Постанова № 65160458, 02.03.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 року м. Львів № 813/4412/16

13 год. 17 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Дорош Х.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2;

відповідача: представник ОСОБА_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправним наказ Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 79-О від 16.11.2016 року «Про звільнення з роботи»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області;

- стягнути з Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити негайне виконання рішення суду.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказ Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 79-О від 16.11.2016 року «Про звільнення з роботи» щодо його звільнення зі служби суперечить вимогам закону та істотно порушує його права, передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Позивач вважає, що підлягає поновленню на роботі, оскільки у відповідності до статті 49-2 Кодексу законів про працю України відповідачем порушено процедуру вивільнення працівника, зокрема, при вивільненні від займаної посади йому не було запропоновано будь-якої вакантної посади станом на момент вивільнення. Також стверджує, що працівник ОСОБА_4, якого поновили на посаді позивача, ніколи не виконував роботи позивача, відтак правові підстави для поновлення вказаного працівника саме на посаді позивача та відповідно звільнення позивача у відповідача були відсутні.

Тому просить наказ про своє звільнення визнати протиправним та скасувати, поновити його на роботі та стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що відповідачем при звільненні позивача були дотримано вимог Кодексу законів про працю України. Зазначає, що позивача було звільнено із займаної посади у звязку з поновленням на роботі ОСОБА_4 за рішенням суду. Відповідачем було здійснено аналіз посадових обовязків позивача та поновленого працівника, на підставі якого зроблено висновок, що посада позивача відповідає посаді поновленого працівника, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд заслухав пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на службі в податкових органах України з 17.07.1995 року, зокрема з 02.02.2016 року на посаді головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області відповідно до наказу від 02.02.2016 року № 5-О, що підтверджується записом в трудовій книжці.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 року у справі № 813/1437/16 визнано протиправним та скасовано наказ Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 04.04.2016 року № 25-О «Про звільнення у звязку з скороченням штатної чисельності» стосовно звільнення ОСОБА_4 та поновлено ОСОБА_4 в Самбірській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 05.04.2016 року.

16.11.2016 року наказом Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 79-О «Про звільнення з роботи» позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, п. 6 ст. 40 КЗпП України.

16.11.2016 року наказом Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 80-О «Про поновлення на роботі ОСОБА_4Р.» ОСОБА_4 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області та переведено на посаду головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 17.11.2016 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України та Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

З аналізу вказаної норми слідує, що обовязковою умовою для звільнення працівника за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є поновлення на роботі працівника, який раніше виконував роботу працівника, що звільняється.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Таким чином, власник або уповноважений ним орган перед звільненням працівника на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП України, зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Таку ж правову позицію підтримав Верховний Суд України в постанові від 10 березня 2015 року у справі № 21-52а15.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати такому працівнику всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 04.08.2010 року у справі № 6-8884св10.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що працівника ОСОБА_4 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області і вказана посада є відмінною від посади головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, яку займав позивач. В той же час, відповідач стверджує, що за своїми посадовими обовязками посада головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів є подібною до посади головного державного інспектора відділу обслуговування платників. Відтак, у звязку з необхідністю виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 року у справі № 813/1437/16 про поновлення на роботі ОСОБА_4 відповідачем проведено аналіз посадових обовязків відповідно до зазначених посад та прийнято рішення про звільнення позивача.

Позивачем долучено до матеріалів справи посадову інструкцію головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (а. с. 18-21) та посадову інструкцію головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (а. с. 22-25). Дослідивши положення вказаних посадових інструкцій суд констатує, що такі містять як ідентичні положення, так і суттєві відмінності, що у підсумку не дає можливості стверджувати про ідентичність таких посадових інструкцій та ставить під сумнів твердження відповідача про те, що ОСОБА_4 перед звільненням з посади виконувала ту ж роботу, виконання якої було покладено на ОСОБА_1. Крім того, як вбачається з наказу № 80-О від 16.11.2016 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_4Р.», ОСОБА_4 було поновлено на посаді головного державного інспектора відділу реєстрації платників та електронних сервісів Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, після чого переведено на посаду головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області. Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не було дотримано обовязкових умов для звільнення працівника за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, суд констатує, що звільнивши позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідачем не було виконано вимоги законодавства щодо його працевлаштування на одній із вакантних посад станом на момент звільнення. Відповідач перед звільненням позивача з посади, зобов'язаний був запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто повинен був вжити заходи до переведення позивача за його згодою на іншу роботу.

Як вбачається з листа відповідача № 4/9/13-10-04-00-21/8 від 19.01.2017 року (а. с. 90), станом на дату звільнення позивача з посади в Самбірській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області були наявні дві вакантні посади, зокрема, першого заступника начальника Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та заступника начальника начальника Старосамбірського відділення Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази неможливості переведення позивача, за його згодою, на будь-яку іншу роботу в Самбірській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.

Отже, суд вважає, що за таких обставин позивач був звільнений з посади без дотриманням вимог статті 40 КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного наказу Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 79-О від 16.11.2016 року у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як субєкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності свого рішення.

Отже, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 79-О від 16.11.2016 року «Про звільнення з роботи».

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що порушення процедури звільнення позивача є підставою для поновлення його на державній службі та підставою для стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

У відповідності до довідки про заробітну плату № 24/10/13-10/05-00-22/19 від 19.01.2017 року (а. с. 91-93) середньомісячний заробіток позивача становить 4390,04 грн., з яких до виплати 3490,08 грн., середньоденний 209,04 грн., з яких до виплати 166,19 грн.

Визначаючи розмір середнього заробітку, втраченого позивачем у зв'язку із вимушеним прогулом, суд виходить із того, що період вимушеного прогулу позивача з 17.11.2016 року по 02.03.2017 року становить 73 дні.

Загальний розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача складає 12131,87 грн., а саме: 73 (дні) х 166,19 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).

Від розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слід вирахувати отримані позивачем виплати від Самбірського міськрайонного центру зайнятості в сумі 1743,26 грн. (відповідно до довідки від № 147 від 31.01.2017 року, а. с. 94).

Всього до стягнення підлягає заробітної плата за час вимушеного прогулу в розмірі 10388,61 грн., яку слід стягнути з Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.

Відповідно до ст. 256 КАС України, постанова суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3490,08 грн. підлягає негайному виконанню.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до правил ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено повністю, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень.

За подання вказаного адміністративного позову позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Ухвалою суду від 28.12.2016 року було відстрочено сплату судового збору за подання адміністративного позову ОСОБА_1 в сумі 551,20 грн. до прийняття рішення у справі.

З урахуванням наведеного та керуючись правилами статті 94 КАС України, суд присуджує на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 79-О від 16.11.2016 року «Про звільнення з роботи».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу обслуговування платників Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 17 листопада 2016 року.

Стягнути з Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (вул. Чорновола, 2а, м. Самбір, Львівська область, 81400, код ЄДРПОУ 39509429) на користь ОСОБА_1 (вул. Садова, 23, м. Рудки, Самбірський район, Львівська область, 81440, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10388 (десять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 61 коп.

В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 3490 (три тисячі чотириста девяносто) грн. 08 коп. постанова суду виконується негайно.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Самбірської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 07.03.2017 року.

Суддя Клименко О.М.