Постанова № 65135700, 28.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. Справа № 922/3689/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від позивача не зявився,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (вх.№98 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016р. у справі №922/3689/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постаман", смт. Покотилівка,

про стягнення коштів у розмірі 124842,30 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.12.2016р. у справі №922/3689/16 (суддя Калініченко Н.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 12212,16 грн. основної заборгованості, 577,83 грн. пені, 3116,39, інфляційних втрат, 577,83 грн. 3% річних та 247,26 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016р. у справі №922/3689/16 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог позивач зазначає, що при укладенні договору ТОВ "Порше Лізинг Україна" сподівалось отримати доходи впродовж дії договору у вигляді процентів і комісій, що входять до складу щомісячного лізингового платежу, підтвердженням чого є графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, який є невідємним додатком до договору, та відповідно до якого останній лізинговий платіж мав би бути здійснений відповідачем в жовтні 2020 року. Крім того, апелянт посилається на досягнення сторонами згоди щодо наслідків розірвання договору відповідно до п. 12 договору, визначених в п.п. 12.9 договору.

За таких обставин, на думку позивача, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків має місце всі ознаки цивільно-правового правопорушення внаслідок неналежного виконання зобовязання, у звязку з чим позовні вимоги щодо стягнення упущеної вигоди є правомірними та підлягають задоволенню.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

ТОВ "Порше Лізинг Україна" подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№ 672 від 23.01.2017р.), у звязку з неможливістю його представників взяти участь в розгляді справи через участь в судових засіданнях у інших справах.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.01.2017р. у звязку перебуванням судді Пуль О.А. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п. 9-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N 7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги.

ТОВ "Порше Лізинг Україна" подано клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача (вх.№ 2171 від 27.02.2017р.).

В судове засідання представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

14 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг" (іменоване - позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (іменоване - відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00008803.

Відповідно до вказаного договору (з урахуванням додаткової угоди від 12.01.2015р. № 11) об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZEX036914; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу 21000,00 дол. США еквівалент гривень 172095,00; авансований платіж - еквівалент 6300,00 дол. США; обсяг фінансування - еквівалент - 14700,00 дол. США; залишкова вартість - еквівалент - 3150,00 дол. США; кількість лізингових платежів - 84; строк лізингу (місяців) - 84; лізинговий платіж - еквівалент - 286,54 дол. США.

Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Згідно з преамбулою додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із договором про фінансовий спільно іменується як "контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі об'єкту лізингу лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими застосованими положеннями українського законодавства (далі - контракт).

Відповідно до п.3.1 контракту предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті (надалі - "об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації лізингоодержувача та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір дилера-продавця, у якого Порше Лізинг Україна придбавало об'єкт лізингу.

Відповідно до п.4.1 контракту Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкт лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

В п.6.1 контракту сторони домовилися про те, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаний з оплати та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Сторони погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об'єкту лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долар США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншим банком) або Національним банком України (надалі - "обмінний курс", як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платежі зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обміном курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку (п. 6.3 Контракту).

За умовами п. 6.5 контракту лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених контрактом.

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа (а. с. 35-40).

Згідно з п. 8.2 контракту у випадку прострочення спати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасного невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п.п. 8.2.1 контракту);

- штрафні санкції за вимогами щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п.п. 8.3.1 контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу);

- компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Порше Лізинг Україна надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 (десяти) робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, не зважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна.

Відповідно до п. 8.3 контракту якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингово платежу протягом більш, ніж 10 робочих днів, Порше Лізинг України має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг України має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1 контракту. Сторони погоджують, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Пунктом 8.3.2 контракту визначено, що якщо лізингоодержувач повністю або частковою не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), Порше Лізинг Україна має право розірвати котракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

За умовами п.п. 12.6, 12.6.1 контракту Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до п. 12.10 контракту у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати дострокових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкту лізингу, доставка об'єкта лізингу метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 12.13 контракту у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (12.1,12.3 контракту).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав відповідачеві вимогу від 03.04.2015р. про сплату заборгованості за договором та рахунок-фактуру від 03.04.2015р. №00266858 щодо сплати штрафу та пені в розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми.

16 квітня 2015 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу, в якій, зокрема, повідомлено про розірвання договору та висунуто вимогу щодо повернення об'єкту лізингу на користь лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем. Дану вимогу отримано уповноваженим представником відповідача 16.04.2015р., що підтверджується відміткою останнього на вказаній вимозі.

17 квітня 2015 року між сторонами, у зв'язку із припиненням дії договору про фінансовий лізинг від 14.10.2013р. № 00008803 підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого відповідач повернув позивачу об'єкт лізингу.

З огляду на викладені обставини позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 12212,16 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, збитків у розмірі 107009,84 грн., пені у розмірі 577,83 грн., 3% річних у розмірі 1926,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 3116,39 грн.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як слідує з матеріалів справи, підставою для виникнення спірних правовідносин стало укладення 14.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" договору про фінансовий лізинг №00008803.

За приписами частини першої статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом (параграф 6. Лізинг) та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар.

Положеннями ст. 7 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Зважаючи на те, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову, датою розірвання контракту є 16.04.2015р.

Згідно зі ст. 214 ЦК України особи, які вчинили дво - або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а за ст. 11 даного закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) датою сплати лізингових платежів, які включають відшкодування вартості об'єкта лізингу та проценти і комісії є 15 число поточного місяця.

На виконання п.6.5 контракту позивач надіслав на адресу відповідача рахунки-фактури на оплату лізингових платежів за лютий, березень та квітень 2015 року, про що свідчать надані позивачем копії рахунків-фактури від 02.02.2015р. № 00256772 на суму 5788,11 грн., від 06.03.2016р. № 00262452 на суму 7163,50 грн., від 06.04.2015р. № 00268169 на суму 6733,69 грн. (а. с. 43-45).

Проте, відповідач в узгоджені сторонами терміни оплати лізингових платежів рахунки-фактури не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за наступними лізинговими платежами:

- частково несплачений щомісячний лізинговий платіж за лютий 2014 року на суму 3607,52 грн. відповідно до рахунку від 02.02.2015р. № 00256772, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15 березня 2015 року;

- частково несплачений щомісячний лізинговий платіж за березень 2014 року на суму 4444,75 грн. відповідно до рахунку від 06.03.2015р. № 00262452, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15 квітня 2015 року;

- частково несплачений щомісячний лізинговий платіж за квітень 2014 року на суму 4159,89 грн. відповідно до рахунку від 06.04.2015р. № 00268169, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15 травня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується факт наявності в останнього заборгованості по оплаті лізингового платежу на суму 12212,16 грн. (несплачені проценти і комісія).

З огляду на вище викладені вимоги закону та встановлені факти, враховуючи прострочення відповідачем строку повної оплати лізингових платежів за період з лютого по квітень 2015 року, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00008803 від 14.10.2013р. у розмірі 12212,16 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктами 8.2, 8.2.1 договору передбачено, у випадку прострочення платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Позивачем заявлено до стягнення 577,83 грн. пені за період з 16.02.2015р. до 13.10.2016р.

Судом враховується, що відповідно до п. 1.9 постанови Пленум Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при здійснені розрахунку пені не враховано вимоги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а саме позивач не врахував той факт, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, втім така помилка не призвела до невірного обрахунку суми пені, з огляду на що, позовні вимоги позивача про стягнення 577,83 грн. пені підлягають задоволенню.

Розглянувши заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1926,08 грн. 3% річних та 3116,39 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищий господарський суд України визначив, що інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахування, судом встановлено, що періоди нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат визначено вірно, втім при перевірці розрахунку встановлено, що сума 3% річних за заявлений період підлягає задоволенню в розмірі 577,83 грн., інфляційних втрат - 3116,39 грн. В решті позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1348,25 грн. судом першої інстанції правомірно відмовлено, як в безпідставно заявлених.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 107009,84 грн., з яких: 6000,00 грн. - збитки, завдані у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором (реальні збитки) та 101009,84 грн. - збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору (упущена вигода), судом враховується наступне.

В обґрунтування вимоги про стягнення збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач посилається на те, що з метою виконання зобов'язань за договором останній був змушений звернутися до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді.

На підставі договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 ТОВ „Юридична фірма Вернер і Партнери" надано позивачу юридично-консультаційні послуги по справі за позовом до ТОВ "Постман" про стягнення заборгованості та збитків, договір про фінансовий лізинг №00008803 від 14.10.2013р., в т.ч. представництво інтересів замовника і підготовка юридичних документів. Загальна вартість послуг складає 6000,00 грн., що підтверджується актом від 20.10.2016р. №1344.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з п. 12.10 договору у будь-якому випадку дострокового припинення дії договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до положень ст. 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний звязок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату.

Отже, позивачу необхідно довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Як вбачається зі змісту ст.59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Так, дослідивши відповідну позовну вимог суд вважає, що за своє правовою природою зазначена сума не є збитками, а є витратами за надання правової допомоги за договором про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р. та додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014р. витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Витрати на оплату юридичних та інших послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Таким чином, отримання позивачем послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.12.2015р. у справі №911/1623/15.

За таких обставин, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором) не відповідають вимогам ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 6000,00 грн. є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає задоволенню, про що правомірно зазначено судом першої інстанції.

В той же час до збитків, що виникли у зв'язку з припиненням договору позивач відносить упущену вигоду у вигляді різниці між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, що становить 101009,84 грн.

Згідно положень пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Статтею 217 ГК України визначено, що відшкодування збитків є видом господарських санкцій у сфері господарювання.

Відповідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі) обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що обєктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобовязання, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобовязань.

Так, позивачем розраховано збитки, зокрема, в сумі 101009,84 грн. у вигляді упущеної вигоди, що складається з різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку виплат та вартістю реалізованого об`єкту лізингу (174088,86грн., в тому числі ПДВ 29014,81 грн.).

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до п. 12.9 контракту у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмовити лізингоодержувачу придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишається у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Методика оцінки вартості колісних транспортних засобів затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року N142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №074/8395.

Так, ринковою вартістю колісного транспортного засобу є вартість, за яку можливе відчуження колісного транспортного засобу (його складників) на ринку подібного колісного транспортного засобу (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

На підтвердження фактично отриманої ТОВ "Порше Лізинг Україна" в результаті продажу об'єкту лізингу суми грошових вимог надано договір купівлі-продажу бувшого у використанні автомобіля від 28.04.2016р. (а.с. 65).

Разом з тим, розрахунки за вказаним договором, є умовними, побудовані на отриманні певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними і допустимим доказами в частині оптимально можливого за відповідних обставин прибутку.

Будь-яких доказів щодо продажу об'єкта лізингу за ринкової вартістю об'єкта лізингу, визначеного професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства та розрахунки вказаної в п. 12.9 контракту різниці вартості позивачем не надано, вказані розрахунки не закріплено належними та допустимими доказами.

За таких обставин, позивач не надав суду доказів про вжиття всіх заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди).

Крім того, судова колегія зазначає, що, враховуючи дату припинення договору 16.04.2015р., у відповідача виник обов'язок сплатити на користь позивача лізинговий платіж відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів до вказаної дати.

Щодо решти суми заявлених лізингових платежів апеляційний господарський суд визначив, що договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у зв'язку із чим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Кожен лізинговий платіж складається з відсотків за користування об'єктом лізингу, комісії та відшкодування частини вартості об'єкта лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Суд зазначає, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими (що є по суті частиною відшкодування вартості предмету лізингу) та вартістю реалізованого позивачем об`єкту лізингу, суперечить законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу.

Таким чином, оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього після розірвання договору такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

Отже, в цій частині позовних вимог позивачем не доведено наявність обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, а саме: збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а тому підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 101009,84 грн. відсутні.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у звязку з чим апеляційна скарга ТОВ "Порше Лізинг Україна" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016р. у справі №922/3689/16 залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016р. у справі №922/3689/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 06.03.2017р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Здоровко Л.М.