Рішення № 65163527, 01.03.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 березня 2017 р. Справа № 902/1032/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", м. Вінниця

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 39 376 грн 13 коп.

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: Ковальчук Дар'я Дмитрівна, довіреність № 1-14-6027 від 03.01.2017 р., паспорт НОМЕР_2 виданий Центральним РВ УМВС України у Миколаївській області 07.12.2012 р.

відповідач: не з'явився.

інші: ОСОБА_3, паспорт НОМЕР_3 виданий Старогородським РВ УМВС України у Вінницькій області 10.06.2008 р.

ВСТАНОВИВ :

Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" подано позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 39 376 грн 13 коп. заборгованості за договором № 5052 від 01.01.2016 р., з яких: 32 357 грн 20 коп. основний борг, 3 466 грн 64 коп. пеня, 648 грн 25 коп. 3 % річних та 2 904 грн 04 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 30.11.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1032/16 (суддя Білоус В.В.) та призначено до розгляду на 27.01.2017 р.

12.01.2017 р. на адресу суд надійшли письмові пояснення позивача по суті спору з рядом доданих до них доказів в обґрунтування вимог.

17.01.2017 р. до суду надійшов лист відповідача в якому останній заперечує щодо позову в частинні стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки їх нараховано необґрунтовано та просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у зв'язку із відсутністю предмету спору.

На підтвердження погашення суми основного боргу останнім долучено до листа копії банківських квитанцій.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 31.01.2017 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/1032/16 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О., у зв'язку зі збігом двохмісячного строку розгляду спору та перебуванням станом на 31.01.2017 р. судді Білоуса В.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 03.02.2017 р. справу № 902/1032/16 новим складом суду прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 01.03.2017 р.

В засідання суду 01.03.2017 р. представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання останній було повідомлено завчасно та належним чином-ухвалою суду від 03.02.2017 р., яка надсилалася йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, що є ідентичною тій яка міститься в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому суд зазначає, що адресована останньому ухвала від 03.02.2017 р. підприємством зв'язку не повернута.

Як слідує з пошукової інформації отриманої з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, ухвали від 03.02.2017 р. значиться "не вручене під час доставки".

Крім того про факт обізнаності відповідача про наявність спору в суді свідчить лист останнього від 17.01.2017 р.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнім в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності останнього.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.01.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" (Власник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Користувач) було укладено договір № 5052 про використання опор повітряних ліній електропередач (Договір) (а.с. 9-12,т. 1).

Відповідно до п. 1.1. Договору власник надає право на використання опор повітряних ліній електропередач ПЛ-0,4-10кВ на території Вінницького району (СО "Замостянські ЕМ ") для розміщення на них обладнання користувача (послуги), а користувач зобов'язується оплатити такі послуги в розмірі, у строки та згідно порядку, що встановлені цим договором.

План - схема розміщення обладнання на опорах повітряних ліній електропередач ПЛ-0,4-10кВ; населений пункт, вулиця, диспетчерська назва опор, номери задіяних опор їх кількість та довжина підвісу визначаються у Додатках № 2 та № 3 які є невід'ємними частинами Договору.

Під обладнанням, у Договорі, слід розуміти: телекомунікаційне та/або силове обладнання (кабелі, кріплення, муфти), та/або рекламні щити, що плануються бути розміщеними на опорах повітряних ліній електропередач ПЛ-0,4-10кВ, що належать власнику.

Згідно із п. 3.1. Договору ціна послуги за використання опор повітряних ліній електропередач ПЛ-0,4-10кВ для розміщення на них обладнання є договірною та визначається Додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору вартість послуг за використання опор повітряних ліній електропередач ПЛ-0,4-10кВ для розміщення на них обладнання, становить на місяць 8 089 грн 20 коп., у т.ч. ПДВ 1348 грн 20 коп. згідно Додатку № 4, який є невід'ємною частиною Договору.

Згідно із п. 3.4. Договору розрахунки по договору, здійснюються щомісячно, шляхом перерахування користувачем грошових коштів на поточний рахунок власника, в розмірі, що вказаний у п. 3.2. договору, не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що передує розрахунковому, за який здійснюється оплата.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2016р., а в частині здійснення взаєморозрахунків до їх повного виконання сторонами (п.7.1. Договору).

Разом з підписанням сторонами Договору сторонами було підписано Додаток № 1, № 2, № 3: протокол узгодження договірної ціни, акти обстеження сумісного підвісу обладнання, розрахунок розміру плати за використання опор повітряних ліній електропередач (а.с. 13-19, т.1).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на прострочення відповідачем сплати щомісячних платежів згідно договору № 5052 про використання опор повітряних ліній електропередач.

Як вбачається із змісту позовної заяви позивачем визначено період надання послуг за який утворилась заявлена до стягнення заборгованість, а саме за період з січня 2016 року по листопад 2016 року включно.

Судом встановлено, що за вказаний період позивачем надано послуг відповідачу на загальну суму 88 981 грн 20 коп., що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі наданих послуг (а.с.41-50, 149 т.1).

Відповідач свої договірні зобов'язання стосовно вчасного та повного розрахунку за надані послуги виконав частково, за послуги розрахувався в сумі 56 624 грн, що підтверджується наявними у справі банківським виписками (а.с. 31-40, т. 1).

Хронологія здійснення господарських операцій та проведення розрахунків між сторонами зафіксована в довідці розрахунків станом на 01.11.2016 р.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті наданих послуг відповідно до Договору в сумі 32 357 грн 20 коп.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим, як вбачається з платіжних документів наданих сторонами, відповідач 10.01.2017 р. здійснив з ним повний розрахунок за послуги отримані на умовах Договору за період визначений позивачем в позовній заяві (січень 2016 року - жовтень 2016 року включно) на суму 88 981 грн 20 коп.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступного висновку щодо позовної вимоги про стягнення суми основного боргу.

Як наголошено в п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява № 14-891 від 29.11.2016 р. з додатками здана представником позивача нарочно до канцелярії господарського суду Вінницької області 30.11.2016 р., про що свідчить відбиток штемпелю на першому аркуші позовної заяви.

Провадження за вказаною позовною заявою порушено господарським судом Вінницької області 30.11.2016 р.

Разом з тим, як свідчать наявні у справі банківські виписки сплата існуючого на момент порушення провадження у справі боргу в розмірі 32 357 грн 20 коп. відбулась 09.12.2016 р. та 10.01.2017 р. (а.с. 157-159, т. 1).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення 32 357 грн 20 коп. основного боргу так як останній сплачено відповідачем після порушення провадження у справі, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 466,64 грн пені за період з 21.01.2016 р. по 20.07.2016 р., 648,25 грн 3 % річних за період з 21.01.2016 р. по 31.10.2016 р. та 2 904,04 грн інфляційних втрат за період з 01.02.2016 р. по 31.10.2016 р. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 4.2 Договору у випадку недотримання термінів розрахунків передбачених п. 3.4 Договору Користувач сплачує Власнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановлено на період виникнення заборгованості, за кожен день невиконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства з урахуванням доведеності позивачем факту прострочення боржника.

Перевіркою правильності розрахунку пені, 3% річних судом не виявлено помилок з огляду на що вказані вимоги задовольняються в заявленому позивачем розмірі.

Щодо заявлених інфляційних втрат нарахованих позивачем 2904,04 грн інфляційних втрат за період з 01.02.2016 р. по 31.10.2016 р., то суд зазначає наступне.

Відповідно до норм чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

В п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Натомість, як встановлено судом, позивачем в розрахунку інфляційних втрат взято за основу суму заборгованості без урахуванням проплат на кінець місяця, що потягло за собою невірне визначення суми заборгованості із якої слід рахувати інфляційні втрати.

Здійснивши обрахунок інфляційних втрат у вказаний позивачем період, взявши за основу суму заборгованості на кінець місяця з урахуванням здійснених відповідачем проплат судом, отримано суму інфляційних втрат в розмірі 2 208 грн 36 коп. Решта заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 695 грн 68 коп. є заявленим безпідставно, а в тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Також суд зауважує, що відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з долученням відповідних доказів в підтвердження свого негативного фінансового становища.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову в частині пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Доводи відповідача про проведення розрахунку та відсутності заборгованості перед позивачем були взяті судом до уваги при розгляді вимоги про стягнення суми основного боргу.

Посилання відповідача на необґрунтованість нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат є хибним та не ґрунтується на чинному законодавстві позаяк не спростовує факту допущеного прострочення виконання грошового зобов'язання за які позивачем вжито заходи до забезпечення належного виконання зобов'язання передбачені договором у вигляді пені та нараховано інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, часткової відмови в стягненні інфляційних втрат.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При прийнятті даного рішення судом враховано положення норм чинного законодавства щодо повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору.

Так, відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, для повернення сплаченого судового збору в частині позовних вимог в якій провадження у справі припинено (1 132,37 грн) позивачу необхідно подати до суду відповідне клопотання.

01.03.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст.86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", вул. Магістратська, 2, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 00130694) - 3 466 грн 64 коп. - пені, 648 грн 25 коп. - 3 % річних, 2 208 грн 39 коп. - інфляційних втрат та 221 грн 29 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 695 грн 65 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Провадження у справі по стягненню 32 357 грн 20 грн. - основного боргу припинити на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 06 березня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - АДРЕСА_1