Ухвала суду № 65133260, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4564/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Оксененка О.М.,

Парінова А.Б.,

при секретарі: Нікітіній А.В.

за участю:

представників позивача Пономаренка В.М., Колесніченка О.В.

представника відповідача Борозни М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамед», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 01.10.2014 року, а саме: № 0010902201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 9 327 365,00 грн., № 0010912201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 9 637 067,00 грн., № 0000381702, яким донараховано суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» у виді штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1 020,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 липня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що податковим органом на підставі наказу №1582 від 07.08.2014 року, направлень від 08.08.2014 року №1673/26-54-22, №1672/26-54-22, №1678/26-54-17, згідно зі ст.20, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до отриманої постанови слідчого відділення розслідування злочинів у сфері службової діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Діамед» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р.

За результатами перевірки складено акт від 05.09.2014 року №993/26-54-22-01-10/21526737, яким встановлено порушення:

- п. 140.2 ст. 140, п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138, п. 138.2, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 138.10.2, п.п. 138.10.3, п.п. 138.10.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 6 218243 грн.;

- п.п.197.1.27 п.197.1 ст.197 , п.198.3, п.198.6 ст. 198, ст.192 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6424711,00 грн.;

- п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасно подано звітний податковий розрахунок ф.1-дф за 4 квартал 2013 року та не в повному обсязі, з недостовірними відомостями звітні податкові розрахунки ф.1-дф за 1-4 квартали 2013 року.

На підставі акта перевірки податковим органом 01.10.2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0010902201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 6218243 грн. 00 коп. за основним платежем, та 3109122 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0010912201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 6424711 грн. 00 коп. за основним платежем, та 3212356 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000381702, яким донараховано суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних у виді штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1020,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що задекларовані витрати позивача та податковий кредит не підтвердженні належними первинними документами та не доведено зв»язок отриманих товарів/послуг з господарською діяльністю позивача, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що основним видом діяльності ТОВ «Діамед» є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах.

У перевіряємомому періоді показники податкової звітності ТОВ «Діамед» сформовані ним на підставі господарських операцій з СТ «Діамед» та ТОВ «Пейпа Трейд Україна».

Так, між Споживчим товариством «Діамед» (Постачальник) та ТОВ «Діамед» (Покупець) укладено договір поставки від 16 червня 2006 року №2, відповідно до якого постачальник зобов'язується систематично передавати (постачати) у зумовлені строки (строк) другій стороні лікарські засоби, вироби медичного призначення, продукцію інших товарних груп (надалі - Товар), у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними (специфікаціями), що є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар і своєчасно сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору якість Товару, що постачається повинна відповідати нормативним документам, діючим в Україні стандартам і підтверджуватися супроводжуючими товар документами, передбаченими чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.1. Договору Товар повинен відвантажуватися постачальником з таким розрахунком, щоб на момент його постачання залишалося не менше ніж 80% від його загального терміну.

Пунктом 4.8 Договору передбачено, що товар поставляється покупцю на умовах поставки DDP (в редакції Інкотермс 2000) за адресою: м.Київ, вул. Симиренка, 17А. По письмовому узгодженню сторін товар або його частина може бути поставлена на умовах EXW склад продавця (в редакції Інкотермс 2000). При цьому умови Інкотермс застосовуються тільки в частині, яка може бути застосована для внутрішньодержавного обороту.

Відповідно до п. 6.1.,6.2. Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами відповідно до інструкції №П-6 від 15 червня 1965 року та №П-7 від 25 квітня 1966 року, затверджених постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР.

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем:

а) відносно кількості - відповідно до накладної, що підтверджується підписом представника покупця на всіх примірниках накладної;

б) відносно якості - згідно з сертифікатом якості виробника та іншими супровідними документами.

Так, в ході проведеної перевірки податковим органом встановлено, що в період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. TOB «Діамед» задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 644 865,0 грн. та податкового кредиту - у сумі 496 013,0 грн.

У декларації з ПДВ позивачем відображено операції, звільнені від оподаткування, на загальну суму 30 513 630.0 грн.

Проте, позивачем не доведено, що спірні операції підлягають звільненню від оподаткування.

Так, відповідно до 197.1.27. ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про лікарські засоби» на території України можуть реалізовуватись лише зареєстровані лікарські засоби, крім випадків, передбачених цим Законом. Реалізація лікарських засобів здійснюється лише за наявності сертифіката якості, що видається виробником.

Порядок проведення вхідного контролю якості лікарських засобів суб'єктами господарської діяльності, які мають ліцензії на право оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, та державного контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі регламентує Інструкція про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.10.2001 року №436 .

Відповідно до п.2.2. Інструкції вхідний контроль якості лікарських засобів в аптеках здійснює особа, призначена наказом керівника суб'єкту, відповідальна за якість лікарських засобів, які надходять в аптеку (уповноважена особа). Уповноважена особа повинна мати вищу або середню фармацевтичну освіту. Її прізвище, контактний телефон та форму зв'язку (телефон, факс, електронна пошта) слід повідомити територіальній інспекції. До компетенції уповноваженої особи належить підготовка та оформлення висновку щодо результатів вхідного контролю якості серій лікарських засобів з відміткою про передачу їх до реалізації.

Пунктом 2.3. Інструкції встановлено порядок проведення вхідного контролю якості лікарських засобів, які надходять в аптеку:

Закуповувати і одержувати лікарські засоби слід тільки в суб'єктів, які мають діючі ліцензії на право оптової торгівлі. Копії таких ліцензій додаються до угод про постачання і зберігаються у завідувача аптеки чи уповноваженої особи з усім комплектом документів.

Одержані аптекою лікарські засоби повинні пройти візуальний контроль уповноваженою особою. До одержання письмового висновку уповноваженої особи торгівля одержаними лікарськими засобами забороняється.

Уповноважена особа перевіряє відповідність одержаних лікарських засобів супровідним документам щодо кількості, дозування, номерів серій, термінів придатності, реєстраційного статусу, найменування, лікарської форми, виробника. Кожна серія лікарських засобів повинна супроводжуватися сертифікатом якості, що видається виробником, завіреним печаткою останнього постачальника. Лікарські засоби, указані в п. 4.8 цієї Інструкції, повинні додатково супроводжуватися висновком щодо якості, що виданий лабораторією, підпорядкованою або уповноваженою Держлікслужбою України.

В той же час, як до перевірки так і під час розгляду справи позивачем не надано документального підтвердження щодо постачання та реалізації лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів.

Відповідно до наданих документів не встановлено номенклатуру, обсяги придбаного та реалізованого товару. Товариством не надано сертифікатів якості товару передбачених договором поставки та законодавством чинним на час вчинення спірних господарських операцій.

Також в матеріалах справи відсутні докази проведення вхідного контролю якості лікарських засобів та відповідності їх вимогам п.3.1. договору поставки.

Крім того, ТОВ «Діамед» до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ за рахунок здійснення господарських операцій з СТ «Діамед» та ТОВ «Пейпа Трейд Україна».

До перевірки позивач не надав податкових накладних СТ «Діамед», розрахунків коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних, на підставі яких було проведення коригування податкового кредиту, накладних на повернення товару та інших документів, які підтверджують проведені коригування.

При цьому позивачем не надано податкових накладних, виписаних продавцем ТОВ «Пейпа Трейд Україна» для покупця ТОВ «Діамед».

Також з матеріалів справи не вбачається як відбувалося транспортування товару від контрагентів позивачу. Відсутні заявки на поставку товару, а у видаткових накладних, відсутні відомості про місце передачі товару, а міститься лише інформація у вигляді склад: «Центральний склад». Водночас не міститься відомостей щодо обліку товару та його руху по складу.

Також, не надано інформації щодо осіб, які здійснювали прийняття товару та про видані для них довіреності.

Відсутні документи, які підтверджували б реалізацію отриманих товарів (послуг) в межах здійснення господарської діяльності.

Сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, водночас, наявність податкових накладних, видаткових накладних, квитанцій про здачу торгівельної виручки, банківських виписок не є безумовними доказами реальності господарських операцій.

Крім того, перевіркою повноти визначення валового доходу за період, що підлягав перевірці, встановлено його заниження на суму 2 023 357,00 грн.

Вказаний показник податкової звітності сформовано позивачем внаслідок здійснення перерахунку доходів у разі зміни суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг) у розмірі 2023357,0 грн., про що свідчить додаток ІД до рядка 03 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

Разом з тим, позивачем не було надано до перевірки документального підтвердження щодо проведених коригувань (зменшення) інших доходів.

Відсутність первинних документів на момент здійснення перевірки позивач обґрунтовує вилученням усіх документів слідчими органами, при цьому, до суду першої інстанції позивачем було надано повний перелік первинної документації.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена обставина не є достатньою підставою для визнання реальними спірні фінансово-господарські операції за умови недоведеності товарності (реальності) спірних операцій.

Так, ухвалою суду було призначено судово-економічну експертизу, якою висновки акта перевірки документально не підтверджено.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що експертами надано лише правову оцінку правильності та повноти оформлення товариством та його контрагентами первинних бухгалтерських документів по спірним операціям, проте, питання реального виконання господарських операцій не досліджувалось, оскільки це не відноситься до компетенції експертів, а належить з»ясувати суду під час розгляду справи.

Як зазначає Верховний Суд України, при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з СТ «Діамед» та ТОВ «Пейпа Трейд Україна» носять реальний характер.

Колегія суддів зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операції. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та формування податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження витрат, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги та її зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Інакше, не прослідковується ділова мета господарюючого суб'єкта та його дійсна зацікавленість в отриманні цих послуг, позаяк відсутність їх реального результату видається марним витрачанням коштів на їх оплату.

Отже, з огляду на всі наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про маніпулювання позивачем даними податкового обліку для штучного формування технічного податкового кредиту.

Крім того, як зазначає Вищий адміністративний суд України в рішенні від 26 березня 2014 року (справа №К/9991/26540/11, платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за умови добросовісності позивача, представлення чим-більш ширшого переліку документів на обґрунтування своїх вимог є прямим інтересом останнього та обов'язком, закріпленим статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою якої передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 06 березня 2017 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.М.Оксененко

А.Б.Парінов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Парінов А.Б.

Оксененко О.М.