Ухвала суду № 65147241, 06.03.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/10170/15-ц Номер провадження 22-ц/786/117/17Головуючий у 1-й інстанції Рибалка Ю. В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Обідіної О.І., Пікуля В.П.,

При секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання інформації недостовірною та стягнення моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування свого позову зазначав, що в ході розгляду Харківським апеляційним господарським судом його апеляційної скарги у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, ОСОБА_3 подав письмове пояснення до матеріалів господарської справи де серед іншого зазначив: «После этого я понял, что ОСОБА_2 просто мошенник и обратился с иском о взыскании долга». Відповідач ОСОБА_4 в ході судового засідання з розгляду вказаної справи 17.12.2015 усно оголосив пояснення ОСОБА_3 та зазначив, що: «після цього ОСОБА_3 сказав, що він зрозумів, що це шахрай, тому звернувся в суд, щоб повернути борг в примусовому порядку». Вважає, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 принизили таким чином його честь та гідність, порушили його немайнові права, а тому просив визнати вказану інформацію недостовірною та стягнути з відповідачів моральну шкоду у сумі 45 000,00 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального прав, просить його скасувати та ухвалите нове про задоволення позову.

Зокрема вказує, що судом невірно визначено правову природу спірних правовідносин, оскільки поширена відповідачем інформація є не суб'єктивними судженнями, а порушенням його немайнового права на повагу до честі й гідності.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 17.12.2015 року в ході судового засідання Харківського апеляційного господарського суду, під час розгляду справи за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, ОСОБА_3 подав письмове пояснення до матеріалів господарської справи де серед іншого зазначив: «После этого я понял, что ОСОБА_2 просто мошенник и обратился с иском о взыскании долга». Відповідач у даній справі ОСОБА_4 у ході судового засідання з розгляду вказаної справи 17.12.2015 усно оголосив пояснення ОСОБА_3 та зазначив, що: «після цього ОСОБА_3 сказав, що він зрозумів, що це шахрай, тому звернувся в суд, щоб повернути борг в примусовому порядку».

Вищевказані обставини сторонами не заперечуються.

Так, Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України такому праву відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, яка ганьбить її гідність, честь, ділову репутацію.

Пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи а також ділової депутації фізичної та юридичної особи» (далі Постанова) встановлює певні критерії для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням такої інформації.

Єдиною вимогою є юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову.

Він складається з таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Особливий порядок щодо інформації адресованій суду, державним органам, посадови особам, встановлений пунктами 16, 17 вищевказаної Постанови.

Так, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тому, інформація, зазначена у позовній чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах, може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з абзацом 2 п. 16 зазначеної Постанови у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Окрім того, при вирішенні питання щодо спростування недостовірної інформації, суд враховує також характер поширеної інформації, а саме чи є вона такою, яка містить фактичні твердження.

Законодавець відповідно до 47-1 Закону України «Про інформацію» надає певну свободу для висловлювання своїх думок. Така свобода може бути виражена за допомогою оціночних суджень, які мають легальне визначення, закріплене у статті 30 вказаного закону.

Відповідно до частини другої зазначеної статті оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири.

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не довів факту, що інформація, яка була поширена відповідачами в суді у ході розгляду господарської справи, порочить його честь та гідність, порушує особисті немайнові права, а тому відсутні підстави для визнання її недостовірною та стягнення моральної шкоди. Також суд зауважив, що позивачем відповідно до вимог ст. 277 ЦК України, не зазначено спосіб відновлення його порушених прав.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що інформація, зазначена у поясненнях до матеріалів господарської справи адресована виключно суду, стосувалася предмета позову, а відтак була предметом розгляду, встановленому чинним процесуальним законодавством, і відповідно, не може вважатися поширенням недостовірної інформації.

Окрім того, за своїм характером інформація, викладена у як у письмових так і усних поясненнях відповідачів за своїм змістом та характером використання мовних засобів містить оціночні судження, оскільки відповідачі висловилися суб'єктивно, зокрема, критикуючи, оцінюючи дії ОСОБА_2, не зазначаючи при цьому фактичних даних.

Доказів в обґрунтування поширення недостовірної інформації відповідачем у позасудовий спосіб, яке призвело б до порушення особистих немайнових прав позивача, суду не надано, юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову відсутній.

При таких обставинах, вимоги позивача є безпідставними, а доводи апеляційної скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

За вказаного, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення постановлено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не вбачається підстав для його скасування або зміни.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 314, 315, ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Панченко О.О.

Судді: /підпис/ Обідіна О.І. /підпис/ Пікуль В.П.

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області ___ Панченко О.О.