Рішення № 65164952, 20.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2017№910/21650/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії

Газопромислове управління «Шебелинкагазвидобування» Публічного

акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз»

про стягнення 179 602,32 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Грищенко А.А. за довіреністю № 2-362д від 19.12.2016:

від відповідача: Безсрочна А.М. за довіреністю № 3 від 10.01.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислове управління «Шебелинкагазвидобування» Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» (далі - відповідач) про стягнення 1 790 929,67 грн., з яких 1 662 946,40 грн. основного боргу, 73 923,87 грн. пені, 7 496,89 грн. 3% річних, 46 562,51 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем як Оператором спільної діяльності за Договором № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004, було укладено Договір № СДВ-21/01 від 01.02.2011 на виконання послуг по прийому та підготовці вуглеводної сировини, в порушення умов якого відповідач у встановлені строки не здійснив оплату наданих послуг, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 1 662 946,40 грн. та виникли підстави для нарахування пені згідно з п. 7.2. Договору, а також інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21650/16, її розгляд призначено на 12.01.2017 року.

10.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву № 2-01-13927-3 від 28.12.2016 про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 100 709,75 грн., 3% річних в сумі 10 366,81 грн., інфляційні втрати в сумі 68 525,76 грн.

Судове засідання 12.01.2017 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017, після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи призначено на 30.01.2017 року.

В судовому засіданні 30.01.2017 року судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В судовому засіданні 30.01.2017 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що покладення на нього відповідальності неможливе. Так, відповідач вказує, що спірний Договір було укладено на виконання Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.04.2004, який в свою чергу, був укладений між учасниками з метою стабілізації видобутку вуглеводнів на свердловинах та виконання інших робіт, які неможливо здійснити без надання послуг прийому та підготовці вуглеводневої сировини (природного газу та газового конденсату). Таким чином, виконання умов спірного Договору, на підставі якого нараховані пені, інфляційні втрати та 3% річних, напряму залежить від Договору про спільну діяльність №493 від 24.04.2004., який було розірвано постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі №910/2708/16. Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2016 було скасовано означену постанову Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим дія Договору №493 від 24.04.2016 була поновлена. Таким чином, з 31.08.2016 по 14.11.2016 відповідач перестав бути учасником Договору № 493 від 24.04.2004 та оператором спільної діяльності, і відповідно не міг виконувати функції, покладені на нього вищезазначеним Договором, а саме розпоряджатися окремим рахунком спільної діяльності та сплачувати за результатами спільної діяльності платежі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/21650/16 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.02.2017 року.

В судовому засіданні 13.02.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 20.02.2017 року.

17.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано доповнення до відзиву на позовну заяву № 493/17/02-1 від 17.02.2017, в якому відповідач просить суд зменшити розмір пені до 50%, посилаючи на те, що у період з 31.08.2016 року до 14.11.2016 року він був позбавлений можливості виконувати функції оператора спільної діяльності, оскільки в судовому порядку вирішувалось питання про розірвання Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004.

В судовому засіданні 20.02.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.02.2017 року проти задоволення позову заперечив, підтримав подане 17.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання про зменшення розміру пені.

Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2017 року надав додаткові пояснення, відповідно до змісту яких він заперечує проти задоволення поданого відповідачем клопотання в частині зменшення розміру пені на 50%, оскільки надані відповідачем в обґрунтування свого клопотання докази ніяким чином не свідчать про винятковість випадку, який розглядається та наявність об'єктивних обставин, які б виключали можливість належним чином виконати зобов'язання за Договором. Також, відповідачем не надано доказів наявності ускладнень у його діяльності, як оператора спільної діяльності, відсутності майна та коштів. Позивач вважає, що оскільки заборгованість відповідача є наслідком неплатежів за надані послуги, погашення якої не може пов'язуватись зі взаємовідносинами останнього з іншими учасниками правовідносин різного роду з огляду на те, що відповідач є самостійним суб'єктом господарювання і відповідно до розділу 7 Договору прийняв на себе тягар відповідальності за порушення договірних зобов'язань перед позивачем. В той же час, позивач зазначає, що порушення зобов'язання з боку відповідача не є виключенням чи випадком, а носить систематичний характер, про що свідчать численні судові рішення у справах №910/10330/16, №910/8926/16, № 910/15529/16, розмір пені за несвоєчасну оплату наданих послуг на умовах Договору не є значно чи надмірно великим, виходячи із загальної заборгованості по Договору та часу прострочення належної до сплати суми, на яку була нарахована пеня. При цьому, позивач наголошує, що ключовим моментом в даному випадку є те, що обставини, які відповідач вважає виключними, діяли з 31.08.2016, в той час як позивачем заявлено до стягнення заборгованість з серпня 2016 року. На підставі наведеного позивач вважає, що враховуючи фактичні обставини та виходячи з інтересів обох сторін слід враховувати, що сума заборгованості та період прострочки виконання зобов'язання відповідача перед позивачем є значним, що позивач через невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань поніс певні втрати.

У судовому засіданні 20.02.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України, правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" (Виконавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект" (Замовник), що діє в інтересах Спільної діяльності, як Оператор на підставі Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004, укладено договір № СДВ-21/01 від 01.02.2011 на виконання послуг по прийому та підготовці вуглеводної сировини (далі - Договір).

Додатковою угодою № 5 від 25.12.2012 вищевказаний Договір було викладено у новій редакції.

За умовами Додаткової угоди №10 від 25.02.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничу фірму "Техпроект" замінено на товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз".

За умовами п. п. 1.1. Договору в редакції Додаткових угод №11 від 02.06.2014 та Виконавець зобов'язується надати Замовнику на свердловинах № 1 Чкалівського родовища, №№55, 29, 36 Волохівського родовища, №№56, 6, 17 Ульянівського родовища, № 1 Південно-Граківського блоку Борисівського родовища, №№23, 64, 69 Мелихівського родовища, №№4, 22 Левенцівського родовища, №№71, 107 Юліївського родовища, №50 Скворцівського родовища послуги по видобутку, збору, підготовці, транспортуванню вуглеводневої сировини (природного газу, газового конденсату та нафти). В разі забезпечення видобутку та подачі природного газу Замовника до магістрального газопроводу за допомогою компресорних агрегатів Виконавця (Червонодонецька ДКС, Левенцівська ДКС, Ульянівська ДКС) забезпечується його компримування; послуги подачі інгібітору гідратоутворення (метанолу) на горло Свердловин та установку низькотемпературної сепарації, де проходить підготовка газу Замовника.

Відповідно до п. 5.2 Договору, в редакції Додаткової угоди №12 від 31.12.2014, Замовник зобов'язується щомісячно, до 15 числа поточного місяця, провести попередню оплату на підставі рахунку-фактури наданого Виконавцем в розмірі 25 відсотків від вартості фактично наданих послуг за попередній місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до 15 числа місяця наступного за звітнім на підставі Актів приймання-передачі наданих послуг та рахунку-фактури наданого Виконавцем з урахуванням перерахованої попередньої оплати. Переплата за звітний місяць враховується при розрахунках за наступний місяць.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що Замовник зобов'язується щомісячно, до 15-го числа поточного місяця, провести авансування відшкодування витрат інгібітору гідратоутворення на підставі рахунку-фактури наданого Виконавцем в розмірі 100 відсотків від суми відшкодування витрат інгібітору гідратоутворення за попередній місяць. Кінцеве відшкодування витрат інгібітору гідратоутворення здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця до 15-го числа місяця наступного за звітним на підставі Актів здачі-приймання послуг та рахунку-фактури наданого Виконавцем по факсу Замовника з урахуванням перерахованої попередньої оплати.

Відповідно до п. 5.5 договору вартість додаткових послуг, наданих Виконавцем, за зверненням Замовника, визначається додатково на підставі окремих калькуляцій Виконавця, та Замовник зобов'язується оплатити їх за окремими рахунками Виконавця в терміни визначені п. 5.2 Договору. 30.06.2016 року сторони уклали Додаткову угоду №16 до Договору, якою змінили пункт 8.1. Договору та визначили, що цей Договір набуває чинності з моменту підписання за умови погодження ПАТ «Укргазвидобування» і діє до 31.12.2016 року, а у частині розрахунків - до повного виконання.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 2 254 747,91 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами № 08/16-1 від 30.08.2016 на суму 1 118 568,95 грн., № 08/16-2 від 30.08.2016 на суму 700 958,08 грн., № 08/16-3 від 30.08.2016 на суму 114 393,09 грн., № 08/16-4 від 30.08.2016 на суму 320 827,49 грн., підписаними представниками сторін без зауважень та заперечень і скріпленими печатками обох підприємств.

Відповідачем зобов'язання за договором виконувались неналежним чином, тобто було допущено прострочення оплати грошових коштів за договором.

Враховуючи те, що відповідачем було оплачено послуги з порушенням встановлених Договором строків, позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання нараховано пеню в сумі 100 709,75 грн., 3% річних в сумі 10 366,81 грн. та інфляційні в сумі 26 863,95 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 68 525,76 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 10 366,81 грн. суд вважає його арифметично невірним, та таким що суперечить приписам чинного законодавства.

За розрахунком суду, розмір 3% річних за період з 15.09.2016 по 01.12.2016 включно складає 10 366,79 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 100 709, 75 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно п. 7.2 договору за порушення строків оплати послуг Замовник виплачує виконавцю за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 100 709,75 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 50%, суд зазначає наступне.

Так, частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення закріплені також у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Як зазначено в п. 3.17.4. Постанови Пленум Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованої позивачем пені достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а також, беручи до уваги незначний період прострочення виконання зобов'язання та повне погашення заборгованості відповідачем, суд вважає за можливе скористатися правом, передбаченим статтею 83 ГПК України та зменшити розмір пені на 50%.

При цьому, судом враховано, що за умовами Додаткової угоди від 25.02.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничу фірму "Техпроект" замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз".

Зазначена заміна відбулась у зв'язку з укладенням до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004 № 493 додаткової угоди від 20.02.2014 № 8, згідно якої товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" було залучено до спільної діяльності, що здійснюється на підставі договору та йому передано функції оператора спільної діяльності.

Відповідно п. 4.9 договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004 № 493 до обов'язків оператора відноситься, зокрема, обов'язок оплати (проведення розрахунку) по здійсненим фінансово-господарським операціям в рамках договору спільної діяльності.

Підставою невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № СДВ-21/01 від 01.02.2011 стало те, що інший учасник договору від 24.03.2004 № 493 - а саме ПАТ «Укргазвидобування» подав до суду позов про розірвання Договору від 24.03.2004 № 493, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" було залучено до спільної діяльності, що здійснюється на підставі договору та йому передано функції оператора спільної діяльності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/2708/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі вищевказане рішення скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено; розірвано Договір про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2016 у справі вищевказані судові рішення скасовані, справу № 910/2708/16 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Отже, відповідач починаючи з 31.08.2016 (дата прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом) та до 14.11.2016 (дата прийняття постанови Вищим господарським судом України, якою вказану постанову суду апеляційної інстанції скасовано) був позбавлений можливості виконувати функції оператора спільної діяльності.

Наведене підтверджує відсутність вини відповідача у простроченні виконання ним грошового зобов'язання перед позивачем.

Як вже зазначалось, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки господарський суд повинен об'єктивно оцінити, зокрема, причини неналежного виконання зобов'язання.

Враховуючи те, що відповідач з об'єктивних причин допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вважає, що даний випадок є винятковим, а отже, відповідно наведене є підставою для зменшення розміру пені.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову. При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 13-19; код ЄДРПОУ 30162340) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28; код ЄДРПОУ 30019775) в особі філії Газопромислове управління «Шебелинкагазвидобування» (64250, Харківська область, Балаклійський район, селище міського типу Донець, вулиця Стадіонна, будинок 9; код ЄДРПОУ ВП: 00153146) 10 366 (десять тисяч триста шістдесят шість) грн. 79 коп. 3% річних, 50 354 (п'ятдесят тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 87 коп. пені, 68 525 (шістдесят вісім тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн. 76 коп. інфляційних втрат та 2 694 (дві тисячі шістсот дев'яносто чотири) грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.02.2017 р.

Суддя М.Є. Літвінова