Рішення № 65183852, 23.02.2017, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/2419/16-ц

Номер провадження № 2/220/100/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року смт.Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Яненко Г.М.,

при секретарі - Григораш В.А.,

за участі представників:

позивача не зявився

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ОСОБА_2 Розвитку», від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВБР» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2017 р. позивач ПАТ «ОСОБА_2 Розвитку» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВБР» звернувся до суду зпозовом до відповідача про стягнення 6 400,00 грн. боргу по тілу кредиту, 14 984,43 грн. простроченої заборгованості за процентами, 15, 58 грн. заборгованості за розрахункові касові операції, 4 999,80 грн. пені.

Вимоги позивача мотивовано неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх договірних зобов'язань по поверненню кредитних коштів.

Представник позивача в судове засідання не зявився, разом з тим, на адресу суду надійшло клопотання в якому позивач свої вимоги підтримав повністю та просив суд здійснювати розгляд без його участі.

Відповідачв судовому засіданні позовні вимоги визнала повністю та пояснила невиконання своїх зобовязань скрутним матеріальним становищем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, судом встановлено:

10 листопада 2011 р. між позивачем ПАТ ВБР та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ІСКGMCU. 15007.002.

Відповідно до умов договору, банк (позивач) зобов'язувався надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії на підставі заяви позичальника на отримання кредитної картки з лімітом 6400 грн. для споживчих потреб, а позичальник (відповідач) брав на себе зобов'язання повертати отримані кредитні кошти щомісячно не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим, в розмірі, що становить на менше 10 відсотків від суми боргу та сплатою відсотків у пільговий період в розмірі 0,0001% та сплатою 36 % річних за користування кредитом після закінчення пільгового періоду, встановленого тривалістю 30 днів з дати зняття коштів з картки.

За порушення строків погашення заборгованості та сплати процентів за користування кредитом, п.п. 5.1, 5.2 Кредитного договору передбачено право кредитора збільшити у двічі відсоткову ставку за користування кредитом та нараховувати пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Факт отримання кредитної картки та користування кредитними коштами відповідач визнала повністю.

Зауважень щодо відступів від умов кредитування позичальником не надавалось. Від одержання кредитних коштів остання не відмовлялась.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема наданого позивачем розрахунку позовних вимог, позичальник частково виконував свої зобов'язання.

Однак, з 27 серпня 2013 року (дати виникнення прострочення) кошти в рахунок погашення кредиту та відсотків за користування ним, позичальником не в вносились.

За твердженням позивача, внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, за період з серпня 2013 року по грудень 2016 року ОСОБА_1 заборгувала банку 6 400,00 грн. по тілу кредиту, 14 984,43 грн. по процентах, 15, 58 грн. за виконані розрахункові касові операції, 4 999,80 грн. по пені.

Невиконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про відновлення його порушених прав.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно доч.1ст. 11ЦПК Українисудрозглядає цивільні справине інакше як за зверненням фізичнихчи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які берутьучасть у справі.

Змістом пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст. 60 ЦПК України визначено, щокожна стороназобовязана довеститі обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Поданими доказами, незапереченими відповідачем, частково доведено обґрунтованість заявлених вимог.

Так, за змістом ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, стаття 525 ЦК України, встановлює недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно дост. 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачемвиникли правовідносини, які мають ознаки кредитного договору.

Приписи ч.1 ст. 1054 ЦК України встановлюють, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Статтею 1049 ЦК України, на позичальника покладено обовязок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то згідно з ч. 2. ст. 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Доказів на підтвердження внесення передбачених кредитним договором платежів станом на час розгляду справи в суді, чи припинення зобовязання в інший спосіб, відповідачем не представлено.

Зважаючи на усе вищезазначене, позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 6400,00 грн. за основним зобов'язанням, 14 984,43 грн. простроченої заборгованості за процентами - слід задовольнити.

Належних та допустимих доказів, які доводять відсутність вини боржника в порушенні зобовязання відповідачем не зазначено.

Згідно з ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 550 ЦК України).

Предметом неустойки відповідно до ст. 551 ЦК України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Поряд з цим, ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції встановлено заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України N 1275-р від 2 грудня 2015 р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», с. Костянтинопіль, Великоновосілківського району, Донецької області, де проживає відповідач, включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Враховуючи приписи перелічених норм, беручи до уваги дату виникнення зобов'язання, вказаний позивачем період нарахування, вимоги про стягнення 1032,42 грн. пені нарахованої до 14 квітня 2014 року, слід задовольнити.

Вимоги про стягнення пені в сумі 3967,38 грн., нарахованої після накладення мораторію на нарахування штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

Не підлягають задоволенню й вимоги позивача про стягнення 15,58 грн. за здійснення розрахункових касових операцій, з огляду на відсутність посилань у позовній заяві, кредитному договорі та інших долучених до матеріалів справи документах, визначеного обовязку відповідача вносити таку плату.

Відповідно дост. 88 ЦПК Українисплачений судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Через перебування судді на лікарняному, повний текст рішення виготовлено та внесено до ЄДРСР 06 березня 2017 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,212-215,218,224-226 ЦПК Українисуд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимогизадовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (вул. Комарова, б. 51, с. Костянтинопіль, Великоновосілківського району Донецької області, код НОМЕР_1) на користьПублічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Розвитку» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "ВБР" ОСОБА_3 (01135, вул. В'ячеслава Чорновола, 25, м. Київ, код 36470620) 6400 (шість тисяч чотириста) грн. заборгованості по тілу кредиту, 14984 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 43 коп. простроченої заборгованості за процентами, 1032 (одну тисячу тридцять дві) грн. 42 коп. пені, 1170 (одну тисячу сто сімдесят) грн. 10 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскарженев апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Г.М. Яненко