Постанова № 65188860, 28.02.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Житомир справа № 806/409/17

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Токаревої М.С., суддів: Романченка Є.Ю., Нагірняка М.Ф.,

секретар судового засідання Мельниченко О.В.,

за участю: позивача, представників позивача та відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про зобов'язання вчинити дії, стягнення одноразової грошової допомоги та компенсації за затримку розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив:

- зобов'язати Національну поліцію України перерахувати до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України грошові кошти в сумі 95985,14 грн. для виплати йому одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати Національну поліцію України перерахувати до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України грошові кошти в сумі 195490,40 грн. для виплати йому компенсації за затримку розрахунку при звільненні;

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на його користь одноразову грошову допомогу в сумі 95985,14 грн.;

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на його користь компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 195490,40 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції від 29 січня 2016 року №11 о/с він був звільнений за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію", вислуга років на день звільнення складала у календарному обчисленні для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у поліції - 27 років 05 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 06 місяців 26 днів. Всупереч нормам чинного законодавства позивачеві лише 09.02.2017 було частково виплачено одноразову грошову допомогу, невиплачений її залишок складає 95985,14 грн. Крім того вказує, що затримка розрахунку при звільненні з моменту звільнення до моменту проведення виплати одноразової грошової допомоги, 09.02.2017 становила 396 днів.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Національної поліції України у судовому засіданні позов не визнав та заперечував щодо його задоволення з підстав викладених у письмових запереченнях.

Представник Департаменту в судове засідання не з"явився, просив справу розглядати у його відсутність, направив до суду заперечення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції від 29 січня 2016 року №11 о/с ОСОБА_1 звільнено за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію". Вислуга років на день звільнення складала у календарному обчисленні для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у поліції - 27 років 05 місяців 09 днів. У пільговому обчисленні - 29 років 06 місяців 26 днів.

Згідно довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції Украйни від 31 жовтня 2015 року №405 позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 274158 грн. 00 коп.

Позивач вказує, що 09.02.2017 йому було виплачено частину одноразової грошової допомоги у сумі 175500,67 грн., тобто на час розгляду справи невиплаченої залишилась одноразова допомога у сумі 95985,14 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

За визначенням ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Національну поліцію" ( надалі Закон) систему поліції складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції.

Відповідно до п. 1 ст. 15 Закону, територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюється на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у мелісах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на їх утримання.

Відповідно до пункту 7 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція здійснює свої повноваження через центральний орган управління та утворені в установленому порядку територіальні (у тому числі міжрегіональні) органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах.

Наказом Національної поліції України від 09.11.2015 № 83 затверджено Положення про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Відповідно до п. 5 розділу V цього Положення, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України є самостійною юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має код ЄДРПОУ 40116086.

Розділом IX Законом України "Про Національну поліцію" регламентовано соціальний захист поліцейських. У даному Розділі міститься стаття 102, якою передбачено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до підпункту 28 пункту 2 Розділу V Положення про Департамент внутрішньої безпеки, саме до повноважень начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України відноситься організація роботи з питань соціального захисту працівників Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Наведені норми свідчать, що Національна поліція України та Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України є окремими та самостійними юридичними особами, які мають різні ЄДРПОУ, баланси та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Судом встановлено, що позивач проходив службу на посаді, що знаходиться у штаті Департаменту внутрішньої безпеки, що має статус юридичної особи, грошове забезпечення йому нараховувалося та виплачувалось саме вказаним міжрегіональним територіальним підрозділом.

Наказом директора Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 29.01.2016 року №11о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у запас Збройних сил за пунктом 2 (через хворобу) ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".

В подальшому одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 була нарахована Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України, що підтверджено довідкою про нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби від 31.10.2016 № 405 та частково виплачена Департаментом згідно платіжного доручення №43 від 08.02.2017 у сумі 175500 грн., про що вказано самим відповідачем у своїх запереченнях.

Відтак, саме у Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, де проходив службу позивач виник обов'язок перед ОСОБА_1 щодо сплати одноразової грошової допомоги.

Крім того, слід відмітити, що одноразова грошова допомога ОСОБА_1 обліковується саме в бухгалтерських документах Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, також саме цим органом було проведено її часткову виплату.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде саме стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 95985, 14 грн.

Що стосується компенсації за затримку розрахунку при звільненні, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Абзацом другим пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року у справі №К/800/61076/13. У рішенні суду зазначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Проте, суд наголошує, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, а тому суд не бере до уваги посилання відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.

Згідно з ст. 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на статтю 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у якій встановлено, що одноразова грошова допомога особам, які мають право на пенсії за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання, та зазначає наступне.

Відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" систему поліції (Національну поліцію) складають: центральний орган управління поліцією (тобто Національна поліція України) та територіальні, міжрегіональні органи поліції (в тому числі Головне управління Національної поліції в Житомирській області), а тому, відповідно до вимог Закону, грошову допомогу позивачу має виплачувати Головне управління Національної поліції в Житомирській області, яке є складовою Національної поліції.

Суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

З довідки Департаменту внутрішньої безпеки від 31.10.2016 № 404 вбачається, що заробіток позивача за останні два місяці становив 30919,60 грн., кількість днів 62, тобто середньоденнй заробіток позивача складає 498,70 грн. Тривалість затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ( по 09.02.2017) становить 396 календарних дні. Відтак, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 4195490 грн. (498,70 грн.*396) і ці кошти належить стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні слід задовольнити.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позову у частині зобов'язання Національної поліції перерахувати кошти, які підлягають стягненню на користь позивача, оскільки у ході судового розгляду справи було встановлено та не заперечується відповідачами, що Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України є окремою та самостійною юридичною особою, яка має присвоєний код ЄДРПОУ, баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 95985, 14 грн. та компенсацію за затримку розрахунку при звільнені в розмірі 195490,40 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.С. Токарева

Суддя Є.Ю. Романченко

Суддя М.Ф. Нагірняк

Повний текст постанови виготовлено: 07 березня 2017 р.