Рішення № 65152507, 28.02.2017, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/710/16-ц

провадження №2/457/62/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі : головуючого судді Грицьківа В.Т.

при секретарі Ринді О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та усунення перешкод у користуванні власністю і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про встановлення факту, визнання договору купівлі-продажу частково удаваним і визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Свої вимоги мотивує тим, що 28 жовтня 1999 року був укладений договір купівлі-продажу квартири під номером 25, що знаходиться у будинку під номером 88, розташованому по вул. Стебницькій в м. Трускавці, Львівської області між ОСОБА_4, яка діяла від свого імені, а також від імені неповнолітнього сина ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діяв від свого імені та на підставі доручення і ОСОБА_7 від імені якої діяла законний представник мати ОСОБА_3 У відповідності до п. 2 вказаного вище договору вартість квартири, що продається становить 26 599 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять грн.), а в п. 3 договору зазначено, що продаж вчинено за 26 600.00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання договору. На підставі вказаного вище правочину, вона набула право приватної власності на квартиру № 25 у будинку №88, який знаходиться по вул. Стебницькій в м. Трускавці Львівської області і єдиним її власником. В той час вона була неповнолітньою і проживала в квартирі разом з матір'ю. В 2004 році її мати будучи на той час розлученою, вийшла заміж за ОСОБА_2, який згодом був зареєстрований в квартирі, що належить їй. Подружнє життя у матері не склалось, так як між ними часто виникали сварки та інші конфлікти.

Наприкінці 2004 року її мати та ОСОБА_2 поїхали на заробітки до Іспанії. В 2009 році ними було прийнято рішення зробити ремонт в квартирі і протягом 2009-2010 років ОСОБА_2 займався організацією ремонту квартири. Всі кошти на ремонт квартири давала її мати, які вона передавала з-за кордону ОСОБА_2 Після завершення ремонту в квартирі, ОСОБА_2 знову поїхав до матері в Іспанію, але довго там не затримався, оскільки відносини між ним та матір'ю остаточно зіпсувались через його зловживання алкоголем і на ґрунті чого він почав бити маму. Відповідач знову повернувся до м. Трускавця і став проживати у квартирі. На той час вона жила у м. Львові в гуртожитку, так як навчалась в ВУЗі.

15 вересня 2014 року рішенням Трускавецького міського суду шлюб між мамою та ОСОБА_2 було розірвано. Зважаючи на такі обставини вона просила відповідача виселитись з її квартири в добровільному порядку. Про це просила його і її мама, але він ігнорував дані прохання.

29 вересня 2015 року вона одружилась та прийняли рішення з чоловіком проживати разом в місті Трускавці в квартирі, власницею якої є саме вона. Але незважаючи на запевнення відповідачем в добровільному порядку виселитись з квартири, він і надалі проживає там, ігноруючи її вимоги, при цьому вже заявляє свої претензії на квартиру. З моменту реєстрації і до теперішнього часу, він постійно залишається зареєстрованим за місцем знаходження квартири № 25 у будинку № 88, який знаходиться по вул. Стебницькій, що в м. Трускавці Львівської області.

Однак, не зважаючи на те, що за вказаним вище договором купівлі-продажу було відчужено саме на її користь квартиру, відповідач залишається фактично її користувачем, оскільки не знявся з реєстрації та не виселився з даної квартири по сьогоднішній день, а тому вона змушена вдруге звернутись до суду для вирішення питання виселення відповідача з квартири, яка належить їй на праві особистої власності в примусовому порядку.

Відтак, позивачка вважає, що згідно положень ст. 381 ЦК України, вона має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своєю квартирою. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку або в обсязі визначеному відповідно до угоди з власником. Таким чином такі правовідносини регулюються виключно серед членів сім'ї власника квартири. Однак відповідач не є членом сім'ї позивачки, оскільки шлюб між ним та матір'ю позивачки розірвано, а крім того такий шлюб 7 серпня 2004 року було укладено незаконно, оскільки в той час ОСОБА_3 перебувала за межами країни.

Відповідач по справі ОСОБА_2 подав до Трускавецького міського суду Львівської області зустрічний позов, який мотивує тим, що у 1996 році він працював на посаді лісничого Доброгостівського лісництва у Дрогобицькому районі Львівської області та проживав у приміщенні Доброгостівського лісництва, де декілька приміщень є обладнано під службове житло. Він познайомився з ОСОБА_3 з якою у нього зав'язались близькі відносини, що проіснували шість місяців до початку 1997 року. З початку 1997 року ОСОБА_3 періодично проживала у нього вдома, а з квітня 1999 року вони стали проживати однією сімєю, як чоловік та жінка офіційно не зареєструвавши свої шлюбні відносини. Вони проживали однією сім'єю без шлюбу, вели спільне господарство, разом виховували її дочку від першого шлюбу ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживала з ними і навчалась у Доброгостівській середній школі. У 1999 році його мали перевести на роботу в іншу місцевість і щоб не вести «кочовий» спосіб проживання, вони вирішили придбати квартиру у м.Трускавці. Вони знайшли спірну квартиру, яку продавали за 10000 доларів США. Таких заощаджень у них не було не дивлячись на те , що ОСОБА_3 вирішила продати родинний будинок за 8000 доларів США, який вона отримала як дарунок, де проживала її тітка, так як її мати ОСОБА_8 мала великі борги і остання вже отримала за цей будинок завдаток у розмірі 3 000 доларів США. Кредитори ОСОБА_8, постійно вимагали повернення боргів, тому вони з ОСОБА_3 вирішили решту грошей у сумі 5000 доларів США, від покупця перевезти за допомогою друзів, які працювали в міліції для безпечності. Вони разом з ОСОБА_3 та друзями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 поїхали в м. Мостиська до пана ОСОБА_6 і він заплатив решту 5 000 доларів США за придбання будинку, який належав ОСОБА_3 Гроші він особисто отримав. На придбання квартири у них не вистачало половини суми, а таких заощаджень у них не було, то він звернувся до своїх братів, щоб вони позичили йому 5000 доларів США на купівлю квартири. Брати подарували йому 5000 доларів США. Таким чином, вони придбали квартиру за 10000 доларів США. Оформленням документів по купівлі-продажу квартири займалася особисто ОСОБА_3, за їхні спільні кошти для їхньої сімї. 28 жовтня 1999 року вони придбали у м.Трускавці трикімнатну квартиру і перейшли проживати у придбану квартиру, де продовжували жити однією сім'єю без шлюбу, продовжували вести спільне господарство. Він займався ремонтом даної квартири, вони виплачували заборгованість по оплаті за комунальні послуги. З ОСОБА_3 вони проживали однією сім'єю більше восьми років, відносини між ними були подружні, вели спільне господарство, тому вони вирішили узаконити фактичні шлюбні відносини і 07 серпня 2004 року уклали шлюб.

15 вересня 2014 року за ініціативою ОСОБА_3 заочним рішенням Трускавецького міського суду шлюб між ними розірвано. Під час розірвання шлюбу ОСОБА_3 питання про розподіл майна не ставила. 01 грудня 2014 року заочним рішенням Трускавецького міського суду за позовом ОСОБА_7 було задоволено позов останньої про виселення його з їх спільної квартири АДРЕСА_1, що у м. Трускавці, яку він придбав спільно з ОСОБА_3, проживаючи однією сімєю без шлюбу.

28 жовтня 1999 року ОСОБА_3, оформляючи договір купівлі-продажу квартири як представник своєї малолітньої дочки ОСОБА_7, і від її імені придбала у ОСОБА_4 та членів її сім'ї, квартиру під номером 25, що знаходиться у будинку під номером 88, розташованому по вулиці Стебницькій, що у місті Трускавці, Львівської області, чим приховала те, що вона ОСОБА_3 особисто придбала квартиру для них як подружжя за їхні спільні кошти, тому даний договір є удаваним, так як він приховує правочин, який був вчинений в дійсності в частині покупця.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання зявилась позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі на підставі доказів зазначених в позовній заяві та уточненій позовній заяві від 12.12.2016 року, а зустрічний позов ОСОБА_2 не визнає та вважає його безпідставним.

Представник позивачки та третьої особи ОСОБА_3 в судове засідання зявився, підтримав первісний позов, який уточнений в заяві від 12.12.2016 року, вважає, що зустрічний позов безпідставний.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання зявився первинний позов не визнав, вважає його безпідставним, а зустрічний позов підтримав в повному обсязі та додав, що він безпосередньо купив спірну квартиру, а ОСОБА_1 до цього немає жодного відношення. З ОСОБА_3 та ОСОБА_1 він проживав як одна сімя. Він ходив на батьківські збори. З 2004 року по 2011 року він разом з ОСОБА_3 проживали в Іспанії. Ініціатором їхнього розірвання шлюбу була донька. Йому через рік стало відомо, що він розлучений. Що стосується спірної квартири, то він організовував купівлю квартири, вибирав нотаріуса, особисто передавав гроші ОСОБА_4. Крім цього, він проводив два рази ремонти в квартирі, перший за його кошти, а другий за спільні кошти, які вони з ОСОБА_3 заробили в Іспанії. Квитанції на оплату комунальних платежів приходили і приходять на прізвище ОСОБА_3. Йому стало відомо про те, що ОСОБА_1 являється одноосібним власником квартири після ознайомлення з заочним рішенням Трускавецького міського суду від 01.12.2014 року, про його виселення.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання зявився підтримав зустрічний позов, а первісний позов вважає безпідставним.

Представник третьої особи відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради Львівської області в судове засідання не зявилась, однак на адресу суду надіслала заяву, в якій просить справу розглядати у її відсутності.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 пояснив, що він являється головою ОСББ у будинку № 88 по вул. Стебницькій в м. Трускавці. Колишні власники спірної квартири ОСОБА_4 повідомили його, що продають свою квартиру з меблями молодій сімї з Доброгостова, а самі мають намір виїхати з м. Трускавця. Це було приблизно в 1999-2000 роках. Після придбання квартири, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 жили разом, разом гуляли, мали дочку, сусіди не знали, що то нерідна донька ОСОБА_14, оскільки ОСОБА_1 називала його батьком. Ірина ніколи не жалілась на свого чоловіка.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 пояснив, що він разом працює з ОСОБА_12. Він також добре знає і його дружину Іру. На даний час йому відомо, що ОСОБА_12 хочуть позбавити його житла. Петро, Іра та ОСОБА_16 проживали однією сімєю. Відносини між ОСОБА_16 та ОСОБА_1 були як батька та доньки. Їхню сімю він знає давно, вони разом святкували новий 1997 або 1998 рік. Спочатку їхня сімя проживала у будинку лісника в с.Доброгостові, мали господарство, кури, корову. Проживали вони як сімя, донька ходила в Доброгостівську школу. Відносини між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 були як батька з дочкою. Разом вони проживали з 1998 року. В 1999 р. або в 2000 р. вони придбали квартиру та переїхали жити в м. Трускавець.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 пояснив, що він являється їхнім сусідом і його квартира поверхом вище. Знає сімю ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від того часу, коли вони купили квартиру в м. Трускавці. Вони проживали, як нормальна сімя, вели спільно господарство. Петро відносився до ОСОБА_1 як до доньки, вона називала його татом, він ходив на батьківські збори. Вони часто були одні в одних у гостях. Йому відомо, що перед переїздом ОСОБА_12 з сімєю проживали в с. Доброгостів. Він завжди думав, що ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_12 і тільки у суді йому стало відомо, що ОСОБА_1 не являється рідною дочкою ОСОБА_2.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 пояснив, що він працює головним лісничим, а ОСОБА_2 працював лісничим в Доброгостівському лісництві з 1992 року по 2000 рік де і проживав. У кінці 1997 року або на початку 1998 року до ОСОБА_12 переїхала жити дружина Іра, а пізніше й ОСОБА_1. До ОСОБА_16 відносився, як батько. Він часто возив її до школи на службовому автомобілі. Жили вони як сімя, вели спільне господарство, тримали кури, корову. У 1999 році вони сімями були на весіллі. ОСОБА_9 у 1999 році вони придбали квартиру в м. Трускавці, куди і переїхали жити.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 пояснила, що вона працює помічником лісничого і знає ОСОБА_12, його дружину ОСОБА_13 та доньку ОСОБА_1. ОСОБА_12 працював з 1992 року лісничим в Доброгостівському лісництві. Дружина переїхала до нього проживати в 1997-1998 р.р., а донька ще пізніше. Вони вели спільно господарство. Петро відносився до ОСОБА_1 як до своєї доньки. Пізніше з с. Доброгостова вони переїхали жити в м. Трускавець, так як ОСОБА_12 купив квартиру.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 пояснила, що вона являється донькою ОСОБА_3. Вона народилась в м. Мостиська. Вона особисто з ОСОБА_2 познайомилась в 1999 році, коли переїхала жити в с. Доброгостів. В Доброгостові вона ходила до школи. ОСОБА_20 з ОСОБА_2 жили добре, але він випивав. В той час вона думала, що він би міг замінити їй рідного батька, тому кликала його татом. Коли вони переїхали жити в м.Трускавець, то він почав ще більше зловживати спиртним. На цьому грунті між батьками були сварки. Через якийсь час її мама поїхала на заробітки в Іспанію, а її залишила на сусідку ОСОБА_21. ОСОБА_20 забирала в Іспанію і ОСОБА_12 для того, щоб він змінився, але він не змінився. Власником даної спірної квартири являється вона. Їй відомо, що дана квартира була куплена за кошти її матері, оскільки вона продала будинок в м. Мостиська, а ОСОБА_2 свої кошти на купівлю квартири не давав. На даний час вона не проживає у спірній квартирі, оскільки там проживає ОСОБА_2

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_22 пояснила, що вона є подругою ОСОБА_3. Ій відомо, що ОСОБА_3 продавши будинок в м. Мостиська, за ці гроші купила собі квартиру в м. Трускавці. Пізніше вона поїхала на заробітки в Іспанію, так як потрібно було зробити ремонт в квартирі. Через якийсь час вона забрала до себе й ОСОБА_2, оскільки він конфліктував з ОСОБА_1. ОСОБА_2 вона перший раз побачила в 2000 році, коли приїхала до ОСОБА_3 в гості в с. Дорброгостів, щоб зустріти Новий 2000 рік.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_23 пояснила, що вона є подругою ОСОБА_3, вони разом працювали в санаторії та часто були в гостях одні у одних. Їй відомо з слів ОСОБА_3, що квартиру вона купила за свої гроші, так як продала будинок. Петро часто випивав, а ОСОБА_3 це неподобалось. Коли ОСОБА_3 була в Іспанії, то ОСОБА_2 побив ОСОБА_1, після цього Іра забрала його до Іспанії.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 пояснив, що він являється чоловіком ОСОБА_1. З ОСОБА_2 він познайомився 5 років тому. ОСОБА_2 розповідав, що завдяки йому ОСОБА_1 є власником спірної квартири. Він також просив його вплинути на ОСОБА_1 щодо судового розгляду, щоб все було нормально.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_24 пояснив, що він являється рідним братом ОСОБА_2. Його брат ОСОБА_2 працював в Доброгостівському лісництві де і проживав, спочатку з першою дружиною, а пізніше з ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_1. Пізніше вони купили квартиру в м. Трускавці. Коли вони купляли квартиру, то він дав брату особисто 2500 доларів США, бо коли він сам будувався, то брат допомагав йому будівельними матеріалами. В 2004 році ОСОБА_2 і Іра розписались й на розписці була його дружина. В квартирі вони проживали

троє: ОСОБА_2, Іра та ОСОБА_1. ОСОБА_16 називала ОСОБА_16 татом. Спочатку в Іспанію на заробітки поїхала ОСОБА_3, а пізніше ОСОБА_16.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_20 пояснив, що він є сусідом ОСОБА_2 та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2. Йому відомо, що квартиру № 25 купляв ОСОБА_2, який жив з ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_16. Петро ніколи не бив ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_1. Він навіть не знав, що ОСОБА_1 не є рідною дочкою ОСОБА_12. Його мама ОСОБА_21 приглядала за ОСОБА_1, бо ОСОБА_3 була в Іспанії і поїхала туди на заробітки, коли там була її мама. Гроші за квартиру ОСОБА_4 давав ОСОБА_12 спочатку 5000 доларів США, а пізніше ще раз 5000 доларів США. Він був присутній при передачі грошей, оскільки його про це попросив ОСОБА_4 продавець квартири.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 пояснив, що він є рідним братом ОСОБА_12. З 1995 року ОСОБА_12 жив в с. Доброгостові та працював в лісництві. В 1996 році брат розлучився зі своєю першою дружиною та через 2-3 роки почав жити з ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_1. Спочатку вони жили в с. Доброгостові, а пізніше коли купили квартиру, то переїхали жити в м. Трускавець. Коли вони купляли квартиру, то він подарував ОСОБА_12 2500 доларів США, це була його частка за батьківську хату, так він залишився проживати у батьківській хаті. ОСОБА_16 кликала ОСОБА_16 татом, а літом канікули проводила у їхніх батьків. Петро з Ірою одружились перед відїздом до Іспанії.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що він давно знайомий з ОСОБА_2. Він памятає, що ОСОБА_2 в 1997-1998 роках жив з ОСОБА_3 та її донькою в лісництві у с. Доброгостів, як одна сімя. Одного разу ОСОБА_2 попросив його поїхати в м.Мостиська, щоб забрати гроші за продаж будинку, бо часи були не спокійні. Їх поїхало четверо: він, ОСОБА_2, Іра та ОСОБА_25. Вони взяли за продаж будинку 5000 доларів США. Він був у квартирі, яку вони купили, вона була в поганому стані, тому Іра й ОСОБА_2 змушені були їхати в Іспанію на заробітки, а пізніше робили ремонт.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_26 пояснив, що ОСОБА_2 він знає з 1993 року. В 1999 році він закінчив інститут, а перед тим 1998 році він проходив практику в Доброгостівському лісництві. 23.10.1999 році він одружувався і на своє весілля запросив ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_3, вони тоді жили в лісництві. Вони жили як одна сімя, вели спільне господарство.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_27 пояснив, що він працював дільничим інспектором в с. Доброгостові з 1995 р. по 1998 р. ОСОБА_12 був лісничим і він часто був по роботі у нього вдома, тобто у лісництві. В лісництві він проживав з ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_1. ОСОБА_16 часто він особисто підвозив до школи. Вони жили як подружжя, у них був спільний бюджет, вели спільне господарство. Пізніше вони купили квартиру в м. Трускавці. Петро робив ремонт в квартирі, він це бачив, бо приїзджав до нього, а ОСОБА_3 в цей час була за кордоном.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_28 пояснив, що він купив будинок в м. Мостиська у ОСОБА_3 та по даний час проживає в цьому будинку. Крім будинку, він ще купив 0,30 га землі та сарай. Коли купляв будинок, то будинок був у запущеному стані. Будинок він купив за 9000 доларів США. Гроші за будинок він давав особисто ОСОБА_3 двома частинами. Спочатку дав 1000 доларів США завдатку, а пізніше решту. Під час отримання грошей Іра була з ОСОБА_16, якому і передавала гроші. Завдаток він дав ОСОБА_3 за місяць часу до самої купівлі будинку.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_29 пояснила, що до неї якось прийшла ОСОБА_3 з мамою та повідомили, що будуть продавати будинок у м. Мостиська, який дівстався ОСОБА_3 від її тітки. Вона доглядала свою тітку і цей будинок був її. Спочатку її чоловік ОСОБА_28 дав завдаток 1000 доларів США, а через якийсь час решту суми. Чоловік гроші давав ОСОБА_3, яка була з ОСОБА_16.

Заслухавши позивачку, представника позивачки та третьої особи, відповідача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку:

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_2, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 28.10.1999 року.

Як вбачається з копії будинкової книги, то на даний час у квартирі АДРЕСА_3 постійно зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_7 з 18.05.2001 року та ОСОБА_2 з 28.10.2004 року.

В матеріалах справи знаходиться копія свідоцтва про шлюб серія 1СГ № 256088 від 29.08.2015 року, з якого вбачається, що 29.08.2015 року ОСОБА_30 уклав шлюб з ОСОБА_31 та після реєстрації шлюбу прізвище дружини зазначено як ОСОБА_30.

Як вбачається з позовних вимог, то позивачка просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою № 25 по вул. Стебницькій, 88 в м. Трускавці та усунути перешкоди в користуванні її власністю шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення за правилами ст.ст. 316, 321, 391 ЦК України та ст.ст. 156, 161 ЖК України з вищевказаної квартири, однак суд не вбачає підстав для задоволення даних позовних вимог виходячи з наступного:

Віповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України , правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Віповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України , право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Віповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до норм згаданих статтей ЦК України, позивачка і просить задоволити свої позовні вимоги, але відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, за згодою члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 156 ЖК УРСР, за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 64 ЖК УРСР, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

У судовому встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований 28.10.2004 року та проживає у спірній квартирі АДРЕСА_3, про що свідчить копія будинкової книги, яка знаходиться у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 161 ЖК УРСР, наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивачки ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб 07.08.2004 року, про свідчить копія свідоцтва серія 1-СГ № 184550 від 07.08.2004 р.

Заочним рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 15.09.2014 року по цивільній справі № 457/1380/14-ц було розірвано шлюб який був укладений 07.08.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зареєстрований у відділі РАЦС Трускавецького МУЮ.

Виходячи з наведеного, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав і проживає на даний час в спірній квартирі, як член сімї, оскільки являвся чоловіком матері позивачки, тобто був членом їхньої сімї і за змістом ст. 156 ЖК УРСР та ч. 1 ст. 405 ЦК України він не може бути позбавлений права користування спірною квартирою № 25 по вул.

Стебницькій, 88 в м. Трускавці. Крім того, коли ОСОБА_2 реєструвався в спірній квартирі, то позивачка на могла давати своєї згоди на дану дію, оскільки була неповнолітньою.

ОСОБА_9, відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України , член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Позивачкою та її представником у судовому засіданні не було предявлено жодного доказу того, що ОСОБА_2 був відсутнім в спірній квартирі без поважних причин понад один рік, а також що ОСОБА_1 не може здійснювати своє право користування чи розпорядження своїм майном.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2, то суд прийшов до наступних висновків:

Відповідно до ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 291 ЦК України фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.

В судовому засіданні беззаперечно ствердили всі допитані свідки факт проживання однією сімєю чоловіка ОСОБА_2 та жінки ОСОБА_3 без шлюбу до 07 серпня 2004 року, тобто дати реєстрації шлюбу у відділі реєстрації актів цивільного стану Трускавецького міського управління юстиції, але свідками вказувались різні дати початку проживання як чоловіка та жінки з 1997 року по 1999 рік. Проте, свідки однозначно вказали на місце початку проживання як чоловіка та жінки, а саме Доброгостівське лісництво с. Доброгостів, Дрогобицького району, Львівської області.

Суд приймаючи до уваги в сукупності покази свідків щодо дати початку проживання як чоловіка та жінки з письмовим доказом довідкою Доброгостівської середньої загальноосвітньої школи ім. Івана Боберського від 16.03.2015 року за № 27, приходить до переконання, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали проживати без шлюбу з квітня 1999 року, оскільки 19.04.1999 року є дата початку навчання в Доброгостівській ЗОСШ - ОСОБА_7, яка являється дочкою ОСОБА_3 відповідачкою по справі, а всі допитані свідки, в тому числі і ОСОБА_7, ствердили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали проживати без шлюбу разом з дочкою ОСОБА_16 у с. Доброгостів, Дрогобицького району, Львівської області.

Суд також зазначає, що період проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як чоловіка та дружини припадає частково на час дії правовідносин, які регулювались Кодексом про шлюб та сімю України, тобто до 01.01.2004 року та правовідносини, які регулювалась Сімейним кодексом України, тобто після 01.01.2004 року. Кодекс про шлюб та сімю України не передбачав такого поняття як проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, що передбачає ст. 74 Сімейного кодексу України.

Відтак, суд вважає за можливе встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з квітня 1999 року по 31.12.2003 року за нормами КпШС України та встановити факт проживання однією сімєю чоловіка ОСОБА_2 та жінки ОСОБА_3, які не перебували у шлюбі між собою в період з 01 січня 2004 року по 07 серпня 2004 року за нормами Сімейного кодексу України.

Що стосується, вимог про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 28.10.1999 року в частині покупця удаваним, скасування реєстрації на спірну квартиру та визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на спірну квартиру, то суд прийшов до наступного:

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу квартири від 28.10.1999 року, то ОСОБА_4, яка діяла від свого імені та імені неповнолітнього сина ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діяв від свого імені та по дорученню від ОСОБА_32 продали, а ОСОБА_7 від імені, якої діяла ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_3.

ОСОБА_9 правовідносини виникли у 1999 році, а відтак у їх вирішенні слід застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР ( в редакції 1963 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Отже за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Законом встановлено, що удаваність угоди визначається її змістом і не передбачено можливості зміни суб'єктивного складу учасників угоди шляхом переведення прав чи покладення обов'язків на осіб, які не були сторонами угоди.

В даному випадку був вчинений договір купівлі-продажу квартири, де ОСОБА_2 не був стороною угоди і крім цього, позивач ОСОБА_2 не надав суду відповідні докази того, що обидві сторони договору купівлі-продажу спірної квартири діяли свідомо для досягнення певної особистої користі, їх дії були спрямовані на досягнення інших правових наслідків і приховували іншу волю учасників угоди.

Що стосується вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним та ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3, то суд вважає, що квартира АДРЕСА_3 було придбана на імя ОСОБА_7 її матірю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки покупець ОСОБА_33 на день придбання квартири була у восьмирічному віці.

Як вже зазначено було раніше, суд прийшов до переконання про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з квітня 1999 року по 31.12.2003 року. ОСОБА_9 правовідносини регулювались Кодексом про шлюб та сімю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільно проживали без реєстрації шлюбу, то придбане спільне майно не можна ввавжати спільною сумісною власністю, відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України.

Факт проживання однією сімєю чоловіка ОСОБА_2 та жінки ОСОБА_3, які не перебували у шлюбі між собою в період з 01 січня 2004 року по 07 серпня 2004 року регулювались Сімейним кодексом України, який вступив в дію з 01.01.2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Так, як спірна квартира АДРЕСА_3 була придбана 28.10.1999 року, то за змістом ч. 1 ст. 22 КпШС України вона не може вважатись спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Однак, дана квартира могла б являтись спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у випадку коли б вона була придбана внаслідок спільної праці їх, як сімї ( при цьому спільною працею, слід було б вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, обєднані в майбутньому для набуття спільного майна). ОСОБА_9 правова позиція висловлена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25.12.2013 року № 6-135 цс 13.

Оскільки позивачем ОСОБА_2 у судовому засіданні не було представлено доказів придбання ОСОБА_3 та ним квартири АДРЕСА_3, внаслідок спільної праці їх, як сімї то спільна власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є частковою, що відповідає змісту ч. 2 ст. 17 Закону України «Про власність» і розмір частки кожного з них визначається ступенем їх участі працею й коштами у придбанні квартири, що викладено в розясненні п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності».

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про власність», майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Як було вже зазначено вище, доказів придбання квартири АДРЕСА_3, внаслідок спільної праці ОСОБА_2 у судовому засіданні представлено не було, натомість в матеріалах справи, є копія договору купівлі-продажу від 26.10.1999 року відповідно до якого, ОСОБА_3 продала житловий будинок з господарськими спорудами у м. Мостиська, Львівської області по вул. 16 Липня, 43 за 20500 грн.

З показів свідків: ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_29, ОСОБА_1 вбачається, що кошти від продажу даного будинку були витрачені ОСОБА_3 на купівлю квартири АДРЕСА_3, що і свідчать дати укладення договорів купівлі-продажу, а саме житловий будинок з господарськими спорудами у м. Мостиська був проданий 26.10.1999 року, а квартира АДРЕСА_3 була придбана 28.10.1999 року.

Однак, відповідно до договору купівлі-продажу від 26.10.1999 року, будинок у м. Мостиська по вул. 16 Липня, 43, ОСОБА_3 був проданий ОСОБА_28 за 20500 грн., а квартира АДРЕСА_3 28.10.1999 року була придбана малолітньою ОСОБА_31, від імені якої діяла ОСОБА_3 за 26599 грн., що дає підстави вважати про залучення і коштів ОСОБА_2, що і ствердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_24

Проаналізувавши вище викладене, суд приходить до переконання, про можливість визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3, однак відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а тому не вправі вийти за межі позовних вимог ОСОБА_2 Однак, даний факт не позбавляє права ОСОБА_2 в подальшому звернутись до суду за захистом свого права.

Керуючись ст. 235 ЦК України, ст. 22 КпШС України, ст. 74 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 208 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про власність», с у д,

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради Львівської області про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та усунення перешкод у користуванні власністю.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з квітня 1999 року по 31.12.2003 року.

Встановити факт проживання однією сімєю чоловіка ОСОБА_2 та жінки ОСОБА_3, які не перебували у шлюбі між собою в період з 01 січня 2004 року по 07 серпня 2004 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_34