Рішення № 65163640, 02.03.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.2017 Справа № 904/12527/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС", м.Київ

до комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", м.Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення основної заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат (договір №234 від 05.11.2008 оренди)

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № б/н від 04.12.2016;

від відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність від 20.01.2017р.

СУТЬ СПОРУ:

30.12.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", м.Нікополь, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 600000,00грн. основної заборгованості; 23250,00грн. трьох відсотків річних; 180701,15грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2016 справу №904/12527/16 передано судді Петренку Ігорю Васильовичу.

За результатами розгляду позовної заяви від 29.12.2016 за вих.№б/н ухвалою суду від 03.01.2017 порушено провадження по справі та призначено слухання на 02.02.2017.

Суд розгляд справи відкладав з 02.02.2017 на 23.02.2017, у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Ухвалою від 23.02.2017 господарський суд задовольнив клопотання позивача та керуючись положеннями статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжив строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) календарних днів, а саме по 15.03.2017. Розгляд справи відкладено з 23.02.2017 на 02.03.2017, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

Ухвалою від 23.02.2017 господарський суд заяву позивача про збільшення позовних вимог повернув без розгляду на підставі пункту 6 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Відзив відповідача на позовну заяву з урахуванням збільшення позовних вимог залишено без розгляду, у зв'язку з поверненням без розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 23.02.2017 та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 23.02.2017 та явкою представника в судове засідання.

Враховуючи викладене господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.

В судовому засіданні, яке відбулося 02.03.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав; представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить суд в їх задоволенні відмовити.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 02.03.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю "Тулс" (далі по тексту - позивач, орендодавець) та комунальним підприємством "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено договір №234 оренди (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування каналізаційну насосну станцію з колекторами за адресою вул.Електрометалургів, 244 (далі по тексту - об'єкт, який орендується).

Загальна площа об'єкта, який орендується 310,30кв.м. (пункт 1.3 договору).

Вартість об'єкту, який орендується 127181,23грн. (пункт 1.4 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що метою даного договору є здійснення процесу приймання та перекачки фекальних стоків.

Пунктом 3.5 договору визначено, що об'єкт, який орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 5.1 договору визначено, що розмір орендної плати, в перший місяць дії даного договору, за цей об'єкт, який орендується, встановлюється у розмірі 20000,00грн. з урахуванням НДС.

Пунктом 5.2 договору визначено, що договірна орендна плата вноситься орендатором щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, слідуючого за звітним.

Пунктом 8.6 договору визначено, що об'єкт, який орендується вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі.

05.11.2008 позивач передав, а відповідач отримав фекальну насосну станцію по вулиці Електрометалургів, 244 інвентарний №2000015, що підтверджується актом приймання-передачі.

18.08.2016 позивачем на адресу відповідача направлено лист від 08.08.2016 за вих.№234-1-16 з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаного листа на адресу відповідача є лист з описом вкладень та фіскальний чек №4323 від 18.08.2016.

Відповідачем претензії залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов.

Відповідач визнає факт укладання між сторонами договору оренди №234 від 05.11.2008.

Відповідач вказує, що нездійснення орендних платежів зумовлено обставинами, які не залежали від відповідача, так як починаючи з червня 2014 року на адресу відповідача перестали надходити від позивача рахунки на оплату та акти прийому-передачі наданих послуг.

Відповідач стверджує, що обов'язковою умовою для здійснення орендних платежів є акт надання послуг, який є підставою для розрахунку.

Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 13.05.2015 по справі №923/1097/13 відповідач стверджує, що у позивача відсутні підстави для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідач не погоджується з розміром заборгованості посилаючись на неодноразові аварійні ситуації на об'єкті оренди, які вимагали вжиття невідкладних заходів. Отже, за результатами проведених ремонтних робіт відповідачем за період з 2012 року по 2016 рік проведено ремонтних робіт на загальну суму 266360,25грн., що підтверджується інформаційною довідкою відповідача.

Позивач надав свої заперечення на відзив наданий відповідачем та вказав наступне:

- договір оренди є діючим;

- об'єкт оренди не є повернутим, так як відсутній акт повернення об'єкту оренди позивачу;

- розмір оренди встановлено у пункті 5.1 договору.

Позивач зазначає, що договір оренди не є договором про надання послуг, отже складання акту про надання послуг з урахуванням положень Цивільного кодексу України не є коректним.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 13.05.2015 по справі №923/1097/13 є недоцільним з урахуванням обставин даної справи.

Аварійні ситуації на об'єкті оренди не підтверджено належними доказами.

Враховуючи викладені обставини позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 600000,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем об'єкту в оренду підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання-передачі від 05.11.2008.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за орендований об'єкт передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 5.2 договору, строк оплати оренду об'єкту в період з червня 2014 року по листопад 2016 року є таким, що настав.

Доказів оплати оренди в сумі 600000,00грн. за період з червня 2014 року по листопад 2016 року відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення об'єкту оренди позивачу відповідачем не надано.

Докази припинення дії укладеного між сторонами договору оренди відсутні.

Розмір орендної плати визначено у пункті 5.1 договору у розмірі 20000,00грн.

Господарський суд визнає обґрунтованими твердження позивача, що договір оренди не є договором про надання послуг, отже складання акту про надання послуг не є обов'язковим.

Крім того, проаналізувавши посилання відповідача на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", лист Міністерства фінансів України №31-11410-09-10/15182 від 30.05.2016, лист Державної фіскальної служби №919/6/99-99-19-03-02-15 та постанови Верховного Суду України господарський суд констатує відсутність прямої вказівки на складання акту про надання послуг під час дії договору оренди.

Господарський суд констатує, що передання наймачеві об'єкту оренди оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору і з цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Враховуючи, що договір оренди є оплатним договором, за користування об'єктом оренди відповідач зобов'язаний вносити орендну плату, отже вимоги позивача є правомірними.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Стаття 785 Цивільного кодексу України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року на загальну суму 23250,00грн. (розрахунок трьох відсотків річних здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 20779,12грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року на загальну суму 180701,15грн. (розрахунок трьох відсотків річних здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 148895,45грн.

Заперечення відповідача в частині відсутності правових підстав для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат визнано судом необґрунтованими.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Господарський суд констатує, що зобов'язання відповідача в частині внесення орендної плати є грошовим, отже наявні правові підстави для нарахування та стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Посилання відповідача на неодноразові аварійні ситуації на об'єкті оренди, за результатами проведених ремонтних робіт відповідачем за період з 2012 року по 2016 рік на загальну суму 266360,25грн. господарський суд визнає такими, що не стосується предмету даного розгляду.

Господарський суд зазначає, що розмір витрат на проведення ремонтних робіт підтверджується інформаційною довідкою відповідача, яка є одностороннім документом та не являється належним доказом наявності аварійних ситуацій та фактичних витрат на проведення ремонту.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 11545,55грн., з урахуванням того, що 95,74% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 252, 253, 254, 249, 509, 525, 526, 530, 536, 610, 612, 625, 629, 759, 761, 762, 763, 782, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (53219, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул.Перспективна, 180; ідентифікаційний код 03341339) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" (03110, м.Київ, вул.Солом'янська, буд.14; ідентифікаційний код 35447191) 600000,00грн. (шістсот тисяч грн. 00 коп.) основної заборгованості; 20779,12грн. (двадцять тисяч сімсот сімдесят дев'ять грн. 12 коп.) трьох відсотків річних; 148895,45грн. (сто сорок вісім тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 45 коп.) інфляційних втрат; 11545,55грн. (одинадцять тисяч п'ятсот сорок п'ять грн. 55 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

07.03.2017

Суддя ОСОБА_3