Рішення № 65192250, 16.02.2017, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року Справа № 923/412/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. при секретарі Степановій Н.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Агрофірма-радгосп "Білозерський", с. Дніпровське, Білозерський район, Херсонська область

до: Колективного підприємства "Промжилбуд", смт. Білозерка, Білозерський район, Херсонська область

про стягнення 101 930,62 грн.

та за зустрічним позовом: Колективного підприємства "Промжилбуд", смт. Білозерка, Білозерський район, Херсонська область

до: Агрофірма-радгосп "Білозерський", с. Дніпровське, Білозерський район, Херсонська область

про визнання недійсним договору від 01.04.2012р. про надання послуг

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1, уповн. представник, довіреність від 30.11.2016р., ОСОБА_2, уповн. представник, довіреність від 29.12.2016р.;

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_3, уповн. представник, довіреність від 12.01.2017р.

Обставини справи: справу порушено за позовом Агрофірма-радгосп "Білозерський" (надалі - Агрофірма) до Колективного підприємства "Промжилбуд" (надалі - Підприємство) з вимогами про стягнення 101 930,62 грн, з них 53 000,00 грн. основної заборгованості (з оплати послуг), 43 725,0 грн. інфляційного збільшення суми заборгованості, 5205,62 грн. річних (3%), у зв'язку з невиконанням Підприємством зобов'язань за укладеним між ними договором від 01.04.2012р. про надання послуг.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2016р. скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2016р. та рішення господарського суду Херсонської області від 09.06.2016р. у даній справі, а також, передано дану справу до господарського суду Херсонської області на новий розгляд.

Ухвалою суду від 16.11.2016р. справу прийнято до провадження судом у теперішньому його складі, призначено розгляд справи в судовому засіданні 01.12.2016р.

01.12.2016р. до суду надійшов відзив Підприємства на позов, за яким позов не визнаний та стверджується про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, по-перше, у зв'язку з ненаданням Агрофірмою суду належних письмових доказів на підтвердження факту наявності у Підприємства заборгованості за вказаним договором, а також, по-друге, у зв'язку з пропуском Агрофірмою позовної давності для звернення до суду про стягнення такої заборгованості. Відзив містить у собі заяву Підприємства про застосування позовної давності до заявлених вимог.

Також, 01.12.2016р. Підприємство подало до суду зустрічну позовну заяву у даній справі з вимогами про визнання недійсним укладеного між сторонами договору від 01.04.2012р. про надання послуг, у зв'язку з невідповідністю цього договору положенням ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України (оскільки, на переконання Підприємства, при укладанні договору сторони не досягли згоди щодо таких істотних умов даного договору як склад (номенклатуру) та обсяг послуг, ціна послуг, вимоги до їхньої якості, місце та строк надання послуг, а також, підстави для дострокового припинення договору).

Ухвалою суду від 01.12.2016р. зустрічний позов Підприємства у даній справі прийнятий до розгляду сумісно з первісним позовом Агрофірми.

В судовому засіданні 22.12.2016р. оголошено перерву до 12.01.2017р. о 11-00 год.

22.12.2016р. Агрофірма надала суду письмові пояснення щодо заяви Підприємства про застосування позовної давності до вимог за первісним позовом та відзив на зустрічний позов. У цих письмових поясненнях Агрофірми стверджується про подання первісного позову в межах строку позовної давності, зокрема, оскільки грошове зобов'язання прострочене Підприємством з 17.03.2014р., а у відзиві на зустрічний позов стверджується про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Ухвалою суду від 12.01.2017р., за заявою Агрофірми, строк розгляду справи продовжено понад два місяці й відкладено розгляд справи на 31.01.2017р.

30.01.2017р. Агрофірма подала до суду клопотання про залучення до матеріалів справи письмових пояснень від 30.01.2017р. щодо нарахування заявлених до стягнення інфляційних втрат та річних, з їхнім розрахунком від 30.01.2017р, з доданими відповідним пояснення та розрахунком, за яким інфляційні втрати нараховані з квітня 2014 року по січень 2017 року, а річні нараховані з 17.03.2014р. по 31.01.2017р.

30.01.2017р. Підприємство надало до суду письмові пояснення, за якими стверджує, що згідно поданих 22.12.2016р. Агрофірмою письмових пояснень щодо заяви Підприємства про застосування позовної давності до вимог за первісним позовом, Агрофірма фактично змінило підстави позову, що не допускається після початку розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 31.01.2017р. строк розгляду справи продовжено понад встановлені ст.69 ГПК України строки, по 16.02.2017р., та відкладено розгляд справи на 16.02.2017р.

15.02.2017р. Підприємство надало до суду письмові пояснення, за якими стверджує, що подані 30.01.2017р. Агрофірмою до суду письмові пояснення, з розрахунком від 30.01.2017р. інфляційних втрат та річних, є фактично заявою про зміну предмету позову, яка не може бути прийнята судом після початку розгляду справи по суті.

Суд приймає письмові пояснення від 30.01.2017р. Агрофірми щодо нарахування заявлених до стягнення інфляційних втрат та річних, з їхнім розрахунком від 30.01.2017р, з доданими відповідним пояснення та розрахунком, за яким інфляційні втрати нараховані з квітня 2014 року по січень 2017 року, а річні нараховані з 17.03.2014р. по 31.01.2017р., з огляду на те, що ці пояснення не є заявою про зміну предмету позову виходячи з визначення поняття "предмет позову" за п.3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" - "під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача... Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права". Як до подання суду цих пояснень, так і після їх подання предметом позову Агрофірми залишається матеріально-правова вимога про стягнення з Підприємства основного боргу за договором (з оплати послуг), інфляційних втрат та річних, нарахованих через існування боргу з оплати послуг.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 16.02.2017р., відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як відповідачем, Колективним підприємством "Промжилбуд" (надалі - Підприємство), так і позивачем, Агрофірмою-радгосп "Білозерський" (надалі - Агрофірма), при розгляді даної справи стверджується про укладання 01.04.2012р. між ними договору, без номеру, про надання послуг з догляду та проведення агрозаходів стосовно плодово-ягідних насаджень. При цьому, кожною з сторін справи стверджується про втрату нею власного примірника оригіналу даного договору з обєктивних причин.

Разом з тим, факт укладання 01.04.2012р. між Агрофірмою та Підприємством договору, без номеру, про надання послуг з догляду та проведення агрозаходів стосовно плодово-ягідних насаджень, встановлений набравшим законної сили судовим рішенням постановою Херсонського окружного адміністративного суду по справі № 821/934/13-а від 13.06.2013р.

За таких обставин суд при розгляді даної справи приймає доведеним, без додаткового доказування, факт укладання 01.04.2012р. між Агрофірмою та Підприємством договору, без номеру, про надання послуг з догляду та проведення агрозаходів стосовно плодово-ягідних насаджень.

За цим договором Агрофірма зобов'язалася власними трудовими ресурсами, матеріалами та технікою надавати Підприємству послуги з догляду та проведення агрозаходів з вирощування стосовно насаджень плодових дерев та ягідних кущів, загальною площею 560,00 га. (з них 332,9 га виноградників, 11,8 га вишневого саду, 32,3 га грушевого саду, 4,5 га кизилового саду, 2 га малиннику, 49,0 га персикового саду, 23,9 га сливового саду, 103,6 га яблуневого саду), за графіком, що встановлюється сторонами даного договору відповідно до природних умов та технологічних процесів, з встановленням вартості послуг сторонами на момент їхнього виконання (надання) та фіксацією вказаної вартості послуг та фактичних, по кожному полю, обсягів надання послуг в акті щодо їхнього виконання, а Підприємство, в свою чергу, зобовязалося забезпечити Агрофірму необхідним для надання послуг обсягом пального та по завершенню робіт за договором, а саме, протягом 5 (пяти) банківських днів після підписання останнього акту щодо надання послуг за даним договором повністю розрахуватися з Агрофірмою за її послуги (надалі договір). За п.3.2. договору сторони підписують акти щодо надання послуг не пізніше наступного дня після їх виконання. За п. 6.1. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, з скріпленням підписів відбитками печаток сторін, та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобовязань за даним договором.

На виконання умов договору Агрофірма надала Підприємству:

- в травні - грудні 2012 року послуги загальною вартістю 8 564 460,00 грн. (з ПДВ), надання (здача-прийняття) яких відбулася за актом № ОУ-0000036 від 31.12.2012р., з додатком (ксерокопії у матеріалах справи, т.1 а.с.28-37), що стверджується Агрофірмою та не заперечується Підприємством, й, відповідно, приймається судом доведеним при розгляді даної справи, на підставі ч. 1 ст. 35 ГПК України;

- в січні - лютому 2014 року послуги загальною вартістю 630 656,10 грн. (з ПДВ), факт надання (здачі-прийняття) яких підтверджується актом №ОУ-0000005 від 24.02.2014р., з додатком (копії у справі, т.2 а.с.37-38);

- в березні 2014 року послуги загальною вартістю 152 697,00 грн. (з ПДВ), факт надання (здачі-прийняття) яких підтверджується актом №ОУ-0000006 від 10.03.2014р., з додатком (копії у справі, т.2 а.с.40-41).

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають, зокрема, з господарського договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України зобовязання припиняються виконанням проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України та ч. 2 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, що на вимогу суду, мають бути викладені письмово. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, із змінами та доповненнями, в редакції даного Положення на дати складання актів щодо надання послуг № ОУ-0000036 від 31.12.2012р., №ОУ-0000005 від 24.02.2014р., № ОУ-0000006 від 10.03.2014р. (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналогічне визначення терміну "первинний документ" містить у собі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакціях цієї норми на дати складання актів щодо надання послуг № ОУ-0000036 від 31.12.2012р., №ОУ-0000005 від 24.02.2014р., № ОУ-0000006 від 10.03.2014р.), а саме, - "документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення". Відповідно до п. 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ((в редакціях цієї норми на дати складання актів щодо надання послуг № ОУ-0000036 від 31.12.2012р., №ОУ-0000005 від 24.02.2014р., № ОУ-0000006 від 10.03.2014р.) та п.2.4 Положення обов'язковими реквізитами первинного документу є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Складені до договору акти щодо надання послуг № ОУ-0000036 від 31.12.2012р., №ОУ-0000005 від 24.02.2014р., № ОУ-0000006 від 10.03.2014р. оформлено у відповідності до вимог вказаних редакцій ч. 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення щодо оформлення первинних документів. Ці акти підписано сторонами договору (тобто, Агрофірмою та Підприємством) та скріплено відбитками печаток сторін договору, при відсутності будь-яких зауважень щодо обсягів, строків та якості послуг. За текстами кожного з цих трьох актів вказано що сторони договору не мають претензій одна до одної. Доказів іншого Підприємством не надано.

В судовому засіданні 22.12.2016р. суд здійснив огляд оригіналів актів щодо надання послуг № ОУ-0000005 від 24.02.2014р. та № ОУ-0000006 від 10.03.2014р. (протокол судового засідання (т.2 а.с.50).

При розгляді даної справи суду не надано Підприємством будь-яких заперечень щодо оригінальності даних актів.

Суд відхиляє доводи Підприємства про неможливість ідентифікації складених між сторонами та наданих Агрофірмою до матеріалів справи документів під назвами "Додаток до акту виконаних робіт № 5 від 24.02.2014р. Перелік матеріальних цінностей для виконання робіт згідно за період за січень лютий 2014 року" (т.2 а.с.38) та "Додаток до акту виконаних робіт № 6 від 10.03.2014р. Перелік матеріальних цінностей, використаних для виконання робіт згідно за період за березень 2014 року" (т.2 а.с.41), як саме, додатків до вказаних складених до договору актів, відповідно, до акту № ОУ-0000005 від 24.02.2014р. та акту № ОУ-0000006 від 10.03.2014р.

"Додаток до акту виконаних робіт № 5 від 24.02.2014р. Перелік матеріальних цінностей для виконання робіт згідно за період за січень лютий 2014 року" повністю співпадає з актом щодо надання послуг № ОУ-0000005 від 24.02.2014р. за таким реквізитом цих документів як дата складання (24.02.2014р.) та за такими складовими змісту цих документів як період надання послуг (січень-лютий 2014 року), а також, частково, за таким реквізитом як № акту: співпадіння має місце у цифровій складовій цього номеру, а саме "5".

"Додаток до акту виконаних робіт № 6 від 10.03.2014р. Перелік матеріальних цінностей, використаних для виконання робіт згідно за період за березень 2014 року" повністю співпадає з актом щодо надання послуг № ОУ-0000006 від 10.03.2014р. за таким реквізитом цих документів як дата складання (10.03.2014р.) та за такими складовими змісту цих документів як період надання послуг (березень 2014 року), вид послуг (обробка насаджень засобами захисту рослин (отрутохімікатами), вартість, без ПДВ (127 247,50 грн.), а також, частково, за таким реквізитом як № акту: співпадіння має місце у цифровій складовій цього номеру, а саме "6".

При цьому, Підприємство не надало суду будь-яких доказів укладання між Підприємством та Агрофірмою інших (крім договору від 01.04.2012р. про надання послуг) договору, у вигляді єдиного письмового документу або у спрощений спосіб, стосовно надання Агрофірмою, як виконавцем, Підприємству, як замовнику, послуг, при наданні яких використовувалися вказані у цих додатках матеріальні цінності.

Так само, Підприємство не надало суду будь-яких доказів складання, й як наслідок, існування у обєктивній реальності таких предметів матеріального світу як акти виконаних робіт з реквізитами "№ 5 від 24.02.2014р." та "№ 6 від 10.03.2014р."

За вказаних встановлених судом фактичних обставин у суду, обєктивно, наявні обґрунтовані підстави для того, щоб ідентифікувати:

- "Додаток до акту виконаних робіт № 5 від 24.02.2014р. Перелік матеріальних цінностей для виконання робіт згідно за період за січень лютий 2014 року" як додаток саме до акту щодо надання послуг № ОУ-0000005 від 24.02.2014р., констатуючи, що зазначений у назві цього додатку як "№ 5" номер акту, до якого цей додаток складений, є скороченим номером акту щодо надання послуг № ОУ-0000005, згідно цифрової складової цього номеру;

- "Додаток до акту виконаних робіт № 6 від 10.03.2014р. Перелік матеріальних цінностей, використаних для виконання робіт згідно за період за березень 2014 року" як додаток саме до акту щодо надання послуг № ОУ-0000006 від 10.03.2014р., констатуючи, що зазначений у назві цього додатку як "№ 6" номер акту, до якого цей додаток складений, є скороченим номером акту щодо надання послуг № ОУ-0000006, згідно цифрової складової цього номеру.

Суд констатує, що обидва вказані додатки до актів підписано Підприємством та скріплено відбитком його печатки без будь-яких зауважень або заперечень щодо реквізитів цих додатків або ж їхнього змісту.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що зазначення, у аналогічний спосіб, скороченого номеру акту щодо надання послуг по договору у додатку до такого акту, мало місце у документі з назвою "Додаток 1 до акту виконаних робіт № 36 від 31.12.2012р.", що, як-то не заперечується сторонами , зокрема, Підприємством, фактично є додатком до складеного до договору акту щодо надання послуг № ОУ-0000036 від 31.12.2012р.

Суд відхиляє доводи Підприємства про те, що на переконання Підприємства, до часу складання акту щодо надання послуг №ОУ-0000006 від 10.03.2014р., до договору вже складалися останні акти, зокрема, акт № ОУ-0000036 від 31.12.2012р., й, що саме, складання цього акту мало спричинити проведення остаточних розрахунків за договором. Такі доводи Підприємства обґрунтовано твердженнями, що договором передбачено складання двох видів актів щодо надання послуг, а саме, проміжних - щодо приймання частково виконаного зобовязання по кожному полю, та остаточного (останнього) щодо приймання виконання зобовязання в повному обсязі (тобто, по договору в цілому або по всіх полях), з зазначенням у такому остаточному акті вартості послуг, що відповідає загальній сумарній вартості послуг по всіх складених до такого останнього акта проміжних актах. А також, на тому, що з текстової частини акту № ОУ-0000036 від 31.12.2012р слідує, що він був складений як підсумовуючий акт відносно раніше складених актів. Дані доводи ґрунтуються на вільному (на власну користь) тлумаченні Підприємством положень договору. Будь-яким з пунктів договору не передбачено того, що останній акт щодо надання послуг є саме підсумковим, узагальнюючим стосовно раніше складених до договору актів щодо надання послуг, й вказана у такому останньому акті вартість послуг має відповідати загальній сумарній вартості послуг по всіх складених до такого останнього акта інших актах. З положень договору слідує, що останній акт, є лише останнім за часом складання актом щодо надання послуг. Й лише це є його характерною відмінністю від усіх інших складених до договору актів.

При цьому, Підприємство не надало суду будь-яких доказів здійснення Підприємством оплати послуг Агрофірми за будь-яким з складених раніше у часі ніж акт щодо надання послуг № ОУ-0000006 від 10.03.2014р. актів, як за останнім (в термінології Підприємства остаточним), та не повідомило про обєктивні причини, які перешкоджали Підприємству у здійсненні такої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення судом рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Агрофірма та Підприємство узгодили між собою такий порядок послуг за договором, за яким оплата всіх наданих в межах (на підставі) договору послуг, здійснюється після складання останнього у часі акта щодо надання послуг до договору.

Такий останній акт щодо надання послуг до договору це акт щодо надання послуг №ОУ-0000006 від 10.03.2014р. Підприємством вказаного не спростовано. Будь-які докази іншого у матеріалах справи відсутні.

Відповідно, виходячи з положень договору щодо строку оплати послуг повний розрахунок за надані Агрофірмою за даним договором послуги Підприємство повинно було провести протягом 5 (пяти) банківських днів після підписання акту щодо надання послуг №ОУ-0000006 від 10.03.2014р. При цьому, поняття (термін) "банківський день" чинним законодавством або ж сторонами за текстом договору не визначено. За таких обставин, суд приймає значення цього поняття як "робочий день банку, який здійснюватиме перерахування грошових коштів відповідача, в оплату товару позивача, на розрахунковий рахунок позивача". За загальним правилом, що містить у собі ч.1 ст.52 Кодексу Законів про працю в Україні, в Україні встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними. Згідно з цим же Кодексом, допускається встановлення шестиденного робочого тижня, з одним вихідним днем. Матеріалами справи не підтверджено факт встановлення в банках, в яких обслуговуються позивач або відповідач, або ж в будь-яких інших банках шестиденного робочого тижня, з одним вихідним днем та, відповідно, факт здійснення банківських операцій протягом шести днів на тиждень. Доказів іншого позивачем не надано. З урахуванням цього та виходячи з положень щодо строку оплати послуг, які містить у собі договір між сторонами у справі, суд дійшов висновку про наявність у Підприємства обов'язку здійснити оплату наданих за договором послуг Агрофірми протягом пяти робочих днів з дня складання останнього акта щодо надання послуг до договору, виходячи з встановленого за ч. 1 ст.52 Кодексу Законів про працю в Україні п'ятиденного робочого тижня. Відповідно останнім днем для здійснення Підприємством вказаних послуг Агрофірми на умовах договору було 14.03.2014р. (пятий робочий день, починаючи з 10.03.2014р.). З 15.03.2014р. зобовязання з здійснення оплати цих послуг Агрофірми є простроченим Підприємством.

Відповідно, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк загальної позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з оплати послуг за договором скінчився 14.03.2017р. Проте, позов, за яким порушено провадження у даній справі, з вимогами про стягнення такої заборгованості, надійшов до суду значно раніше 14.03.2017р., а саме, 22.04.2016р. Тобто, цей позов поданий до суду в межах позовної давності.

Відповідно, заява Підприємства про застосування наслідків спливу позовної даності до заявлених вимог задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також річні (3 %) від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлено договором.

Судом перевірено виконані Агрофірмою розрахунки заявлених до стягнення з Підприємства інфляційних втрат, у зв'язку з інфляційним збільшенням 53 000,00 грн. заборгованості, що нараховані з квітня 2014 року по січень 2017 року, та річних (3 %), які нараховані з 17.03.2014р. по 31.01.2017р., у звязку з простроченням сплати 53 000 грн. вартості послуг (т.2 а.с.63-64).

За результатами цієї перевірки суд встановив, що виконаний Агрофірмою розрахунок інфляційних втрат з квітня 2014 року по січень 2017 року, у зв'язку з несплатою Підприємством протягом часу з 17.03.2014р. по 31.01.2017р. заборгованості в розмірі 53 000,00 грн., не містить арифметичних помилок та в цілому узгоджується з положеннями роз'яснень п.3.1., п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та листа Верховного суду України від 03.04.1997р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Згідно з вказаними роз'ясненнями середній індекс інфляції за період з 17.03.2014р. по 31.01.2017р. має розраховуватися шляхом множення відповідних щомісячних, починаючи з квітня 2014 року та по січень 2017 року, індексів інфляції.

У вчиненому Агрофірмою розрахунку інфляційних втрат, при розрахунку середнього індексу інфляції. Безпідставно не враховано індекс інфляції за січень 2017 року, в розмірі 101,1 %. Проте, вказане на призвело до заявлення до стягнення з Підприємства завищеної суми інфляційних втрат.

Так, згідно з вчиненим судом розрахунком встановлено, що середній індекс інфляції за період з 17.03.2014р. по 31.01.2017р., після округлення отриманого в результаті значення середнього індексу інфляції 1,973304 до тисячних, складає 1,973.

Це значення середнього індексу інфляції розраховано судом шляхом множення відповідних щомісячних (починаючи з квітня 2014 року та по січень 2017 року) індексів інфляції за вказаний період часу.

1,973 = (1,033 х 1,038 х 1,01 х 1,004 х 1,008 х 1,029 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1,14 х 1,022 х 1,004 х 0,99 х 0,992 х 1,023 х 0,987 х 1,002 х 1,007 х 1,009 х 0,996 х 1,01 х 1,035 х 1,001 х 0,998 х 0,999 х 0,997 х 1,018 х 1,028 х 1,018 х 1,009 х 1,011)

Сума інфляційного збільшення суми заборгованості становить 51 569,00 грн.

51 569,00 грн. = 53 000,00 грн. х 1,973 - 53000,00 грн.

Таким чином, розмір заявлених Агрофірмою до стягнення з Підприємства інфляційних втрат, а саме, 43725,00 грн., не перевищує 51569,00 грн. - дійсного, розрахованого судом, розміру таких інфляційних втрат.

Крім того, за результатами перевірки суд встановив, що виконаний Агрофірмою розрахунок річних (3 %), за період з 17.03.2014р. по 31.01.2017р., у зв'язку з несплатою Підприємством заборгованості в розмірі 53 000,00 грн., здійснено без урахування того, що кількість днів у 2016, високосному, році становить 366 днів, та, що тривалість періоду часу з 17.03.2014р. по 31.01.2017р. складає не 1051 день, а 1052 дні (1052 = 290 ((365-31 (січ.2014р.) - 28 (лют.2014р. - 16 (бер.2014р., з 01.01.2014р. по 16.03.2014р.) у 2014 році) + 365 (у 2015 році) + 366 (у 2016 році) + 31 (з 01.01.2017р. по 31.01.2017р. у 2017 році)).

Суд здійснив власний розрахунок річних (3%), з 17.03.2014р. по 31.01.2017р., у зв'язку з несплатою 53 000,00 грн. заборгованості, яким встановлено наступне.

Річні за періоди з 17.03.2014р. по 31.12.2014р., з 01.01.2015р. по 31.12.2015р., з 01.01.2017р. по 31.01.2017р., загальною тривалістю 686 днів (період нарахування річних, що припадає на невисокосні роки), на 53000 грн. заборгованості складають 2 988,33 грн.

3772,44 грн. = ((53 000,00 грн. х 866 х 3) /100) / 365

Річні за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., або за 366 днів (період нарахування річних, що припадає на високосний рік) на 53000 грн. заборгованості складають 1590грн.

1590,00 грн. = ((53 000,00 грн. х 366 х 3) /100) / 366

Загальна сума вказаних річних становить 5 362,44 грн.

5 362,44 грн. = 3772,44 грн. + 1590,00 грн.

Таким чином, розмір заявлених Агрофірмою до стягнення з Підприємства річних (3%), а саме, 5205,62 грн., не перевищує 5 362,44 грн. - дійсного, розрахованого судом, розміру таких річних.

Підприємство не надало доказів сплати Агрофірмі 53 000,00 грн. основного боргу (з оплати послуг за договором), 43 725,00 грн. інфляційних втрат (інфляційного збільшення суми боргу) та 5 205,62 грн. річних (3 %), повністю або частково.

Cтосовно позовних вимог за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Фактичними обставинами, з якими Підприємство (позивач за зустрічним позовом) пов'язує наявність підстав для визнання недійсним укладеного між Агрофірмою та Підприємством договору від 01.04.2012р. про надання послуг з догляду та проведення агрозаходів стосовно плодово-ягідних насаджень у зустрічному позові вказано:

- недосягнення сторонами договору, всупереч ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні договору, домовленостей щодо переліку рослин, стосовно яких мають надаватися послуги за договором, їхні сорти, площі та місцезнаходження земельних ділянок, на яких вирощуються дані рослини, конкретний перелік отрутохімікатів, які підлягають застосуванню, кількість обробок отрутохімікатами, що кваліфікується Підприємством, як порушення ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України;

- недосягнення сторонами договору, всупереч ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні договору, домовленостей щодо характеристик якості щодо послуг Агрофірми, які мають бути надані на підставі договору, зокрема, відсутність за текстом договору вказівок на нормативно-технічні акти (державні стандарти у галузі садівництва, тощо), яким має відповідати якість зазначених послуг Агрофірми, що кваліфікується Підприємством, як порушення ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України;

- недосягнення сторонами договору, всупереч ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні договору, домовленостей щодо ціни послуг Агрофірми, які мають бути надані на підставі договору, що кваліфікується Підприємством, як порушення ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України;

- недосягнення сторонами договору, всупереч ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні договору, домовленостей щодо графіку та строків надання послуг за договором, що кваліфікується Підприємством, як порушення ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України;

- недосягнення сторонами договору, всупереч ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні договору, домовленостей щодо строку дії договору, що кваліфікується Підприємством, як порушення ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України;

- недосягнення сторонами договору, всупереч ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні договору, домовленостей щодо підстав для дострокового припинення договору, оскільки за текстом договору відсутні пункти № 3.3. та № 4.2.7., порушення умов яких, як-то зазначено у п. 6.2. договору, може бути підставою для дострокового розірвання договору з ініціативи виконавця послуг, що кваліфікується Підприємством, як порушення ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Проте, як встановлено судом, при розгляді справи вказані обставини, як кожна з них окремо, так і у своїй сукупності, об'єктивно не є доказами невідповідності змісту оспорюваного Підприємством договору нормам Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а також, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1. ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Відповідно до ч.2. ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також, умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч. 3. ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну, строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших нормативних актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Щодо тверджень Підприємства про недосягнення сторонами, при укладанні договору, домовленостей щодо конкретних та докладних характеристик предмету договору (переліку та сортів рослин, площ та місцезнаходження земельних ділянок, на яких вирощуються рослини, графіку та строків надання послуг) суд зазначає наступне.

За текстом договору, при його укладанні, Агрофірма та Підприємство узгодили, щодо предметом договору є надання послуг з послуги з догляду та проведення агрозаходів з вирощування стосовно насаджень плодових дерев та ягідних кущів, загальною площею 560,00 га. (з них 332,9 га виноградників, 11,8 га вишневого саду, 32,3 га грушевого саду, 4,5 га кизилового саду, 2 га малиннику, 49,0 га персикового саду, 23,9 га сливового саду, 103,6 га яблуневого саду), за графіком, що встановлюється сторонами даного договору відповідно до природних умов та технологічних процесів.

Таким чином, у договорі при його укладанні, сторони узгодили перелік рослин, щодо яких мають надаватися послуги, площі ділянок, на яких вирощуються рослини, та надання послуг за графіком, який має бути додатково встановлений сторонами, виходячи з природних умов та технологічних процесів.

Твердження Підприємства про необхідність більш докладного та конкретного узгодження сторонами, при укладанні договору, предмету даного договору не мають під собою будь-якого обґрунтування.

Зокрема, за текстом зустрічного позову не вказано про наявність будь-яких типових договорів про надання послуг з догляду та проведення агрозаходів з вирощування стосовно насаджень плодових дерев та ягідних кущів, з текстом яких не узгоджувався б текст оспорюваного Підприємством договору, в частині визначення предмету договору.

За текстом зустрічного позову не вказано й будь-яких фактичних обставин щодо даного договору, з яких Агрофірма та Підприємство, при його укладанні мали б більш докладно та конкретно визначити (узгодити) предмет договору. Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, зокрема, наявності у Підприємства, за станом на дату укладання договору, й інших, крім вказаних у договорі земельних ділянок з плодово-ягідними насадженнями (родючими та/або неродючими), або ж можливості передбачення сторонами договору, на момент укладання договору, конкретного переліку та строків (графіку) надання послуг з догляду та проведення агрозаходів з вирощування протягом всього періоду вирощування рослин.

При цьому, Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що при укладанні договору Підприємство зверталося до Агрофірми з вимогою, в порядку ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, щодо необхідності узгодження між сторонами договору докладних та конкретних характеристик щодо предмету даного договору: переліку рослин, стосовно яких мають надаватися послуги за договором, їхні сорти, площі та місцезнаходження земельних ділянок, на яких вирощуються дані рослини, конкретний перелік отрутохімікатів, які підлягають застосуванню, кількість і графік обробок отрутохімікатами, інших агрозаходів.

Крім того, суд констатує про те, що у справі відсутні будь-які докази того, що при виконанні договору, Агрофірма відмовила у укладанні графіку надання послуг до договору чи-то ухилялася від укладання такого графіку, при тому, що Підприємство наполягало на укладанні цього графіку.

Щодо тверджень Підприємства про недосягнення сторонами, при укладанні договору, домовленостей щодо характеристик якості послуг, суд зазначає наступне.

Твердження Підприємства про необхідність наведення за текстом договору переліку нормативно-технічних актів (державні стандарти у галузі садівництва, тощо), яким за якістю мають відповідати передбачені договором послуги не мають під собою будь-якого обґрунтування. Зокрема, за текстом зустрічного позову не вказано про наявність будь-яких типових договорів про надання послуг з догляду та проведення агрозаходів з вирощування стосовно насаджень плодових дерев та ягідних кущів, з текстом яких не узгоджувався б текст оспорюваного Підприємством договору, в частині узгодження сторонами вимог до якості послуг.

За текстом зустрічного позову не вказано й будь-яких фактичних обставин щодо даного договору, з яких Агрофірма та Підприємство, при його укладанні мали б навести за текстом даного договору відповідний перелік нормативно-технічних документів. Зокрема, Підприємство не доведено, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, наявності будь-яких спірних питань (розбіжностей) між сторонами при укладанні договору щодо вимог до якості передбачених договором послуг.

При цьому, Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що при укладанні договору Підприємство зверталося до Агрофірми з вимогою, в порядку ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, щодо необхідності узгодження між сторонами договору вимог до якості передбачених договором послуг, з зазначенням у договорі відповідного переліку нормативно-технічних документів, яким за якістю мають відповідати послуги.

Додатково, суд зазначає, що за п. 7.1. договору усі правові відносини, що виникають з даного договору, або пов'язані з ним, у тому числі з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням даного договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення даного договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства, а також, застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, суд констатує про те, що у справі відсутні будь-які докази того, що при виконанні договору, між сторонами мали місце спори щодо якості послуг, які було передбачено та фактично надано згідно договору.

Щодо тверджень Підприємства про недосягнення сторонами, при укладанні договору, домовленостей щодо ціни послуг, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.5 ст.180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст.189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ч.1 ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції, за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Згідно з ч.2 ст.190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Згідно з ч. 4 цієї ж статті, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Відповідно до ч. 1 ст. 903 Господарського кодексу України плата за послуги встановлюється у договорі.

Ціна на послуги, які є предметом надання та споживання за оспорюваним Підприємством договором, не належить до державних регульованих цін. Тобто, є вільною. Докази іншого у справі відсутні. З огляду на те, що ціна на послуги, які є предметом надання та споживання за договором, є вільною (договірною), на підставі наведених норм закону та положень договору (п.3.1. договору) щодо встановлення та фіксації вартості послуг (тобто, узгодження сторонами вартості послуг), й, відповідно, ціни послуг, у актах щодо надання послуг (при підписанні цих актів), суд дійшов висновку про те, що при укладанні договору сторони дійшли згоди про вільну ціну на послуги, надання та споживання яких передбачено договором, встановивши, у спосіб, що не суперечить чинному законодавству України, порядок визначення розміру такої ціни.

При цьому, Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що при укладанні договору Підприємство зверталося до Агрофірми з вимогою, в порядку ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, щодо необхідності узгодження між сторонами договору ціни (вартості) послуг у конкретному розмірі чи у іншій спосіб, з підстав незгоди Підприємства з визначенням ціни (вартості) послуг, передбачених договором, саме, у встановлений у п.3.1. договору спосіб.

Протягом періоду дії договору Підприємство не звертався до Агрофірми з будь-якими претензіями щодо визначення, при виконанні договору, ціни товару, саме, у встановлений у п.3.1. договору спосіб. Доказів іншого суду не надано.

Також, при розгляді справи Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що практична реалізація положень п.3.1. договору щодо визначення вартості (ціни) послуг, при виконанні договору, порушило (порушує) у будь-якій спосіб права Підприємства або ущемлює його інтереси.

Щодо тверджень Підприємства про недосягнення сторонами, при укладанні договору, домовленостей щодо строку дії договору, суд зазначає наступне.

За текстом договору (п. 6.1. договору) строк дії договору визначений у такий спосіб: "договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, з скріпленням підписів відбитками печаток сторін, та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобовязань за даним договором".

Твердження Підприємства про неузгодження сторонами договору строку його дії, ґрунтуються на тому, що Підприємство переконане у тому, що встановлення за п.6.1. договору строку його дії відбулося (здійснено) сторонами договору у неналежний спосіб. Разом з тим, такі твердження Підприємства не мають під собою будь-якого обґрунтування (підстав). Зокрема, за текстом зустрічного позову не вказано про наявність будь-яких типових договорів про надання послуг з догляду та проведення агрозаходів з вирощування стосовно насаджень плодових дерев та ягідних кущів, з текстом яких не узгоджувався б текст оспорюваного Підприємством договору, в частині узгодження сторонами (встановлення сторонами) строку дії даного договору.

За текстом зустрічного позову не вказано й будь-яких фактичних обставин щодо даного договору, з яких Агрофірма та Підприємство, при його укладанні мали б встановити за текстом даного договору строк дії даного договору у інший спосіб, ніж застосований для встановлення такого строку спосіб за п.6.1. договору. Зокрема, Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, наявності будь-яких спірних питань (розбіжностей) між сторонами при укладанні договору з питання встановлення строку дії договору.

При цьому, Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що при укладанні договору Підприємство зверталося до Агрофірми з вимогою, в порядку ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, щодо необхідності узгодження між сторонами договору строку дії даного договору, що має визначатися у певній кількості календарних років, місяців, або ж з визначенням граничної дати періоду дії (чинності) даного договору.

Протягом періоду дії договору Підприємство не звертався до Агрофірми з будь-якими запереченнями (претензіями) з підстав та у зв'язку встановлення (визначення) строку дії договору, саме, у вказаний у п.6.1. договору спосіб. Доказів іншого суду не надано.

Також, при розгляді справи Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що практична реалізація положень п.6.1. договору щодо встановлення (визначення) строку дії договору, при виконанні договору, порушило (порушує) у будь-якій спосіб права Підприємства або ущемлює його інтереси.

Щодо тверджень Підприємства про недосягнення сторонами, при укладанні договору, домовленостей щодо підстав для дострокового припинення договору, оскільки за текстом договору відсутні пункти № 3.3. та № 4.2.7., порушення умов яких, як-то зазначено у п. 6.2. договору, може бути підставою для дострокового розірвання договору, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 6.2. договору в разі простою більше 24-х годин з вини Замовника (тобто, Підприємства - примітка суду), у т.ч. через порушення п.3.3.і п.4.2.7., Виконавець (тобто, Агрофірма - примітка суду) має право достроково розірвати цей договір.

Згідно з п. 6.3. договору, якщо інше прямо не передбачено договором, даний договір може бути розірваний за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою да даного договору.

Як встановлено, судом за текстом договору у Розділах № 3 "Ціна та умови оплати" та № 4 "Обов'язки сторін" відсутні, відповідно, п.3.3. та п.4.2.7., які згадуються у положеннях п. 6.2. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Згідно з частиною 2 цієї ж статті на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Згідно з частиною 3 цієї ж статті при тлумаченні правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також, загальноприйняте у відповідній сфері значення термінів не дає змоги зясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюються порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Згідно з частиною 4 цієї ж статті якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх договорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, тест типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно ж до ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

За п. 7.1. договору усі правові відносини, що виникають з даного договору, або пов'язані з ним, у тому числі з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням даного договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення даного договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства, а також, застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості. За п.7.7. договору вказано, що даний договір складений при повному розумінні його сторонами (тобто, Підприємством та Агрофірмою) умов даного договору.

На підставі наведених правових норм та положень договору, а також, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, суд зазначає про те, що наявність за тестом договору певних технічних вад оформлення його тексту (описок, зокрема, посилання за текстом пунктів договору на номери пунктів договору, які у договорі фактично відсутні ін.), об'єктивно, є підставами для внесення певних змін у договір або ж для тлумачення сторонами та/або судом певних положень договору, а не підставами для визнання такого договору недійсним.

Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що при укладанні договору Підприємство зверталося до Агрофірми з вимогою, в порядку ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, щодо необхідності узгодження між сторонами договору умов даного договору, в частині визначення підстав для дострокового розірвання даного договору, зокрема, з ініціативи Виконавця (надавача послуг) та, саме, у зв'язку з наявністю описок у п.6.2. цього договору.

Протягом періоду дії договору Підприємство не звертався до Агрофірми з будь-якими запереченнями (претензіями) з підстав наявності описок у п.6.2. цього договору, або ж з пропозиціями щодо внесення змін до п.6.2. договору, з підстав наявності у ньому описок, або ж з пропозиціями щодо тлумачення п.6.2. договору з аналогічних підстав.

Також, при розгляді справи Підприємство не довело, в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, поданими суду доказами, того факту, що включення сторонами до договору п.6.2. даного договору у його теперішній редакції та наявність у договорі даного пункту, порушило (порушує) у будь-якій спосіб права Підприємства або ущемлює його інтереси при виконанні договору.

Суд зазначає, що за ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При розгляді судом справи, в частині позовних вимог за зустрічним позовом, Підприємство не надало будь-якого обґрунтування (відповідних доводів та доказів), й, відповідно, не довело суду власне будь-якого порушення прав та/або ущемлення інтересів Підприємства, внаслідок укладання оспорюваного Підприємством договору, у його діючій (чинній) редакції.

Відповідно, за вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом має бути відмовлено в повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Первісний позов задовольняється в повному обсязі, тому судовий збір за первісним позовом повністю, у сумі 1528,96 грн., має бути покладений на відповідача за первісним позовом. В задоволенні зустрічного позову відмовляється в повному обсязі, й тому, судовий збір, що сплачений за подання зустрічного позову, повністю, у сумі 1378,00 грн., має бути покладений на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити.

2. Стягнути з Колективного підприємства "Промжилбуд" (місцезнаходження: 75000, Херсонська область, Білозерський район, смт Білозерка, пр.-к Харченка, буд.28/1; ідентифікаційний код юридичної особи 14117065) на користь Агрофірма-радгосп "Білозерський" (місцезнаходження: 75003, Херсонська область, Білозерський район, с.Дніпровське, вул. Центральна,3; ідентифікаційний код юридичної особи 00413506) 53000 (пятдесят три тисячі) грн. 00 коп. заборгованості з оплати послуг, 43725 (сорок три тисячі сімсот двадцять пять) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 5205 (пять тисяч двісті пять) грн. 62 коп. річних та 1528 (одна тисяча пятсот двадцять вісім) грн. 96 коп. компенсації по сплаті судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.03.2017р.

Суддя К.В. Соловйов