Рішення № 65174568, 03.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/12441/14-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н. О.Провадження № 22-ц/780/72/17 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 46 03.03.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

03 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС 2012», Української кооперативно - державної корпорації по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року у справі за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, та в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській області, Києво-Святошинського районного управління юстиції Київській області (Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції), Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНВАЛIЯ 2012», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕРЕМШИНА 2012», Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЬВА 2012», ОСОБА_2, треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, Колективне житлово-комунальне підприємство «АГРОПРОМБУДІНДУСТРІЯ», Асоціація «АГРОПРОМБУДІНДУСТРІЯ», Комунальне підприємство «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області», Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС-2012», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСТОРГСЕРВІС», Українська корпоративно-державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» про визнання недійсним договору, визнання незаконним та скасування рішень виконкому, реєстраційної служби, визнання недійсним свідоцтв про право власності,-

встановила:

у грудні 2014 року прокурор звернувся з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №420141102000000008, виявлено, що згідно договору №1 від 14.01.1995 року та додатків №1 та №2 від 14.01.1995 року по акту прийому - передачі майна цілісного майнового комплексу КЖКП «Агпропромбудіндустрія» від об'єднання арендно-кооперативних підприємств «Агпропромбудіндустрія» прийняло майно - гуртожиток №1 по АДРЕСА_1, гуртожиток №2 по АДРЕСА_2 та гуртожиток №3 по АДРЕСА_3.

Відповідно п.4 договору №1 від 14.01.1995 року, оплатно передана частина цілісного майнового комплексу (адмінбудинки, гуртожитки, котельня) згідно додатку до акта №2 від 14.01.1995 року.

Відповідно додатку №2 від 14.01.1995 року до договору від 14.01.1995 року ціна трьох оспорюваних гуртожитків склала 1 555 600 карбованців. Тобто, даний договір є договором купівлі-продажу.

Рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 року №68/15 КЖКП «Агропромбудіндустрія» надано дозвіл на реєстрацію права колективної власності на вказані гуртожитки. На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Вишневої міської ради 07.08.2007 року видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення - гуртожиток №1, а КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» 14.08.2007 року проведено його реєстрацію. Крім цього, на підставі рішення №68/15 від 30.07.2007 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради 09.08.2007 року видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення - гуртожиток №2, а КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» 20.08.2007 року проведено його реєстрацію. Також, на підставі рішення №68/15 від 30.07.2007 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради 07.08.2007 року видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення - гуртожиток №3, а КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» 14.08.2007 року проведено його реєстрацію.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2007 року КЖКП «Агропромбудіндустрія» передало у власність АКБ «Київ» 277/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1. Згідно договору купівлі-продажу від 06.12.2007 року АКБ «Київ» передало у власність фізичній особі-підприємцю ОСОБА_62 107/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1. На підставі договору дарування від 29.03.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Бишевець Р.В., право власності на 107/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1 перейшло ОСОБА_64

На підставі договору дарування від 03.12.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Бишевець Р.В., право власності на 107/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1 перейшло ОСОБА_2, яка є останнім власником.

Крім того, Києво - Святошинська місцева прокуратура Київської області у позовній заяві зазначила, що протоколом загальних зборів засновників КЖКП «Агропромбудіндустрія» від 09.10.2012 року створено ТОВ «Конвалія 2012», ТОВ «Черемшина 2012», ТОВ «Мальва 2012» та сформовано статутний капітал ТОВ «КОНВАЛIЯ 2012» шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №1, ТОВ «Черемшина 2012» шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №2 та ТОВ «МАЛЬВА 2012» шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №3.

Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції 06.04.2013 року ТОВ «Конвалія 2012» видано свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: САС901413; 06.04.2013 року ТОВ «Черемшина 2012» видано свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: САС901412; 08.04.2013 року ТОВ «Мальва 2012» видано свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: САС901485 на вищевказані гуртожитки.

Позивач вважав, що договір №1 від 14.01.1995 року є недійсним відповідно до вимог ч.1 ст. 48 та ч.2 ст.227 ЦК УРСР (в редакції чинній на момент виниклих правовідносин). Так, на момент укладення спірного договору гуртожитки належали до державного житлового фонду та повинні були передаватись державі безоплатно та в інтересах суспільства, тим паче гуртожитки не підлягали приватизації.

Крім цього, в позовній заяві позивач зазначив, що рішення виконкому Вишневої міської ради є таким, що прийняте з перевищенням повноважень, оскільки на момент його прийняття відповідно до п.9 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження щодо розпорядження комунальним майном належало виключно міській раді.

Враховуючи вищезазначене, оформлення права приватної власності за ТОВ «Конвалія 2012», ТОВ «Черешнина 2012», ТОВ «Мальва 2012», АКБ «Київ», ОСОБА_2 позивач також вважав протизаконним.

Враховуючи збільшення позовних вимог та заяви про залишення без розгляду позовної вимоги про витребування із незаконного володіння нерухомого майна, просив: - визнати недійсним договір від 14.01.1995 року укладений в м. Києві між Об'єднанням орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» і КЖКП «Агропромбудіндустрія» та додаток №2 до нього від 14.01.1995 року в частині передачі трьох гуртожитків у м. Вишневе за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3; - визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 №68/15 «Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: м. Вишневе по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3»; - визнати недійсним свідоцтво від 07.08.2007 видане КЖКП «Агропромбудіндустрія» про право власності на нежитлову будівлю - гуртожиток №1, загальною площею 4132,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого комунальним підприємством «БТІ Києво-Святошинської районної ради» внесено відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний №19839207 від 14.08.2007 року; - визнати недійсним свідоцтво від 09.08.2007 видане КЖКП «Агропромбудіндустрія» про право власності на нежитлову будівлю - гуртожиток №2 загальною площею 5811,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, на підставі якого комунальним підприємством «БТІ Києво-Святошинської районної ради» внесено відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 10089492 від 20.08.2007 року; - визнати недійсним свідоцтво 07.08.2007 видане КЖКП «Агропромбудіндустрія» про право власності на нежитлову будівлю - гуртожиток №3, загальною площею 907,9кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, на підставі якого комунальним підприємством «БТІ Києво-Святошинської районної ради» внесено відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний №19839349 від 14.08.2007 року; - скасувати рішення Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності: 576149, індексний номер: 1442942 від 06.04.2013, власник ТОВ «Мальва 2012», адреса: АДРЕСА_3; - визнати недійсним свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: САС901413, виданий 06.04.2013, видавник Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції та скасувати його державну реєстрацію; - скасувати рішення Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності: 575819, індексний номер: 1442363 від 06.04.2013, власник ТОВ «Черемшина 2012», адреса: АДРЕСА_2; - визнати недійсним свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: САС901412, виданий 06.04.2013, видавник Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції та скасувати його державну реєстрацію; - скасувати рішення Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності: 592450, індексний номер: 1482025 від 08.04.2013, власник ТОВ «Конвалія 2012», адреса: АДРЕСА_1; - визнати недійсним свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: САС901485, виданий 08.04.2013, видавник Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції та скасувати його державну реєстрацію; - визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.11.2007, укладений між КЖКП «Агропромбудіндустрія» та Акціонерним комерційним банком «Київ» 277/10000 (двісті сімдесят сім десятитисячних) частин нежитлової будівлі гуртожитку №1 за адресою: АДРЕСА_1, що складається з приміщень першого поверху: №№122 площею 2,4кв.м., 123 площею 3,3кв.м., 124 площею 5,1кв.м., 125 площею 2,1кв.м., 126 площею 23,5кв.м., 127 площею 1,7кв.м., 128 площею 1,4кв.м., 129 площею 10,0кв.м., 130 площею 3,0кв.м., 131 площею 9,0кв.м., 132 площею 2,6кв.м., CCXIV площею 6,1кв.м., CCXLVI площею 4,9кв.м., XXXII площею 39,4кв.м., загальна відчужувана площа складає 114,5кв.м. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. номер у реєстрі нотаріальних дій: 6141; - скасувати рішення Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності: 3662652, індексний номер: 8613104 від 03.12.2013, власник ОСОБА_2, адреса: АДРЕСА_1 (Розмір частки 107/10000); - визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 2450, виданий 03.12.2013, приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Бишевець Р.В.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, викладені у оскаржуваному рішенні висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам та матеріалам справи, а також таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує на те, що жодних документів, що свідчили б про проведення якоїсь перевірки прокуратурою, як і документів, якими оформлені результатами такої перевірки, прокурором до матеріалів справи не надано, що ставить під сумнів наявність законних підстав для подання прокуратурою позову.

Крім того, апелянт зазначає, що прокуратурою не було доведено факт бездіяльності або неналежного здійснення захисту інтересів територіальної громади Вишневої міської ради, щодо здійснення захисту територіальної громади, що також ставить під сумнів у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі територіальної громади м. Вишневого.

Апелянт, стверджує, що у матеріалах справи відсутні докази, що на час укладення оспорюваного договору від 14.01.1995 року спірне майно знаходилося у державній власності. Вважає, що суд першої інстанції не дав оцінки наданим відповідачами доказів, які підтверджують належність спірного майна до колгоспна - кооперативної власності. Також суд першої інстанції не завернув увагу на те, що сторони договору не були залучені відповідачами по справі. Крім того суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву про застосування строку позовної давності.

Просила рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В свою чергу ТОВ «Черемшина» також подало апеляційну скаргу на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року, мотивуючи її тим, що вищезазначене рішення прийняте судом першої інстанції з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також за неповного та необ'єктивного з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору по суті.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо того, що спірні гуртожитки були державною власністю і не могли бути відчужені за спірним договором.

Також ТОВ «Черемшина» стверджує, що прокурор, який звернувся до суду з метою представництва інтересів громадян або держави в суді, повинен був обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва. Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повнолітня, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва.

У даному випадку прокурором подано позов про визнання недійсним договору №1 від 14.01.1995 року, укладеного між КЖКП «Агропромбудіндустрія» та об'єднанням орендно - кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» з додатками №1 та № 1 та № 2.

Таким чином, позов подано в інтересах неповнолітніх осіб, які народилися вже після укладення оспорюваного договору і жодним чином не обґрунтовано як оспорюваний договір порушує права неповнолітніх, народжених як мінімум через 4 роки після його укладення.

Крім того, позивачем не надано відомостей про те, з якого часу неповнолітні особи набули права на проживання у гуртожитках, підстави набуття такого права, а також не зазначено які саме права неповнолітніх порушені укладеним спірним договором від 14.01.1995 року.

Апелянт в апеляційній скарзі перераховує низку доказів, якими спростовуються висновки суду, щодо належності спірного майна до державної власності, яким суд не дав належної оцінки в рішенні.

ТОВ «Черемшина» просила рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Українська кооперативно - державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» також подала апеляційну скаргу на вищезазначене рішення, вважаючи його незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з неповнотою з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також недоведеністю обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт було залучено в дану справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача від 29 березня 2016 року, однак не зважаючи на це, у описовій частині рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30червня 2016 року Корпорація «Украгропромбуд» не зазначена в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

Крім того, апелянт вважає, що в оскаржуваному рішенні докладно викладена позиція позивача, а позиція відповідача без жодних посилань на те, чому вони не визнають позов, якими нормами права керувались підтверджуючи дану позицію, якими доказами доводять, оскаржуване рішення не містить.

Крім цього апелянт стверджує, що суд першої інстанції взагалі не мав приймати до розгляду позовну заяву по даній справі, адже судовий збір був не сплачений.

Також суд першої інстанції визнав своїм рішенням недійсним договір від 14.01.1995 року між Об'єднанням арен дно - кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» і КЖКП та додатком №2 до нього від 14.02.1995 року та зробив висновок, що майно, яке було передане за даним договором було державною власністю, однак, як стверджує, апелянт в матеріалах справи не міститься жодного доказу належності такого майна до державної власності.

Також з оспорюваного договору від 14.01.1995 року укладеного між Об'єднанням орендно - кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» і КЖКП «Агропромбудіндустрія» випливає, що з його укладенням відбувся перехід кооперативної колективної власності від об'єднання орендно - кооперативних підприємств до колективного житлово - комунального підприємства.

Таким чином, не було жодного відчуження державного майна, оскільки державним майном гуртожитки №1, №2, №3 по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 ніколи не було.

Крім того, апелянт посилається також на те, що судом першої інстанції було проігноровано заяви відповідачів про застосування строків позовної давності.

Апелянт стверджує, що прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів неповнолітніх та держави, а отже не зрозуміло апелянту з якого моменту у прокуратури виникло право на звернення до суду в інтересах неповнолітніх та держави в особі Вишневої міської ради Києво - Святошинського району Київської області з позовом про визнання недійсним спірного договору про передачу нерухомого майна КЖКП «Агропромбудіндустрія» та рішення виконкому Вишневої міської ради №68/15, яке пов'язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Українська кооперативно - державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» просила рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а також судові витрати покласти на позивача.

Крім того, АБ «Укргазбанк» теж оскаржує рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року, вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

Апелянт зазначає, що позовна заява Києво - Святошинської прокуратури Київської області не містить жодних обставин, за яких необхідним є захист неповнолітніх осіб та в чому є порушення їх прав.

АБ «Укргазбанк» вважає, що судом першої інстанції було встановлено, що громадяни, які проживають у спірних гуртожитках, в інтересах яких подано позов, користуються приміщеннями гуртожитків на підставі договорів оренди, в тому числі укладених з ТОВ «Черемшина 2012», ТОВ «Мальва 2012», КЖКП «Агропромбудіндустрія». Таким чином апелянт стверджує, що суд першої інстанції повинен був дослідити з якого часу громадянам стало відомо про укладення оспорюваних договорів із цього часу обчислювати позовну давність.

АБ «Укргазбанк» просив рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

ТОВ «АВС 2012» також подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 30 травня 2016 року мотивуючи її тим, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку про те, що спірні гуртожитки належали до державного житлового фонду. Вважає, форма власності на дане майно була колективна. Вважає, що відсутність реєстрації спірних гуртожитків в органах БТІ не є підставою для визнання договору недійсним.

ТОВ «АВС 2012» просило рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016року скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що укладений оспорюваний договір від 14.01.1995 року є недійсним з підстав відсутності його реєстрації в органах БТІ, або виконавчому комітеті.

Крім того, гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду, а відтак згідно до вимог ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають, тому продавець не був його власником і не мав права на його відчуження.

Дії відповідачів безпосередньо впливають на житлові права неповнолітніх дітей, в інтересах яких заявлений позов, і є достатньо підстав для їх захисту в судовому порядку.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не можливо погодитися виходячи і наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14 січня 1995 року між КЖКП «Агропромбудіндустрія» та об'єднанням орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» був укладений договір №1 з додатками №1 та №2.

На виконання даного договору по акту прийому - передачі майна цілісного майнового комплексу КЖКП «Агропромбудіндустрія» від об'єднання орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» прийняло майно, в т.ч. гуртожиток №1 по АДРЕСА_1, гуртожиток №2 по АДРЕСА_2, та гуртожиток № 3 по АДРЕСА_3.

Рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради від 28.03.2002 року №22/37 «Про реєстрацію гуртожитків КЖКП «Агропромбудіндустрія» останнім надано дозвіл використовувати, суворо за призначенням згідно «Положення про гуртожитки» від 03.06.1986, для проживання як гуртожитки для одиноких по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3.

Рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 року за №68/15 КЖКП «Агропромбудіндустрія» надано дозвіл на реєстрацію права колективної власності на вказані гуртожитки.

07.08.2007 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради на підставі рішення від 30.07.2007 року за №68/15 КЖКП «Агропромбудіндустрія» видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення - гуртожиток №1, загальною площею 4132,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

14.08.2007 року КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» проведено реєстрацію його за №19839207.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2007 року КЖКП «Агропромбудіндустрія» передало у власність АКБ «Київ» 277/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1 за адресою: АДРЕСА_1, що складається з приміщень першого поверху: №№122 площею 2,4кв.м., 123 площею 3,3кв.м., 124 площею 5,1кв.м., 125 площею 2,1кв.м., 126 площею 23,5кв.м., 127 площею 1,7кв.м., 128 площею 1,4кв.м., 129 площею 10,0кв.м., 130 площею 3,0кв.м., 131 площею 9,0кв.м., 132 площею 2,6кв.м., CCXIV площею 6,1кв.м., CCXLVI площею 4,9кв.м., XXXII площею 39,4кв.м., загальна відчужувана площа складає 114,5кв.м.

Після цього, АКБ «Київ» на підставі договору купівлі-продажу від 06.12.2007 року передано у власність фізичній особі-підприємцю ОСОБА_62 107/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1 за адресою: АДРЕСА_1, що складається з приміщень першого поверху: CCXLVI площею 4,9кв.м., XXXII площею 39,4кв.м., загальна відчужувана площа складає 44,3кв.м.

На підставі договору дарування від 29.03.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Бишевець Р.В. за реєстровим номером 1249, право власності на 107/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1 за адресою: АДРЕСА_1, перейшло ОСОБА_64

Після цього, на підставі договору дарування від 03 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Бишевець Р.В. за реєстровим номером 2450, право власності на 107/10000 частин нежитлової будівлі гуртожитку №1 за адресою: АДРЕСА_1, перейшло ОСОБА_2, яка на даний час є останнім набувачем.

09 серпня 2007 року на підставі рішення №68/15 від 30.07.2007 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради 09.08.2007 видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення - гуртожиток №2, загальною площею 5811,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

20.08.2007 року КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» проведено його реєстрацію за №10089492.

Крім цього, на підставі рішення №68/15 від 30.07.2007 виконавчим комітетом Вишневої міської ради 07.08.2007 року видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення - гуртожиток №3, загальною площею 907,9кв.м. за адресою: АДРЕСА_3.

14 серпня 2007 року КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» проведено його реєстрацію за №19839349.

09 жовтня 2012 року відповідно до протоколу загальних зборів засновників КЖКП «Агропромбудіндустрія» створено ТОВ «КОНВАЛIЯ 2012», ТОВ «ЧЕРЕМШИНА 2012», ТОВ «МАЛЬВА 2012».

При цьому, статутний капітал ТОВ «КОНВАЛIЯ 2012» сформовано шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №1, загальною площею 4132,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, Київської області.

Статутний капітал ТОВ «ЧЕРЕМШИНА 2012» сформовано шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №2 загальною площею 5811,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, Київської області.

Статутний капітал ТОВ «МАЛЬВА 2012» сформовано шляхом відокремлення від КЖКП «Агропромбудіндустрія» нежитлової будівлі гуртожитку №3, загальною площею 907,9кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, Київської області.

06 квітня 2012 року Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції ТОВ «КОНВАЛIЯ 2012» видано свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серії САС901413; ТОВ «ЧЕРЕМШИНА 2012» - свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серії САС901412.

08 квітня 2013 року Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції ТОВ «МАЛЬВА 2012» видано свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серії САС901485.

Відповідно до ч.3 ст.2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина 1 ст.11 ЦПК передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючі наведені норми, спір щодо недійсності угоди, яка була укладена у 1995 р. має розглядатись за правилами Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до вимог ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Таким чином суду першої інстанції необхідно було визначитися, яким вимогам закону не відповідає договір від 14.01.1995 року.

Відповідно до ч.1,2 ст.154 ЦК УРСР, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Оспорюванний договір укладений у письмовій формі, тобто з дотриманням вимог ст.154 УРСР.

Судова колегія не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо недотримання форми договору у зв'язку із відсутністю його реєстрації у бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинського району, оскільки реєстрація договору не є окремою формою договору у розумінні ст.154 ЦК УРСР, а є лише посвідченням переходу права власності від одного власника до іншого.

Відповідно до змісту ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.

Суд першої інстанції помилково застосував вказану норму обґрунтовуючи свій висновок про недійсність договору у зв'язку із відсутністю його реєстрації.

Стаття 227 ЦК УРСР стосується жилих будинків приватного житлового фонду. Тобто, жилих будинків, які могли належати на праві власності громадянам. Це, зокрема, випливає із термінології ЦК УРСР (статті 100,101 (право особистої власності на жилий будинок). Крім того, це видно із ст.104 ЦК УРСР, яка регулювала наслідки набуття права особистої власності на жилий будинок при наявності жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду або в будинку житлово-будівельного чи житлового кооперативу. Із змісту статті зрозуміло, що законодавець виділяв особисту власність на жилий будинок.

Оспорюванний договір був укладений між юридичними особами і не стосувався приватного житлового фонду, тому на нього не розповсюджувалась дія ст.227 ЦК УРСР.

Як зазначено у відповіді Фонду державного майна України, Генеральному прокурору України від 06.11.1997 року за №10-25-10642, договір від 14.01.1995 року було зареєстровано в БТІ м. Києва 17.02.1995 року за №203, оскільки предметом договору №1 від 14.01.1995 були не тільки гуртожитки в м. Вишневе, а й інше нерухоме майно на території м. Київ. (т.5 ас.130-131).

Станом на 1995 рік ЦК УРСР не пов'язував виникнення права власності на нерухомість, дійсність договору із моментом реєстрації договору. Також не передбачав вимоги про те, що окремій реєстрації підлягають права власності.

Стаття 227 ЦК УРСР не передбачала будь-яких правових наслідків нездійснення такої реєстрації, зокрема, недійсності договору. Тому висновки суду першої інстанції щодо недійсності договору у зв'язку із відсутністю його реєстрації в БТІ Києво-Святошинського району є помилковими.

Другою підставою невідповідності оспорюваного договору вимогам законодавства суд вважав те, що Об'єднання орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» не був власником нерухомого майна, а саме гуртожитків у м. Вишневому, які відчужувались,оскільки вони належали до державного житлового фонду і не підлягали приватизації. Однак ці висновки спростовуються наступним.

Виникнення будь-якого права, в т.ч. права власності, пов'язується із юридичним фактом. За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Проте, а ні в позовні заяві, а ні під час розгляду справи прокурором не було надано жодного доказу на підтвердження юридичного факту, що спірне майно перебувало у державній власності до його продажу КЖКП «Агпропромбудіндустрія». Ця обставина підлягала доказуванню, оскільки відповідачі заперечували цей факт і надавали свої докази, які спростовували доводи позовної заяви, однак суд першої інстанції у рішення не дав оцінки наданим відповідачами доказам.

Із листів регіонального відділення Фонду державного майна у Київській області, відповіді Фонду державного майна Генеральному прокурору України №10-25-10642 від 06.11.1997 р. вбачається, що спірне майно не перебувало у державній власності (т. 5 а.с.130,131, т.6 а.с.63,168).

Цивільним кодексом УРСР станом на 1993 р. визначались три форми власності: приватна, колективна, державна. (ст.86 ЦК УРСР, ст.2 Закону України «Про власність»)

Об'єднання орендно-кооперативних підприємств було створено як самостійна юридична особа у 1991 р., зі своїм статутом і набуло майно, що було передано йому трестом «Агропромбудіндустрія» на законних підставах, згідно прийнятого на той момент Закону України «Про власність».

Відповідно до п.1 ст.27 Закону України «Про власність» (в редакції станом на квітень 1991 р.), об'єктом права власності господарського об'єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об'єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом).

Таким чином станом на 1995 р. спірні гуртожитки перебували у власності орендно-кооперативного підприємства «Агропромбудіндустрія», тобто знаходились у колективній власності і підприємство могло ними розпоряджатись. Виходячи з наведеного, висновки суду першої інстанції щодо того, що продавець не був власником майна є помилковими.

Відповідно до положень ст.4 Житлового кодексу Української PCP, в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української PCP, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: - жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); - жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); - жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово - будівельних кооперативів); - жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно - колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу PCP і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Положення ст.5 Житлового кодексу Української PCP передбачають, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Жилі будинки, споруджені з залученням у порядку пайової участі коштів державних підприємств, установ, організацій, зараховуються (якщо інше не встановлено законодавством Союзу PCP) до житлового фонду місцевих Рад народних депутатів, коли функції єдиного замовника по спорудженню цих будинків виконував виконавчий комітет Ради народних депутатів.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства розрізняло громадський житловий фонд (житловий фонд кооперативів та їх об'єднань) та держаний житловий фонд.

Спірні гуртожитки належали Об'єднанню орендно-кооперативних підприємств «Агпропромбудіндустрія», яке не було державним підприємством, а тому відносилися до громадського житлового фонду і не були державною власністю та не відносилися до державного житлового фонду.

Зважаючи на зазначене, Об'єднання орендно-кооперативних підприємств «Агпропромбудіндустрія» могло розпоряджатися зазначеним майном із урахуванням положень чинного законодавства.

Щодо законності передачі гуртожитку в складі цілісного майнового комплексу за Договором №1 від 14.01.1995 року та додатків №1 та №2 від 14.01.1995 року по акту прийому - передачі майна цілісного майнового комплексу КЖКП «Агропромбудіндустрія» від об'єднання орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Частиною першою статті 5 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» визначено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Відповідно до положень пунктів 8,9 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 р. №717 і діяла на момент виникнення спірних правовідносин, цілісний майновий комплекс - це господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства у такій послідовності: проведення повної інвентаризації майна; розроблення передаточного балансу; визначення вартості об'єкта приватизації згідно з даними інвентаризації та балансу; складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу. При цьому пунктом 42 розділу V Методики визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Державний житловий фонд у розумінні Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управління державних підприємств, організацій, установ (частина друга статті 1 Закону). До об'єктів, які підлягали приватизації у порядку визначеному цим Законом відносились: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовувались громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення (частина перша статті 2 Закону).

Кабінет Міністрів України 6 листопада 1995 року постановою №891 на виконання вимог Закону №2482-ХІІ затвердив Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, у пункті 2 якого встановив, що передачі у комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). Зміни до пункту 2 вказаного Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України №695 лише 26 травня 2004 року.

Тобто на час продажу гуртожитків, вони не відносились до об'єктів, які підлягали приватизації громадянами у розумінні Закону «Про приватизацію державного житлового фонду», а могли бути включені до цілісного майнового комплексу підприємства.

Зміни до Законів №2482-ХІІ та №2163-ХІІ, згідно з якими гуртожитки включено до об'єктів державного житлового фонду, який підлягає приватизації, були внесені Законом України від 03 березня 2005 року №2453-ІУ «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках».

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що на час укладення оспорюваного правочину (1995 рік) гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України неодноразово висловлював, переглядаючи судові рішення у справах щодо приватизації державного майна в порядку господарського судочинства, зокрема у постановах від 8 листопада 2010 року №3-6г10, 28 лютого 2011 року №3-15гс11, 22 жовтня та 8 травня 2012 року №№3-33гс12, №3-25гс12 відповідно.

Також судова колегія вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не звернув увагу на те, що прокурор пред'явив позов щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між двома юридичними особами Об'єднанням орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» і Колективним житлово-комунальним підприємством «Агропромбудіндустрія», при цьому жодна із сторін цього договору не була залучена до участі у розгляді справи в якості відповідача. КЖКП «Агпропромбудіндустрія» залучено до участі у справі в якості третьої особи. Однак Об'єднання орендно-кооперативних підприємств «Агропромбудіндустрія» взагалі не було залучено до участі у розгляді справи, не давало своїх пояснень щодо підстав набуття ним у власність спірного майна, а також правомірності його відчуження.

Підставами для визнання недійсним правочину прокурор зазначав ч.1 ст.48, ст.145 ЦК УРСР, ч.1 ст.215, ст.216 ЦК України.

І ст.48 ЦК УРСР, і ст.216 ЦК України передбачено, що правовими наслідками недійсності правочину є повернення кожною із сторін другій стороні у натурі всього, що вона одержала на виконання цього правочину, тобто реституція.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в подальшому спірні гуртожитки було відчужено КЖКП «Агпропромбудіндустрія» на користь третіх осіб шляхом укладення договорів купівлі - продажу (наступними власниками майно також було відчужене), передання майна до статутного капіталу новостворених юридичних осіб (т.7 а.с.137-138). Оскільки майно на час пред'явлення позову вибуло із власності покупця КЖКП «Агпропромбудіндустрія» на користь третіх осіб, реституція не може бути застосована.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.11.2007 р.. укладеного між КЖКП «Агропромбудінсдустрія» та АКБ «Київ», та договір дарування від 03.12.2013 року укладений між ОСОБА_66 та ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що право власності КЖКП «Агропромбудінсдустрія» виникло на підставі недійсного правочину, а тому ці договори також є недійсними.

Однак при цьому суд першої інстанції не врахував наступного.

Договори купівлі-продажу від 20.11.2007 р. між КЖКП «Агропромбудінсдустрія» та АКБ «Київ», та договір дарування від 03.12.2013 року між ОСОБА_66 та ОСОБА_2 укладались під час дії нового ЦК України, а тому повинні застосовуватися саме його норми щодо підстав недійсності таких правочинів та обрання способу захисту.

Статтею 216 ЦК визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється дія загального правила про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо в законі передбачені інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст.330 ЦК якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У п.3 ч.1 ст.388 ЦК передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст.388 ЦК України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215,216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 цього Кодексу, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача.

Оскільки за вказаними вище договорами відчуження майна АКБ «Київ» та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами, то до них міг бути пред'явлений лише віндикаційний позов.

Судова колегія також не може погодитись із судом першої інстанції в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Вишневої міської ради від 30.07.2007 №68/15 «Про оформлення права колективної власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3». Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що це рішення прийняте з перевищенням повноважень, оскільки на момент його прийняття відповідно п.9 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження щодо розпорядження комунальним майном належали виключно міській раді,а не її виконавчому органу.

Крім того, суд виходив з того, що спірним рішенням вирішено питання оформлення права колективної власності на спірні гуртожитки в той час, коли Закон України «Про власність», який передбачав таку форму власності, втратив чинність

Вирішуючи позов в цій частині судова колегія керуються такими нормами права.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (редакція від 29.01.2006 року) - право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Як зазначено в ч.12, п. а) п.п.6.1. Наказу Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 р. за №157/6445 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» - оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Оспорюваним рішенням виконавчого комітету Вишневської міської ради не було здійснено відчуження майна, що б належало територіальній громаді, а рішення стосувалося виключно питання оформлення права власності, яке на той час і так належало КЖКП «Агропромбудіндустрія», оскільки на момент винесення відповідного рішення органи, які здійснювали реєстрацію права власності були підпорядковані місцевим радам. Тому твердження суду про те, що виконавчий комітет Вишнівської міської ради при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі своїх повноважень не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи.

Крім того, оскільки гуртожитки належали КПЖП «Агропромбудіндустрія» на праві саме колективної власності з 1995 р., і це право було передбачено діючим на той час законодавством, то виконавчий комітет не міг прийняти іншого рішення, як підтвердити право колективної власності КПЖП «Агропромбудіндустрія» на спірні гуртожитки і зареєструвати це право у передбачений законом спосіб.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Прокурор пред'явив цей позов в інтересах як неповнолітніх осіб, так і держави в особі Вишнівської міської ради.

При цьому прокурор в позові посилався на те, що оспорюваним договором купівлі-продажу від 14.01.1995 р. були порушені житлові права та інтереси дітей, які проживають у спірних гуртожитках. Однак в чому полягає таке порушення прав дітей в позові не зазначено.

Проте в судовому засіданні прокурор обґрунтовував свій позов тим, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу гуртожитків 14.01.1995 р. гуртожитки вибули із державної власності, отже не могли бути передані в комунальну власність з подальшою можливістю приватизацією мешканцями гуртожитків кімнат, які вони займають. Саме в цьому, на думку прокурора, відбулось порушення прав неповнолітніх під час укладення договору у 1995 році.

Таким чином, суду першої інстанції необхідно було з'ясувати на захист якого права пред'явлений цей позов, встановити наявність такого права і вже після цього вирішувати питання про відповідність обраного позивачем способу порушеного права вимогам закону.

З 01 січня 2009 року набув чинності Закон України від 4 вересня 2008 року №500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Відповідно до ст.1 Закону №500-VI сфера дії цього Закону поширюється на громадян, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності.

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Таким чином, пред'являючи позов прокурор мав довести, що неповнолітні, які проживають у вказаному гуртожитку на час пред'явлення позову, мали право на приватизацію кімнат у гуртожитку за Законом № 500-VI, тобто протягом п'яти років на законних підставах вселились та законно проживають та зареєстровані в гуртожитку, а також не мають свого житла, а внаслідок укладення оспорюваного правочину у 1995 році їх права були порушені.

Як вбачається із матеріалів справи всі неповнолітні, в інтересах яких прокурором пред'явлений позов, народились після 2000 р. і зареєстровані в гуртожитку в період починаючи з 2002 р. до 2014 р.

В гуртожитки неповнолітні разом із своїми батьками вселились на підставі договорів оренди ліжкомісць. Для укладення договорів оренди батьки неповнолітніх надавали КПЖК «Агропромбудіндустрія», а пізніше ТОВ «Конвалія 2012», ТОВ «Черемшина 2012» та ТОВ «Мальва 2012» гарантійні листи з місця їх роботи, в яких роботодавці просили укласти з їх працівниками договори оренди ліжкомісць.

Тобто, діти разом із батьками вселялись в гуртожиток, який перебував у власності юридичних осіб на підставі договорів оренди, що свідчить про те, що між ними виникли цивільно-правові відносини і на них не розповсюджувалась дія Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. №208, де вказано, що гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання (п.2).

За своєю правовою природою договір оренди майна є строковим і майно переходить у власність орендаря лише у випадках, якщо це передбачено законом чи договором. Подані позивачем договори оренди не містять умов щодо можливості набуття орендарем права власності орендованою житловою площею. Згідно з нормами Закон України від 4 вересня 2008 року №500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» дія цього Закону поширюється лише на випадки зайняття житлової площі у гуртожитку на підставах передбачених ст.128 ЖК України, тому а правовідносини, що виникли з договору оренди гарантії Закону №500- VI не поширюється.

Позивачем не подано доказів, що станом на 14.01.1995 року, громадяни, чиї діти є позивачами у справі, від імені яких діє прокурор: - були працівниками підприємства, у віданні якого перебували гуртожитки, - були вселені в ньому відповідно до закону (на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера) і - мали право в подальшому на приватизацію жилої площі (якщо така підлягала приватизації) на своє ім'я (перебували і перебувають на квартирному обліку для покращення житлових умов). Також відсутні докази того, що вони не мали у власності іншого житла.

Таким чином, судова колегія вважає, що прокурор не довів, що неповнолітні мали право на приватизацію житлових кімнат у гуртожитках, це їх право порушене відповідачами, а тому це право підлягало судовому захисту.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва.

На порушення вищезазначених вимог процесуального закону позивачем не подано письмові згоди законних представників неповнолітніх, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси неповнолітніх, на здійснення ним представництва. Суду взагалі не відомо відношення батьків неповнолітніх, в інтересах яких був пред'явлений позов до цього позову, чи вважають вони, що право їх дітей було порушене внаслідок укладення угоди у 1995 році та наступних дій відповідачів.

Враховуючи вище викладене, пояснення сторін та зібрані по справі докази колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За правилами п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313-314,316-317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС 2012», Української кооперативно - державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд», задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, та в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській області, Києво-Святошинського районного управління юстиції Київській області (Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції), Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНВАЛIЯ 2012», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕРЕМШИНА 2012», Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЛЬВА 2012», ОСОБА_2, треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, Колективне житлово-комунальне підприємство «АГРОПРОМБУДІНДУСТРІЯ», Асоціація «АГРОПРОМБУДІНДУСТРІЯ», Комунальне підприємство «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області», Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС-2012», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСТОРГСЕРВІС», Українська корпоративно-державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропромбуд» про визнання недійсним договору, визнання незаконним та скасування рішень виконкому, реєстраційної служби, визнання недійсним свідоцтв про право власності, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді