Постанова № 65158132, 22.02.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/1432/17

н/п 2-а/640/124/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді Зуб Г.А.

при секретарі Хлистун Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова про визнання неправомірним рішення про відмову в призначенні пенсії та зобовязання здійснити призначення пенсії за вислугу років, -

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2017 року до Київського районного суду м. Харкова надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, в якому він просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови йому в призначенні пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про прокуратуру»; скасувати рішення відповідача від 05.01.2017 року №1 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про прокуратуру»; зобовязати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за вислугу років з 12.08.2016 року з розрахунку 90% від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру»; та стягнути судові витрати. В обгрунтування зазначених вимог посилається на наступне. Позивач працює в органах прокуратури України з 09.06.1995 року до цього часу. Враховуючи наявність права на пенсійне забезпечення за вислугу років, 12.08.2016 року, позивач звернувся до відповідача з заявою та пакетом документів про призначення пенсії відповідно до ЗУ «Про прокуратуру», проте йому рішенням від 21.08.2016 року було відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 01.11.2016 року, яка набула чинності 29.12.2016 року його позов було задоволено частково, та визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про прокуратуру», скасовано рішення відповідача №297 від 21.08.2016 року, та зобовязано відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру». Проте, ігноруючи рішення суду, відповідачем 05.01.2017 року знову прийнято незаконне рішення №1, яким відмовлено у призначенні пенсії позивачеві. Позивач станом на 12.08.2016 року має вислугу років, яка надає йому право на пенсію згідно із Законом України «Про прокуратуру» фактично складає 22 роки 6 місяців 19 днів. Рахову наведене, на час звернення до органів Пенсійного фонду України позивач мав достатню вислугу років для призначення передбаченої чинним законодавством пенсії. Позивач вважає рішення відповідача таким, що порушує його соціальні права, та незаконно позбавляє його досягнутих соціальних гарантій щодо пенсійного забезпечення. Тому, позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Позивач в судове засідання не зявився, повідомлений належним чином та своєчасно, надав до суду заяву, в якій просить судове засідання проводити без своєї участі, свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача УПФУ у Київському районі м. Харкова в судове засідання не зявився, повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи без участі представника Управління, проти позову заперечував та просив відмовити в повному обсязі, та надав письмові заперечення, в яких посилається, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії після 01.06.2015 року, а тому в призначенні йому було відмовлено, оскільки неможливо здійснити за нормами ЗУ «Про прокуратуру» №1697- VII від 14.10.2014 року, а тим паче застосувати норми ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року. Крім того, в тексті Закону №213- VIII від 02.03.2015 року чітко визначено, що з 01.06.2015 року скасовуються норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ЗУ «Про прокуратуру».

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 8 ОСОБА_2 України в Україні діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Судом встановлено, що позивач працює в органах прокуратури з 09.06.1995 року по теперішній час, що також підтверджується його копією трудової книжки, та 12.08.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури. Рішенням №297 від 21.08.2016 року йому було відмовлено. Позивач не погодившись з вказаним рішенням звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 01.11.2016 року, вказаний адміністративний позов було задоволено частково, а саме визнано дії відповідача неправомірними, скасоване вказане рішення, та зобовязано відповідача розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру». Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу було повернуто відповідачу.

Рішенням від 05.01.2017 року №1 відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугою років відповідно дост. 86 Закону України «Про прокуратуру». В обгрунтування такого рішення пенсійний орган зазначив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 рокуправо у позивача на пенсію відсутнє.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач станом на 12.08.2016 року має вислугу років 22 роки 6 місяців, 19 днів, що пенсійним органом не оскаржується.

Відповідно до п. 6 ст. 92 ОСОБА_2 України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Частиною 2 статті 19 ОСОБА_2 України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2та законами України.

Статтею 46 ОСОБА_2 України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 ОСОБА_2 України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України.

За приписами статей 21, 22 ОСОБА_2 України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

ОСОБА_3 Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою ОСОБА_2 Українивідокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно достатті 17 ОСОБА_2 України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення ОСОБА_3 Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях ОСОБА_3 Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22.05.2008 ОСОБА_3 Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третійстатті 22 ОСОБА_2 України, ОСОБА_3 Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». ОСОБА_3 Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_3 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях ОСОБА_3 Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України діяв Закон України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ.

Нормою ч. 1 статті 50-1Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 16.11.1995 року, було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного ( чинного) заробітку.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VIIзбільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, з 20 до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні ОСОБА_2 України.

Частинами першою - третьоюстатті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується

принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіОСОБА_2 України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

З огляду на викладене, позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років на підставі cт.ст. 50-1 та 86 Закону України «Про прокуратуру» та, керуючись вимогами ст.22ОСОБА_2 України, в розмірі 90 % суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору.

Відсутність відповідного нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України який би регулював умови та порядок перерахунку пенсій, на що посилається відповідач у своїх запереченнях, не може бути підставою для відмови в призначенні особі пенсії. Так, відмова в перерахунку пенсії через не встановлення певного порядку Урядом (справа «Суханов та Ільченко проти України (заяви №68385/10 та 71378/10 від 26.09.2014 року) була розцінена Європейським судом з прав людини як порушення майнового інтересу заявника, що передбачено у ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(параграфи 51-56). Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі «Бутченко проти України» (заява №38677/06 від 24.07.2014 року), у якій констатовано, що Кабінет Міністрів України повинен був запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги. Відмова у призначенні пенсії з посиланням на вказану підставу, також не є правомірною та такою, що порушує право позивача на призначення йому та отримання належного рівне пенсійних виплат.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має достатній стаж для призначення пенсії за вислугу років та додаткові гарантії соціального захисту з боку держави як працівник прокуратури, отже зміст та обсяг досягнутих ним соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовною заявою 31.01.2017 року та просить задовольнити його позовні вимоги з моменту виникнення права на отримання, пенсії, а саме: з 12.08.2016 року, тобто в межах строку звернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. У звязку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з 12.08.2016 року, тобто з дня звернення до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії.

Частиною 2ст. 162 КАС України встановлено, що задовольняючи позов суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним цього рішення, про зобовязання відповідача вчинити певні дії, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод і інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєкта владних повноважень.

Таким чином, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про прокуратуру» є неправомірними, рішення Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова від 05.01.2017 року №1 підлягає скасуванню, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 87, 94 КАС України в звязку з чим вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова на користь позивача судові витрати в розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 6-14, 71, 72, 99-100, 122, 159-163, 167, 183-2, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» - неправомірними.

Рішення Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова № 1 від 05.01.2017 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» скасувати.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, починаючи з 12.08.2016 року з розрахунку 90% від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682017) на користь ОСОБА_1, ІН НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання сторонами копії цієї постанови.

Суддя: