Ухвала суду № 65163047, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

01 березня 2017 року К/800/1921/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Голубєва Г.К., розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 р. у справі № 808/1859/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 р., позов задоволено.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, слід погодитись із наступними висновками судів.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу (пункт 177.4 статті 177 ПК України).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що до витрат операційної діяльності включаються витрати, які визначаються пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, абзац "в" пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачає, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, за приписами ПК України підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Згідно з абзацом "а" п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу у разі, якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто, різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Як вірно встановлено судами, у перевіряємому періоді позивачем придбавалась сировина - не обрізані та обрізані пиломатеріали хвойних та листяних порід, метизи, металопрокат. В подальшому оприбуткована сировина передавалась до підприємств пенітенціарної системи Запорізької області для виробництва барабанів кабельних дерев'яних №№ 8,10,12,14,16, планки ТНК "Дон", ТНК "Нива", металовиробів.

Факт здійснення транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, які підтверджують перевезення товару.

Перевезення великогабаритного вантажу здійснювалось великотоннажним транспортом, з урахуванням технічних можливостей, послуги з перевезення надавали сторонні організації - перевізники, про що складені відповідні договори та акти приймання-передачі виконаних робіт по кожному перевезенню.

Перевезення малогабаритних вантажів здійснювалось автомобілем, який є власністю позивача, про що зазначено у товарно-транспортних накладних.

Для здійснення перевезення сировини, матеріалів та готової продукції позивачем придбавались паливо - мастильні матеріали, які в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності. Оплата за придбані паливо - мастильні матеріали здійснювалась позивачем готівковими грошовими коштами, що підтверджується фіскальними чеками від підприємств - постачальників.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що придбані паливно-мастильні матеріали (дизельне пальне та газ) використані позивачем за цільовим призначенням у власній господарській діяльності, а саме - для здійснення перевезення придбаної сировини, матеріалів та готової продукції на власних транспортних засобах, які в подальшому були використані в підприємницькій діяльності з отриманням доходу.

При цьому, суди дійшли правильного висновку щодо помилковості доводів відповідача про необхідність дотримання позивачем норм витрат палива і мастильних матеріалів, встановлених для підприємств, які мають іншу організаційно-правовою форму.

Також, суди вірно встановли наявність обставин використання позивачем в своїй господарській діяльності мобільного телефону в якості навігатора, який надає можливість визначити найкоротший та найбільш вигідний маршрут перевезення матеріалів та фотокамери, яка дозволяє отримувати чіткі фотографії зразків готової продукції, для подальшого їх продажу.

Отже, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів, мобільного телефону та доведено використання їх у власній господарській діяльності для отримання доходу.

Враховуючи викладене, висновок відповідача про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013-2015 роки, отриманого від здійснення господарської діяльності, та, відповідно, заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та сум нарахованого єдиного внеску, є протиправним.

Щодо встановленого порушення позивачем вимог пункту 1 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", є правильними наступні висновки судів.

Встановлено, що платіжне доручення на перерахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування було надіслано позивачем до банківської установи АТ "Таскомбанк" 09.02.2016 року. Проте, кошти в оплату єдиного соціального внеску списані банком з рахунку позивача 10 лютого 2016 року.

Отже, враховуючи положення п. 129.6 ст.129 Податкового кодексу України щодо відповідальності банку за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, суди правильно зазначили, що позивач виконав свій обов'язок зі сплати єдиного внеску за 2015 рік.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 3 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" зазначено, що повноваження вищих судів щодо перегляду судових рішень мають використовуватись задля виправлення судових помилок.

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи з урахуванням специфіки спірних правовідносин та повноти встановлення судами фактичних обставин справи. Заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 р.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г.К. Голубєва