Рішення № 65174081, 03.03.2017, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Провадження №2/485/9/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2017 року Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Лисенка М.Є.,

при секретарі Бондаренко С.В.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №2 м.Снігурівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» в особі філії ПАТ «Миколаївобленерго» Снігурівського району Східного округу про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

24 листопада 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. В позові послався на наступне.

02 жовтня 2010 року прийнятий на посаду водія у групі транспорту до філії ПАТ «Миколаївобленерго» Снігурівського району Східного округу.

29 березня 2011 року переведений на посаду водія автотранспортних засобів, а 01 жовтня 2012 року на посаду водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління філії.

З 21 березня 2014 року був призваний на військову службу під час часткової мобілізації у особливий період у Збройних Силах України.

Через кризову ситуацію в Україні 06 березня 2015 року був прийнятий на військову службу за контрактом.

На період проходження військової служби відповідно до ст.119 КЗпП України за ним зберігається місце роботи і середній заробіток на час призову.

04 листопада 2016 року його звільнено з посади водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління філії Снігурівського району Східного округу ПАТ "Миколаївобленерго".

На звернення до відповідача з питанням про поновлення на роботі, до дня подання позову до суду відповіді не отримав, у зв"язку з чим змушений звернутися за захистом своїх прав.

Просив визнати його звільнення незаконним та поновити на посаді водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління філії, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.09 по 18.11. 2016 року у розмірі 5182,30грн. та 55000грн. моральної шкоди, завданої спричиненням моральних страждань.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд про їх задоволення.

Представники відповідача позовні вимоги позивача не визнали, суду пояснили, що відповідно до Указу Президента України "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року №15" від 26.09.2016 року №411/2016, п.3 ст.23 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХII та п.3 ст.36 КзПП України, звільнення позивача є обґрунтованим, у зв"язку з тим, що на час укладення контракту позивачем про військову службу особливий період закінчився, в Україні також була відсутня кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, оголошення мобілізації чи воєнного стану, а тому вважають, що пільги, передбачені ст.119 КЗпП України на позивача не розповсюджуються.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частина 3 та 4 ст.119 Кодексу Законів про працю України.

В силу ч.ч.2-4 ст.119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов"язків, передбачених Законами України "Про військовий обов"язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надаються гарантії та пільги відповідно до цих Законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про введення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби, у зв"язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу, у зв"язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше, ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон №3543-XII) особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом виконуючого обов"язки Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 р. прийняте рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб. Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні почався особливий період.

В подальшому Указами Президента від 06.05.2014 р.№454/2014, від 21.07.2014р. №607/2014, від 14.01.2015р. №15 оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців різної тривалості.

Указом Президента України № 441/2016 від 26.09.2016 р. було прийнято останнє рішення про звільнення в запас у вересні-жовтні 2016 року військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації.

Як убачається з листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону в Україні" з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року № 303/2014, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на сході України.

Рішень про демобілізацію Президент України не приймав.

Вирішуючи спір між сторонами суд виходить із положень ст.ст.58-60, 212 ЦПК України, згідно з якими належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що згідно копії трудової книжки позивач працював на посаді водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління філії Снігурівського району Східного округу (а.с.6-8).

21 березня 2014 року згідно наказу військового комісара Снігурівського районного військового комісаріату Миколаївської області №9 позивача було призвано по мобілізації на військову службу у Збройні Сили України в особливий період, що підтверджується копією довідки ТВО Військового комісара Снігурівського РВК від 21 листопада 2016 року за вих.№74 (а.с.14), копією військового квитка серії ОО №083710, виданого 22 вересня 2005 року Снігурівським військовим комісаріатом Миколаївської області (а.с.11-13),

06 березня 2015 року позивач уклав контракт на проходження війської служби у Збройних Силах України на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с.15-16).

Наказом №1563-к від 04 листопада 2016 року позивача звільнено з посади водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління філії Снігурівського району Східного округу на підставі п.3 ст.36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу та припинено виплату заробітної плати (а.с.44).

До теперішнього часу позивач проходить військову службу, вказаний контракт про проходження військової служби не розірвано.

Таким чином, враховуючи, що позивач уклав контракт під час дії кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, а особливий період в Україні не скасовано і на час ухвалення даного рішення, на час дії контракту, як військовослужбовець він користується пільгами, передбаченими ст.39 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" та ч.ч.3, 4 ст.119 Кодексу Законів про працю України.

Згідно п.3 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі, стягується середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Починаючи з дня звільнення працівникові має бути нараховано середню заробітну плату без нарахування податків та єдиного соціального внеску. Розрахунок середньої заробітної плати провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують призову на військову службу.

Суд задовільняє вимоги позивача в частині стягнення заробітної плати за період 28 вересня по 18 листопада 2016 року у заявленому ним розмірі 5182,30грн. без нарахування податків та єдиного соціального внеску.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачеві, зважаючи на характер та тривалість порушень прав позивача, розміру гарантованих матеріальних виплат, яких він незаконно був позбавлений, моральних переживань у зв"язку з цими обмеженнями, вимушених змін у звичному укладі життя, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд стягує з відповідача на користь позивача 1000грн. моральної шкоди.

За такого, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені наданими ним доказами і підлягають задоволенню частково.

Суд поновлює позивача на посаді водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації підприємства відповідача, стягує з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.09 по 18.11.2016 року у розмірі 5182грн.30коп. та моральну шкоду у сумі 1000грн, що є співмірним до заробітної плати.

В силу ч.5 ст.235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.ст.79,88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру (поновлення на роботі та стягнення заробітної плати), від сплати якого позивач був звільнений, у розмірі 1378грн. на користь держави та 1378грн. на користь позивача, сплачених ним при подачі за подання до суду позовної заяви про стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст.ст.10,11,57-60,208,209,213 215,218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» в особі філії ПАТ «Миколаївобленерго» Снігурівського району Східного округу про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління філії Снігурівського району Східного округу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго", скасувавши наказ №1563-К від 04 листопада 2016 року про його звільнення.

Поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління філії Снігурівського району Східного округу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" з 04 листопада 2016 року.

Стягнути з Публічного акціонерного Товариства "Миколаївобленерго" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, без відрахування обов"язкових платежів і зборів, за період з 28.09.2016 року по 18.11.2016 року у розмірі 5182 (п"ять тисяч сто вісімдесят дві)грн.30коп.

Стягнути з Публічного акціонерного Товариства "Миколаївобленерго" на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 (тисяча)грн.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у ПАТ «Миколаївобленерго» філії Снігурівського району Східного округу на посаді водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації управління з 04 листопада 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення із ПАТ "Миколаївобленерго" на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Стягнути з Публічного акціонерного Товариства "Миколаївобленерго" на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1378 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного Товариства "Миколаївобленерго" на користь держави судовий збір у сумі 1378 грн.

На рішення суду першої інстанції може бути подано апеляційну скаргу в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Снігурівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ