Рішення № 65164243, 28.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017р. Справа№ 914/3344/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Марінченко Р.І.

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області, м.Львів,

до Відповідача: Приватного акціонерного товариства «Трускавецькурорт», Львівська область, м.Трускавець,

про визнання права власності

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 03.01.2017 року №18-11-00004);

Відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 03.06.2016р. №21)

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області до Приватного акціонерного товариства «Трускавецькурорт» про визнання права власності.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.12.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 31.01.2017р. В судових засіданнях 31.01.2017р. та 14.02.2017р. оголошувалась перерви.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалі суду у даній справі, яку скеровано чи оголошено Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення перерв в судових засіданнях) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Представник Відповідача проти позову заперечила повністю з причин та підстав, зазначених у відзиві.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Сторонам щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, з врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України суд зазначає про відсутність правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, суд встановив наступне.

28.05.2003р. Трускавецька міська рада прийняла рішення №111 про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів «Трускавецькурорт» з видачею свідоцтв про право власності на нежитлові будівлі в м.Трускавці, в тому числі на вул. Суховоля, 7 (корпус № 3 санаторію «Берізка»).

На підставі вказаного рішення 08.09.2003р. видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю за адресою м. Трускавець, вул. Суховоля, 7 загальною площею 959,8 кв.м, яка зареєстрована на праві колективної власності за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів «Т рускавецькурорт».

Відповідно до результатів перевірок стану утримання, зберігання та використання державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Галлак» в процесі приватизації, проведених працівниками регіонального відділення, санаторій «Берізка» на балансі товариства не обліковується.

ЗАТ «Трускавецькурорт» стверджує (лист від 24.12.2013р. №2376), що на балансі ВАТ «Галлак» будівля спального корпусу №3 на вул. Суховоля, 7 в м.Трускавці не могла обліковуватись, оскільки з 50-х років минулого сторіччя перебувала у власності організацій, правонаступником яких є ЗАТ «Трускавецькурорт». При цьому, жодних підтверджуючих даний факт документів ЗАТ «Трускавецькурорт» не надано.

Однак, на звернення регіонального відділення від 22.11.2013р. №11-13-08387 до ВАТ «Галлак» щодо надання інформації про рух державного майна та копій підтверджуючих документів ВАТ «Галлак» скерував до регіонального відділення угоду №1 про участь Бориславського виробничого об'єднання «Фарба» в розвитку оздоровниці від 1992 року (лист від 17.12.2013р. №14).

У 1992 році між Санаторієм «Берізка» (надалі Санаторій) та виробничим об'єднанням «Фарба» (надалі Забудовник) укладено угоду №1 про участь Бориславського виробничого об'єднання «Фарба» в розвитку оздоровниці (надалі Угода).

Відповідно до п.1.1 Угоди, Забудовник зобов'язується прийняти на баланс спальний корпус №3 санаторію «Берізка» на період проведення реконструкції, а після її закінчення передати його на баланс санаторію для подальшого його використання по призначенню не пізніше 1 кварталу 1993.

Отже, корпус №3 за адресою м.Трускавець, вул.Суховоля, 7 передавався на баланс Забудовника тимчасово та виключно з метою проведення його реконструкції відповідно до умов згаданої вище Угоди.

Натомість, рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради трудящих від 19.08.1952р. №187 із змінами, внесеними рішенням виконкому від 18.03.1993р. №58, було встановлено право власності на домобудови (додаток № 1 до даного рішення), в тому числі і на спальний корпус №3 санаторію №2 (санаторій «Берізка» по вул.Горького, 7 (перейменовано на вул.Суховоля у відповідності до рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 15.02.1990р. №60) у м.Трускавці за санаторієм №2 та зобов'язано Дрогобицьке інвентарне бюро закінчити всю технічну документацію на дану домобудівлю до 27-28 серпня 1952 року.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ст. 5 Конституції УРСР від 30.01.1937р. соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Отже, спальний корпус №3 санаторію №2 у м. Трускавці станом на час прийняття виконкомом Трускавецької міської ради трудящих рішення від 19.08.1952р. №187 належав до загальнодержавної власності.

ОСОБА_3 Міністрів СССР від 10.03.1960р. №335 «Про передачу профспілковим організаціям санаторіїв і будинків відпочинку» було передано у відання республіканських профсоюзів. На виконання зазначеної ОСОБА_3 Міністрів від 10.03.1960р. Рада Міністрів УРСР ОСОБА_3 від 23.04.1960р. №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» зобов'язала Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960р. Українській раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії, головне, республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, в тому числі і Трускавецьке територіальне управління, згідно з додатком №1 до цієї ОСОБА_3, в якому, серед іншого, вказано санаторій Трускавець №2.

Вказане майно передавалось профспілкам у відання, при цьому в постанові ОСОБА_3 міністрів УРСР №606 від 23.04.1960р. відсутні вказівки на передачу майна у власність, та наміру власника УРСР в особі уповноваженого органу ОСОБА_3 Міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати та передавати їх у власність Українській республіканській ОСОБА_3 профспілок.

ОСОБА_3 президії республіканської ради профспілок від 10.05.1960р. «Про приймання профспілками санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» було створено Українське республіканське курортне управління та територіальні курортні управління, до складу яких, згідно з Переліку територіальних курортних управлінь, визначених додатком Додатку №1 до зазначеної ОСОБА_3 від 10.05.1960р., увійшло і Трускавецьке територіальне управління.

Згідно із ОСОБА_3 Президії Української республіканської ОСОБА_3 профспілок від 29.06.1962р. «Про розширення громадського характеру управління санаторно-курортними установами профспілок» Трускавецьке територіальне курортне управління профспілок реорганізовано у Трускавецьку територіальну ОСОБА_3 по управлінню курортами профспілок Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, яка в подальшому на підставі ОСОБА_3 Колегії Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок від 15.06.1989р. «Про створення об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок» була перетворена у Трускавецьке об'єднання санаторно-курортних установ профспілок (Об'єднання Трускавецькурорт) Української республіканської ради з управління курортами профспілок, до складу якої на праві юридичної особи як єдиний господарський комплекс об'єднання входив і санаторій «Берізка» (п.1.7 ОСОБА_3 від 15.06.1989р.), що також підтверджується п. 2 і п. 5 статті І та статтею III Положення про Трускавецьке об'єднання санаторно-курортних закладів профспілок.

XV з'їзд профспілок України, що відбувся у жовтні 1990 року, за рішенням делегатів перетворений в І Установчий з'їзд незалежних профспілок України і прийняв Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок. Згідно з Положенням про Федерацію незалежних професійних спілок України (в наступному змінено найменування на Федерацію професійних спілок України), яке затверджено 06.10.1990р. установчим зїздом незалежних професійних спілок України, перша є добровільним союзом республіканських галузевих та регіональних міжгалузевих профспілкових об'єднань, інших професійних організацій робітників.

22.11.1991р. радою Федерації незалежних професійних спілок України прийнято постанову № ІІ-ІІ-І «Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України з акціонерним капіталом 1089384 тисяч карбованці.

04.12.1991р. між ОСОБА_3 Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця». 04.12.1991р. радою Федерації професійних спілок України та Фондом соціального страхування підписано статут новоствореної юридичної особи, який зареєстровано 23.12.1991р.

Пунктом 1.7 Статуту передбачено, що Акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця» є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, здравниць та господарств, об'єднань санаторно-курортних установ профспілок України. АТ «Укрпрофоздоровниця» зареєстроване па підставі рішення Ленінського райвиконкому міста Києва від 23.12.1991р. №971.

На виконання постанови президії ОСОБА_3 Федерації незалежних професійних спілок України № П-11-1 від 22.11.1991 «Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та положень вищевказаних установчих документів, 24.01.1992р. між Федерацією незалежних професійних спілок України та акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» був укладений Акт приймання-передачі майна територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів тощо, підвідомчих колишній Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, що разом були визначені як вклад до статутного фонду акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Згідно із Переліком лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), складеного спільно Фондом державного майна України та Федерацією профспілок України, до цього переліку за №261 увійшов Санаторій «Берізка» за адресою м. Трускавець, вул. Ю. Дрогобича, 1 (юридична адреса) балансовою (залишковою) вартістю станом на 01.10.1991 року 1648 тис. крб.

ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» від 29.11.1990р. №506 введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна (втратила чинність згідно з ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 України № 2164-ХІІ від 04.03.1992р.).

Положення цієї постанови розповсюджувались на майно санаторію «Берізка», оскільки передача майнових комплексів у відання профспілковим організаціям, здійснене органом державної влади колишнього Союзу PCP як уповноваженим органом на розпорядження державною власністю не мала наслідком зміну форми власності переданого майна. При цьому, передача майна у відання не є передачею майна у власність.

Ст.1 Закону України від 10.09.1991р. № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Відповідно до ст.ст.2,3 вказаного Закону Кабінету Міністрів України доручено забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991р. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Визнати недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної ОСОБА_3 Української PCP 29 листопада 1990 року.

10.04.1992р. Верховна ОСОБА_3 України постановою № 2268-ХП «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України» з метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій.

ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 України № 3943-ХІІ від 04.02.1994р. «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» доручено Кабінету Міністрів України до 01.03.1994р. визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна. До законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованих на території України зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Вказане майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ОСОБА_3 профспілок та було передано до статутного фонду Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю і повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном, з урахуванням приписів ст.1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 України від 07.07.1992р., було покладено саме на Фонд державного майна України.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі ст.317 ЦК України, лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 Цивільного кодексу України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно ст.1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», управління об'єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник мас право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Враховуючи викладене вище, право на звернення із відповідним позовом до суду належить Фонду державного майна України, а не регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області. З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.02.2017 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 06.03.2017р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити сплачений Платіжним дорученням від 08.12.2016 року №760 судовий збір в розмірі 1378,00 грн. за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 78, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 631, 655, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.