Ухвала суду № 65179976, 09.03.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/8459/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Котенко О.А.Номер провадження 22-ц/788/157/17 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого- Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Семеній Л. І.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства « Всеукраїнський Акціонерний Банк » на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 листопада 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Всеукраїнський Акціонерний Банк » до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 листопада 2016 року позов ПАТ « Всеукраїнський Акціонерний Банк » ( далі - ПАТ ) задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ заборгованість за кредитним договором в сумі 166466 грн. 61 коп., що складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 137809 грн. 51 коп. ( еквівалент 5416,30 доларів США ), заборгованості за відсотками в сумі 21023 грн. 95 коп. ( еквівалент 826,30 доларів США ) та пені в сумі 7633 грн.15 коп.

Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_5

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. При цьому зазначає, що банком не надано доказів виконання зобов'язань по кредитному договору щодо видачі кредиту. Вказує, що бухгалтерський облік господарських операцій провадиться на підставі первинних документів, проте наданий позивачем меморіальний ордер не підтверджує факту вчинення господарської операції ( видача коштів ). Окрім того, судом першої інстанції нараховано пеню у розмірі 7533 грн. 15 коп. з 30 вересня 2010 року, тобто за період, що перевищує річний строк позовної давності.

В апеляційній скарзі ПАТ, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в стягненні з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором на користь банку змінити та задовольнити вимоги в цій частині.

При цьому посилається на те, що між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 щодо повернення кредитних коштів. Однак, позичальником зобов'язання за кредитним договором не виконано належним чином, а тому відповідачі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників апелянтів, які підтримали доводи своїх скарг та заперечують проти задоволення скарг іншої сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 порушила умови зобов'язання, тому, відповідно до умов укладеного договору, з неї необхідно стягнути тіло кредиту - 137809 грн. 51 коп. ( еквівалент 5416,30 доларів ), заборгованість за відсотками - 21023 грн. 95 коп. ( еквівалент 826,30 доларів США ) та пеню 7633 грн. 15 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що порука припинилася, оскільки змінено зобов'язання без згоди поручителя ОСОБА_5, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 жовтня 2005 року між ВАТ « Всеукраїнський Акціонерний Банк », правонаступником якого є ПАТ, та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №251, відповідно до умов якого, банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 10000 доларів США зі сплатою 16% річних, з терміном користування до 06 жовтня 2025 року ( а.с. 10-14 ).

Пунктом 3.2.3 кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів у випадку несвоєчасного погашення кредиту та/або процентів.

Пунктами 3.3.3, 3.3.4 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язався забезпечити повернення кредиту та сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом в строки та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до п. 4.2 кредитного договору за несвоєчасне погашення кредиту, сплату процентів, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної п. 1.1.3 договору, за кожен день прострочення виконання.

06 жовтня 2005 року між банком, відповідачем ОСОБА_3, та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_5 зобов'язувався солідарно відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №251 в повному обсязі ( а.с. 19-20 ).

Факт видачі кредиту підтверджується меморіальним валютним ордером ( а.с. 29 ).

09 та 14 червня 2006 року між банком та ОСОБА_3 були укладені Додаткові угоди №№1 та 2 до кредитного договору №251 від 06 жовтня 2005 року ( а.с. 15, 16 ).

Додатковим договором від 20 червня 2008 року до кредитного договору №251 від 06 жовтня 2005 року передбачено, що позичальник сплачує банку штраф у розмірі, визначеному умовами договору, який розраховується від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, строк виконання яких настав і які не були виконані на восьмий календарний день прострочення такого виконання ( а.с. 18 ).

24 листопада 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду №1/1 до кредитного договору №251, за умовами якої за користування кредитними коштами встановлювалася плата в розмірі 16,5% річних ( а.с. 17 ). Додаткова угода була підписана сторонами, волевиявлення сторін було вільним. Позичальник ОСОБА_3 погодилася зі зміненим розміром процентів за користування кредитом, оскільки підписала додаткову угоду до договору, як це передбачено п. 2.6.2 кредитного договору.

12 серпня 2015 року, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором, банком направлено відповідачам вимогу про повернення коштів ( а.с. 30-32 ).

Таким чином, протягом 2005-2008 років між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до кредитного договору, сторони діяли добровільно, умови цих договорів апелянту були зрозумілі та виконувалися.

У відповідності до приписів ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, тому позичальник зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Однак, відповідачем умови договору не виконуються, станом на 20 квітня 2016 року утворилась заборгованість в сумі 166466 грн. 61 коп., з яких: кредит - 5416,30 доларів США, відсотки - 826,30 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту ( неустойка ) - 7633,15грн. ( а.с. 182-183 ).

Отже, позивач, у відповідності до положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України, обґрунтовано пред'явив вимогу як щодо дострокового повернення частини кредиту, що має сплачуватися відповідно до графіку його повернення, так і заборгованості з його повернення та відсотків за користування кредитом.

ОСОБА_3, у порушення вимог ст.ст. 10 та 60 ЦПК України, не надала суду доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Твердження ОСОБА_3 про те, що відсутні докази отримання нею кредиту у розмірі 10000 доларів США не заслуговують на увагу.

Пунктом 2.2 кредитного договору передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися в доларах США шляхом перерахування всієї суми кредиту на поточний рахунок позичальника №262045001414/840.

Порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій у національній та іноземній валютах, станом на день укладення спірного договору, були встановлені Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року №337.

До касових операції, що регулюють вказаною Інструкцією, в тому числі належать видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат.

Як убачається з матеріалів справи, отримання ОСОБА_3 кредитних коштів у сумі 10000 доларів США підтверджується наданою позивачем копією валютного меморіального ордеру № 401 від 06 жовтня 2005 року, відповідно до якого на поточний рахунок №262045001414/840, відкритий позичальником у банку, відповідно до п. 2.2 кредитного договору, були зараховані кошти.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні », валютний меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ, він відноситься до первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування і може бути складений як у паперовій так і в електронній формі.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 вказаного закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Відповідно до п. п. 2.2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, операції в іноземній валюті відображаються у звітності у валюті України з перерахуванням її за офіціальним курсом встановлений НБУ на дату здійснення операції або складання звітності.

Отже, колегія суддів вважає, що даний валютний меморіальній ордер є валютним платіжним документом, який складений у відповідності до вимог законодавства , чинного на момент здійснення платежу, а тому є належним доказом для підтвердження виконання банком умов кредитного договору та зарахування коштів в іноземній валют, а саме в доларах США на поточний рахунок відповідача.

Відповідно до приписів п. 1) ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення пені.

Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції річного строку позовної давності до вимоги про стягнення пені є безпідставними та спростовуються розрахунком, наданим позивачем ( а.с. 182-183 ). Окрім того, у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою стороною до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що справа перебувала у провадженні суду першої інстанції понад рік, апелянт брала участь у розгляді справи як особисто, так і через свого представника, проте до ухвалення судом оскаржуваного рішення ані відповідач, ані його представник письмової заяви про застосування строку позовної давності не подавали. Суд позбавлений права самостійно вирішувати питання про застосування строків позовної давності без відповідного клопотання сторони у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до п. 13 договору поруки від 06 жовтня 2005 року, порука за даним договором припиняється у разі зміни умов кредитного договору, що можуть викликати збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до додаткової угоди №1/1 від 24 листопада 2008 року, яка була укладена між ПАТ та ОСОБА_3, банком підвищено плату за користування кредитними коштами з 16% до 16,5% річних, без згоди поручителя ОСОБА_5

Окрім того, пунктами 4.1, 4.3 кредитного договору ( а.с. 10-14 ) була передбачена сплата штрафу від суми кредиту, сума кредиту становить 10000 доларів США. Додатковим договором від 20 червня 2008 року збільшився обсяг відповідальності як позичальника, так і поручителя, оскільки штраф може бути розрахований не лише від суми неповерненого кредиту, а і від суми несплачених процентів, що не було передбачено нормами кредитного договору, укладеного 06 жовтня 2005 року. Така зміна зобов'язання не була узгоджена з поручителем ОСОБА_5

Отже, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, зміна зобов'язань за кредитним договором, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Матеріали справи не містять належних і допустимих письмових доказів узгодження банком з поручителем збільшення обсягу його відповідальності за кредитним договором, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5, оскільки зазначені обставини припиняють поруку, як це врегульовано ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які були б підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Ухвалою судді апеляційного суду Сумської області від 13 лютого 2017 року заяву ПАТ про відстрочення сплати судового збору було задоволено та відстрочено сплату судового збору у розмірі 2746 грн. 70 коп. за подання апеляційної скарги на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 23 листопада 2016 року до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, з ПАТ на користь держави підлягає стягненню 2746 грн. 70 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства « Всеукраїнський Акціонерний Банк » відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства « Всеукраїнський Акціонерний Банк » на користь держави 2746 грн. 70 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -