцької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, м. Луцьк Волинської області

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Луцького національного технічного університету, м. Луцьк Волинської області

про визнання недійсним договору, зобов'язання звільнити приміщення та повернення майна

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від прокуратури Дніпропетровської області: прокурор відділу ОСОБА_1, посвідчення № 044065 від 07.09.2016;

від позивача: заступник начальника відділу правового забезпечення ОСОБА_2, довіреність № 47 від 18.04.2016;

від відповідача: юрисконсульт ОСОБА_3, довіреність № 8275-К-О від 29.12.2016;

від третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

10.03.2016 Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", у якій просить суд:

визнати недійсним на майбутнє договір оренди №818 від 21.11.2013, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та ПАТ КБ "Приватбанком" та додаткові угоди до нього №1 від 20.11.2014 та №2 від 20.11.2015; зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" звільнити приміщення площею 32,7 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Львівська, 75 та повернути його за актом прийому - передачі Луцькому національному технічному університету.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2016 у справі №904/1530/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2016, у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2016 у справі №904/1530/16 рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасовано та справу передано на новий розгляд в іншому складі суду.

Справа №904/1530/16 у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судових справ господарського суду Дніпропетровської області передана на розгляд судді Воронько В.Д.

Ухвалою суду від 06.01.2017 справу прийнято на новий розгляд.

25.01.2017 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області на адресу суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких регіональне відділення зазначає, що договір оренди №818 від 21.11.2013 був укладений у повній відповідності до норм діючого законодавства України, у звязку з чим позов Луцької місцевої прокуратури є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

26.01.2017 відповідач подав до суду додаткові пояснення, в яких проти позову заперечив, договір вважає таким, що не суперечить чинному законодавству, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

31.01.2017 від третьої особа на адресу суду надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності її представника, яке 26.01.2017 вже було направлене на електронну скриньку суду, та письмові пояснення, в яких позовні вимоги також не визнаються.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 у даній справі, зазначив, що:

- судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури щодо неможливості використання об'єкту оренди не за призначенням, що є порушенням Закону України "Про освіту";

- вказуючи на відсутність правових підстав для задоволення позову, суди попередніх інстанцій не проаналізували належним чином та у повній мірі статусу самого орендованого майна - частини учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3), яке обліковується на балансі Луцького національного технічного університету, можливість використання якого, згідно вимог діючого законодавства - виключно для потреб навчально-виховного процесу.

Як вбачаться з матеріалів справи, 21.11.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (далі - орендодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №818 (далі - договір оренди), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв. м (реєстраційний номер - 05477296.1.КЯДФМБ006), що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Львівська, 75 та обліковується на балансі Луцького національного технічного університету (код ЄДРПОУ 05477296 (далі - балансоутримувач, третя особа), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.08.2013, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Волинь-експерт" і становить за незалежною оцінкою - 117617,00 грн без врахування ПДВ (т. 1, а.с.17-23).

У пункті 1.2 договору оренди визначено мету використання майна орендарем - для розміщення відділення банку.

Пунктами 3.1, 3.3-3.6 договору оренди передбачено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2013 року 3920,57 грн; орендна плата за перший місяць оренди (листопад 2013 року) визначається шляхом коригування орендної плати за баковий місяць оренди вересень 2013 року на підставі інфляції за жовтень та листопад 2013 року; орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць; оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України; у разі користування майном протягом неповного календарного місяця добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування; розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку, істотної зміни стану об`єкта з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством; орендна плата перераховується орендарем щомісячно в термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним і спрямовується 50% від суми орендної плати до державного бюджету на р/р 31115093700002 в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Волинській області, одержувач коштів Управління державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, ідентифікаційний код 38009628, МФО 803014, код платежу 22080200, а 50% від суми орендної плати на рахунок балансоутримувача.

Згідно пункту 6.1 договору оренди орендареві надано право використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору.

За умовами пункту 7.1 договору оренди орендодавець зобов'язаний передати орендарю за участю балансоутримувача майно згідно з цим договором по акту приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 22 листопада 2013 року по 21 листопада 2014 року включно (пункт 10.1 договору оренди).

Позивачем (орендодавцем) на виконання умов договору оренди за участю третьої особи (балансоутримувача) було передано відповідачу у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину учбово-лабораторного корпусу ЛНТУ, площею 32,7 кв.м., що підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 22.11.2013 (т. 1, а.с. 26).

20.11.2014 сторонами було підписано додатковий договір №1, яким строк дії договору оренди продовжено на 1 рік до 21.11.2015.

Згодом, 20.11.2015 сторони також підписали додатковий договір №2, відповідно до якого строк дії договору оренди продовжили до 21.11.2016 включно (т. 1, а.с. 24-25).

Відповідно до матеріалів справи, укладенню договору між сторонами передувало звернення відповідача до третьої особи листом від 08.08.2013 за № Э.52.0.0.0.0/4-2617 (т. 1, а.с. 30) з пропозицією укласти договір оренди та подання відповідачем позивачу заяви від 13.08.2013 за № Э.52.0.0.0/4-2654 про надання частини приміщення університету в оренду (т.1, а.с. 31). Проти зазначеної заяви відповідача балансоутримувач майна (третя особа) не заперечував та направив позивачу (орендодавцю) лист від 13.08.2013 №1245-03-34 щодо погодження зазначеної заяви (т. 1, а.с.32).

Міністерство освіти і науки України листом від 30.08.2013 №07-04-17-27 повідомило позивача про розгляд звернення щодо укладення договору оренди з відповідачем, надало свою згоду на укладення такого договору терміном на один рік та зауважило на врахуванні напрямку діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу (т. 1, а.с. 33).

В подальшому, Міністерство освіти і науки України листами від 29.09.2014 №07-04-1871 та від 13.10.2015 №07-04-2160 надало дозвіл Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Волинській області на продовження строку дії договору оренди (т. 1, а.с. 34-35).

Позовні вимоги прокурора Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області до Публічного акціонерного банку комерційного банку "Приватбанк", за участю третьої особи - Луцького національного технічного університету, про визнання недійсним договору оренди №818 від 21.11.2013 обґрунтовані тим, що при укладенні договору оренди сторонами було порушено приписи ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту", наслідком чого стала передача в оренду об`єкта державної власності, який фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом. Тому прокурор просив визнати вищезазначений договір оренди з усіма додатками недійсним на майбутнє, звільнити майно та повернути його балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Вищий господарський суд України в своїй постанові від 26.12.2016 по даній справі зазначив, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури щодо неможливості використання об'єкту оренди, використання орендованого приміщення не за призначенням, що є порушенням Закону України "Про освіту". При цьому, вказуючи на відсутність правових підстав для задоволення позову, суди попередніх інстанцій не проаналізували належним чином та у повній мірі статусу самого орендованого майна - частини учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3), яке обліковується на балансі Луцького національного технічного університету, можливість використання якого, згідно вимог діючого законодавства виключно для потреб навчально-виховного процесу.

Відповідно до ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як передбачено статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавство України про вищу освіту згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про вищу освіту" базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Статтею 29 Закону України "Про освіту" передбачено, що вища освіта є структурною ланкою освіти в Україні.

У відповідності до положень статті 28 цього Закону система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" вищий навчальний заклад це окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України №563 від 01.08.2001 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.11.2001 за №969/6160, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових обєднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Відповідно до статті 50 Закону України "Про освіту" учасниками навчально-виховного процесу є представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" встановлено, що навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

За приписами статті 61 цього Закону фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до статті 70 Закону України "Про вищу освіту" матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає: будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Частиною 1 статті 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Як зазначено вище, приміщення - частина учбово-лабораторного корпусу ЛНТУ (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв.м за адресою: м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75 перебуває на балансі третьої особи - Луцького національного технічного університету, який є вищим навчальним закладом державної форми власності, заснованим державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується Міністерству освіти і науки України як центральному органу виконавчої влади (Статуту Луцького національного технічного університету, затверджений Міністерством освіти і науки України 21.05.2008).

Згідно пункту 1.4 Статуту Луцького національного технічного університету (далі ЛНТУ) головними завданнями ЛНТУ є: - здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; - здійснення наукової і науково-технічної, творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності; - забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; - здійснення наукових і науково-педагогічних кадрів та атестація та інші види діяльності, спрямовані на реалізацію основної мети ЛНТУ, а саме забезпечення умов необхідних для здобуття особою вищої освіти, підготовки конкурентноздатних фахівців на вітчизняному та світовому ринках праці, здатних працювати в умовах інтеграції України в європейський простір, гідно представляти свою державу на міжнародному рівні.

У пункті 16 частини 1 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" визначено поняття освітньої діяльності як діяльності вищих навчальних закладів, що провадиться з метою забезпечення здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти та інших осіб.

У відповідності до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Статуту Луцького національного технічного університету ЛНТУ є юридичною особою, що має відокремлене майно і самостійний баланс, та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.

Пунктом 6.1 Статуту Луцького національного технічного університету передбачено, що за ЛНТУ з метою забезпечення діяльності, передбаченої цим Статутом, закріплюються на правах оперативного управління будівлі, споруди, майнові комплекси, а також інше необхідне майно.

Згідно частини 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Пунктом 3.2 Статуту Луцький національний технічний університет наділений, зокрема, такими правами: - у встановлених законом межах вирішувати всі питання, які стосуються навчальної, наукової, методичної, виховної, організаційної, міжнародної, видавничої та господарської діяльності, а також змін організаційної структури; - володіти, розпоряджатися і користуватися землею, будівлями, спорудами, навчальним, науковим, виробничим обладнанням, інвентарем та іншим майном, які відповідно до чинного законодавства передані університету; - надавати платні послуги, визначені для вищих навчальних закладів чинним законодавством України і відповідними нормативними документами.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами освіти, що належать до держаної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010, до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Таким чином, укладений між сторонами договір №818 від 21.11.2013 за своєю правовою природою є договором оренди. Метою використання приміщення, яке є об'єктом оренди і перебуває на балансі ЛНТУ, є розміщення відділення банку, тобто використання для здійснення підприємницької (комерційної) діяльності.

Згідно частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди не можуть бути об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників та гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, причалів морських портів).

Пунктом 6 частини 2 статті 5 Закону України про "Приватизацію державного майна" встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, у тому числі об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Оскільки, господарська діяльність відповідача у галузі банківських послуг не передбачає надання послуг у галузі освіти або супутніх послуг (поліграфічних, культурних, оздоровчо-рекреаційних тощо), спрямованих на досягнення мети та реалізацію завдань навчального закладу, приміщення частини учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв.м за адресою: м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75, виходячи з правового режиму даного майна та статутної діяльності третьої особи, не може бути об'єктом оренди для використання його у підприємницькій діяльності відповідача.

Тому суд вважає, що договір оренди не відповідає актам цивільного законодавства, а тому є недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення.

Згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності право чину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до пункту 10.8 договору оренди чинність цього договору припиняється достроково за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань по договору або в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за погодженням з орендодавцем (пункт 10.12 договору оренди).

Отже, приміщення частини учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв.м за адресою: м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75 підлягає поверненню третій особі.

З урахуванням викладеного судом не можуть бути прийняті до уваги заперечення сторін та третьої особи, а позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Згідно з п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Прокурором в позові заявлено дві вимоги немайнового характеру, тому судовий збір має складати 2756,00 грн. Сума судового збору за подання апеляційної скарги складає 3031,60 грн, касаційної скарги 3307,20 грн, а всього 9094,80 грн, які відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача зі стягненням на користь платників.

При зверненні з позовом прокуратурою Волинської області зайво сплачено 386,25 грн, прокуратурою Дніпропетровської області при подачі скарг зайво сплачено 888,38 грн судового збору, тому згідно з ст. 7 Закону України "Про судовий збір" зазначені суми можуть бути повернуті їм у разі подання відповідних заяв.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №818 від 21.11.2013, укладений між Фондом державного майна України по Волинській області (ідентифікаційний код 13347870) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком „Приватбанк (ідентифікаційний номер 14360570), та додаткові угоди до нього № 1 від 20.11.2014 та №2 від 20.11.2015.

3. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк „Приватбанк (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ідентифікаційний код 14360570) звільнити і повернути Луцькому національному технічному університету (43018, м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75; ідентифікаційний код 05477296) з подальшим підписанням акту приймання-передачі приміщення частини учбово-лабораторного корпусу Луцького національного технічного університету (частина будівлі Б-3) площею 32,7 кв.м за адресою: м. Луцьк Волинської області, вул. Львівська, 75.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ідентифікаційний код 14360570) на користь Прокуратури Волинської області (43000, м. Луцьк Волинської області, вул. Винниченка, 15; ідентифікаційний код 02909915) 2756,00 грн витрат по сплаті судового збору, видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ідентифікаційний код 14360570) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, ідентифікаційний код 02909938) 6338,80 грн витрат по сплаті судового збору, видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В судовому засідання відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 07.03.2017.

Суддя В.Д. Воронько