Постанова № 65165137, 01.03.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 918/1049/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №6, від 23.01.2017р.

відповідача: ОСОБА_2Б, довіреність №159-юд, від 23.12.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.16р. у справі № 918/1049/16 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України по Рівненській області

до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства "Рівнеазот"

про розірвання договорів купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с.2-4) до ОСОБА_4 акціонерного товариства "Рівнеазот" (надалі відповідач) про розірвання договорів купівлі-продажу.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 228 листопада 2016 року (а.с. 129-132) у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що відповідачем зобов'язання з добудови об'єктів незавершеного будівництва, що є предметами договір купівлі-продажу № 6487 від 28.12.2005 року, № 6488 від 28.12.2005 року, № 2288 від 29.05.2006 року, № 2286 від 29.05.2006 року, у встановлений строк не виконані, відтак вказані договори підлягають розірванню на підставі ч.5 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Разом з тим, судом встановлено, що перебіг позовної давності розпочався 31.12.2012 року і, відповідно, закінчився 31.12.2015 року, тобто, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 10.10.2016 року, тобто з пропуском позовної давності.

Крім цього, суд зазначив, що вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Проте, судом встановлено, що листи відповідача, адресовані позивачу, підписані особою, неуповноваженою представляти відповідача у відносинах з позивачем у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності, доказів схвалення вказаних листів зі сторони відповідача суду не надано, отже останні не можуть свідчити про переривання перебігу позовної давності.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.139-140) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить поновити строки апеляційного оскарження, рішення господарського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позвні вимоги задоволити. Крім того, апелянт просить відстрочити сплату судового збору до 01.03.2017.

Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального права, та вважає рішення суду таким, що прийняте при неповному з"ясуванні обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що місцевий господарський суд не врахував загальні правила виконання зобов"язань, встановлених у статті 529 Цивільного кодексу Украни, згідно якої зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, апелянт посилається на п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, згідно якої господарський суд, перш ніж застосовувати позовну давність, повинен з"ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/1049/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р. (а.с.136).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 січня 2017 року позивачу поновлено строки апеляційного оскарження, апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 01 лютого 2017 року на 10 годину 20 хв. (а.с.137-138).

Крім того, враховуючи обставини справи з метою забезпечення права Позивача на конституційний захист його прав та з метою фактичної реалізації права сторін на апеляційне оскарження судових рішень та відповідно до положень 8 Закону України "Про судовий збір", вищевказаною ухвалою суду позивачу відстрочено сплату судового збору до 1 лютого 2017 року.

01 лютого 2017 року через канцелярію суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим (а.с.150-152). Зазначає, що твердження скаржника є безпідставними, так як судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, які підтверджують невиконання відповідачем умов спірних договорів, і дані обставини відображені у судовому рішенні. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, а тому огбгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні, яке відбулось 01 лютого 2017 року, представник позивача (апелянта) обгрунтовуючи підстави апеляційної скарги зазначив, що на думку РВ ФДМ перебіг позовної давності за вимогою про розірвання договорів купівлі-продажу незавершеного будівництва № 2288 та № 2286 від 29.05.2006р. та № 6487, № 6488 від 28.2.2005р. починається з моменту отримання відповідачем претензії про розірвання договорів у 2016р., покликаючись при цьому на ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Водночас, в матеріалах справи відсутній даний документ, що підтверджено і представником відповідача в судовому засіданні.

Враховуючи, що РВ ФДМ України по Рівненській області чітко не визначені підстави апеляційного оскарження судового рішення (підстави апеляційного оскарження, викладені в скарзі, відрізняються від тих, що надані представником в поясненнях), в матеріалах справи відсутні докази, на які покликається представник позивача у поясненнях, колегія суддів вважає за неможливе розглянути апеляційну скаргу.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, представник відповідача заперечив щодо задоволення клопотання позивача щодо відстрочення судового збору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 року розгляд апеляційної скарги відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 01 березня 2017 року на 11 год. 00 хв. (а.с 166-167).

В судовому засіданні, яке відбулось 01 березня 2017 року, представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено ряд договорів купівлі-продажу об"єктів незавершеного будівництва.

Зокрема, 28.12.2005 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва внутрішньомайданчикових залізничних доріг - виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, за п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва - внутрішньомайданчикові залізничні дороги - виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17,на земельній ділянці ВАТ "Рівнеазот", що знаходиться в постійному користуванні, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Ступінь будівельної готовності об'єкта незавершеного будівництва становить 23%.

За п. 1.2. договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

11.01.2006 року між позивачем та відповідачем підписано акт передачі об'єкт незавершеного будівництва внутрішньомайданчикових залізничних доріг - виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17.

Відповідно до п. 1.5. договору указаний в цьому договорі об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 25 500,00 грн.

До обов'язків покупця за цим договором віднесено, зокрема завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (п. 5.3. договору).

Додатковою угодою № 1 від 17.12.2009 року до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30.12.2012 року.

Крім того, 28.12.2005 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, за п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва - цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 - виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17, на земельній ділянці ВАТ "Рівнеазот", що знаходиться в постійному користуванні, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Ступінь будівельної готовності об'єкта незавершеного будівництва становить 12%.

За п. 1.2. договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

11.01.2006 року між позивачем та відповідачем підписано акт передачі об'єкта державної власності групи Д незавершеного будівництва цеху наповнення і зберігання балонів, корпус 372 виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17.

Відповідно до п. 1.5. договору указаний в цьому договорі об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 31 000,00 грн.

До обов'язків покупця за цим договором віднесено, зокрема завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (п. 5.3. договору).

Додатковою угодою № 1 від 17.12.2009 року до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30.12.2012 року.

29.05.2006 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва артезіанських сверловин - виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, за п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва - артезіанські свердловини - виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17, площа ділянки під забудову - 13 525 кв.м., а покупець зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Рівень будівельної готовності об'єкта будівництва становить 34%.

За п. 1.2. договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

09.06.2006 року між позивачем та відповідачем підписано акт передачі об'єкт незавершеного будівництва - артезіанські свердловини - виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17.

Відповідно до п. 1.5. договору указаний в цьому договорі об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 5 000,00 грн.

До обов'язків покупця за цим договором віднесено, зокрема завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (п. 5.3. договору).

Додатковою угодою № 1 від 17.12.2009 року до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30.12.2012 року.

Крім того, 29.05.2006 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва залізобетонної огорожі - виробництва аміаку, що підлягає продажу на аукціоні, за п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва - залізобетонну огорожу - виробництва аміаку, який розташований за адресою: м. Рівне-17, площа ділянки під забудову - 183 кв.м., а покупець зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Рівень будівельної готовності об'єкта будівництва становить 73%.

За п. 1.2. договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

09.06.2006 року між позивачем та відповідачем підписано акт передачі об'єкт незавершеного будівництва - залізобетонної огорожі - виробництва аміаку, за адресою: м. Рівне-17.

Відповідно до п. 1.5. договору указаний в цьому договорі об'єкт продано з урахуванням ПДВ за 16 000,00 грн.

До обов'язків покупця за цим договором віднесено, зокрема завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 3 років від дня підписання акта приймання-передачі (п. 5.3. договору).

Додатковою угодою № 1 від 17.12.2009 року до вказаного договору внесено зміни, за якими строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію встановлено до 30.12.2012 року.

20.05.2013 року позивач звернувся до відповідача рекомендованим листом № 11-07-01467, в якому повідомив відповідача про проведення перевірки виконання умов договорів купівлі-продажу, а також просив надати інформацію та підтверджуючі документи про виконання умов вказаних договорів.

Листами № № 07/46, 07/47, 07/48, 07/45 від 11.10.2013 року відповідач повідомив позивача про те, що на даний час добудова об'єктів незавершеного будівництва є економічно недоцільною, а пов'язані з цим витрати - невиправданими.

Під час розгляду вказаної справи відповідачем також не надано суду доказів того, що об'єкти незавершеного будівництва добудові та введені в експлуатацію.

Отже, умови договору щодо звершення будівництва об'єктів, що є предметами договір купівлі-продажу, відповідачем не виконано.

З метою досудового врегулювання спору позивач у порядку, передбаченому ст. 188 ГК України, звернувся до відповідача з пропозиціями №№ 11-07-03502 - 11-07-03505 про розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва, однак відповіді на них не отримав.

Колегія суддів, розглядаючи позовні вимоги, вважає за необхідне взяти до уваги наступні положення законодавства.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміст ч. 2 цієї статті передбачає загальне правило, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі:

1) істотного порушення договору другою стороною або;

2) в інших випадках, встановлених договором або;

3) в інших випадках, встановлених договором законом.

Отже, така підстава як "істотне порушення договору другою стороною" не є єдиною, і у договорі або законі можуть бути передбачені підстави, які є істотними для договору даного виду.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" передбачено, що обов'язковими умовами приватизації об'єктів незавершеного будівництва, крім продажу під розбирання, є, зокрема встановлення строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва. У разі невиконання умов, зазначених у цій статті, договір купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому законодавством порядку. При цьому покупець, з яким розірвано договір купівлі-продажу, повертає об'єкт приватизації в державну власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує державі збитки, завдані невиконанням умов договору. Розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва є підставою для розірвання договору купівлі-продажу аби договору оренди земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва.

У силу вимог ч. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Отже, невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу у визначені строки, зокрема, зобов'язань щодо функціонування приватизованого об'єкта, є підставою для розірвання договору відповідно до норм спеціального законодавства з питань приватизації майна та умов договору.

Зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу у визначені строки і зазначена обставина не заперечується покупцем під час розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність позовних вимог розірвання договору купівлі-продажу.

Разом з тим, колегія суддів, розглянувши заяву відповідача щодо застосування позовної давності, зазначає наступне.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З наведеного вбачається, що момент, з яким пов'язується початок перебігу позовної давності, розпочинається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання та є єдиним для будь-якого виду зобов'язань.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що строк виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу з добудови незавершених будівництвом об'єктів настав 30.12.2016 року і відповідно перебіг позовної давності розпочався 31.12.2012 року і закінчився 31.12.2015 року.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 10.10.2016 року, тобто з пропуском позовної давності. При цьому колегія суддів зауважує, що позивачем не наведено доводів та не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують поважність причин пропуску позовної давності.

Доводи позивача щодо переривання перебігу позовної давності не беруться колегією суддів до уваги у зв"язку із наступним.

Відповідно до статтті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питанння практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Так, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що листами № № 07/46, 07/47, 07/48, 07/45 від 11.10.2013 року відповідач повідомив позивача про те, що на даний час добудова об'єктів незавершеного будівництва є економічно недоцільною, а пов'язані з цим витрати - невиправданими.

Зазначені листи підписані директором з капітального будівництва - головним будівельником ОСОБА_5 та не містять відбитка печатки відповідача.

Вказаним листам передувало складання актів про недоцільність добудови об'єктів (без дати їх складання), які підписані ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та затверджені головним інженером ОСОБА_8 Як пояснив представник відповідача, вказані акти складалися до закінчення строку дії зобов'язань по добудові об'єктів незавершеного будівництва, визначених у п. 5.3. договорів купівлі-продажу. Крім того, вказані акти складалися для внутрішніх потреб відповідача та не були пов'язані із представництвом останнього перед позивачем.

Судом також встановлено, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не є особами, які згідно зі ст.ст. 92, 237 ЦК України, тобто за законом, установчими документами чи довіреністю, мали право на представництво інтересів відповідача перед третіми особами.

Так, за підп. 13.17.1.- 13.17.3., 13.17.5. п. 13.17. Статуту відповідача право підпису документів, що складаються у процесі здійснення господарської діяльності, належить виключно ОСОБА_1 правління, інші особи здійснюють представництво інтересів відповідача за довіреністю, виданою Головою правління.

Як вбачається з документів, долучених позивачем до матеріалів справи, останні підписані іншими особами, аніж Головою правління, докази видачі їм довіреності на представництво інтересів відповідача перед третіми особами в матеріалах справи відсутні.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що листи відповідача, адресовані позивачу, підписані особою, неуповноваженою представляти відповідача у відносинах з позивачем у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності, а тому не можуть свідчити про переривання перебігу позовної давності.

Колегія суддів зазначає також, що листи про неефективність проведення добудови не можуть бути кваліфіковані, як дії, що свідчать про визнання відповідачем свого обов"язку за договором, а тому й не можуть вважатися обставинами для переривання позовної давності.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених озивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вищеописані обставини справи та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв"язку із порушенням строку позовної давності.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача (скаржника), викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, вивчивши доводи апеляційної скарги зауважує, що позивачем в останній взагалі не вказано, які саме норми матеріального та процесуального права порушено судом першої інстанції. Крім того, апелянтом в скарзі перелічено обставини вчинення порушення умов договорів купівлі- продажу, які судом першої інстанції досліджено в повному обсязі та не оспорюються відповідачем та чітко не визначено підстави апеляційного оскарження судового рішення.

Також колегія суддів звертає увагу, що апелянт у своїй апеляційній скарзі вказує на норми законодавства, які регулюють застосування позовної давності, однак не зазначає, які саме з них порушив суд першої інстанції при вивченні обставин її застосування та перебігу. Вищевказане дозволяє колегії суддів зробити висновок про формальність подання апеляційної скарги позивачем.

Крім того, вивчивши обставини пропуску строку позовної давності позивачем, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно ч.3 статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", державні органи приватизації у межах своєї компетенції контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна.

Відповідно до п.1.3 Порядку контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації державними органами приватизації, затвердженого наказом Фонду від 10.05.2012 року N 631 (далі - Порядок), контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу об"єктів приватизації включає: проведення безпосередньо на об"єктах приватизації або в господарських товариствах, акції (частки, паї) яких є об"єктом приватизації, перевірок виконання власниками цих об"єктів зобов"язань, визначених у договорах купівлі-продажу; опрацюванння документів щодо стану виконання умов вищевказаних договорів на запит державних органів приватизації; застосування санкцій, передбачених чинним законодасвтвом і умовами договорів за невиконання та/або неналежне виконання зобов"язань, визначених договорами купівлі-продажу об"єктів приватизації.

Згідно 2.7 Порядку, за результатами перевірки складається акт за формою згідно з наказом Фонду державного майна України від 09 квітня 2012 року N 472 "Про затвердження форм актів перевірки виконання умов договорів купівлі-продажу", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 квітня 2012 року за N 642/20955.

Разом з тим, проаналізувавши обставини справи, колегія суддів констатує, що позивач вищевказаний контроль проводив не в повній мірі та обмежився направленням листів щодо стану виконання умов спірних договорів. Так, позивачем не надано до матеріалів справи доказів проведення перевірок на підприємстві відповідача, складення відповідних актів перевірок та вжиття заходів до притягнення відповідача до встановленої законом відповідальності за невиконання умов договору.

При цьому позивач із листів відповідача №№ № 07/46, 07/47, 07/48, 07/45 від 11.10.2013 року, якими останній повідомив про недоцільність добудови, достовірно знав про невиконання даних умов протягом усього строку позовної давності - з 31.12.2012 по 31.12.2015 року, проте із позовною заявою звернувся лише 10.10.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по справі), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Враховуючи те, що Відповідач протягом розгляду справи не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у терміни, визначені ухвалами апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає за необхідне стягнути судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 1515,80 грн. при прийнятті рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 29.12.16р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року у справі №918/1049/16 залишити без змін.

Стягнути на користь державного бюджету із ОСОБА_3 відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, м.Рівне, вул 16 Липня, 77, ідентифікаційний код 13989432) 1515,80 грн. відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/1049/16 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мельник О.В.

СуддяПетухов М.Г.