Постанова № 65136587, 10.02.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2017 року 810/386/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доКиївської митниці ДФСпрозобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці ДФС про зобов'язання встановити позивачу з 22.11.2016 надбавку за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу та застосувати наслідки такого встановлення для здійснення перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 22.11.2016 по 29.12.2016.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 14.05.1975 по 25.06.1977 проходив службу в Радянській Армії, а з 11.10.1982 по 15.02.1999 проходив військову службу в органах безпеки, що підтверджується записами в трудовій книжці. Однак, при обчисленні стажу державної служби позивача відповідач відмовився зараховувати йому період служби в Радянській армії та військової служби в органах безпеки, у зв'язку з чим, на думку позивача, така відмова є неправомірною та такою, що порушує його законні права та інтереси.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на час складання протоколу про встановлення стажу роботи/служби позивачу, останнім не було надано жодного документа для визначення стажу державної служби, а тому йому правомірно було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 18 % до посадового окладу. Щодо наданої позивачем архівної довідки Служби безпеки України від 13.12.2016, то відповідач зазначив, що вона була надана до відділу по роботі з персоналом Київської митниці ДФС після оформлення протоколу та передачі інформації до управління фінансів, бухгалтерського обліку та звітності. Крім того, відповідач зауважив, що з даної довідки неможливо встановити конкретні періоди проходження позивачем військової служби в Збройних силах та органах безпеки для підтвердження записів у трудовій книжці.

У судове засідання, призначене на 03.02.2017, з'явились позивач, його представник та представник відповідача.

До початку розгляду справи по суті позивач та представник відповідача подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 проходив службу в Радянській Армії (Збройних Силах) та військову службу в органах безпеки, а саме:

з 14.05.2014 по 25.06.1977 - служба в Радянській армії (Збройних Силах), про що в трудовій книжці здійснено записи за №6 на підставі військового білету НОМЕР_1 та за №10 на підставі довідки УСБУ від 22.01.2002 №1670;

з 11.10.1982 по 15.02.1999 - військова служба в органах безпеки, про що в трудовій книжці здійснено запис за №11 на підставі довідки УСБУ від 22.01.2002 №1670.

В лютому 1999 року підполковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби за ст. 65 п. "в" (за станом здоров'я) у відставку, виключений зі списків особового складу, з 15 лютого 1999 року.

Вислуга позивача на день звільнення з військової служби складала: у календарному обчисленні 18 років 05 місяців 15 днів, у пільговому - 02 роки 01 місяць 29 днів; навчання у вузі - 02 роки 04 місяці 25 днів, всього 23 роки 09 днів (наказ голови СБУ від 11.02.1999 №170-ос).

Вказаний факт підтверджується Архівною довідкою Служби безпеки України від 13.12.2016 №24/5-5389.

У травні 2002 року ОСОБА_1 поступив на службу в Державну митну службу України та відповідно до наказу від 10.05.2002 №157-к призначений на посаду головного інспектора відділу організації оперативної роботи Управління власної безпеки.

У жовтні 2002 року відповідно до наказу від 23.10.2002 №460-к ОСОБА_1 призначений на посаду начальника відділу організації оперативної роботи Управління власної безпеки.

01 квітня 2004 року відповідно до наказу від 30.03.2004 №226-к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника Управління власної безпеки - начальника відділу аналітичної роботи Департаменту кадрового забезпечення на роботи з персоналом.

Відповідно до наказу від 14.04.2005 №468-к ОСОБА_1 з 12.04.2005 призначений на посаду начальника відділу профілактики проявив корупції Департаменту внутрішньої безпеки.

У листопаді 2005 року відповідно до наказу від 14.11.2005 №1945-к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади у порядку переведення до Київської регіональної митниці відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до наказів Державної митної служби України від 14.11.2005 №1946-к та Київської регіональної митниці від 14.11.2005 №634-к ОСОБА_1 з 15.11.2005 призначений на посаду начальника відділу внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці.

Згідно наказу Державної митної служби України від 28.07.2008 №1351-к ОСОБА_1 з 01.08.2008 був звільнений з посади начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі №2а-1987/12/2670 скасовано наказ Державної митної служби України від 28.07.2008 №1351-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби власної безпеки Київської регіональної митниці з 01.08.2008, зобов'язано голову Державної митної служби України видати наказ про поновлення на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці з 01.08.2008 та зобов'язано Державну митну службу України нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2008 по день поновлення на роботі.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі №2а-1987/12/2670 Державна митна служба України видала наказ від 19.12.2012 №2934-к "По особовому складу митних органів", відповідно до якого скасовано наказ Державної митної служби України від 28.07.2008 №1351-к "За номенклатурою посад Голови Служби" та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці з 01.08.2008.

Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України "Про державну службу" в редакції, що діяла на момент видання Державною митною службою України наказу від 19.12.2012 №2934-к, надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Так, наказом Київської регіональної митниці від 24.12.2012 №1532-к ОСОБА_1 було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40 відсотків.

У подальшому, згідно наказу Державної митної служби України від 10.01.2013 №179-к ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці 10.01.2013 за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Київською регіональною митницею на виконання наказу Державної митної служби України від 10.01.2013 №179-к видано наказ від 10.01.2013 №49-к, відповідно до якого ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористані відпустки за період проходження державної служби в Київській регіональній митниці з 15.11.2007 по 10.01.2013 відповідно до ст. 24 Закону України "Про відпустки".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 у справі №826/1664/13-а визнано протиправним наказ Державної митної служби України від 10.01.2013 №179-к про звільнення ОСОБА_1, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби внутрішньої безпеки Київської регіональної митниці з 11.01.2013 та стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2013 по день поновлення на посаді.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 у справі №826/1664/13-а, з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2016, вимоги державного виконавця від 28.09.2016 у виконавчому провадженні ВП №44074222/15 Державна фіскальна служба України видала наказ від 18.11.2016 №3716-о "Про виконання рішення суду", відповідно до якого скасовано наказ Державної митної служби України від 10.01.2013 №179-к "Про звільнення ОСОБА_1" та зобов'язано керівника Київської митниці ДФС забезпечити виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, з урахуванням його стажу роботи та кваліфікації відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до наказу Київської митниці ДФС від 22.11.2016 №788-о ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Південний термінал" Київської митниці ДФС з 22.11.2016.

В грудні 2016 року постійнодіючою комісією Київської митниці ДФС проведено засідання по визначенню стажу роботи/служби ОСОБА_1 для встановлення надбавки за вислугу років, за результатами якої складено протокол від 15.12.2016 №42.

Відповідно до даного протоколу від 15.12.2016 №42 постійнодіючою комісією Київської митниці ДФС вирішено, що стаж роботи (державної служби) ОСОБА_1, що дає право на отримання щомісячної надбавки за вислугу років, станом на 22.11.2016 становить 06 років 02 місяці 22 дні.

Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений із даним протоколом та ним надано архівну довідку Служби безпеки України від 13.12.2016 №24/5-5389.

Наказом Київської митниці ДФС від 21.12.2016 №862-о на підставі службової записки начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_3 "Щодо надання інформації" від 15.12.2016 №208/10-70-07 ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 18 % до посадового окладу.

Згідно наказу Київської митниці ДФС від 29.12.2016 №892-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Південний термінал" Київської митниці ДФС 29 грудня 2016 року з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Однак, при обчисленні стажу державної служби ОСОБА_1 відповідач не включив час проходження ОСОБА_1 служби в Радянській Армії (Збройних Силах) та військову службу в органах безпеки, а також стаж роботи у період, коли позивач не працював в митних органах з поважних причин, а саме у зв'язку з поновленням його на посадах в митних органах на підставі рішень судів.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникла між сторонами, суд виходить з наступного.

З 1 травня 2016 року принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначається Законом України від 10.12.2015 №889-VII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VII).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державним службовцем є - громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Положеннями статті 46 Закону №889-VIIІ передбачено, що стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Порядок обчислення стажу державної служби затверджується Кабінетом Міністрів України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229).

Згідно пунктами 2, 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 обчислення стажу державної служби здійснює служба управління персоналом державного органу.

Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тощо).

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж державної служби обчислюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, а також архівними установами.

Стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.

Так, згідно з пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIIІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

До 30 квітня 2016 року правовідносини з приводу проходження державної служби регулювались положеннями Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу", а порядок обчислення стажу державної служби визначався постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, яка втратила чинність з 01.05.2016 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229.

Згідно з приписами абзаців другого, третього пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема:

- на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII;

- на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань.

Абзацами другим, п'ятим пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 встановлено, що до стажу державної служби включається також:

- період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом;

- час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Як було встановлено судом, позивач у період з 14.05.2014 по 25.06.1977 проходив службу в Радянській армії (Збройних Силах), про що в трудовій книжці здійснено записи за №6 на підставі військового білету НОМЕР_1 та за №10 на підставі довідки УСБУ від 22.01.2002 №1670.

Також, судом встановлено, що позивач у період з 11.10.1982 по 15.02.1999 проходив військову службу в органах безпеки, про що в трудовій книжці здійснено запис за №11 на підставі довідки УСБУ від 22.01.2002 №1670.

При цьому, вислуга позивача на день звільнення з військової служби складала: у календарному обчисленні 18 років 05 місяців 15 днів, у пільговому - 02 роки 01 місяць 29 днів; навчання у вузі - 02 роки 04 місяці 25 днів, всього 23 роки 09 днів (наказ голови СБУ від 11.02.1999 №170-ос).

Вказаний факт підтверджується Архівною довідкою Служби безпеки України від 13.12.2016 №24/5-5389 та записами в трудовій книжці, які були надані відповідачу 15.12.2016 в ході встановлення позивачу стажу роботи (державної служби), що дає право на отримання щомісячної надбавки за вислугу років.

Також, судом було встановлено, що стаж державної служби ОСОБА_1 на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів митного контролю за період з 10.05.2002 по 22.11.2016, а саме з дати прийняття присяги державного службовця по дату призначення на посаду заступника начальника митного посту - начальника відділу митного оформлення №2 митного посту "Південний термінал" Київської митниці ДФС, складає 14 років 06 місяців 13 днів.

При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача, що припинення перебігу стажу позивача на державній службі починається з 01.08.2008 по 19.12.2012 та з 11.01.2013 по 21.11.2016 (в період з моменту звільнення позивача з митних органів по момент поновлення на раніше займаній посаді), оскільки постановами Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі №2а-1987/12/2670 та від 11.06.2013 у справі №826/1664/13-а були скасовані накази Державної митної служби України від 28.07.2008 №1351-к, від 10.01.2013 №179-к та поновлено позивача на раніше займаних посадах.

Крім того, такі доводи відповідача спростовуються наказом Київської регіональної митниці від 24.12.2012 №1532-к, яким ОСОБА_1 було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40 відсотків, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України "Про державну службу" в редакції, що діяла на момент видання Київською регіональною митницею наказу від 24.12.2012 №1532-к, надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Також, судом було встановлено, що Київською регіональною митницею на було видано наказ від 10.01.2013 №49-к, відповідно до якого ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористані відпустки за період проходження державної служби в Київській регіональній митниці з 15.11.2007 по 10.01.2013 відповідно до ст. 24 Закону України "Про відпустки", що також підтверджує наявність у позивача стажу державної служби за цей період.

Отже, з наведеного слідує, що в період з 01.08.2008 по 19.12.2012 та з 11.01.2013 по 21.11.2016 позивач продовжував залишатися у трудових відносинах з державним органом, але не мав можливості виконувати свої посадові обов'язки з поважних причин, а саме у зв'язку з незаконним звільненням, що підтверджується постановами Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі №2а-1987/12/2670 та від 11.06.2013 у справі №826/1664/13-а.

Таким чином, загальний стаж державної служби позивача, який має враховуватись для встановлення надбавки за вислугу років, з урахуванням часу служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях (дійсна військова служба в Радянській Армії та дійсна військова служба в органах КДБ СРСР та Служби безпеки України) за періоди з 14.05.1975 по 15.06.1977, з 11.10.1982 по 15.02.1999 та з 10.05.2002 по 22.11.2016 складає 33 роки.

Частиною першою статті 52 Закону №889-VIIІ передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, позивачу мала бути встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу.

Статтею 50 Закону №889-VIIІ визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з надбавки за вислугу років.

Таким чином, з огляду на невірне визначення відповідачем розміру надбавки за вислугу років, позивачу не в повному обсязі виплачено заробітну плату за період з 22.11.2016 по 29.12.2016.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

Водночас, докази подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та не були спростовані доводами відповідачів.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач просить суд компенсувати йому судові витрати у розмірі 3000,00 грн., які понесені ним на оплату правової допомоги.

На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії договору про надання правової допомоги від 11.01.2017 №01/17 КВЮ, додаткової угоди від 11.01.2017 №1, диплома спеціаліста про здобуття ОСОБА_4 кваліфікацію юриста, виписки з ЄДР про реєстрацію ОСОБА_4 фізичною особою підприємцем, який здійснює діяльність у сфері права та оригінали акту передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 01.02.2017 №1, квитанції до прибутково-касового ордера від 01.02.2017 №1 про оплату правової допомоги у розмірі 3010,00 грн.

Так, згідно акту передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 01.02.2017 №1 позивачу були надані послуги на загальну суму 3000,00 грн. (з урахуванням додаткової угоди від 11.01.2017 №1), які включали: вивчення матеріалів, складання та друк позовної заяви щодо поновлення порушеного права клієнта на виплату надбавки за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу ((кількість витраченого часу складає 5 годин); складання та друк клопотання про розподіл судових витрат з відповідними первинними документами (кількість витраченого часу складає 0,5 годин).

Частиною третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Так, в силу приписів статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 №4191-VI, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що компенсація судових витрат здійснюється саме за участь особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Проте, слід зазначити, що, по-перше, судом у даній справі не проводились окремі процесуальні дії поза судовим засіданням. По-друге, представник позивача ОСОБА_4 в ході судового розгляду не ознайомлювався із матеріалами справи.

При цьому, суду не надано доказів вартості представництва інтересів позивача в суді, оскільки в акті передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 01.02.2017 №1 у графі "найменування правової допомоги" така послуга як представництво інтересів в суді відсутня.

Крім того, зі змісту переліку наданих послуг вбачається, що вони мали консультаційний характер.

Тому, суд вважає, що в даному випадку не підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 72, 86, 94, 97, 122, 158-163, 167, 256, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов'язати Київську митницю ДФС встановити ОСОБА_1 з 22.11.2016 надбавку за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, а також застосувати наслідки такого встановлення для здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 22.11.2016 по 29.12.2016.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.