Рішення № 6518308, 21.09.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" вересня 2009 р.Справа № 16/135-09-3923 Господарський суд Одеської області У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курбановій А.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Трегуб Ю.Є. за довіреністю № 6а від 12.01.09р.

Від відповідача: Стариш І.І. за довіреністю № ЮС/Д –79 від 20.10.08р;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом науково –виробничої фірми „ІСТОК –ДНЕПР” до відкритого акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” про стягнення 303144,77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Науково –виробнича фірма „ІСТОК –ДНЕПР” (далі по тексту НВФ „ІСТОК –ДНЕПР”) звернулась до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з відкритого акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” (далі по тексту ВАТ „Українське Дунайське пароплавство”) 304995,04 грн. основного боргу за договорами поставки за № 288 ДСС від 26.06.2008р. та № 289 ДСС від 26.06.2008р., 525,20 грн. 3% річних, та пені у сумі 4201,58 грн., а всього 309721,82 грн. загальної заборгованості за вищезазначеними договорами. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” договірних зобов’язань в частині своєчасної та повної оплати вартості одержаного від НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” товару.

25.08.2009р. до господарського суду Одеської області надійшла заява НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 274995,04 грн. основного боргу за договорами поставки за № 288 ДСС від 26.06.2008р. та № 289 ДСС від 26.06.2008р., 5436,90 грн. 3% річних, пені у розмірі 34370,62 грн. та 23342,21 грн. інфляційних витрат. Таким чином, як вбачається зі змісту вказаної заяви, позивачем було зменшено розмір заявленого до стягнення основного боргу та збільшено суми заявлених до стягнення у позові 3% річних та пені. Крім того, НВФ „ІСТОК – ДНЕПР” висунуті додаткові позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат. Як вбачається з вказаної заяви, додаткові позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат пов’язані із заявленими позовними вимогами про стягнення основного боргу, пені та 3% річних підставою виникнення (неналежного виконання відповідачем зобов’язань з оплати поставленого за договорами поставки за № 288 ДСС від 26.06.2008р. та № 289 ДСС від 26.06.2008р. товару) та поданими доказами, а відтак правомірно з дотриманням вимог ст.. 58 ГПК України (якими у тому числі обґрунтована заява про збільшення позовних вимог) пред’явлено разом з первісними позовними вимогами. Наведені висновки суду підтверджуються і позицією Вищого господарського суду України, викладеною у п. 3 Інформаційного листа від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”(зі змінами внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 08.04.2008 р. N 01-8/218), якщо додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК.

В подальшому, у судовому засіданні 21.09.2009р. представник позивача надав суду заяву, відповідно до якої, у зв’язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості, позивачем було зменшено заявлену до стягнення суму основного боргу на 35000 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вищенаведена редакція позовних вимог НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” згідно заяви про збільшення позовних вимог з урахуванням заяви, яка надійшла 21.09.2009р., є остаточною, у зв’язку з чим відповідно до ст. 22 ГПК України приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в ній позовних вимог.

Відповідачем було визнано наявність основного боргу у розмірі 239995,04 грн., однак відповідач заперечував проти задоволення вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних. При цьому, ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” наголошувало на невідповідності розрахунку пені вимогами ч.6 ст. 232 ГК України, а також неправомірності збільшення позивачем розміру позовних вимог з одночасним пред’явленням додаткових позовних вимог про стягнення інфляційних, про які не йшлося у позовній заяві. Однак, з урахуванням наведених по тексту рішення вище висновків суду про дотримання позивачем вимог ст.. 58 ГПК України при пред’явленні додаткових вимог про стягнення інфляційних, останній довід відповідача судом до уваги не приймається.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

26.06.2008р. між НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” (Постачальник) та ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” (Замовник) було укладено договір поставки № 288 ДСС та договір поставки № 289 ДСС, відповідно до умов п.п. 1.1 яких Постачальник зобов’язався поставити та передати у власність Замовнику товар згідно із специфікацією, а Замовник прийняти та оплатити поставлений товар на умовах даних угод. Відповідно до п. 1.2 договору поставки № 288ДСС товаром визначено овочеві консерви, а відповідно до п.1.2 договору № 289 ДСС товар –це кава. Згідно з умовами п. 2.1 вказаних договорів кількість та асортимент зазначених товарів визначаються у специфікації (додаток № 1 до угод).

Згідно положень ст. 712 ЦК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3, 5.4 договорів поставки товар повинен бути поставлений Замовнику за адресою: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Краснофлотська, 28, склад –Набережна Капікраяна, 22 транспортом Постачальника за його рахунок протягом одного дня з моменту отримання Замовлення. При цьому, сторони домовилися, що кількість товару, який постачається, може змінюватися в залежності від об’ємів фінансування Замовника.

Відповідно до п. 6.2 договору № 288 ДСС загальна сума цієї угоди була визначена у розмірі 719060 грн. з урахуванням ПДВ. Згідно з п. 6.2 договору № 289 ДСС загальна сума цього договору складає 404885 грн. з урахуванням ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з видатковою накладною № 1135 від 23.07.2008р. на виконання умов договору № 289 ДСС позивачем було поставлено, а уповноваженим представником відповідача отримано каву в обумовленому асортименті на загальну суму 251070 грн. Крім того, у той же день за видатковою накладною № 1136 на виконання умов договору № 288 ДСС відповідачем було одержано від Постачальника овочеві консерви в асортименті загальною вартістю 153885,04 грн. Дані факти відповідачем при розгляді даної справи не оспорювалися.

Положеннями п.п. 1.1 договорів Замовником було прийнято на себе зобов’язання з оплати поставленого товару. При цьому, в п.7.1 договорів сторонами було передбачено, що Замовник здійснює оплату поставленого товару з відстрочкою 150 днів з дня його одержання, днем одержання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками товарно-транспортної накладної.

Відповідно до ст.. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Згідно зі ст.. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно ст. 193 ГК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. N 436-IV, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Зобов’язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Але в порушення умов п.п. 1.1, 7.1 договорів поставки, вимог ст.ст. 525, 526, 629, 692 ЦК України, ст.. 193 ГК України Замовником було здійснено часткову оплату товарів, отриманих за переліченими по тексту рішення вище видатковими накладними. Так, відповідачем 29.12.2008р. було перераховано на користь позивача 100000 грн. та 19.01.2009р. - 30000 грн. Крім того, вже після звернення позивача до суду відповідачем було сплачено 10.09.2009р. - 20000грн. та 16.09.2009р. –15000грн., внаслідок чого, за відповідачем утворилася заборгованість на загальну суму 239995,04 грн., яка до теперішнього часу у добровільному порядку погашена ним не була. Дані обставини відповідачем при розгляді даної справи не оспорювалися.

Таким чином, приймаючи до уваги невиконання Замовником договірних зобов’язань по оплаті вартості придбаних ним за вказаними угодами товарів, НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” 303144,77 грн. загальної заборгованості по вищезазначеним договорам, у тому числі: 239995,04 грн. основного боргу, 5436,90 грн. 3% річних, 23342,21 грн. інфляційних витрат та пені у розмірі 34370,62грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем під час розгляду справи факт існування основного боргу у розмірі 239995,04 грн був визнаний, однак, він заперечував проти вимог в частині стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних.

На думку суду, позовні вимоги НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” про стягнення з відповідача 239995,04 грн. основного боргу по договорам поставки, базуються на умовах вказаних угод, положеннях діючого законодавства та підтверджуються обґрунтованим розрахунком позовних вимог та видатковими накладними. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем під час розгляду справи до господарського суду представлено не було.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних витрат та 3% річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.4 договорів № 288 ДСС та № 289 ДСС відповідачем було прийнято на себе зобов’язання із сплати Постачальнику пені за прострочення платежу у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем у заяві про збільшення вимог, на якому наполягає представник позивача, НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” нарахування пені було здійснено виходячи із основної суми заборгованості у розмірі 274995,04 грн. (розмір основного боргу до його часткового погашення під час розгляду даної справи). Проте нарахування пені було здійснено позивачем за період, який складає 195 днів, що перевищує встановлений ч.6 ст. 232 ГК України термін. З огляду на викладене, а також з урахуванням наведених приписів ст.. 232 ГК України, суд вважає за правомірне позовні вимоги про стягнення з відповідача 34370,62 грн. пені задовольнити частково - у сумі 32610,10 грн. (виходячи із суми, на яку позивачем було нараховано пеню, у розмірі 274995,04 грн. за період з 22.12.2008р. по 20.06.2009р.)

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).

З огляду на викладене, за несвоєчасне виконання Замовником грошових зобов’язань за договорами № 288 ДСС та № 289 ДСС НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” додатково було нараховано до сплати ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” 5436,90 грн. 3% річних та 23342,21 грн. інфляційних витрат.

Як вбачається з розрахунку, викладеного позивачем у заяві про збільшення вимог, нарахування інфляційних витрат за період з 22.12.2008р. по 30.06.2009р. було здійснено також помилково. Так, слід зауважити, що нарахування інфляційних витрат на суму 404995,04 грн. за період з 22.12.2008р. по 30.12.2008р., а також нарахування інфляційних витрат на суму 304995,04 грн. з 01.01.2009р. по 20.01.2009р. було здійснено позивачем всупереч приписів листа Верховного Суду України від 03.04.97 г. N 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якими передбачено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня.

З огляду на викладене, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних витрат за січень 2009р. - виходячи з суми основного боргу у розмірі 304995,04 грн., та за період з лютого по червень 2009р. - виходячи з суми 274995,04 грн., суд дійшов висновку, що розмір інфляційних витрат позивача внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов’язань становить 23969,59 грн. Проте, заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних витрат, яка визначена у розмірі 23342,21 грн., незважаючи на допущені помилки при її розрахунку, менша ніж розмір даних витрат розрахованих судом, у зв’язку з чим, за відсутності у суду повноважень виходити за межі позовних вимог, суд вважає за правомірне позовні вимоги про стягнення з ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” інфляційних витрат задовольнити повністю у сумі 23342,21грн.

Крім того, позивачем було здійснено помилково і розрахунок 3% річних. Так, при нарахуванні даних грошових сум позивачем було прийнято до уваги дати оплати 30.12.2008р. та 20.01.2009р., однак, як вбачається з платіжних доручень № 143 та №4717 часткова оплата товару була здійснена відповідачем 29.12.2008р. та 19.01.2009р., тобто на день раніше. Доказів спростовуючих викладене, позивачем суду представлено не було.

З огляду на викладене, з урахуванням висновків суду про неналежне виконання відповідачем грошових зобов’язань, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд вважає правомірним позовні вимоги щодо стягнення з ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” 5436,90 грн. 3% річних задовольнити в сумі 5426,21 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості, правомірності заявлених НВФ „ІСТОК –ДНЕПР” позовних вимог в частині стягнення з відповідача 239995,04 грн. заборгованості за договорами поставки № 288 ДСС та № 289 ДСС, пені у розмірі 32610,10 грн., 3% річних у сумі 5426,21 грн. та витрат від інфляції у розмірі 23342,21 грн. та наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.. 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР.

При цьому, стосовно клопотання, заявленого відповідачем у відзиві на позов про розстрочку виконання даного рішення на 10 місяців, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333„Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не було належним чином доведено суду наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, зокрема, відсутність грошових коштів для здійснення оплати, у суду відсутні правові підстави для надання відстрочки виконання даного рішення, у зв’язку з чим у задоволенні вказаного клопотання ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне. Враховуючи, що господарський спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов’язань з своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар та основний борг був частково погашений у сумі 35000грн. після звернення позивача до суду з даним позовом, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати, пов’язані із сплатою державного мита, інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, у розмірі, розрахованому виходячи з ціни позову вказаної у заяві про збільшення позовних вимог (вх. № 21192 від 25.08.2009р.) пропорційно задоволених судом вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.. 193, 232 ГК України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” / 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул.. Краснофлотська, 28, п/р 2600801531105 в Ізмаїльській філії Укрексімбанку, МФО 328629, код ЄДРПОУ 01125821 / на користь науково –виробничої фірми „ІСТОК –ДНЕПР” /49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, буд.. 50Б, п/р 26004085000236, Харківська обласна філія АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 351016, п/р 26003132375001 в КБ „Приватбанк” м. Дніпропетровська, МФО 305299, код ЄДРПОУ 13417575/ 239995 грн. 04 коп. / двісті тридцять дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто п’ять грн. 04 коп./ - основного боргу; 5426 грн 21 коп /п’ять тисяч чотириста двадцять шість грн. 21 коп./ - 3% річних; 23342 грн 21 коп. /двадцять три тисячі триста сорок дві грн. 21 коп./ інфляційних витрат; 32610 грн 10 коп. / тридцять дві тисячі шістсот десять грн.. 10 коп./ - пені; 3363 грн. 74 коп. / три тисячі триста шістдесят три грн. 74 коп./ – держмита; 117 грн. 38 коп. /сто сімнадцять грн. 38 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 01.10.2009р.

Суддя