Рішення № 65187572, 02.03.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/5171/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/789/107/17 Доповідач - Фащевська Н.Є.Категорія - 57

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Фащевської Н.Є.

суддів - Щавурська Н. Б., Загорський О. О.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка ОСОБА_3 17.05.2016 року звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 85811, 90 грн., 3% річних в сумі 19503, 69 грн., всього 105315, 59 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2009 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначено покарання у виді чотирьох років позбавлення волі із відбуванням міри покарання у кримінально-виконавчій установі із позбавленням права керувати транспортними засобами три роки, а також стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 60000 грн. моральної шкоди та 22557, 91 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 22 липня 2009 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2009 року залишено без змін.

Посилаючись на те, що заборгованість відповідача за виконавчим листом станом на 11 квітня 2016 року становить 62816,14 грн., позивачка просить стягнути з відповідача за невиконане ним грошове зобов'язання інфляційні витрати в розмірі 85811, 90 грн., 3% річних в сумі 19503, 69 грн., всього 105315, 59 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про стягнення грошових коштів задоволено.

Вирішено стягнути із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідент. номер НОМЕР_1) в користь ОСОБА_3 (мешканки ІНФОРМАЦІЯ_3) 85811, 90 гривень -інфляційних втрат, 19503, 69 гривень - 3%річних, усього 105315, 59 грн. та понесені судові витрати в розмірі 1053, 16 грн. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що дане рішення є незаконним та при ухваленні рішення суд першої інстанції не повністю дослідив фактичні обставини справи та в ході судового розгляду не вжив заходів до всебічного і повного зясування обставин справи, не забезпечив можливість долучення у справі доказів, які мали істотне значення для винесення законного і обгрунтованого рішення по справі.

Враховуючи наведене просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат. А позовні вимоги залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 неналежно виконав грошове зобовязання, що і стало підставою для задоволення позовних вимог шляхом стягнення із останнього в користь ОСОБА_3 на підставі ст.625 ЦК України 85811, 90 грн. - інфляційних втрат, 19503, 69 грн. - 3%річних, усього 105315, 59 грн.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ст.309 ЦПК України.

Судом встановлено, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2009 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначено покарання у виді чотирьох років позбавлення волі із відбуванням міри покарання у кримінально-виконавчій установі із позбавленням права керувати транспортними засобами три роки, а також стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 60000 грн. моральної шкоди та 22557, 91 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 22 липня 2009 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2009 року залишено без змін.

05 серпня 2011 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист №1-47 про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 60000 грн. моральної шкоди та 22557, 91 грн. матеріальної шкоди, всього 82557, 91 грн.

28 листопада 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Із відповіді №С-141/2/3.1-09-35 наданої 21 квітня 2016 року Головним територіальним управлінням юстиції у Тернопільській області на звернення ОСОБА_3 вбачається, що на виконанні у Тернопільському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області перебуває виконавче провадження №30103104 з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду №1-47/2009 від 05 серпня 2009 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 60000 грн. моральної шкоди та 22557, 91 грн. матеріальної шкоди, всього 82557, 91 грн.

У зв'язку із перебуванням на виконанні у Відділі декількох виконавчих проваджень щодо боржника ОСОБА_1, 05 грудня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження №30103104 до зведеного виконавчого провадження №31375412. По зведеному виконавчому провадженні державними виконавцями з 2011 року вчинялись виконавчі дії.

Згідно матеріалів виконавчого провадження боржником вносились кошти на рахунок стягувача ОСОБА_3, що підтверджується квитанціями. Таким чином, станом на 11 квітня 2016 року боржником сплачено 18391, 77 гривень, залишок заборгованості становить 64166, 14 грн. 06 квітня 2016 року державним виконавцем за вихідним №4154/3-41/10 вчинено подання в Тернопільське районне відділення поліції ГУНП для вирішення питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 382 КК України за умисне невиконання рішення суду.

Як вбачається із відповіді №4730/3-41/10, наданої 22 квітня 2016 року Головним територіальним управлінням юстиції у Тернопільській області на звернення ОСОБА_3, згідно виконавчого провадження №30103104 боржником ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачено кошти в загальній сумі 19741, 77 грн., залишок нестягнутої суми згідно виконавчого листа №1-47/2009 від 05 серпня 2009 року виданого Тернопільським міськрайонним судом становить 62816, 14 гривень.

На момент звернення до суду з указаним позовом рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2009 року про стягнення із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 60000 грн. моральної шкоди та 22557, 91 грн. матеріальної шкоди повністю не було виконане.

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №30103104 від 23 червня 2016 року, борг погашений повністю, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-47, виданого 05 серпня 2011 року Тернопільським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 60000 грн. моральної шкоди та 22557, 91 грн. матеріальної шкоди, всього 82557, 91 грн. -закінчено.

В силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Основними засадами судочинства є обов'язковість рішень суду (ч. З ст. 129 Конституції України).

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно із вимогами частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Указана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

При наявності у справі судового рішення, яким вже було встановлено розмір завданої шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України.

Указана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-3019цс15.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, роз'яснено, що положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України), а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про стягнення грошових коштів, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Н.Є. Фащевська

Судді: О.О. Загорський

ОСОБА_6