Рішення № 65158253, 27.02.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/19330/16-ц

н/п 2/640/863/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Лях М.Ю.,

при секретарі Хомінської Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовними вимогами про стягення з ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 31200 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11.08.2015 року між ним, як фізичною особою підприємцем та ОСОБА_3 (до шлюбу - Сердеченко) А. Ю. був укладений договір доручення № 02 єкс/02 від 11.08.15 року про надання інформаційних, консультативних послуг з питань операцій з продажу нерухомого майна, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Як вказує позивач на виконання умов укладеного договору ним вживалися заходи спрямовані пошук потенційних покупців для подальшого продажу вказаної квартири, зокрема впродовж певного часу розміщалася реклама в засобах масової інформації та мережі Інтернет, розклеювання оголошень, проводився аналіз пропозицій на ринку нерухомості, забезпечувався огляд покупцями цієї квартири, здійснювалась перевірку правовстановлюючих документів, консультування продавця. Як вказує позивач, ним проведена робота з пошуку покупців на квартиру АДРЕСА_2 за ціною эквивалентною 50 000 доларів США. Зазначає, що ним було знайдено декілька потенційних покупців, які пропонували відповідачу за продаж її квартири 48000-49000 доларів США, проте відповідач відмовлялась. В подальшому, 17.10.2016 року відповідач повідомила, що самостійно надала оголошення в мережі Інтернет та у звязку з цим, коли їй поступила пропозиція про укладення договору купівлі - продажу від третьої особи, яка не мала договірних відносин із позивачем, ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу без участі позивача, у звязку з чим виявила бажання припинити договір доручення № 02 єкс/02 від 11.08.15 року, при цьому відмовилась сплатити обумовлені укладеним договором кошти та відшкодувати витрати. Разом з тим, як зазначає позивач, згідно пункту 6.2. укладеного між ними договору довіритель залишає за собою право оформити договір відчуження обєкта в період дії цього договору з особами, що не мають договірних відносин з повіреним, при цьому повірений не несе юридичної відповідальності за дії довірителя, а довіритель сплачує повіреному неустойку в розмірі 2,5%. Враховуючи, що відповідач добровільно відмовляється повернути позивачу вказану грошову суму він вирішив звернутися до суду захистом своїх прав та законних інтересів з цим позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.

В судове засідання ОСОБА_3 не зявилась, її представник ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності заперечував проти заявлених позовних вимог, які не визнав в повному обсязі, просив відмовити в позові в повному обсязі за недоведеністю та безпідставністю. Пояснив, що договір доручення надає право повіреному вчиняти юридичні дії від імені довірителя, однак в той же час цей договір ніяким чином не обмежує і не позбавляє права довірителя здійснювати ці дії самостійно, у звязку з чим відповідач, уклавши договір купівлі-продажу самостійно без участі позивача не порушила зобовязання, а тому позивач не має права вимагати від неї сплати неустойки. Окрім цього, позивач посилається на пункт 6.2. укладеного договору, який передбачає сплату 2,5 процентів, однак не встановлює, від якої суми вказані 2,5% мають вираховуватися, оскільки зміст укладеного договору не дозволяє дійти однозначного висновку про встановлення сторонами пені за самостійний продаж відповідачем квартири.

Суд, заслухавши пояснення присутніх сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи укладення між ОСОБА_3 та аггенством нерухомості «АІСТ», в особі директора (фізичної особи підприємця) ОСОБА_1 договору доручення № 02екс/02 від 11.08.2015 року згідно умов якого довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобовязання від імені довірителя здійснювати пошук покупців на обєкт нерухомості, належний останній на праві часткової (спільної) власності, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Астрономічна, буд. № 35- ЖАДРЕСА_3, вартість обєкта встановлюється довірителем в сумі 50000 доларів (арк. справи 7). Згідно пункту 6.2 укладеного договору довіритель залишає за собою право оформити договір щодо відчуження обєкта в період дії цього договору з особами, які не мають договірних відносин з повіреним, при цьому повірений не несе юридичної відповідальності за дії довірителя, а довіритель сплачує повіреному неустойку в розмірі 2,5 %.

Відповідно до статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Крім того відповідно до ч. 2 ст. 1008 Цивільного кодексу України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Частиною 1 ст. 1009 Цивільного кодексу України передбачено, що відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто підставою для застосування пені є виключно порушення особою зобовязання, тобто неправомірна поведінка.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статей 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведеного, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли своє доведення в ході судового розгляду, а тому задоволенню не підлягають. За результатами судового розгляду позивачем не доведено наявність в діях відповідача ОСОБА_3 порушення умов укладеного договору доручення від 11.08.2015 року та вимог чинного цивільного законодавства за обставинами, викладеними ним в позовній заяві. Аналіз умов укладеного договору у взаємозвязку з положеннями Цивільного кодексу України не передбачають наявність обмеження у відповідача самостійно як власника належного їй майна вчиняти будь-які правочини з належною їй на праві власності квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1. За таких обставин вона правомірно звернулась у відповідності до положень статті 1008 Цивільного кодексу України до позивача з заявою про припинення укладеного договору доручення від 11.08.2015 року. Окрім цього, укладений договір доручення від 11.08.2015 року не містить чітко встановленого та належним чином визначеного розміру неустойки, яка сплачується винною стороною відповідно до пункту 6.2. укладеного договору за порушення умов цього договору, яка погоджено обома сторонами цього договору.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 11, 60, 88,114, 209, 212, 213 - 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми відмовити.

Вступна та резолютивна частина судового рішення виготовлена в нарадчій кімнаті 27 лютого 2017 року. Повний текст рішення суду виготовлено протягом пяти днів..

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Київського районного суду

м. Харкова М.Ю. Лях