Ухвала суду № 65147797, 07.03.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Шеремет А.М., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Деркач І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сарненського районного суду від 21 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Сарненського районного суду від 21 червня 2016 року позов задоволено:

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" або банк) (рахунок №290955819; МФО: 331 605; код ЄДРПОУ: 22550043) заборгованість за кредитним договором №014\53-05\61457 від 13.06.2007 року в розмірі 365 832, 80 гривень, що складається з поточної заборгованості за кредитом, яка підлягає достроковому стягненню в розмірі 324 240, 15 гривень, та заборгованості за процентами в розмірі 41 592, 65 гривень.

В рахунок погашення заборгованості у сумі 365 832, 80 гривень за кредитним договором №014\53-05\61457 від 13.06.2007 року на підставі договору іпотеки від 13.06.2007 року звернуто стягнення на користь банку на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 72, 6 кв.м, житловою - 48, 4 кв.м, яка складається з чотирьох кімнат та розташована в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Сарненською міською радою 12 квітня 2000 року (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно виданий 1 червня 2007 року Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації за №14750899, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 8355552, номер запису 171-2997 в книзі 28) шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (рахунок №290955819; МФО: 331605; код ЄДРПОУ: 22550043) 5 487, 49 гривень судового збору.

13 січня 2017 року ухвалою Сарненського районного суду заяву ОСОБА_1 про перегляд даного заочного рішення залишено без задоволення.

Іншими відповідачами заява про перегляд заочного рішення не подавалася, а судом не переглядалася.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність і необґрунтованість через порушення норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про те, що позивач шляхом обману переконав його уникати явки в судові засідання у справі, чим його позбавлено також можливості і позасудового врегулювання спору. Судом залишено без уваги ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", ст. 64 Конституції України, ст. 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що потягло порушення його прав на захист і недодержання вимог ст.ст. 6, 10, 27 ЦПК України.

Покликався на неправильне застосування судом ст.ст. 1, 7, 33 37, 39 Закону України "Про іпотеку", роз'яснення п.п. 38, 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" та правових висновків постанов Верховного Суду України від 10.06.2015 року в справі №6-449цс15, від 3 лютого 2016 року в справі №6-202цс15, від 21 жовтня 2015 року в справі №6-1561цс15 та від 8 червня 2016 року в справі №6-1239цс16, а також від 30 березня 2016 року в справі №6-1851цс15.

Вважав, що оскільки строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором ще не наступив, а рішення про дострокове повернення кредитних коштів кредитодавцем не приймалося, тому оскаржуване рішення за відсутності звіту (висновку експерта) про оцінку квартири є необґрунтованим.

Крім того, позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, адже в позові не вказано загального розміру вимог та всіх його складових, опису нерухомого майна, що підлягає зверненню стягнення, заходи щодо забезпечення збереження предмет а іпотеки, передачі його в управління на час реалізації, спосіб реалізації заставної квартири, пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, початкова ціна предмета іпотеки для подальшої реалізації.

Одночасне звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості вважав неправильним і посилався на лист Верховного Суду України від 1 лютого 2015 року.

Також судом не додержано положень ст.ст. 10, 60, 57-59 ЦПК України, ст. 13 ЦК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" щодо законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Не згоден і з розподілом судових витрат, позаяк судовий збір присуджено до стягнення тільки з двох відповідачів.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову банку в позові.

Рештою учасників процесу рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Те ж саме зазначено і в роз'ясненнях п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку".

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості, суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у позичальника виникла заборгованість перед кредитодавцем, яка підлягала до стягнення на користь банку.

Як правильно встановлено судом, 13 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (внаслідок зміни найменування - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014\53-05\61457, за умовами якого позичальник отримав у банку 34 170 доларів США кредиту зі строком остаточного повернення 12 червня 2017 року зі сплатою 13, 5 відсотків річних за користування коштами (а.с. 11-18). Згодом неодноразово між сторонами укладалися додаткові угоди щодо врегулювання існуючих кредитних відносин (а.с. 19-20, 26-31, 33-35).

З метою повернення ОСОБА_5 кредитних коштів того ж числа між банком з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з другої сторони укладено договір іпотеки №014\53-05\61457-і, за яким обидва іпотекодавці як власники 4-кімнатної квартири АДРЕСА_1 забезпечили вимогу іпотекодержателя, що випливає із зазначеного кредитного договору. Іпотекодавці є власниками предмета іпотеки на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видане Сарненською міською радою 12 квітня 2000 року (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно виданий 1 червня 2007 року Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації за №14750899, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 8355552, номер запису 171-2997 в книзі 28) (а.с. 36-41).

Внаслідок прострочення виконання зобов'язання позичальником станом на квітень 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 365 832, 80 гривень, з яких: 324 240, 15 гривень становить поточна заборгованість за кредитом та 41 592, 65 гривень - заборгованість за процентами.

Скориставшись своїм законним правом, позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у вказаному розмірі та до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості (а.с. 6).

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин щодо стягнення кредитної заборгованості застосуванню підлягали норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав банк, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, стягнувши спірну заборгованість із позичальника на користь кредитодавця.

Згідно зі ст.ст. 1054, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На а.с. 43 міститься письмова вимога від 25.11.2015 року №114-0000\15-56289 про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором (відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів"). Цією вимогою станом на 28 жовтня 2015 року визначено про існування простроченої заборгованості позичальника перед банком у 3 649, 97 гривень простроченого кредиту, 23 608, 06 гривень заборгованості за відсотками. Попереджено про дострокову сплату 324 240, 15 гривень заборгованості за кредитом, 23 608, 06 гривень заборгованості за відсотками та розрахованої згідно з кредитним договором пенею протягом 60 днів з дати вимоги. Про факт вручення йому вимоги свідчить підпис ОСОБА_1 у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 44). Дана вимога банку в добровільному порядку ним виконана не була.

Тому доводи апеляційної скарги про незаконність дострокового стягнення заборгованості за кредитом не заслуговують на увагу і є необґрунтованими.

Не можна погодитися і з його посиланнями про помилковість висновків суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, згідно зі ч.ч. 1 і 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Статті 15 і 16 ЦК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Таким чином, правом на апеляційне оскарження судових рішень, тобто на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції з перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвали суду першої інстанції наділені:

1.)сторони (незалежно від їх участі в судовому засіданні);

2.)інші особи, які беруть участь у справі. Тобто право на апеляційне оскарження у справах позовного провадження відповідно до ст. 26 ЦПК України мають треті особи, представники сторін і третіх осіб. При цьому судові представники можуть вчиняти від імені особи, які вони представляють, усі процесуальні дії, що їх має право вчинити ця особа. Усі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності;

3.)особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалювалося в заочному порядку, тому право на його апеляційне оскарження відповідач набуває лише після залишення судом, що ухвалював це рішення, заяви про його перегляд без задоволення (ч. 4 ст. 231 ЦПК України). У справі беруть участь як відповідачі троє осіб, однак лише один з них - ОСОБА_1 скористався суб'єктивним процесуальним правом на подання заяви про перегляд заочного рішення, яка залишена судом без задоволення, а тому тільки він й набув право на апеляційне оскарження заочного рішення суду.

Тобто рішення суду переглядається колегією суддів в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення лише його особистих цивільних прав, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заяви про перегляд заочного рішення Сарненського районного суду від 21 червня 2016 року не подавали, місцевий суд з цього приводу своєї ухвали не постановляв, а права представляти інтереси інших відповідачів йому законом чи договором надано не було.

Права ж ОСОБА_1 зверненням стягнення на предмет іпотеки безпосередньо чи опосередковано не порушуються через те, що він не є його власником (співвласником) і відповідних речових прав на нього не має.

Абзац перший п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", роз'яснює, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у т.ч. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки\застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави\іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Відтак хибними вважає апеляційний суд і твердження ОСОБА_1 про неправильне застосування норм матеріального права, адже він не є іпотекодавцем, а тому одночасне пред'явлення вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення заборгованості з позичальника та звернення стягнення на предмет іпотеки з майнових поручителів ґрунтується на обставинах справи і положеннях закону.

Щодо покликань про порушення норм процесуального права, то фактів таких недодержань процесуального закону, що потягли би помилкове вирішення справи, відповідач не навів, а апеляційним судом не було здобуто.

Так, згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Решта доводів апеляційної скарги, зокрема про присудження судових витрат лише із ОСОБА_3 і ОСОБА_4, також є необґрунтованими і не заслуговують на увагу колегії суддів, адже не порушують прав ОСОБА_1

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, про необхідність та вимушеність захисту його прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а заочне рішення Сарненського районного від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: