Ухвала суду № 65165386, 06.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Кирилюк Г.М.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року

в справі за заявою ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, а в жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року накладено арешт на автомобіль «TOYOTA COROLLA» д.н.з. НОМЕР_1 та мотоцикл «SUZUKI» д.н.з. НОМЕР_2, що належать на праві власності ОСОБА_2 (а.с.91-92 т. 1).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було задовольнити частково та визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль марки «HYUNDAIGETZ» д.н.з.НОМЕР_3, вартістю 121 304 грн., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію за Ѕ частку вартості транспортних засобів - автомобіля «TOYOTA COROLLA» д.н.з. НОМЕР_1, та мотоцикла «SUZUKI GSR600 599» д.н.з. НОМЕР_2, в сумі 97 801 грн. та судовий збір у розмірі 191 грн. 05 коп., а всього суму 99 992 грн. 05 коп. (а.с.32-37 т. 2).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року залишено без змін (а.с.67-72 т. 2).

У грудні 2016 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2звернулася в суд із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року (а.с.75 т.2).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, за змістом, на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу районного суду та постановити ухвалу нового змісту, якою задовольнити заяву про скасування заходів забезпечення позову по справі, застосованих районним судом ухвалою від 02 серпня 2016 року.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також те, що майно (в тому числі рухоме майно, грошові суми тощо) яке є у відповідача на момент пред'явлення до нього позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні заяви, районний суд виходив з того, що в справі відсутні докази того, що відповідач виконав рішення суду від 05 жовтня 2016 року, отже підстави для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених в ухвалі доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки судове рішення у справі набрало законної сили, необхідність у збереженні заходів забезпечення позову відсутня, а ОСОБА_3 за результатами розгляду справи отримує грошову компенсацію, а не право на володіння та розпорядження транспортних засобів, колегія суддів визнає такими, що не є доказом того, що зняття арешту не призведе до ускладнення чи унеможливить виконання рішення суду.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Значення заходів забезпечення позову як інституту цивільного процесуального права полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

У справі відсутні докази виконання рішення суду першої інстанції, на забезпечення виконання якого судом вжито відповідні заходи.

Враховуючи ту обставину, що застосування заходів забезпечення позову здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін, накладання арешту на майно до виконання судового рішення не порушує право власності власника цього майна.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає законними й належно мотивованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав до зняття арешту з майна.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 755/13119/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3243/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Винниченко Л.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.