Рішення № 65143443, 01.03.2017, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа №293/415/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 березня 2017 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого суддіДубовік О.М.,

за участю секретаря судового засіданняПоліщук І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства "Кіровгеологія" Державної служби геології та надр України, треті особи: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Коростишівському районі та Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області про захист трудових прав, визнання незаконними бездіяльності та дій роботодавця, зобов'язання вчинити дії, поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку на час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, вимоги якої уточнив під час судового розгляду, до Казенного підприємства Кіровгеологія Державної служби геології та надр України, де просив:

визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не підписання акту проведення розслідування причин виникнення професійного захворювання за формою П4 стосовно позивача протягом жовтня 2014 року - лютого 2015 року і невидачі останньому направлення на ВТЕК;

зобовязати відповідача вчинити дії щодо видачі позивачу направлення на ВТЕК;

визнати незаконним і скасувати наказ від 02 березня 2015 року №?9к про звільнення у звязку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоровя згідно з пунктом 2 статті 40 КЗпП України;

поновити позивача на роботі з 03 березня 2015 року;

стягнути з відповідача на користь позивача втрачений заробіток за час вимушеного прогулу з 03 березня 2015 року по день ухвалення судом рішення в справі;

стягнути заподіяну порушенням трудових прав немайнову (моральну) шкоду в сумі двадцять тисяч гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на такі обставини.

З серпня 2008 року по лютий 2015 року позивач перебував із відповідачем у трудових стосунках та працював на посаді розколювача (колія) плит та блоків на відкритих гірничих роботах у карєрі.

У 2014 році йому було поставлено діагноз із висновком щодо протипоказань роботи в контакті з вібрацією, фізичною напругою, у шумі та несприятливому мікрокліматі. Копію зазначеного медичного висновку було передано відповідачу, однак він ухилявся, на його думку, від складання й підписання акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 щодо позивача та від видавання йому направлення ВТЕК для встановлення ступеню втрати працездатності.

07 березня 2015 року позивач отримав лист від відповідача, яким його було поінформовано про звільнення 02 березня 2015 року у звязку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоровя і відмовою від переведення на іншу роботу.

Також зазначив що лише 11 березня 2015 року було підписано акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4.

Вважає, що зазначені підстави його звільнення є незаконними та такими, що порушують його права, відтак через свої незаконні дії та бездіяльність відповідач має сплатити ОСОБА_1 моральну шкоду.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених у позові, та просили вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав повністю, подав заперечення на позовну заяву (т. 1 а. с. 59-61), просив відмовити в задоволенні позову у звязку з необґрунтованістю та безпідставністю. При цьому зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбулось через його стан здоровя, який не дозволяв йому виконувати роботу згідно займаної посади; перед звільненням, як того і потребує діюче законодавство у сфері праці, позивачу було запропоновано вакантні місця на підприємстві (згідно з його станом здоровя); зазначене звільнення позивача було погоджено з профспілковою організацією. Щодо не підписання акту проведення розслідування причин виникнення професійного захворювання за формою П4 стосовно позивача протягом жовтня 2014 року - лютого 2015 року представником відповідача було звернуто увагу суду на той факт, що відповідач не був єдиним підписантом зазначеного документу, так як на вимогу діючого законодавства представник роботодавця дійсно входить до складу комісії із розслідування причин виникнення професійного захворювання працівника, а затримка у підписанні зазначеного документу сталася не з вини безпосередньо відповідача. Вважав, що видача направлення на ВТЕК не входить до прямого обовязку підприємства роботодавця, де працює робітник. Не вбачаючи вини з боку відповідача у порушенні норм діючого законодавства про працю щодо ОСОБА_1, просив відмовити також у стягненні моральної шкоди.

Представник третьої особи Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Коростишівському районі Житомирської області у судове засідання не зявився, подав заперечення на позовну заяву (т. 1 а.с. 30-31), у якому просив залишити без розгляду позовну заяву в частині визнання незаконними бездіяльність відповідача щодо не підписання акту проведення розслідування причин виникнення професійного захворювання за формою П4 щодо позивача протягом жовтня 2014 року - лютого 2015 року й невидачі позивачу направлення на ВТЕК та зобовязати відповідача вчинити дії стосовно видачі позивачу направлення на ВТЕК. 24.02.2017 року надіслав заяву про розгляд справи без участі представника і просив суд відмовити у задоволенні позову повністю (т. 3 а.с. 233).

Від третьої особи Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області представник у судове засідання не зявився, до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності останнього (т. 3 а.с. 213).

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, свідків, встановив такі обставини справи і відповідно ним правовідносини.

Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

12 серпня 2008 року позивач був прийнятий на роботу до Управління виробничо-технічного обслуговування Казенного підприємства «Кіровгеологія» розколювачем (колієм) плит та блоків на відкритих гірничих роботах у Бистріївському карєрі (а.с. 7).

Згідно медичного висновку №32/1187 Центральної лікарсько-експертної комісії (ЦЛЕК) про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 23 вересня 2014 року, наданий Державною установою «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України» ОСОБА_1 було поставлено відповідний діагноз та зазначено, що протипоказана робота в умовах впливу пилу, шуму, вібрації, несприятливого мікроклімату (т. 1 а.с. 8).

02 жовтня 2014 року Житомирською обласною профпатологічною лікарсько-консультативною комісією було постановлено заключення про протипоказаність позивачу фізичної напруги, роботи в контакті з вібрацією, в шумі та несприятливих метеоумовах (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до п. 74 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232, в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), представники роботодавця, первинної організації відповідної профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві відсутня), входять до складу комісії з проведення розслідування причин виникнення професійного захворювання (далі - комісія з розслідування), яку утворює головний державний санітарний лікар Автономної республіки Крим, області або міста.

Пунктом 76 зазначеного Порядку передбачено, що розслідування у випадку професійного захворювання проводиться протягом десяти робочих днів після утворення комісії з розслідування.

Якщо з об'єктивних причин розслідування не може бути проведене у зазначений строк, він може бути продовжений керівником закладу, що утворив комісію, але не більш як на один місяць. Копія відповідного наказу надсилається всім членам комісії з розслідування.

01.10.2014 року УВТО КП «Кіровгеологія» отримано за вх. 217 повідомлення №871 про професійне захворювання (отруєння) ОСОБА_1 від 23.09.2014 р. (т. 1 а.с. 62).

Листом від 01.10.2014 року за вих. №879 УВТО КП "Кіровгеологія" запропонувало до складу комісії визначених осіб від підприємства, на якому праціював позивач (т. 1 а.с. 72).

Як вбачається з протоколу №1 засідання комісії по розслідуванню причини виникнення професійного захворювання працівника УТВО КП «Кіровгеологія» ОСОБА_1, від 17.02.2015 року складання акту було відкладено у звязку з тим, що на той час не було належним чином проведено розслідування (т. 3 а.с. 77-78). У звязку з чим ОСОБА_2 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання був складений 11.03.2015 року (т. 1 а.с. 10-11) після того як позивач ОСОБА_1 був звільнений.

Згідно норм зазначеного Порядку на роботодавці не лежить прямий обовязок щодо підписання акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання. Обовязки безпосередньо роботодавця у даному випадку регулюються пунктами 79 та 80 згаданого Порядку. У той час як обовязок скласти акт розслідування хронічного захворювання лежить безпосередньо на комісії з розслідування, що закріплено у пп. 5 п. 81 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Таким чином, суд не вбачає з боку відповідача бездіяльності щодо не підписання вказаного акту.

Щодо вимоги позивача зобовязати відповідача видати направлення на ВТЕК необхідно зазначити таке.

Згідно вимог діючого законодавства, а саме ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи, зокрема, в межах заявлених позовних вимог.

Згідно Інструкції затвердженої Наказом Міністерства охорони здоровя України 14.02.2012 р. № 110, яка визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації №088/о Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК) (далі - форма № 088/о).

Форма № 088/о заповнюється лікуючим лікарем закладу охорони здоровя за місцем проживання чи лікування хворого, підписується головою і членами лікарсько-консультаційної комісії і надсилається в медико-соціально-експертну комісію (далі - МСЕК).

Підставами для направлення на МСЕК є, зокрема, наявність ознак інвалідності, закінчення терміну інвалідності, необхідність продовження листка непрацездатності.

Порядок розгляду питання встановлення групи інвалідності, склад і повноваження медико-соціальних експертних комісій, процедура оскарження їхніх рішень встановлюються Положенням про медико-соціальну експертизу, Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, які затверджені постановою Кабінету Міністрів Українивід 3 грудня 2009 року №1317 (в редакції, діючий на момент виникнення спірних правовідносин) та Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоровя від 5 вересня 2011 року № 561.

Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

З метою проходження такого обстеження, слід звертатись до закладів охорони здоровя за місцем проживання або роботи. Лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я оформляє документи щодо особи для проведення огляду комісією за формою, затвердженою Міністерством охорони здоровя.

Як вбачається з ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу нормативних актів, діючих як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судом, не вбачається обовязку роботодавця щодо видачі направлення на ВТЕК. До того ж самі нормативно-правові акти не передбачають поняття «направлення на ВТЕК». На запитання суду представник позивача не змогла чітко пояснити що саме означає дане поняття. Якщо позивачем та його представником малось на увазі направлення на медико-соціальну експертизу, яку проводить медико-соціальні експертні комісії, то згідно п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу та п. 10 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, п. 69 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, згаданих вище, професійних захворювань і аварій на виробництві, не передбачено, що саме роботодавець повинен (зобов'язаний) надати таке направлення.

За вище зазначених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо зобовязання відповідача вчинити дії щодо видачі позивачу направлення на ВТЕК до задоволення не підлягають за безпідставністю, необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Частиною 1 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтями 170 КЗпП Українита 6 Закону України «Про охорону праці»передбачено, що працівників, які потребують за станом здоровя надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмежень.

Відповідно до пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України(далі КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоровя.

Суд, з метою недопущення порушення трудових прав працівника у разі звільнення з цих підстав, виходив із наявності таких обовязкових передумов:

1) виявлення невідповідності стану здоровя ОСОБА_1 виконуваній роботі, тобто наявність протипоказань продовженню роботи в існуючих умовах праці в період дії трудового договору (а.с. 63-65);

2) наявність медичного висновку, що підтверджує стан здоровя позивача (т. 1 а.с. 8, 9, 66);

3) існування спеціальних вимог до стану здоровя працівника при виконанні певної роботи чи зайнятті посади;

4) наявність письмової відмови ОСОБА_1 від переведення на іншу роботу (т. 1 а.с. 70).

Виявлена невідповідність займаній посаді за станом здоровя полягає в тому що:

- працівник за станом здоровя не може впоратися з трудовими обовязками (при цьому відсутня провина працівника в неналежному виконанні обовязків), або

- продовження даної роботи протипоказано працівникові за станом здоровя та створює загрозу його життю й здоровю.

З огляду на викладене, підґрунтям для звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії.

Згідно ст. 170 КЗпП України,за наявності такого медичного висновку у роботодавця виникає обов'язок перевести працівника, за його згодою, на легшу роботу. Залишати працівника працювати у попередніх умовах праці не можна, у звязку з тим, що це може спричинити погіршення стану здоровя.

Відповідно до медичного висновку (а.с. 8, 9, 66) продовження даної роботи (в наявних умовах праці) протипоказане працівникові за станом здоровя і створює загрозу для його життя і здоровя (при цьому не має значення, справляється працівник з роботою чи ні).

Звільнення допускається тільки у випадку, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, не протипоказану за станом здоровя (ч. 2 ст. 40 КЗоТ України). Таке переведення оформлюється наказом (розпорядженням) із урахуванням положень частини 1 статті 32, частини 1 статті 114 і частини 2 статті 170 КЗпП України.

Оскільки звільнення на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України належить до випадків розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця або уповноваженого ним органу воно допускається лише за наявності попередньої згоди первинної профспілкової організації членом якої є працівник (ч. 1 ст. 43 КЗпТ).

Відповідно до статті ст. 43 КЗпП України, якщо працівник є членом профспілки, роботодавець має звернутися до виборного органу первинної профспілкової організації для отримання попередньої згоди на звільнення такого працівника.

26 січня 2015 року УВТО КП «Кіровгеологія» отримано медичний висновок Центральної лікарсько-експертної комісії (ЦЛЕК) про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 22.01.2015 р. №1/22 ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 66), наданий Державною установою «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України», що цілком відповідає вимогам п. 68 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232, в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин. Згідно даному висновку зазначено ряд протипоказань щодо роботи в певних умовах.

Згіднопротоколу №1 ПР сумісного зібрання адміністрації і профспілки УВТО КП «Кіровгеологія» від 09.02.2015 року на зборах, було вирішено запропонувати позивачу посаду сторожа Коростишівської дільниці УВТО КП «Кіровгеологія» (т. 1 а.с. 67).

Коростишівською центральною районною лікарнею ім. Д.І. Потєхіна, 23.02.2015 року було надіслано лист начальнику УВТО КП «Кіровгеологія» з переліком рекомендованих посад для переведення ОСОБА_1 на іншу посаду (т.1 а.с. 68).

З протоколу №2 ПР сумісного зібрання адміністрації і профспілки УВТО КП «Кіровгеологія» від 02.03.2015 року, вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано за станом здоровя перевестися на посаду сторожа, проте останній відмовився від переведення у звязку з місцем проживання та не змогою вчасно прибувати на роботу та добиратися додому, склавши відповідну заяву (т. 1 а. с. 70), у звязку з чим профком надав згоду на його звільнення (т. 1 а.с. 69).

Посилання позивача та його представника на те, що профспілкова організація не надала відповідного погодження (попередньої згоди) на звільнення ОСОБА_3 не підтвердилось під час судового розгляду справи, так як згідно протоколів №1 ПР та №2 ПР 09 лютого та 02 березня 2015 року відбулись сумісні зібрання адміністрації і профспілки, де також був присутній і позивач, що не заперечувалося останнім під час судового засідання під час допиту у якості свідка 21 грудня 2016 року. Під час цих зібрань також вирішувалися питання переведення позивача на іншу посаду, яку було запропоновано, через неможливість виконувати роботу за станом здоров'я, та погодження з профспілковою організацію отримання попередньої згоди на звільнення ОСОБА_1, який відмовився від запропонованої посади, яку може займати з огляду на стан свого здоров'я. Лише той факт, що у вище зазначених протоколах не відображено певний порядок денний стосовно переведення та звільнення позивача не є безумовним доказом щодо відсутності погодження з боку профспілкової організації звільнення ОСОБА_1 як робітника.

Наказом №9-к від 02 березня 2015 року позивача звільнено у звязку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоровя і відмовою від переведення на іншу роботу, згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 71).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 Постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Пропрактикурозглядусудамитрудовихспорів",при розгляді справ про звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, коли встановить, що воно проведене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки чи їх виконання протипоказане за станом здоровя або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу.

Доводи представника позивача щодо ненадання відповідачем переліку вокантних посад за всіх структурним підрозділам підприємства - відповідача, які існували на момент звільнення, на погляд суду, є формальними і нічим необґрунтованими, а тому також не беруться до уваги, оскільки містять лише посилання на наявність такого без наведення будь-яких обгрунтувань та надання доказів протилежного.

Надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, суд вважає, що з боку відповідача порушень діючого законодавства при звільненні позивача не було, а тому у задоволенні позовної вимоги щодовизнання незаконним наказу від 02.03.2015 №9-К «Про звільнення з роботи» слід відмовити.

Під час судового розгляду було допитано свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Однак покази зазначених свідків суд до уваги не приймає, так як з'ясовані обставини справи доведені фактичними даними через інші засоби доказування.

Враховуючи, що всі інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від даної вимоги, суд вважає, що в задоволенні його позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди слід відмовити в зв'язку з безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до статті 60 ЦПК України Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення в справі й щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві (ч. 1ст. 20 ЦК України, ст. ст.3, 4 ЦПК України).

Суд, здійснює правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу в задоволенні позову.

Щодо заявленого під час судових дебатів представником позивача ОСОБА_6 клопотання відносно постановлення судом окремої ухвали з приводу ненадання представником відповідача ОСОБА_2 доказів під час судового розгляду справи, суд вважає за необхідне розтлумачити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Окрема ухвала має бути обґрунтованою і вмотивованою. Вона може бути винесена тільки на підставі матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на дійсні причини й умови, які сприяли порушення закону. Обставини, які належать до причин і умов, що сприяли порушення закону, підлягають всебічному, повному та обєктивному дослідженню в судовому засіданні.

Отже, з аналізу норм ЦПК України випливає, що постановити окрему ухвалу є правом суду, а не обов'язком. Крім того, згідно зі ст. 27 ЦПК України відповідач, як особа, яка бере участь у справі, наділена правом, а не обов'язком щодо подання доказів.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 27, 60, 212-215, 218 ЦПК України, 40, 43, 170 Кодексу України про працю, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Казенного підприємства "Кіровгеологія" Державної служби геології та надр України, треті особи: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Коростишівському районі та Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області про захист трудових прав, визнання незаконними бездіяльності та дій роботодавця, зобов'язання вчинити дії, поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку на час вимушеного прогулу відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів з моменту його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. М. Дубовік