Рішення № 6513495, 29.10.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.10.09 р. Справа № 14/163

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

код НОМЕР_1, м.Красний Луч

до відповідача 1 Комунального підприємства „Маяк”, ЄДРПОУ 31734425, м.Словянськ

до відповідача 2 Словянської районної ради Донецької області, ЄДРПОУ 24066452,

м.Словянськ

до відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс”,

ЄДРПОУ 31038055, м.Донецьк

до відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш”,

ЄДРПОУ 31762075, м.Донецьк

до відповідача 5 Товариства з обмеженою відповідальністю „Емітекс”,

ЄДРПОУ 33417453, м.Донецьк

до відповідача 6 Товариства з обмеженою відповідальністю „ВИВАТ-ПРОМ”,

ЄДРПОУ 33913327, м.Донецьк

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин”, ЄДРПОУ 31226545, м.Донецьк

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3

про визнання права та визнання недійсним рішення

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс”,

ЄДРПОУ 31038055, м.Донецьк

до 1. Науково-виробничого приватного підприємства „Мелин”, ЄДРПОУ 31226545,

м.Донецьк

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, код НОМЕР_1,

м.Красний Луч

про визнання недійсними договорів

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Чернота Л.Ф.

Суддя Курило Г.Є.

Представники:

від позивача: ОСОБА_4-по дов.

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: Іванова Т.Б.-по дов.

від відповідача 3: Іванова Т.Б.-по дов.

від відповідача 4: не зявився

від відповідача 5: не зявився

від відповідача 6: не зявився

від третьої особи 1: Жмайло О.І.

від третьої особи 2: не зявився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м.Красний Луч, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Комунальне підприємство „Маяк”, м.Словянськ, до відповідача 2, Словянська районна рада Донецької області, м.Словянськ, про:

-визнання права власності на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон (обєм 815700 куб.м.);

-визнання недійсним з моменту винесення рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 про прийняття майна до комунальної власності територіальних громад району.

Ухвалою від 15.07.2009р. до участі у справі було залучено відповідача 3, Товариство з обмеженою відповідальністю „Алекс”, м.Донецьк, відповідача 4, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш”, м.Донецьк, відповідача 5, Товариство з обмеженою відповідальністю „Емітекс”, м.Донецьк. Ухвалою від 04.09.2009р. до участі у справі в якості відповідача 6 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю „ВИВАТ-ПРОМ”, м.Донецьк.

Згідно із ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою від 22.07.2009р. №1-22/07 (а.с.145-148, т.1) збільшив предмет позову, також заявивши вимоги про визнання недійсними з моменту їх укладання:

-договору від 01.09.2006р. №1/9, підписаного між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Емітекс”;

-договору від 01.03.2004р. №1, підписаного між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш”;

-договору від 22.07.2004р. №22/07, підписаного між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Алекс”.

В заяві від 02.09.2009р. №2-02/09 (а.с.83-84, т.2) позивачем також заявлені вимоги про визнання недійсним договору від 04.08.2006р. №4/8, підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Алекс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВИВАТ-ПРОМ”.

Заявою від 29.10.2009р. №29/10 позивачем зменшено предмет позову на вимоги про визнання недійсним договору від 04.08.2006р. №4/8, підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Алекс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВИВАТ-ПРОМ”.

За таких обставин, фактично позивачем заявлені вимоги про:

- визнання права власності на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон (обєм

815700 куб.м.);

-визнання недійсним з моменту винесення рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 про прийняття майна до комунальної власності територіальних громад району;

-визнання недійсним з моменту укладання договору від 01.09.2006р. №1/9, підписаного між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Емітекс”;

-визнання недійсним з моменту укладання договору від 01.03.2004р. №1, підписаного між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш”;

-визнання недійсним з моменту укладання договору від 22.07.2004р. №22/07, підписаного між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Алекс”, які розглядаються судом по суті з огляду на приписи ст.ст.22, 58 Господарського процесуального кодексу України щодо можливості до прийняття рішення у справі змінювати предмет спору та обєднувати в межах однієї позовної заяви кілька вимог, повязаних підставами виникнення та поданими доказами.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність в нього права власності на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон (обєм 815700 куб.м.), яку неправомірно рішенням Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 було прийнято до комунальної власності територіальних громад району та передано до статутного фонду Комунального підприємства „Маяк”.

Відповідач 1 надав відзив на позов від 27.05.2009р. №3/07 (а.с.67 т.1), згідно з яким позовні вимоги не визнав. За твердженням відповідача 1, спір у цій справі має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Крім цього, за поясненнями відповідача 1, позивач не є власником майна, відносно якого було прийняте рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147.

Відповідач 2 у відзиві на позов від 29.05.2009р. №01-31/145 (а.с.57-58 т.1) заявив про непідвідомчість спору господарському суду. Згідно з відзивом на позов від 16.06.2009р. №01-31/170 (а.с.59-60, т.1) відповідач 2 позовні вимоги не визнав, посилаючись на ті обставини, що відходи фабрики збагачення крейди та крейдяна крихта, відносно якої прийнято оспорюване позивачем рішення, не є одним й тим самим майном. Таким чином, за твердженням відповідача 2, позивач не є власником крейдяної крихти. Одночасно, відповідачем 2 також заявлено про необхідність застосування строків позовної давності в частини позовних вимог про визнання недійсним рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147.

Відповідач 3 надав відзив на позов від 14.08.2009р. (а.с.57-60, т.2), в якому проти позовних вимог заперечує. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач 3 посилається на недоведеність позивачем факту набуття права власності на крейдяну крихту. Тобто, враховуючи, що крейдяна крихта та відходи фабрики збагачення крейди не є тотожнім майном, за думкою відповідача 3, рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 ніяким чином не порушує прав позивача.

Відповідачі 4 та 5 в судове засідання не з`явились, відзиви на позовну заяву не надали. Про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою від 07.07.2009р. до участі у справі в якості третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин”.

Третя особа 1 надала письмові пояснення по суті спору від 14.07.2009р. №33 (а.с.119-121, т.1), згідно з якими повідомила суд про придбання нею саме крейдяної крихти за договором №7 від 29.03.2001р. В подальшому, за поясненнями третьої особи 1, вказана крейдяна крихта була продана нею Субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_3 З урахуванням викладеного, третьою особою 1 підтримано позицію, викладену позивачем у позові.

Ухвалою від 05.08.2009р. до участі у справі також було залучено в якості третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3.

Третя особа 2 в судові засідання на виклик суду не зявилась, пояснень по суті спору не надала.

01.09.2009р. до господарського суду Донецької області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс” до відповідача 1, Науково-виробничого приватного підприємства „Мелин”, до відповідача 2, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, до відповідача 3, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про:

-визнання недійсним договору купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” та Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин”;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу крейдяної крихти від 14.06.2004р., укладеного між Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.04.2008р., укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Ухвалою від 04.09.2009р. зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом по справі №14/163. При цьому, заява від 04.09.2009р. Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс” (а.с.115-116, т.2) про уточнення до зустрічного позову судом не прийнята до уваги, враховуючи, що діючим Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право позивача уточнювати свої вимоги.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач 3 посилається на відсутність у оспорюваних правочинах умов про предмети цих договорів, внаслідок чого, за думкою відповідача 3, вказані договори підлягають визнанню недійсними.

Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” в судових засіданнях проти зустрічних позовних вимог заперечувало, посилаючись на узгодження сторонами всіх істотних умов оспорюваних правочинів.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, м.Донецьк будь-яких пояснень щодо зустрічних позовних вимог не надав.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м.Красний Луч зустрічні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов від 09.09.2009р. №2/09 (а.с.135-137 т.2). Зокрема, за твердженням позивача, зустрічні позовні вимоги є недоведеними належними доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідачів 1-3 та 6 та третьої особи 1, господарський суд встановив:

29.03.2001р. між Відкритим акціонерним товариством „Краснолиманський завод сілікатних виробів” та Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” був укладений договір №7 купівлі-продажу.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору Відкрите акціонерне товариство „Краснолиманський завод сілікатних виробів” виступило продавцем, а Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” покупцем майна:

-збагачувальна фабрика, розташована в с.Маяки Словянського району Донецької області;

-відходи фабрики збагачення крейди, розташовані за адресою: Донецька область, с.Маяки Словянського району;

-вапняна пічь, розташована за адресою: Донецька область, м.Красний Лиман.

04.04.2001р. сторонами був підписаний акт передачі майна, за яким Відкрите акціонерне товариство „Краснолиманський завод сілікатних виробів” передало, а Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” отримало визначене вище майно.

05.04.2001р. між сторонами було підписано додаткову угоду про внесення змін до договору купівлі-продажу від 29.03.2001р. №7, згідно з якою змінено п.1.1 договору та викладено останній в наступній редакції: „Продавець продал, а покупець придбав майновий комплекс (карєрний цех), у тому числі зі спорудами та обладнанням:

- збагачувальна фабрика, у тому числі сховище крейди, дробільно-сортивувальне відділення, будівля помольного відділення, склад, розташовані за адресою: с.Маяки Словянського району Донецької області;

- відходи фабрики збагачення крейди, розташовані за адресою: Донецька область, с.Маяки Словянського району;

- вапняна пічь, розташована за адресою: Донецька область, м.Красний Лиман”.

14.06.2004р. між Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” та Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 був підписаний договір купілві-продажу крейдяної крихти.

Згідно з умовами вказаного договору Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” передає у власність Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 крейдяну крихту.

При цьому, крейдяна крихта, яка відчужується третій особі 2 за цим договором, належить Науково-виробничому приватному підприємству „Мелин” на праві власності на підставі договору купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р., додаткової угоди від 05.04.2001р. (п.1.2 договору).

Місце розташування крейдяної крихти Донецька область, Словянський район, с.Маяки, Маякське-2 родовище крейди згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 2000р., копія якого, засвідчена печаткою Донецького державного регіонального геологічного підприємства, є додатком №1 до цього договору (п.1.3 договору).

Виходячи зі змісту акту від 15.06.2004р., Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” було передано у власність Субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_3 крейдяну крихту, розташовану за адресою: Донецька область, Словянський район, с.Маяки, Маякське-2 родовище крейди згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 2000р.

02.04.2008р. між Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 та позивачем був укладений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого позивач виступив покупцем, зокрема, крейдяної крихти у кількості 1264,3/815,7 (згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 09.10.2000р.), вартістю 159900,00 грн.

Таким чином, внаслідок укладання вказаних вище договорів, за твердженням позивача, він набув право власності на крейдяну крихту у кількості 1264,3/815,7 (згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 09.10.2000р.).

Як вказує позивач, 09.04.2003р. рішенням №24/8-147 Словянської районної ради Донецької області було прийнято до спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ району відходи крейдяного виробництва крейдяну крихту загальним обємом 805,362 куб.м., загальною вагою 1127506,8 т. Одночасно, згідно вказаного рішення визначене вище майно було передане до статутного фонду Комунального підприємства „Маяк”.

За таких обставин, враховуючи, що позивач вважає себе власником майна, зазначеного у рішенні від 09.04.2003р. №24/8-147 Словянської районної ради Донецької області, позивачем заявлені вимоги про визнання права власності на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон (обєм 815700 куб.м.), а також про визнання недійсним з моменту винесення рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 про прийняття майна до комунальної власності територіальних громад району.

Крім цього, під час розгляду справи було встановлено, що майно, передане до статутного фонду Комунального підприємства „Маяк” згідно рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147, в подальшому було продане Комунальним підприємством „Маяк” згідно договору від 01.09.2006р. №1/9 - Товариству з обмеженою відповідальністю „Емітекс”, згідно договору від 01.03.2004р. №1 - Товариству з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш”, згідно договору від 22.07.2004р. №22/07 - Товариству з обмеженою відповідальністю „Алекс”.

З урахуванням викладеного, позивачем також заявлені вимоги про визнання недійсними вказаних вище договорів.

Відповідачі 1, 2, 3 позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, поясненнях. Зокрема, за твердженнями відповідачів, позивачем не доведено факту набуття ним права власності саме на майно, відносно якого було прийняте рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147. Крім цього, відповідачі 1 та 2 також посилаються на непідвідомчість цього спору господарським судам України. Одночасно, відповідачем 2 заявлено про необхідність застосування судом строків позовної давності щодо вимог про визнання недійсним рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147.

Одночасно, відповідачем 3 заявлений зустрічний позов про визнання недійсними договорів, на підставі яких, за твердженням позивача, він набув право власності на спірне майно.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду всіх обставин справи, суд заперечення відповідачів 1-3 до уваги не приймає та вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, а зустрічний позов неправомірним, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.151 Цивільного кодексу УРСР було передбачено, що в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникали з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього кодексу.

Згідно із ст.4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки виникали, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вказувалось вище, 29.03.2001р. між Відкритим акціонерним товариством „Краснолиманський завод сілікатних виробів” та Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” був укладений договір №7 купівлі-продажу.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору (з урахуванням додаткової угоди від 05.04.2001р.) Відкрите акціонерне товариство „Краснолиманський завод сілікатних виробів” виступило продавцем, а Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” покупцем майнового комплексу (карєрного цеху), у тому числі зі спорудами та обладнанням:

-збагачувальна фабрика, у тому числі сховище крейди, дробільно-сортивувальне відділення, будівля помольного відділення, склад, розташовані за адресою: с.Маяки Словянського району Донецької області;

-відходи фабрики збагачення крейди, розташовані за адресою: Донецька область, с.Маяки Словянського району;

-вапняна пічь, розташована за адресою: Донецька область, м.Красний Лиман.

Згідно із ст.153 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на момент підписання договору №7 від 29.03.2001р.) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 224 Цивільного кодексу УРСР було передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За висновками суду, в договорі купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р. Відкритим акціонерним товариством „Краснолиманський завод сілікатних виробів” та Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” було узгоджено його предмет: визначено найменування майна та його місцезнаходження.

Зокрема, згідно наданого до матеріалів справи геологічного висновку по відвалам крейдяної крихти на Маякському-2 родовищі крейди, складеному Донецьким державним геологічним підприємством, були досліджені відвали крейдяної крихти, які знаходяться в безпосередній близькості, в 200-300 м. на схід від родовища крейди Маякське-2, та є продуктом переробки крейди даного родовища (відсіви крейдяної крихти, некондіційної розміром менш 30 мм).

Виходячи зі змісту висновку, Маякське-2 родовище крейди розташоване на південній окраїні с.Маяки Словянського району Донецької області. Вказане родовище знаходиться на правому високому березі річки Северський Донець, у межах водорозділу між річкою Северський Донець та балкою правим її притоком. Поверхня родовища розчленена глибокими пологими оврагами. В одному з таких оврагів (східна сторона родовища) знаходиться відвали крейдяної крихти, що досліджувались. З 1958 по 1995 рік родовище розроблялось Краснолиманським заводом силікатної цегли ВО „Укрстенматеріали”.

При аналізі крейдяної крихти встановлено, що крейда придатна для обжигу на вапно, виробництва будівельної кераміки, гранулірованого та подвійного суперфосфату, у виробництві бумаги, будівництві та ремонті будівель, виготовлення крейдяних промивочних рідин для буріння нафтових та газових свердловин.

Відповідно до ст.30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

З метою повного, всебічного та обєктивного розгляду всіх обставин справи, ухвалою від 15.07.2009р. судом було зобовязано ОСОБА_7 (головного геолога Державного регіонального геологічного підприємства „Донецькгеологія”) з рудних, нерудних копалин та геологічної зйомки) зявитись в судове засідання та представити в засідання суду письмові пояснення щодо складання Геологічного висновку від 09.10.2000р., визначення місця розташування крейдяної крихти, відносно якої було складено вказаний висновок.

24.07.2009р. в судовому засіданні головним геологом Державного регіонального геологічного підприємства „Донецькгеологія” ОСОБА_7 були надані усні пояснення щодо складання Геологічного висновку від 09.10.2000р. (посвідчення №НОМЕР_2, строком дії до 31.12.2010р.). За поясненнями геолога, відсутнє будь-яке офіційне визначення та розмежування таких понять як „відходи фабрики збагачення крейди” та „відвали крейдяної крихти”.

Одночасно, головним геологом Державного регіонального геологічного підприємства „Донецькгеологія” ОСОБА_7 на наданій до матеріалів справи Словянською районною радою Донецької області схемі розміщення збагачувальної фабрики колишнього ВАТ „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” та крейдяної крихти Словянської районної ради було визначене місце, яке досліджувалось при складанні геологічного висновку.

Згідно вказаної схеми (а.с.52, т.2), ОСОБА_7 визначено одне й те саме місцезнаходження крейдяної крихти, яка досліджувалась при складанні Геологічного висновку від 09.10.2000р. та крейдяної крихти, відносно якої в подальшому Словянською районною радою Донецької області було прийняте рішення від 09.04.2003р. №24/8-147.

За змістом письмових пояснень ОСОБА_7 (а.с.20, т.2) у 2000 році ліквідаційна комісія Відкритого акціонерного товариства „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” доручила Закритому акціонерному товариству „Бюро сприяння бізнесу” виконати оцінку якості та запасів заскладованих відходів видобутку крейди (так звана „крейдяна крихта”), які за кондиціями не відповідали технічним умовам заводу для виготовлення вапна і які розташовані поряд з родовищем у межах його гірничого відводу. Ця робота була виконана ДРГП „Донецькгеологія” у 2000р. за договором з ДП „Ділова ініціатива” ЗАТ „Бюро сприяння бізнесу”.

Відповідно до умов договору від 03.07.2000р. (а.с.22, т.2) ДП „Ділова ініціатива” доручило, а ДРГП „Донецькгеологія” прийняло на себе виконання робіт з оцінки запасів та якості складованих відходів крейди родовища Маякське-2.

Викладене підтверджується наданим до матеріалів справи листом від 03.09.2009р. №28 Закритого акціонерного товариства „Бюро сприяння бізнесу” (а.с.120, т.2). Виходячи зі змісту цього листа, Відкрите акціонерне товариство „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” на момент підписання вказаного вище договору знаходилось в процесі банкрутства на стадії ліквідації. ДП „Ділова ініціатива” за договором доручення представляло інтереси одного з кредиторів ВАТ „Авдієвський коксохімічний завод”. Враховуючи, що у Відкритого акціонерного товариства „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” були відсутні кошти для оплати робіт з оцінки запасів та якості складованих відходів крейди родовища Маякське-2, даний договір був укладений та оплачений ДП „Ділова ініціатива” з наступним відшкодуванням за рахунок отриманого від реалізації майна. Після отримання оцінки вказані відходи крейди були реалізовані Науково-виробничому приватному підприємству „Мелин”.

Крім цього, згідно з наданими до матеріалів справи висновками експерта (а.с.123-128, т.2) про експертну вартість майна підприємства-банкрута Краснолиманського комбінату силікатних виробів, розташованого за адресою: Донецька область, м.Красний Лиман, с.Зелений Клин, також встановлено належність Відкритому акціонерному товариству „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” відвалів крейдяної крихти. Згідно вказаного висновку обєктом оцінки були відвали крейдяної крихти на Маякському-2 родовищі крейди.

Одночасно, відповідних документів, які б підтверджували наявність на момент укладання 29.03.2001р. договору купівлі-продажу №7 у Відкритого акціонерного товариства „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” кременю (як поблизу фабрики, так і в іншому місці) до матеріалів справи не надано.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що єдиним з відходів, які могли бути продані Відкритим акціонерним товариством „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” Науково-виробничому приватному підприємству „Мелин”, є відвали крейдяної крихти на Маякському-2 родовищі крейди.

При цьому, надані до матеріалів справи пояснювальну записку від 22.07.2009р. №74 Комунального підприємства „Маяк”, лист від 30.07.2009р. №5-572 Державного науково-дослідного та проектного інституту основної хімії (а.с.45, т.2) в якості належних доказів по справі суд до уваги не приймає.

Зокрема, як встановлено судом, згідно з вказаною вище запискою відходами фабрики збагачення крейди є виключно кремень, який складується у безпосередній близькості збагачувальної фабрики комбінату. Таким чином, за думкою Комунального підприємства „Маяк”, предметом договору купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р. був виключно кремень.

Одночасно, згідно листа від 30.07.2009р. №5-572 Державного науково-дослідного та проектного інституту основної хімії розяснено технологію виробництва вапна з природної крейди, шляхом її збагачення на збагачувальній фабриці та обжигу в шахтних вапняних пічах. Виходячи зі змісту цього листа, Краснолиманський комбінат силікатних виробів використовував вапно, яке отримував з природної високоякісної крейди. При цьому, природну крейду ізмельчали на дробільній установці, яка знаходилась поблизу карєру. Для обжигу та отримання вапна використовувалась фракція крейди більше 50 мм. Отриманий при зменьшенні на дробилці відсів природної крейди менше 50 мм не використовувався для обжигу, а складувався окремо у відвалах. Єдиним відходом переробки природної крейди на збагачувальній фабриці комбінату силікатних виробів є кремень.

За висновками суду, надана пояснювальна записка складена особою, яка не володіє спеціальними знаннями, а також містить у собі міркування відповідача 1 стосовно виробництва майна. Тобто, викладення саме такої думки Комунальним підприємством „Маяк” є його довільним тлумаченням предмету договору №7 від 29.03.2001р., стороною якого він не був.

Стосовно листа від 30.07.2009р. №5-572 Державного науково-дослідного та проектного інституту основної хімії суду взагалі не надано жодних документів, які б визначали, звідки Державному науково-дослідному та проектному інституту основної хімії відомо про технологічний процес, який використовувався Краснолиманським комбінатом силікатних виробів.

При цьому, судом прийнято до уваги той факт, що у оспорюваному позивачем рішенні від 09.04.2003р. №24/8-147 Словянська районна рада Донецької області також ототожнює відходи крейдяного виробництва з крейдяною крихтою, а в акті визначення власника, обліку та вартості відвалів (а.с.109, т.1), наданому відповідачем 2, первісним власником означеного майна вказано саме Краснолиманський комбінат силікатних виробів.

Крім цього, вага та обсяги крейдяної крихти, відносно якої було складено Геологічний висновок, експертну оцінку є майже тотожніми з обсягами та кількістю крейдяної крихти, визначеної у рішенні від 09.04.2003р. №24/8-147 Словянської районної ради Донецької області (у експертній оцінці вага 1264,3 тис.тон та обсяг 815,7 тис. куб.м., у рішенні вага 1127,51 тис. тон та обсяг 805,3 тис. куб. м.), що є природнім з огляду на неточну методику виміру.

Згідно із ст.28 Цивільного кодексу УРСР було передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як встановлено судом, 04.04.2001р. сторонами був підписаний акт передачі майна, за яким Відкрите акціонерне товариство „Краснолиманський завод силікатних виробів”, як первісний власник крейдяної крихти, чий статус підтверджується наданими документами, передало, а Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” отримало, зокрема, відходи фабрики збагачення крейди, розташовані за адресою: Донецька область, с.Маяки Словянського району.

За таких обставин, за висновками суду, з 04.04.2001р. Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” набуло право власності на відходи фабрики збагачення крейди, розташовані за адресою: Донецька область, с.Маяки Словянського району, а саме, на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон (обєм 815700 куб.м.).

14.06.2004р. між Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” та Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 був підписаний договір купілві-продажу крейдяної крихти.

Згідно з умовами вказаного договору Науково-виробниче приватне підприємство „Мелин” передає у власність Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 крейдяну крихту.

Крейдяна крихта, яка відчужується третій особі 2 за цим договором, належить третій особі 1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р., додаткової угоди від 05.04.2001р. (п.1.2 договору).

Місце розташування крейдяної крихти Донецька область, Словянський район, с.Маяки, Маякське-2 родовище крейди згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 2000р., копія якого, засвідчена печаткою Донецького державного регіонального геологічного підприємства, є додатком №1 до цього договору (п.1.3 договору).

Згідно із ст.334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту акту від 15.06.2004р., Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” було передано у власність Субєкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_3 крейдяну крихту, розташовану за адресою: Донецька область, Словянський район, с.Маяки, Маякське-2 родовище крейди згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 2000р.

За таких обставин, за висновками суду, з 15.06.2004р. право власності Науково-виробничого приватного підприємства „Мелин” на крейдяну крихту, розташовану за адресою: Донецька область, Словянський район, с.Маяки, Маякське-2 родовище крейди згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 2000р. перейшло до Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3

02.04.2008р. між Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 та позивачем був укладений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого позивач виступив покупцем, зокрема, крейдяної крихти у кількості 1264,3/815,7 (згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 09.10.2000р.), вартістю 159900,00 грн.

Внаслідок підписання 02.04.2008р. Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 та позивачем акту приймання-передачі майна, за висновками суду, позивач набув право власності на крейдяну крихту у кількості 1264,3/815,7 (згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 09.10.2000р.).

Як вказувалось вище, Товариством з обмеженою відповідальністю „Алекс” були заявлені зустрічні позовні вимоги про визнання недійсними вказаних вище договорів.

В обгрунтування вказаних вимог відповідач 3 посилається на відсутність в договорах купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р., від 14.06.2004р. та від 20.04.2008р. його предметів.

Проте, як було встановлено судом вище, сторонами було узгоджено предмети вказаних договорів.

Одночасно, згідно із ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тобто, норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., не можуть застосовуватись судом при визначенні відповідності укладеного сторонами до набрання чинності цим кодексом договору.

Відповідно до розяснень президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватись судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю „Алекс” обгрунтовуючи зустрічні позовні вимоги посилається на норми Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності після укладання договору купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р., що є неправомірним.

Крім цього, виходячи зі змісту ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України у разі недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, такий правочин буде тільки підтвердженням наміру сторін укласти відповідний договір.

Неукладений сторонами договір є неіснуючим у часі, пространстві та по відношенню до невизначеного кола осіб. Тобто, наслідком неузгодження сторонами всіх істотних умов договору є неукладення цього договору. Одночасно, відсутність всіх істотних умов не може бути підставою для визнання договору недійсним. За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем 3 підстав для визнання спірних договорів недійсними до матеріалів справи не надано (зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю „Алекс” не доведено ані незаконність змісту правочинів, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).

За таких обставин, враховуючи викладене, зустрічні позовні вимоги про:

-визнання недійсним договору купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” та Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин”;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу крейдяної крихти від 14.06.2004р., укладеного між Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.04.2008р., укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, підлягають залишенню без задоволення.

09.04.2003р. рішенням №24/8-147 Словянської районної ради Донецької області було прийнято до спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ району відходи крейдяного виробництва крейдяну крихту загальним обємом 805,362 куб.м., загальною вагою 1127506,8 т. Одночасно, згідно вказаного рішення визначене вище майно було передане до статутного фонду Комунального підприємства „Маяк”.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 та п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Позов про визнання права власності це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не повязаних з позбавленням володіння.

Як встановлено судом, внаслідок прийняття рішення від 09.04.2003р. №24/8-147, Словянською районною радою Донецької області, відносно належного позивачу майна, останньою не визнається право власності позивача на спірне майно. Одночасно, під час розгляду справи судом також було встановлено факт оспорювання відповідачами 1-3 права власності позивача на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон, обємом 815700 куб.м.

За таких обставин, враховуючи, що позивач набув право власності на крейдяну крихту у кількості 1264,3/815,7 (згідно Геологічного висновку Департаменту геології та використання надр від 09.10.2000р.) внаслідок укладання договору купівлі-продажу від 02.04.2008р., виходячи з того, що відповідачі 1-3 не визнають наявність такого права у позивача та самі претендують на це право, позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон, обємом 815700 куб.м. підлягають задоволенню.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземні), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, за змістом ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України одними із способів захисту прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В ст.257 Цивільного кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, згідно наданого до матеріалів справи листа від 17.04.2008р. (а.с.95, т.1) Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 позивач міг дізнатися про прийняття Словянською районною радою Донецької області рішення від 09.04.2003р. №24/8-147 не раніше ніж 17.04.2008р.

Будь-яких документів, які б свідчили про обізнаність позивача з рішенням Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 до 17.04.2008р., до 17.04.2008р. до матеріалів справи не надано.

Як наслідок, з урахуванням вимог ст.261 Цивільного кодексу України право позивача на позов виникло з 18.04.2008р.

Враховуючи викладене, судом встановлено відсутність порушень з боку позивача встановленого ст.257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності в частині вимоги про визнання недійсним рішення. Також суд вважає за необхідне наголосити на певній несумісності позиції відповідачів щодо відмови у задоволенні вимог позивача внаслідок застосування строку позовної давності, та по суті з огляду не набуття ним спірного права власності. Дійсно, застосування строку позовної давності передбачає необхідність наявності моменту його відліку, повязаного із існуванням факту порушення певного субєктивного права/інтересу позивача.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.319 Цивільного кодексу України володіти, користуватись та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд має право власник. Саме власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності згідно із ст.321 Цивільного кодексу України є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вказані норми законодавства, прийняті у розвиток положень ст.41 Конституції України, за своєю сутністю цілком відповідають змісту ст.4 Закону України „Про власність”, діючого на момент прийняття спірного рішення.

За висновками суду, всупереч означених вимог Словянською районною радою Донецької області неправомірно було прийняте рішення, яким належне на праві власності майно позивача було передано до статутного фонду Комунального підприємства „Маяк”.

Крім цього, як встановлено судом, оспорюване позивачем у цій справі рішення приймалось Словянською районною радою Донецької області згідно ст.ст.16, 43, 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.ст.9, 12 Закону України „Про відходи”, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. №1217 „Про затвердження порядку виявлення та обліку безхазяйних відходів”, розпорядження голови Словянської районної адміністрації від 31.03.2003р. №178.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України „Про відходи” субєктами права власності на відходи є, зокрема, підприємства, установи, організації всіх форм власності. Відходи, що не мають власника або власник яких невідомий, вважаються безхазяйними. Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів визначається Кабінетом Міністрів України (ст.12 Закону України „Про відходи”).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. №1217 було затверджено Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів.

Згідно вказаного порядку підставами для здійснення процедур визначення відходів та наступного їх обліку також можуть бути заяви (повідомлення) громадян, підприємств, установ та організацій, засобів масової інформації, результати штатних інспекційних перевірок органів Мінекоресурсів на місцях, санітарно-епідеміологічної служби, органів місцевого самоврядування тощо. Заяви (повідомлення) про факти виявлення відходів розглядаються на черговому (позачерговому) засіданні постійно діючої комісії з питань поводження з безхазяйними відходами (далі - комісія). Комісія визначає кількість, склад, властивості, вартість відходів, ступінь їх небезпеки для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та вживає заходів до визначення власника відходів. У разі необхідності для визначення власника відходів та їх оцінки можуть залучатися правоохоронні органи, відповідні спеціалісти та експерти. За результатами своєї роботи комісія складає акт, який передається до місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування для вирішення питання про подальше поводження з відходами.

Як встановлено судом, листом від 11.03.2003р. №02-18/50 виконавчим комітетом Маяківської сільської ради Словянського району Донецької області було повідомлено голову райдержадміністрації про наявність на території ради безхазяйних відходів у вигляді крейдяної крихти за межами населенних пунктів.

За змістом протоколу №1 засідання районної постійно діючої комісії з питань поводження з безхазяйними відходами від 14.03.2003р. було вирішено прийняти до відома, що колишій власник відходів відсутній та встановлено, що відходи крейдяної крихти, які знаходиться на території Маяківської сільської ради за межами населенного пункту є безхазяйними.

28.03.2003р. комісією був складений акт визначення власника, обліку та вартості відходів. Згідно вказаного акту встановлено, що на території Маяківської сільської ради за межами населенних пунктів, маються безхазяйні відходи крейдяного виробництва - крейдна крихта. При цьому, у вказаному акті зазначено, що Краснолиманський комбінат силікатних виробів, як власник відходів ліквідований.

Таким чином, за висновками суду, у акті на підставі якого приймалось оспорюване рішення, також підтверджено факт колишньої належності спірного майна Краснолиманському комбінату силікатних виробів.

Згідно з резолютивною частиною акту визначено власником безхазяйних відходів Словянську районну раду як представника спільних інтересів територіальних громад району.

Розпорядженням голови Словянської районної державної адміністрації Донецької області від 31.03.2003р. №178 було затверджено акт постійно діючої комісії з питань поводження з безхазяйними відходами Словянського району від 28.03.2003р. та визначено власником безхазяйних відходів крейдяного виробництва Словянську районну раду.

Проте, до матеріалів справи не надано жодних документів, які б підтверджували вчинення комісією дій, направлених на виявлення власника крейдяної крихти.

Крім цього, згідно із ст.137 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на момент прийняття рішення) заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше як через один рік після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконавчим комітетом селищної, сільської Ради народних депутатів. За висновками суду, вимоги вказаної статті під час прийняття оспорюваного рішення також були порушені.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 підлягають задоволенню, оскільки останнє прийнято із істотними порушеннями.

Згідно із ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За приписом ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Враховуючи висновки суду щодо неправомірної передачі спірного майна до статутного фонду Комунального підприємства „Маяк”, договори з продажу майна, укладені Комунальним підприємством „Маяк” з відповідачами 3, 4, 5, є такими, що не відповідають вимогам закону, оскільки опосередковують протиправне розпорядження відповідачами 1, 2 майном, правомірно набутим як позивачем, так і попередніми власниками.

На підставі викладеного, в порядку ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України договори від 01.09.2006р. №1/9, від 01.03.2004р. №1, від 22.07.2004р. №22/07 підлягають визнанню судом недійсними, а позовні вимоги задоволенню.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, який визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи висновки суду щодо недійсності договорів від 01.09.2006р. №1/9, від 01.03.2004р. №1, від 22.07.2004р. №22/07 останні є такими з моменту їх вчинення.

Відповідно до п.6 ст.80 Господарського процесуального кодексу України в разі ліквідації сторони, провадження по справі підлягає припиненню.

Як встановлено судом, згідно з відомостями Управління державної реєстрації Донецької міської ради, викладеними у листі від 17.09.2009р. №6428, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено записи про державну реєстрацію припинення юридичних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш” (у звязку з ліквідацією) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Емітекс” (у звязку з визнанням банкрутом).

За таких обставин, згідно п.6 ст.80 Господарського процесуального кодексу України провадження по справі в частині первісних позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Емітекс” підлягає припиненню.

Виходячи з того, що, за висновками суду, спір по справі виник внаслідок неправильних дій відповідача 2, судові витрати за первісним позовом підлягають віднесенню на останнього в повній сумі.

Судові витрати за зустрічним позовом підлягають віднесенню на відповідача 3.

Клопотання від 10.08.2009р. Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс” про призначення судової експертизи по справі судом залишено без задоволення. Зокрема, як встановлено судом, сторонами не доведено наявності нормативного визначення понять „відходи фабрики збагачення крейди” та „крейдяна крихта”, внаслідок чого проведення експертизи є недоцільним. При цьому, судом прийнято до уваги досить тривалі правовідносини між сторонами, внаслідок яких спірне майно неодноразово було предметом купівлі-продажу та не зберігалось належним чином.

Клопотання Комунального підприємства „Маяк” та Словянської районної ради Донецької області про припинення провадження по справі у звязку з непідвідомчістю спору господарським судам залишено без задоволення.

Зокрема, господарські суди на загальних підставах вирішують спори, пов'язані з захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права. До компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах про оскарження лише таких рішень, ухвалених суб'єктом владних повноважень, якими останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність, за умови, що оскаржуваний акт згідно із законодавством України є обов'язковим до виконання. За висновками суду, спір у цій справі не має ознак справ адміністративної юрисдикції. Означений висновок суду у повній мірі узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у п.п.3, 5.3 рекомендацій „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007р. №04-5/120.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85, п.6 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі №14/163 в частині вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Красний Луч до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш”, м.Донецьк, Товариства з обмеженою відповідальністю „Емітекс”, м.Донецьк.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Красний Луч до Комунального підприємства „Маяк”, м.Словянськ, Словянської районної ради Донецької області, м.Словянськ, Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс”, м.Донецьк задовольнити.

Визнати право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Красний Луч на крейдяну крихту у кількості 1264300 тон (обєм 815700 куб.м.).

Визнати недійсним з моменту винесення рішення Словянської районної ради Донецької області від 09.04.2003р. №24/8-147 про прийняття майна до комунальної власності територіальних громад району.

Визнати недійсним з моменту підписання договір від 01.09.2006р. №1/9, підписаний між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Емітекс”.

Визнати недійсним з моменту підписання договір від 01.03.2004р. №1, підписаний між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Донтехмаш”.

Визнати недійсним з моменту підписання договір від 22.07.2004р. №22/07, підписаний між Комунальним підприємством „Маяк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Алекс”.

Відмовити повністю в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Алекс” до Науково-виробничого приватного підприємства „Мелин”, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про:

-визнання недійсним договору купівлі-продажу №7 від 29.03.2001р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Краснолиманський комбінат силікатних виробів” та Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин”;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу крейдяної крихти від 14.06.2004р., укладеного між Науково-виробничим приватним підприємством „Мелин” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.04.2008р., укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Стягнути зі Словянської районної ради Донецької області, м.Словянськ на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Красний Луч витрати по сплаті державного мита в сумі 255 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312 грн. 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 29.10.2009р. оголошено повний текст рішення.

Головуючий суддя Суддя Курило Г.Є. Суддя Чернота Л.Ф.