Рішення № 65152781, 23.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/2474/13 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/685/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. П.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої: Крайник Н.П.

суддів: Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.

при секретарі: Куцику І. Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

11.07.2012 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF 48861 від 30.04.2008 р. в розмірі 118 685,91 дол. США, що в еквіваленті становить 948 597,14 грн., звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру №1б в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові, а також виселити відповідачів та інших осіб з вказаних квартир та передати дані квартири в управління позивача на період їх реалізації.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 30.04.2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №KF 48861, згідно якого остання отримала кредит в розмірі 120 000,00 доларів США на термін до 28.04.2023 р. та зобовязалася повернути кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором. У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між позивачем та відповідачами було укладено договір іпотеки від 30.04.2008р., предметом якого є квартира АДРЕСА_2 та квартира №1б в будинку №14 по вул.Новаківського в м.Львові. У зв»язку з невиконанням позичальником зобовязань за кредитним договором станом на 05.07.2012 р. утворилась заборгованість в розмірі 118 685,91 доларів США, що в еквіваленті становить 948597,14 грн.

02.03.2012 року позивач направляв на адресу відповідачів листи-вимоги про необхідність виконання зобов»язань за договором кредиту та попереджав відповідачів, що у випадку невиконання вимог банку, такий вимушений буде звернутися до суду про дострокове стягнення всієї суми кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів з предмета іпотеки.

30.06.2016 року позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути заборгованість за кредитним договором у валюті кредиту, тобто доларах США без зазначення гривневого еквіваленту, а також виселити з предмета іпотеки виключно відповідачів.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF 48861 від 30.04.2008 року в розмірі 118 685,91 доларів США на обєкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру №1«б» в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові, які належать на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕсБанк» від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу, за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕсБанк» щодо всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення такого продажу.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 та квартири №1«б» в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові.

Передано квартиру загальною площею 72,4 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Новаківського, 14/1 та квартиру загальною площею 38,7 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Новаківського, 14/1«б» в управління ПАТ «ВіЕсБанк» на період їх реалізації.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» 3 219,00 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2

Вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази наявності заборгованості позичальника перед банком у розмірі, зазначеному в позовній заяві. Судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 109 ЖК України, а не ч.ч. 1, 2 ст. 109 ЖК України, які підлягали застосуванню до даних правовідносин та не враховано, що квартири № 1 та № 1б по вул. Новаківського, 145 в м. Львові були придбані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у 2001 році, тобто не за рахунок кредитних коштів, наданих Крім того, зазначає, що передача предмета іпотеки в управління іпотекодержателю або іншій особі можлива на підставі договору чи рішення суду лише після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не одночасно з прийняттям такого рішення. Вказує на те, що умови управління майном мають бути визначені договором чи рішенням суду, однак ні іпотечний договір від 30.04.2008 року, ні оскаржуване рішення таких умов не містять.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обовязковим до виконання сторонами. Відповідно до ч.1, 3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієївимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.11, ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разіпорушенняосновногозобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Згідно ст.40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.3 ст.109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками,встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Встановлено, що 30.04.2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого є ПАТ «ВіЕс Банк», та ОСОБА_2 Остапівною було укладено кредитний договір №KF 48861, згідно якого остання отримала кредит в розмірі 120 000,00 доларів США на термін до 28.04.2023р. та зобовязувалась повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором /а.с.6-8/.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 30.04.2008 р. між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку банку передано квартиру №1, площею 72,4 кв.м., в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові та квартиру №1б, площею 38,7 кв.м., в будинку №14 по вул.Новаківського в м. Львові.

У зв»язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором №KF 48861 від 30.04.2008р. станом на 05.07.2012 р. утворилась заборгованість в розмірі 118 685,91 доларів США /а.с.5/.

Згідно п.18 договору іпотеки від 30.04.2008р, укладеного між сторонами, реалізація предмета іпотеки може здійснюватись, зокрема на підставі рішення суду шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідачів з вимогою належного виконання умов кредитного договору, у якій застерігав відповідачів, що у випадку невиконання вимоги банку протягом 30 календарних днів, банк вправі достроково стягнути весь кредит шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки /а.с.30-34/ та виселити відповідачів.

Вимога банку відповідачами залишена без реагування, заборгованість у зазначений банком термін не погашена.

Згідно ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпоткодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предметі іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України від 05.06.2013 року «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Задовольняючи позовні вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки та зазначивши загальний розмір заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції в порушення вимогст.39 Закону України «Про іпотеку», не зазначив усіх її складових та вказав початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізаціївизначенням початкової ціни предмета іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 1322цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 1322цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Враховуючи, що ПАТ «ВіЕс Банк» пред»явивши вимогу про виселення відповідачів з предмета іпотеки жилих приміщень, що не придбані за кредитні кошти, не зазначив іншого постійного жилого приміщення, в яке підлягають виселенню відповідачі, суд з порушенням вимог ч.2 ст.109 ЖК України, задоволив позов ПАТ «ВіЕс Банк» в частині виселення відповідачів з предмета іпотеки, не врахувавши, що таке виселення можливе лише за умови надання іншого постійного жилого приміщення.

Тому, рішення суду в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 та квартири №1«б» в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення суду в частині суми заборгованості та ціни, за якою підлягає реалізація предмета іпотеки слід змінити, виклавши його в такій редакції:

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF 48861 від 30.04.2008 року в розмірі 118 685,91 доларів США, з яких: 102952,00 доларів США заборгованість по тілу кредиту, 11864,86 доларів США заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках, 3869,05 доларів США пеня, що по курсу НБУ станом на 26.10.2016 року становить 99022,14 грн., звернути стягнення на обєкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру №1«б» в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові, які належать на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕсБанк» від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу, за ціною, встановленою за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя в договорі іпотеки, що становить 1020100,00 грн., або на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕсБанк» щодо всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення такого продажу.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 25 березня 2015року у справі № 6-44цс15, норми Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014року, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовів банків про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF 48861 від 30.04.2008 року в розмірі 118 685,91 доларів США на обєкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру №1«б» в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові, які належать на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕсБанк» від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕсБанк» щодо всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення такого продажу, та передачі квартири загальною площею 72,4 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Новаківського, 14/1 та квартиру загальною площею 38,7 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Новаківського, 14/1«б» в управління ПАТ «ВіЕсБанк» на період їх реалізації, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому в цій частині рішення суду слід залишити без змін.

Однак, таке рішення суду не підлягає виконанню протягом дії ЗаконуУкраїни від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 жовтня 2016 рокув частині суми заборгованості та ціни, за якою підлягає реалізація предмета іпотеки змінити, виклавши його в такій редакції:

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF 48861 від 30.04.2008 року в розмірі 118 685,91 доларів США, з яких: 102952,00 доларів США заборгованість по тілу кредиту, 11864,86 доларів США заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках, 3869,05 доларів США пеня, що по курсу НБУ станом на 26.10.2016 року становить 99022,14 грн., звернути стягнення на обєкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру №1«б» в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові, які належать на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕсБанк» від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу, за ціною, встановленою за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя в договорі іпотеки, що становить 1020100,00 грн., або на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕсБанк» щодо всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення такого продажу.

Рішення суду в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 та квартири №1«б» в будинку №14 по вул. Новаківського в м. Львові скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду не підлягає виконанню протягом дії ЗаконуУкраїни від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Мельничук О. Я.

ОСОБА_5