Рішення № 65185493, 03.03.2017, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

03.03.2017

провадження 2/331/19/2017

справа 331/7537/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2017 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Смолки І.О.,

при секретарі Качан К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Державний експортно імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, , який утовчи і, в якому зазначив, що між ним та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» 05.09.2007р. був укладений кредитний договір, відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 48 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі LIBOR (12m) + 7,10% річних, але не менше 12,5% річних, з кінцевим терміном повернення 05.09.2028 рік.

Додатковою угодою від 02.06.2008р., яку позивач не підписував та не був ознайомлений, встановлена процентна ставка на рівні 17,05% річних. Починаючи з 02 червня 2008р. по теперішній час, банк списував з кредитного рахунку позивача проценти за ставкою 17,05 % річних. Посилаючись на норми ст. ст.16,203,215 Цивільного кодексу України вважає, що діями відповідача були порушені права позивача.

Позивач,з врахуванням уточненої позовної заяви від 22.06.2016, вважає вищезазначену додаткову угоду недійсною і просить суд визнати її такою та зобовязати відповідача провести перерахунок кредитної заборгованості та нарахування процентів, та списання коштів за процентною ставкою 12,5 % річних по кредитного договору з 02.06.2008р. Крім того, позивач просить зобовязати АТ «Укрексімбанк» зарахувати грошові кошти безпідставно отримані банком на підставі недійсної додаткової угоди від 02.06.2008р. в рахунок погашення кредиту шляхом перерахування з рахунку 2238301752814 на рахунок № 2233801752814, відкритих в АТ «Укрексімбанк», м. Запоріжжя, МФО 313979.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали. Позивач пояснив, що 08.06.2015р. банк звернувся з позовом до нього про стягнення кредитної заборгованості. Саме з цього часу він дізнався про змінену процентну ставку. Так, до позовної заяви була додана додаткова угода від 02.06.2008р. у відповідності до якої п. 2.2.1. кредитного договору викладено в новій редакції, а саме: «Позичальник щомісячно сплачуватиме Банку проценти за користування Кредитом у Валюті Кредиту в розмірі річної процентної ставки 17,05 % річних». При цьому, позивач зазначив, що грошові кошти на погашення процентів та кредиту він, його дружина та мати вносили до каси банку в гривнях, а не в доларах США ; конкретні суми йому називали працівники банку у касі та він не знав формули розрахунку суми, яка підлягала сплаті. Представник позивача надала аналогічні зі змістом пояснення. Також, позивач та його представник звернули увагу суду на те, що висновком судової почеркознавчої експертизи було встановлено, що підпис на додатковій угоді належить іншій особі.

Представник відповідача проти позову заперечує, надавши письмові заперечення і пояснивши, що позивач самостійно, сплачуючи з липня 2008р. проценти за користування кредитом у розмірі 17,05% річних, підтвердив свою обізнаність, наявність волевиявлення та згоди щодо взяття на себе зобовязань по сплаті нарахованих процентів у розмірі встановленому додатковою угодою від 02.06.2008р. Також, представником відповідача було заявлено про застосування загальної позовної давності до позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

судом встановлено, що 05 вересня 2007р. року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (виконуючи вимоги Закону України «Про акціонерні товариства» найменування було змінено на Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України». Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» є правонаступником ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України») був укладений кредитний договір № 75207С41/91, відповідно до якого банк надав позивачу кредит в сумі 48 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користуванням кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначалася наступним чином: LIBOR (12m) + 7,10% річних, але не менше 12,5% річних на рахунок № 2238301752814, відкритий у АТ «Укрексімбанк» (п. п. 2.2.1., 2.5.1 кредитного договору). З умов кредитного договору вбачається, що кредитні кошти надано позивачеві на придбання нерухомого майна, а саме квартири.

АТ «Укрексімбанк» свої зобов'язання за кредитним договором угодою виконало в повному обсязі, а саме - надало позивачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Як вбачається з довідок по рахункам з жовтня 2007р. по вересень 2014р. та не заперечується позивачем, останній сумлінно виконував взяті на себе зобовязання та здійснював погашення основного боргу на рахунок № 2233801752814 та нарахованих процентів на рахунок № 2238301752814 відкритих в АТ «Укрексімбанк», м. Запоріжжя, МФО 313979.

Судом встановлено, що у червні 2015р. Оріхівським районним судом Запорізької області відкрито провадження у справі № 2/323/762/15 за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 щодо стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 60 Цивільно процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільно процесуального кодексу України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Вимоги зазначених норм України позивачем не виконані. Позивач стверджує, що до отримання позовної заяви в червні 2015р., з умовами додаткової угоди він ознайомлений не був та сплачував нараховані проценти не у валюті кредиту, а в гривнях еквівалентно за курсом гривні до долара США у сумах, які зазначали йому працівники банку. Однак, позивач не надає жодного достовірного доказу на підтвердження своєї позиції. Навпаки, надані банком довідки по рахункам № 2238301752814 та № 2233801752814 за період з 04.09.07р. по 17.09.15р., копії відомостей по нарахованим процентам та заяв на переказ готівки свідчать про сплату позивачем кредиту та процентів через касу банку на відповідні рахунки саме у доларах США.

Твердження позивача, що зазначення у виписці по рахунку та у заяві на переказ разом з сумами у доларах США також і еквівалента у гривні підтверджує сплату відповідних платежів саме у гривнях, не приймається судом у якості обґрунтування з наступних підстав. Відповідно до Додатку 16 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України 01.06.2011 № 174 під час здійснення операцій з іноземною валютою сума зазначається в іноземній валюті та її еквівалент у гривнях. Отже, довідки по рахункам, заяви про переказ готівки складені у відповідності до вимог чинного законодавства та свідчать про сплату нарахованих процентів у валюті кредиту доларах США.

Крім того, позивач посилається на те, що він не був обізнаний з відсотковою ставкою, встановленою додатковою угодою від 02.06.2008р., яку він не підписував, як вбачається з висновку судової почеркознавчої експертизи № 514-16, призначеною судом за клопотанням представника позивача. Але, відповідно до ч.6 ст.147 Цивільно процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не є обовязковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу, де зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Так, у позовній заяві від 08.10.2015р. та у уточненій позовній заяві від 22.06.2016р. позивач зазначав, що саме банк списував з кредитного рахунка позивача проценти за ставкою 17,05% річних. Пізніше, у своїх письмових поясненнях та усних поясненнях під час судового засідання 03.03.2017р., позивач стверджував, що саме він, його дружина та мати сплачували нараховані проценти самостійно через касу банку. Це також підтверджується і матеріалами справи, зокрема довідками по рахункам та заявами на переказ готівки, з яких вбачається, що позивач здійснював погашення основного боргу на рахунок № 2233801752814 та нарахованих процентів на рахунок № 2238301752814 у розмірі передбаченим кредитним договором з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 02.06.2008р. Тому, посилання позивача та представника позивача на висновок судової почеркознавчої експертизи як єдиний доказ по справі, згідно якого вбачається, що позивач не підписував додаткову угоду не є підставою для задоволення позову, так як є інші докази по справі, які підтверджують факт обізнаності та згоди позивача щодо взяття на себе з липня 2008р. зобовязань по сплаті нарахованих процентів у розмірі 17,05% річних.

Приймає суд до уваги і той факт, що незважаючи не те, що ОСОБА_1 з липня 2008 по вересень 2014 років щомісяця сплачуючи проценти за користування кредитом у розмірі 17,05 % річних, звернувся з позовом до суду тільки у жовтні 2015р., вже після відкриття у червні 2015р. Оріхівським районним судом Запорізької області провадження у справі № 2/323/762/15 за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 щодо стягнення кредитної заборгованості. При цьому, жодних звернень позивача до банку з червня 2008р. за наданням розяснень з приводу нарахованих процентів не відбувалося.

Таким чином, суд не приймає за основу доводи позивача і вважає, що ОСОБА_1 було відомо про змінену процентну ставку починаючи з липня 2008 року.

Ст. 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2015 р. зі спливом строку позовної давності.

В письмових запереченнях проти позову відповідач просив суд про відмову у задоволенні позовних вимог внаслідок пропуску строку позовної давності.

Представник позивача подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, при цьому зазначивши, що ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав та існування додаткової угоди від 02.06.2008р. вже після подання банком позову про стягнення заборгованості 08.06.2015р. Суд не приймає ці доводи до уваги з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи, що відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності, поважних причин, з підстав яких можливо було поновити строк не існує, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.10,11,212-215 УПК України, ст.267 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному прядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Смолка І.О.