Ухвала суду № 65165319, 06.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/52771/16-ц Головуючий у 1-й інстанції - Батрин О.В.

№ апеляційного провадження 22-ц/796/3426/2017 Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: ОСОБА_2 про визнання строкового договору таким, що укладений на невизначений строк, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: ОСОБА_2 про визнання строкового договору таким, що укладений на невизначений строк, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Визнано строковий трудовий договір від 8 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 30 вересня 2016 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4 428 грн. 49 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 595 грн. 48 коп. та на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ«Українська залізниця», третя особа: ОСОБА_2, в якому просить визнати строковий трудовий договір від 8 лютого 2016 року таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим); поновити на посаді заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 30 вересня 2016 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 081 грн. 74 коп. за період з 30 вересня по 25 жовтня 2016 року.

Позивач посилається на те, що на умовах строкового трудового договору на два місяці з 08.02.2016 року по 07.04.2016 року включно він займав посаду заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Українська залізниця» на підставі строкового трудового договору відповідно до наказу від 5.02.2016 року. Наказом в.о. голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 29.03.2016 року№ 516/ос позивачу продовжено строк дії строкового трудового договору по 07.07.2016 року включно та наказом від 07.07.2016 року № 1353/ос внесено зміни до наказу по особовому складу від 29.03.2016 року № 516/ос та зазначено строк дії строкового трудового договору по 30.09.2016 року включно. З урахуванням наведеного позивач вважає, що між сторонами було укладено трудовий договір на невизначений строк, оскільки він двічі переукладався.

Наказом голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 30.09.2016 року № 1881/ос позивача звільнено із займаної посади з 30.09.2016 рокуна підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що наказом ПАТ «Українська залізниця» від 05.02.2016 року № 197/ос ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Українська залізниця» на умовах строкового трудового договору строком на два місяці з 08.02.2016 року по 07.04.2016 року включно (а.с. 7).

Наказом в.о. голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 29.03.2016 року № 516/ос ОСОБА_1 продовжено строк дії строкового трудового договору по 07.07.2016 року включно (а.с. 8).

Наказом голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 07.07.2016 року № 1353/ос внесено зміни до наказу по особовому складу від 29.03.2016 року № 516/ос у частині строку дії, де визначено строк договору - по 30.09.2016 року включно (а.с. 9).

Таким чином, трудовий договір від 5 лютого 2016 року сторонами двічі переукладався, зокрема 29 березня 2016 року до закінчення строку дії трудового договору та 8 липня 2016 року шляхом внесення змін до наказу 29.03.2016 року № 516/ос в частині строку дії трудового договору. Після припинення дії строкових трудових договорів трудові відносини між сторонами фактично тривали та жодна із сторін не вимагала їх припинення.

На підставі встановлених обставин суд дійшов висновку, що після видання головою правління ПАТ «Українська залізниця» наказу 29.03.2016 року № 516/ос про продовження з ОСОБА_1 строку трудового договору по 07 липня 2016 року включно, дія строкового трудового договору на підставі наказу від 5 лютого 2016 року фактично вважалася продовженою на невизначений строк.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (п. 2 і 3 ст. 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Судом встановлено, щонаказом голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 30.09.2016 року № 1881/ос ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Українська залізниця» з 30.09.2016 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (п. 2 і 3 ч. 1 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки трудовий договір сторонами переукладався двічі, тобто відповідно до ст. 39-1 КЗпП України він вважається таким, що укладений на невизначений строк, а тому відповідач не мав правових підстав на звільнення позивача на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Всупереч положенню ст.60 ЦПК України належних доказів того, що трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами, у зв'язку з чим сторонами постійно укладались строкові трудові договори, відповідач суду не надав.

За встановлених обставин, суд дійшоввірного висновку про задоволення позовнихвимог в частині визнання строкового трудового договору від 8 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська залізниця» таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим) (наказ від 5 лютого 2016 року) та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Українська залізниця» з 30 вересня 2016 року.

Судом встановлено, що з 30.09.2016 року по 8.10.2016 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (а.с. 12).

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що відповідачем виплачено позивачу допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 30 вересня 2016 року по 7 жовтня 2016 року.

Враховуючи принцип диспозитивності, передбачений ст. 11 ЦПК України, відповідно до котрого суд не може вийти за межі позовних вимог, у позові позивач зазначає про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2016 року по 25 жовтня 2016 року, позивачем протягом судового розгляду справи не змінювались позовні вимоги, суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 8 жовтня 2016 року по 25 жовтня 2016 року, оскільки період з 30 вересня по 7 жовтня 2016 року відповідачем був оплачений та відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 судом вірно вирахувано, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 8 по 25 жовтня 2016 року становить 4 428 грн. 49 коп. (402 грн. 59 коп. х 11), який підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказамивони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторінвипливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілитиміж сторонамисудові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову(стаття 214 ЦПК України).

Посилаючись на порушення судом при ухваленні рішення суду норм матеріального права, відповідач не звертає уваги на положення ст.39-1 КЗпП України, відповідно до якої, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Крім того, у п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року зазначено, що оскільки згідно з ч.2 ст. 23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Таким чином, норма ч. 2 ст. 23 КЗпП України містить виключний перелік випадків укладання трудового договору на строкових умовах під умови якого правовідносини позивача з відповідачем не підпадають.

У зв'язку з тим, що відповідач неодноразово пропонував позивачеві, а позивач погоджувався на продовження строку дії трудового договору, що встановлено судом першої інстанції та в апеляційному суді, і підтверджується матеріалами справи, трудовий договір між ПАТ «Українська залізниця» і ОСОБА_1 є таким, що укладений з 08.07.2016 року на невизначений строк (безстроковий).

В матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач ставив питання перед позивачем про припинення трудових відносин.

Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 17 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року роз'яснив, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність, тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів також не приймає до уваги.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий: Судді: