Ухвала суду № 65133185, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/27991/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.16р. про закриття провадження у справі №826/27991/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни про визнання протиправними дії

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати протиправними дії відповідача в частині повідомлення позивача про нікчемність правочину - трансакції ПАТ «Радикал Банк» оформленого повідомленням від 06.11.15р. №3184/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.16р. провадження у справі - закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України, у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу з мотивів порушення судом норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що спір є публічно-правовим, а відтак підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, спір виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку, відтак має розглядатися в порядку господарського судочинства. При цьому, суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 16.02.16р. у справі з подібних правовідносин.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

У свою чергу, згідно із частиною першою статті 4 цього ж Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Серед таких функцій є здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.

Як зазначено в частині 2 статті 38 Закону № 4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (частина третя статті 38 Закону № 4452-VI).

Відповідно до пункту першого частини 4 статті 38 Закону № 4452-VI із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.07.2015 р. N 629-VIII, Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (пункт 4 частини другої статті 37 Закону № 4452-VI у редакції Закону України від 04.07.2014 р. N 1586-VII).

Отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті тягне за собою певні правові наслідки для того, кого воно стосується, що випливає з частини 5 статті 38 Закону № 4452-VI із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.07.2015 р. N 629-VIII).

Наведене свідчить про те, що функції Фонду та Уповноваженої особи пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.

У свою чергу, згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Враховуючи викладене, Фонд та Уповноваженої особи є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Позивач оспорює дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і вкладниками банку, пов'язані з реалізацією повноважень, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а відтак такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, колегія суддів вважає, що до цих спорів немає підстав застосовувати приписи статті 12 ГПК України та поширювати на такі спори юрисдикцію господарських судів, як про це зазначено в ухвалі суду першої інстанції.

Так, згідно із зазначеною нормою, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство (пункт 2 частини першої статті 12 ГПК України) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (пункт 7 частини першої цієї ж статті).

Отже, підвідомчі господарським судам саме спори з майновими вимогами саме до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

У свою чергу, з аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник.

Втім спірні правовідносини між позивачем і Уповноваженою особою Фонду не містять вимог до банку-боржника.

Отже, аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що спір стосовно оскарження дій Уповноваженої особи щодо визнання правочинів нікчемними є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 статті 244-2 КАС України, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відступаючи від позиції ВСУ, колегія суддів вважає, що до цих спорів немає підстав застосовувати приписи статті 12 ГПК України, враховуючи також і суб'єктний склад учасників, та поширювати на такі спори юрисдикцію господарських судів.

Відповідно до п.4 ч.1. ст. 204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 197, п.3 ч.1 ст. 199, ст.ст. 204, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.16р. про закриття провадження у справі №826/27991/15 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.16р. про закриття провадження у справі №826/27991/15 - скасувати, справу №826/27991/15 направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та не підлягає оскарженню відповідно до ч.2 ст. 211 КАС України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.