Ухвала суду № 65178943, 02.03.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/10166/16-ц Провадження № 22-ц/795/186/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Карапута Л. В. Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Бечко Є.М., Тагієва С.Р. при секретарі:Халимон Т.Ю., Покладі Д.В.за участю:ОСОБА_6, представника відповідача - ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 23 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", державного реєстратора приватного нотаріуса Кобелєвої Алли Михайлівни, - третя особа: публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про визнання недійсним договору іпотеки, визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 23.11.2016 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", державного реєстратора приватного нотаріуса Кобелєвої А.М., - третя особа: публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про визнання недійсним договору іпотеки, визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер №28079726 від 04.02.2016 року на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект". У задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначають, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, при цьому товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" вказує, що в даному випадку заявлені позовні вимоги до державного реєстратора приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора виникли внаслідок публічно-правових відносин, тому вони підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного судочинства. На думку ТОВ ''Кей-Колект'', з такого роду вимогами особа може звернутися до суду лише шляхом подання адміністративного позову, який відповідно до ч.1 статті 17 КАС України підлягає розгляду адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства. Доводи апеляційної скарги також вказують, що суд першої інстанції необґрунтовано розглянув дану справу у порядку цивільного судочинства, не звернувши при цьому ваги на ту обставину, що згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається об'єднання у одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Доводи апеляційної скарги зазначають, що у даному випадку на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції, у разі наявності у позовній заяві вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, має право відмовити у відкритті провадження у справі в частині заявленої вимоги, яка підлягає розгляду за правилами іншого виду судочинства. Доводи апеляційної скарги вказують, що правовідносини, які пов'язані зі способом та порядком виконання іпотечного договору, мають цивільно - правовий характер та не можуть бути підставою для визнання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно незаконним та його скасування, при цьому рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно можливо скасувати та визнати його незаконним лише у разі незаконних дій саме державного реєстратора, а не дій учасників договірних правовідносин, а саме: сторін договору іпотеки. На думку ТОВ ''Кей-Колект'', суд першої інстанції при частковому задоволенні вимог заявленого позову необґрунтовано послався на Закон України ''Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті'', оскільки вказаний Закон є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. ТОВ ''Кей-Колект'' також вважає, що норми вказаного Закону не розповсюджуються на правовідносини сторін, які існують між сторонами у даній цивільній справі. У доводах апеляційної скарги ТОВ ''Кей-Колект'' стверджує, що суд першої інстанції при розгляді даної справи по суті не взяв до уваги тих обставин, що укладаючи іпотечний договір, ОСОБА_6 погодився з тією умовою договору, яка передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання ним зобов'язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки, що є згодою позивача на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому, у разі настання чітко визначених обставин. З посиланням на положення статей: 15 ЦПК України, 16 ЦК України, ТОВ ''Кей-Колект'' стверджує, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

Рішенням суду першої інстанції від 23.11.2016 року було відмовлено у задоволенні вимог заявленого позову в частині визнання недійсним п.5.3. договору іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року. Суд першої інстанції не знайшов правових підстав для визнання недійсним п.5.3. договору іпотеки № 30004Z47 від 21.06.2004 року, оскільки даний пункт містить в собі відсилку на п.5.3.1. договору іпотеки, яким передбачено, що сторони погодили, що у випадку невиконання (часткового виконання) іпотекодавцем своїх зобов'язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або цим договором іпотеки, предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Зазначена згода сторін є угодою про перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя, що набуває чинності з моменту, вказаному у п.5.3.3. іпотечного договору. Разом з тим, п.5.3.1. договору іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року позивачем не оспорюється.

Як вбачається з апеляційної скарги ТОВ ''Кей-Колект'' (а.с.76-88), в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним п.5.3. договору іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 23.11.2016 року не оскаржується. Відповідно до приписів ч.1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу у зв'язку з її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції, висновки якого узгоджуються з нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

В судове засідання апеляційного суду державний реєстратор - приватний нотаріус Кобелєва А.М., представник третьої особи - публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с.130,131,136,137), не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 23.11.2016 року в оскаржуваній частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 18.06.2004 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком ''УкрСиббанк'' (правонаступником якого є ПАТ ''УкрСиббанк'') і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №30004Н49 на суму 14390 доларів США, що в еквіваленті складало 76576 грн. 39 коп. За використання кредитних коштів у межах установленого терміну кредитування процентна ставка була встановлена у розмірі 10 % річних. Строк дії даного кредитного договору - до 16.06.2014 року (а.с.9-13).

06.12.2005 року Додатковою угодою №30004Н49-2 до кредитного договору №30004Н49 від 18.06.2004 року було змінено розмір кредиту на суму 18390 доларів США, що в еквіваленті складало 92 869 грн. 50 коп. (а.с. 14-15).

Для забезпечення виконання вказаного договору 21.06.2004 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком ''УкрСиббанк'' та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки № 30004Z47 квартири, зареєстрований у реєстрі за №1970, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ющенко О.С., відповідно до умов якого ОСОБА_6 передав у іпотеку Акціонерному комерційному інноваційному банку ''УкрСиббанк'' належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-17).

06.12.2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком ''УкрСиббанк'' та ОСОБА_6 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки № 30004Z47 від 21.06.2004 року (а.с.18).

В подальшому, ПАТ ''УкрСиббанк'' на підставі договору факторингу №2 від 13.02.2012 року відступило ТОВ ''Кей-Колект'' право вимоги заборгованості за кредитним договором № 30004Н49 від 18.06.2004 року (а.с.46-47).

Таким чином, як зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, внаслідок укладення вказаної угоди ТОВ ''Кей-Колект'' набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки від 21.06.2004 року квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Як вказував позивач у позовній заяві (а.с.2-6), 11.07.2016 року він отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №63251986, з якої вбачається, що ТОВ ''Кей-Колект'' є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1.

04.02.2016 року приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28079726, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ ''Кей -Колект''.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.2016 року, №63251986, підставою для виникнення права власності у ТОВ ''Кей - Колект'' на вказану квартиру є договір іпотеки квартири від 21.06.2004 року, зареєстрований в реєстрі за № 1970, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ющенко О.С. (а.с.7-8).

Згідно позовної заяви (а.с.2-6), в обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_6 зазначає, що приватним нотаріусом було незаконно проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ ''Кей- Колект'', оскільки договір факторингу №2 від 13.02.20012 року, укладений між публічним акціонерним товариством ''УкрСиббанк'' (правонаступник Акціонерного комерційного інноваційного банку ''УкрСиббанк'') та товариством з обмеженою відповідальністю ''Кей-Колект'', як на заміну кредитора за кредитним договором №30004Н49 від 18.06.2004 року та іпотекодержателя за договором іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року є безпідставним, оскільки відповідно до умов договору факторингу №2 від 13.02.2012 року було здійснено відступлення за кредитним договором №Ф30004К49 від 18.06.2004 року, який ОСОБА_6 взагалі не укладався. За даних обставин, як стверджує позивач, ТОВ ''Кей-Колект'' не є ні кредитором за кредитним договором №30004Н49 від 18.06.2004 року, ні іпотекодержателем за договором іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року, що виключає можливість переоформлення права власності на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6 За даних обставин, у приватного нотаріуса були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ ''Кей-Колект''.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, що ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 17.12.2010 року позов ПАТ ''УкрСиббанк'' до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду (а.с.50).

Як вбачається з п.5.2. договору іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №1970, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ющенко О.С., сторони досягли згоди про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя та шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до п.5.3.1. укладеного між сторонами договору іпотеки,- Застереження про добровільну передачу, сторони погодили, що у випадку невиконання (або часткового виконання) іпотекодавцем своїх зобов'язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або цим договором іпотеки предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Зазначена згода сторін є угодою про перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя, що набуває чинності з моменту, зазначеного у п.5.3.3. іпотечного договору. Згідно п.5.3.3. договору іпотеки, у випадку невиконання (часткового виконання) іпотекодавцем своїх зобов'язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та цим договором іпотеки, нотаріус на вимогу іпотекодержателя здійснює виконавчий напис на цьому договорі. Іпотекодержатель направляє повідомлення про перехід права власності та застосування ''застереження'' про добровільну передачу предмета іпотеки іпотекодержателю. Згідно п.5.4. укладеного між сторонами договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду чи на підставі виконавчого напису нотаріуса після невиконання іпотекодавцем у 30-ти денний строк вимоги, згідно до повідомлення, надісланого у порядку статті 35 Закону України ''Про іпотеку''.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого по суті висновку, що сторони за договором іпотеки дійшли згоди відносно того, що право власності на об'єкт іпотеки виникає лише у певному випадку, а саме: на підставі рішення суду чи за виконавчим написом нотаріуса, але лише після невиконання іпотекодавцем вимоги про добровільну передачу у власність предмета іпотеки.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутнє рішення суду чи виконавчий напис нотаріуса, на підставі яких відбулось звернення стягнення на предмет іпотеки.

За даних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, є протиправними. Крім того, судом зазначено в оскаржуваному рішенні, що реєструючи право власності на належну позивачу квартиру за іпотекодержателем, відповідачем порушено вимоги статей: 3, 15, 16 Закону України ''Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень'', оскільки вчинена ним дія не була пов'язана із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Крім того, підставою виникнення права власності у ТОВ ''Кей-Колект'' на спірну квартиру приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. вказано у оскаржуваному позивачем рішенні про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу): договір іпотеки, серія та номер: 1970, виданий 21.06.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ющенко О.С.

Виходячи з правового аналізу приписів статті 37 Закону України ''Про іпотеку'', яка регламентує передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір іпотеки не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, проте, вказаних обставин приватним нотаріусом при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення до уваги взято не було.

Частково задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції також послався на приписи Закону України ''Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті''. Зокрема, відповідно до статті 1 вказаного Закону, протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України '' Про заставу'' та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України ''Про іпотеку'', якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Судом першої інстанції в ході судового розгляду даної справи було встановлено, що спірна квартира загальна площа якої складає 48,3 кв.м, житлова площа складає 30,3 кв.м, підпадає під дію Закону України ''Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті'', оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується, як місце постійного проживання позичальника; загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у приватного нотаріуса були відсутні правові підстави для прийняття рішення державним реєстратором-приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер №28079726 від 04.02.2016 року на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю ''Кей-Колект''.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України ''Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень'', у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

За даних обставин суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити позов в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер №28079726 від 04.02.2016 року на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю ''Кей-Колект''.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 23.11.2016 року в оскаржуваній частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно розглянув в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства вимоги заявленого позову в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора-приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 28079726 від 04.02.2016 року на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ ''Кей-Колект'', не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з наступних підстав. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін ''суб'єкт владних повноважень'' позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. В даному випадку у справі, яка розглянута судом першої інстанції, спірні правовідносини пов'язані з укладенням та виконанням кредитного договору та договору іпотеки, а в подальшому, з оскарженням позивачем рішення державного реєстратора-приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тобто, спір, який існує між сторонами, не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин, тому він обгрунтовано вирішений судом за правилами ЦПК України.

За даних обставин, висновок суду першої інстанції про розгляд вимог заявленого позову у вказаній частині за правилами ЦПК України відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій ним у постанові від 14.06.2016 року у справі за №21-41а16, обов'язковість якої регламентована приписами статті 360-7 ЦПК України.

Крім того, необхідно зазначити, що як вбачається з матеріалів справи (а.с.124-126), ОСОБА_6 звертався до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного реєстратора - приватного нотаріуса Кобелєвої А.М., третя особа - ТОВ ''Кей-Колект'', в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 28079726 від 04.02.2016 року на спірну квартиру за ТОВ ''Кей-Колект''. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 року (а.с.124-126), провадження у справі за вказаним адміністративним позовом закрито на підставі приписів п.1 ч.1 статті 157 КАС України. При цьому позивача попереджено, що повторне звернення до суду тієї ж особи з таким самим адміністративним, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається; позивачу роз'яснено, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги вищенаведене, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно розглянув в порядку цивільного судочинства дві позовні вимоги ОСОБА_6, одна з яких підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства.

Твердження апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції при вирішенні вимог заявленого спору необгрунтовано послався на приписи Закону України ''Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті'', не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки вказані твердження апеляційної скарги не узгоджуються з фактичними обставинами даної справи та її матеріалами.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що при вирішенні даного спору по суті в його оскаржуваній частині суд першої інстанції не взяв до уваги тих обставин, що позивач має заборгованість по сплаті коштів за кредитним договором, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в його оскаржуваній частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Зокрема, матеріали справи не містять в собі належних і допустимих доказів в розумінні статей 58,59 ЦПК України щодо наявності у позивача заборгованості по сплаті коштів за кредитним договором № 30004Н49 від 18.06.2004 року. Відповідно до ч.1, ч.4 статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, як вбачається з ухвали Менського районного суду Чернігівської області від 17.12.2010 року (а.с.50), судом першої інстанції залишено без розгляду позовну заяву акціонерного товариства ''УкрСиббанк'' до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, як вбачається із позовної заяви (а.с.2-6), в обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_6 зазначав, що приватним нотаріусом було незаконно проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ ''Кей- Колект'', оскільки договір факторингу №2 від 13.02.20012 року, укладений між публічним акціонерним товариством ''УкрСиббанк'' (правонаступник Акціонерного комерційного інноваційного банку ''УкрСиббанк'') та товариством з обмеженою відповідальністю ''Кей-Колект'', як на заміну кредитора за кредитним договором № 30004Н49 від 18.06.2004 року та іпотекодержателя за договором іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року є безпідставним, оскільки відповідно до умов договору факторингу №2 від 13.02.2012 року було здійснено відступлення за кредитним договором №Ф30004К49 від 18.06.2004 року, який ОСОБА_6 взагалі не укладався. За даних обставин, як стверджує позивач, ТОВ ''Кей-Колект'' не є ні кредитором за кредитним договором №30004Н49 від 18.06.2004 року, ні іпотекодержателем за договором іпотеки №30004Z47 від 21.06.2004 року, що виключає можливість переоформлення права власності на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6

Твердження апеляційної скарги відносно того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не є ефективним, при цьому позивачем не зазначено у вимогах позову, які саме його права порушено діями державного реєстратора-приватного нотаріуса Кобелєвою А.М., не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи та спростовуються її фактичними обставинами. Відповідно до приписів ч.1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, завернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Стаття 4 ЦПК України регламентує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Як вбачається з рішення суду першої інстанції від 23.11.2016 року в оскаржуваній частині, вимоги заявленого позову судом задоволено частково, а саме, судом визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер №28079726 від 04.02.2016 року на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект". За даних обставин доводи апеляційної скарги відносно того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав не є ефективним, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: