Постанова № 65160813, 28.02.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 лютого 2017 р. № 820/6675/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В. ,

суддів - Старосєльцевої О.В., Тітова О.М.

при секретарі судового засідання - Самігулліній К.В.

за участі:

представника відповідача ДМС України та третьої особи ГУ ДМСУ в Харківській області - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2 Чунг до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області проскасування рішення,- ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_2 Чунг, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби України №222 від 31.08.2016 року, в частині що стосується громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він прибув до України у 1989 році відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні. 22.06.2004 р. ВГІРФО ГУМВС в Київській області позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні. У листопаді 2016 року позивач через свого представника звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідки, на який отримав оформлену листом від 29.11.2016 р. відповідь, де було зазначено, що згідно наказу ДМС України №222 від 31.8.2016 р. посвідку скасовано. Позивач вважає згаданий наказ незаконним і необґрунтованим, прийнятим без належних на то підстав, і тому позивач просить скасувати цей наказ.

Представник позивача у судовому засідання не прибув, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі. (а.с.52).

Відповідач - Державна міграційна служба України, позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов (а.с.36-39) вказав, що спірний наказ було прийнято на підставі висновку Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 26.07.2016 р. "Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Чунг", спірний наказ повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий у межах наданих повноважень.

У судовому засіданні представник відповідача та третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, підтримав доводи заперечень, просив суд прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, у судове засідання повноважного представника не направила, про дату, час і місце судового засідання повідомлена судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.33-35 КАС України. (а.с.47). Клопотань про відкладення розгляду справи не надсилала, правом надати письмові заперечення чи пояснення не скористалась.

Колегія суддів, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач - громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Чунг, у 1989 році прибув до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.81 р. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні.

22.06.2004 року ВГІРФО ГУ МВС в Київській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ №8601/47607. (а.с.14).

Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після предявлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Матеріалами справи підтверджено, що в листопаді 2016 року позивач звернувся з заявою щодо обміну посвідки до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на який отримав лист від 29.11.2016 р., де йому повідомлялося, що наказом ДМС України №222 від 31.08.2016 року, на підставі висновку ГУ ДМС України у Київській області від 26.07.2016 року, серед іншого, стосовно ОСОБА_2 Чунг:

- скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 22.06.2004 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземців громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- видану на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання Серії КВ №8601/47607 від 22.06.2004 року визнати недійсною та такою, що підлягають вилученню (п.5 Наказу) (а.с. 12).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що головним управлінням ДМС України в Київській області прийнято рішення у формі висновку від 26.07.2016 р. про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні гр. ОСОБА_4 ОСОБА_2 Чунг, яким рішення про видачу посвідки на постійне проживання визнано таким, що прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію". (а.с.8-10).

Вказане рішення (висновок) вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 3 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону.

Колегія суддів з оскаржуваним пунктом 7 Наказом ДМС України №85 від 17.06.2015 року не погоджується, виходячи з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ГУ ДМС України в Київській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію.

Як зазначалося раніше, 22.06.2004 р. ВГІРФО ГУ МВС в Київській області оформило і видало гр. ОСОБА_4 ОСОБА_2 Чунг посвідку на постійне проживання Серії КВ №8601/47607 термін дії "безстроково".

На думку відповідача, на момент звернення (22.06.2004 року) положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1986 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні 22.06.2004 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону ГУ ДМС України в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 26.07.2016 р. про перевірку матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого ДМС України Наказом №222 від 31.08.2016 року скасовано як рішення ВГІРФО ГУ МВС в Київській області від 22.06.2004 року, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому відповідачами не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, пункт 5 Наказу ДМС України №49 від 09.04.2015 року, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМУ №1983 від 26 грудня 2002 року; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання оформлена позивачу у 2004 році, тоді як Наказ ДМС України №49 винесений 09.04.2015 року.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За таких обставин, пункт 5 Наказу ДМС України №222 від 31.09.2016 року, яким скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 22.06.2004 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_2 Чунг; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання Серії КВ №8601/47607 від 22.06.2004 р. визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню (п.5 Наказу) (а.с. 11-13) не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 Чунг до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати наказ Державної міграційної служби України №222 від 31.08.2016 року, в частині що стосується громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 Чунг, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 06 березня 2017 року.

Головуючий суддя Панченко О.В.

Судді Старосєльцева О.В.

ОСОБА_6